Постанова

від 11.06.2024 по справі 370/600/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

справа № 370/600/22

провадження № 61-781св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державне підприємство «Макарівське лісове господарство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Макарівського районного суд Київської області від 21 вересня 2023 року у складі судді Косенко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2022 року керівник Києво-Святошинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державне підприємство «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство»), про усунення перешкод користування майном шляхом скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки, у якому просив суд:

усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 4 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 14708376 від 25 липня 2014 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:014:0016;

- № 14708116 від 25 липня 2014 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:014:0015;

- № 14705696 від 25 липня 2014 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:009:0005;

- № 14706238 від 25 липня 2014 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:009:0006;

усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 4 га з кадастровими номерами 3222788000:02:014:0016, 3222788000:02:014:0015, 3222788000:02:009:0005, 3222788000:02:009:0006, що розташовані в межах Макарівської селищної територіальної громади Бучанського району Київської області, шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .

2. Позов обґрунтовано тим, що спірні земельні ділянки є землями державної власності та перебувають у постійному користуванні Бишівського лісництва ДП «Макарівське лісове господарство».

3. Макарівська районна державна адміністрація незаконно розпорядилася землями лісогосподарського призначення шляхом їх відчуження приватним особам, оскільки землі лісогосподарського призначення могли бути вилучені з постійного користування Бишівського лісництва ДП «Макарівське лісове господарство» виключно за згодою ДП «Макарівське лісове господарство», як землекористувача, та на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

4. Водночас ДП «Макарівське лісове господарство», як землекористувач, не надавало своєї згоди, а Кабінет Міністрів України не приймав рішення про вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування Бишівського лісництва ДП «Макарівське лісове господарство».

5. На думку прокурора, перехід права володіння спірними земельними ділянками до приватних осіб є неможливим в силу закону, а тому зайняття спірних земельних ділянок слід розглядати як не пов`язане з позбавлення володіння порушення права власності держави, що є підставою для пред`явлення (негаторного позову) позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

7. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, виходив з того, що звертаючись до суду з негаторним позовом, прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Судами вказано, що належним способом захисту порушених прав є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою на праві власності зареєстровано спірне майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

8. У січні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У касаційній скарзі керівник Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

11. Підставою касаційного оскарження прокурор зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-50цс15, у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/1998/18, 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16, від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17 та справі № 911/3574/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 18 січня 2018 року у справі № 488/2807/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» від 16 листопада 2021 року № 988, спірні земельні ділянки за матеріалами лісовпорядкування 2004 року, 2014 року розташовані в кварталі 3, виділи 17.1, 18, 19 Бишівського лісництва «ДП «Макарівське лісове господарство».

13. Судами не враховано, що ані ДП «Макарівське лісове господарство», ані Кабінет Міністрів України не надавали погодження щодо вилучення спірних земельних ділянок, тому їх відведення здійснено з порушенням цивільних прав позивача та законних інтересів держави у сфері раціонального використання, захисту та відтворення лісів.

14. Вказує, що зайняття земельних ділянок лісогосподарського призначення, які були вилучені з порушенням положень ЗК та ЛК України, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння.

15. Прокурор посилається на те, що у вказаній справі захист порушеного права має бути здійснено на підставі статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України, шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

16. Зазначає, що суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстави обрання неналежного способу захисту, самоусунулися від дотримання принципу jura novit curia.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

17. У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18. Розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації від 20 березня 2007 року № 462 «Про безоплатну передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в Фастівської сільської ради» ОСОБА_3 відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:014:0016 площею 1 га, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 909791 від 26 березня 2007 року; ОСОБА_4 відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:014:0015 площею 1 га, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 909777 від 26 березня 2007 року; ОСОБА_5 відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:009:0005 площею 1 га, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 909785 від 26 березня 2007 року; ОСОБА_6 відведено у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222788000:02:009:0006 площею 1 га, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 909776 від 26 березня 2007 року.

19. В подальшому ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відчужили право приватної власності на вказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 04 липня 2007 року № 1394, № 1398, № 1402 та № 1414 на користь ОСОБА_7 , на підставі чого останній були видані державні акти на право власності на земельну ділянку від 24 липня 2007 року серії ЯД № 761432, № 761431, № 761426, № 761425.

20. Розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації від 21 вересня 2007 року № 3563 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянці ОСОБА_7 , функціональне використання яких змінюється в межах Фастівської сільської ради» затверджено технічну документацію щодо зміни функціонального використання земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва.

21. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_7 видано державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 815356, № 815355, № 815350, № 815349.

22. На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 25 липня 2014 року № 2283, № 2284, № 2289 та № 2290 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222788000:02:014:0016, 3222788000:02:014:0015, 3222788000:02:009:0005, 3222788000:02:009:0006 перейшли від померлої ОСОБА_7 до ОСОБА_1 на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14708376 від 25 липня 2014, індексний номер 14708116 від 25 липня 2014 року, індексний номер 14705696 від 25 липня 2014 року та індексний номер 14706238 від 25 липня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

23. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

24. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

25. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

26. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

27. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

28. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

29. У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, а тому пред`явлення негаторного позову є належним способом захисту порушеного права.

30. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

31. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

32. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

33. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

35. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

36. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

37. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

38. В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

39. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

40. До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

41. З листа ДП «Макарівське лісове господарство» від 13 жовтня 2021 року, направленого начальнику Києво-Святошинської окружної прокуратури, вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення ДП «Макарівське лісове господарство» (т. 1, а с. 60).

42. Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

43. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

44. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

45. Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

46. Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

47. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, їх передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв`язку із чим необхідно усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження шляхом: скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, повернення земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

48. У позовній заяві, апеляційній та касаційних скаргах прокурор наполягав на тому, що належним способом захисту порушених прав у вказаній справі є пред`явлення саме негаторного позову.

49. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

50. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

51. Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

52. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

53. З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

54. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

56. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірних земельних ділянок та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

57. Таким чином, встановивши, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави, право власності на них зареєстроване за відповідачем, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки.

58. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

59. З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо обрання неналежного способу захисту порушеного права.

60. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельними ділянками.

61. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

62. Посилання заявника на неврахуванню судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц тощо (щодо застосування принципу jura novit curia- «суд знає закони»),відхиляються колегією суддів, оскільки посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а фактичні обставини у наведених заявниками як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

63. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

64. Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.

65. Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22.

66. Також колегія судді відхиляє посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-50цс15, у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/1998/18, 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16, від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14 тощо, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам у наведених прокурором постановах.

67. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

68. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

69. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Макарівського районного суд Київської області від 21 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь Є. В. Синельников