Ухвала

від 21.05.2024 по справі 484/451/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

справа № 484/451/23

провадження № 61-3399ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 грудня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 15 лютого 2024 року у справі за скаргою Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області на постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Сазонова Дмитра Костянтиновича, заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 17 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, зареєстрований 03 серпня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області,

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_2 ». Стягнуто

із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 546,80 грн. Зобов`язано управління Державної казначейської служби

у Первомайському районі Миколаївської області повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір за платіжною інструкцією на переказ готівки від 20 січня 2023 року № 46108748-1 в сумі 536,80 грн.

У жовтні 2023 року Управління Державної казначейської служби України

у Первомайському районі Миколаївської області звернулось до суду зі скаргою

на постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д. К. про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування вимог скарги зазначало, що 04 жовтня 2023 року

на адресу Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області надійшла постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д. К.

про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, а також постанова

про стягнення виконавчого збору та постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, прийнятих головним державним виконавцем.

Ознайомившись із фотокопіями матеріалів виконавчого провадження, заявнику стало відомо, що це виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа, виданого 30 серпня 2023 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у цивільній справі № 484/451/23, про покладення обов`язку на Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір

за платіжною інструкцією на переказ готівки від 20 січня 2023 року № 46108748-1

в сумі 536,80 грн.

Разом з тим, на думку заявника, повноваженнями виконувати рішення суду

про повернення судового збору з Державного бюджету наділені виключно органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження

від 19 вересня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1

є неправомірною, оскільки ухвалена з порушенням вимог чинного законодавства.

Посилаючись на викладені обставини, Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області просило визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 19 вересня 2023 року, прийняту головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазоновим Д. К. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 21 грудня 2023 року скаргу Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області задоволено.

Визнано дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішення

у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) Сазонова Д. К. неправомірними.

Зобов`язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішення

у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) Сазонова Д. К. усунути порушення шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 вересня 2023 року

за виконавчим провадженням № НОМЕР_1.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції визнав дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Д. К. неправомірними та зобов`язав його вчинити дії щодо усунення перешкод шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 грудня

2023 року змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції:

«Скаргу Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області на постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Сазонова Д. К. задовольнити.

Визнати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень

у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19 вересня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 неправомірною та скасувати її».

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції вийшов за межі вимог скарги, оскільки з такими вимогами заявник до суду не звертався. Водночас покладення на головного державного виконавця обов`язку скасувати постанову є помилковим, оскільки така процесуальна дія головного державного виконавця щодо ухвалення постанови про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження неможлива, виходячи з того, що до повноважень державного виконавця

не входить скасування ухваленого ним же процесуального документа відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

08 березня 2024 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції

(м. Одеса) , через систему «Електронний Суд» звернулося до Верховного Суду

із касаційною скаргою на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 грудня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 грудня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року

і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2024 року касаційну скаргу залишено

без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано надати докази надсилання копії касаційної скарги, разом з її додатками,

у паперовій формі листом з описом вкладення заінтересованій особі - ОСОБА_1 та докази сплати судового збору за подачу касаційної скарги.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27 березня 2024 року заявник надіслав матеріали на усунення недоліків.

Таким чином, заявником усунуто недоліки касаційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що Закон України «Про виконавче провадження» виокремлює рішення майнового

і немайнового характеру, та порядок їх виконання. У цій справі на примусовому виконанні у головного державного виконавця перебував виконавчий лист немайнового характеру, а не судове рішення про стягнення коштів, що виконується відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження». За вказаних обставин, оскаржувана постанова прийнята головним державним виконавцем законно та з дотриманням чинного законодавства.

Вказує, що оскільки чинним законодавством передбачено алгоритм дій суду

у цій ситуації, а саме відповідно до пункту 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

Звертає увагу, що на момент прийняття рішення Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, який також було повідомлено (клопотання

про долучення доказів від 19 грудня 2023 року), що 18 грудня 2023 року державним виконавцем ухвалено постанову про повернення виконавчого документа стягувану ВП №72805632 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України

«Про виконавче провадження», а саме на підставі заяви стягувана - ОСОБА_1 від 08 грудня 2023 року про повернення виконавчого листа без виконання.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження

у цій справі.

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Виходячи з матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд доходить висновку, що скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, зареєстрований 03 серпня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Первомайську реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області,

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_2 ». Стягнуто

із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 546,80 грн. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби

у Первомайському районі Миколаївської області повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір за платіжною інструкцією на переказ готівки від 20 січня 2023 року № 46108748-1 в сумі 536,80 грн.

30 серпня 2023 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області видано виконавчий лист з виконання вказаного судового рішення у частині покладення обов`язку на Управління Державної казначейської служби України

у Первомайському районі Миколаївської області повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір за платіжною інструкцією на переказ готівки від 20 січня 2023 року № 46108748-1 в сумі 536,80 грн.

13 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень

у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про прийняття до виконання вищевказаного виконавчого листа.

19 вересня 2023 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень

у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазоновим Д. К. ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Заявник, звертаючись зі скаргою на зазначену постанову, вважав, що виконання виконавчого листа щодо повернення коштів належить до компетенції органів Державної казначейської служби України, тому постанова головного державного виконавця є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку

у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються

у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим

до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення

є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права

на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,

що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів

і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема,

на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження

при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень

у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто з метою забезпечення реального виконання судового рішення

та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю

за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права

чи свободи.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів

у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження

№ 12-197гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті

339 ГПК України (статті 447 ЦПК України) пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження

№ 61-10355св19) Верховний Суд вказав, що «завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи

або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного

та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів

за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами,

що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України визначено, що при виконанні Державного бюджету України і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, є Державна казначейська служба України (далі -Казначейство).

Відповідності до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок), рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну,

про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Виконанню органами Казначейства підлягають виконавчі документи, боржниками у яких є боржники - державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів у частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Пунктом 24 вказаного Порядку передбачено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Державної казначейської служби України, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Пунктом 5 Розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково

або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, передбачено, що повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів

і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету,

а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до головних управлінь Казначейства, Казначейства (у разі сплати судового збору в іноземній валюті) подається копія судового рішення, засвідчена належним чином.

Копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається платником

до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ

не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Аналогічні положення закріплені у статті 447 ЦПК України.

Звертаючись зі скаргою до суду на постанову державного виконавця, заявник вважав, що виконання виконавчого листа щодо повернення коштів належить

до компетенції органів Державної казначейської служби України, тому постанова головного державного виконавця є незаконною та підлягає скасуванню.

Викладені обставини справи та системний аналіз наведених вище положень Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного

та місцевих бюджетів, дозволяють стверджувати, що виконавчий лист, який надалі спрямований на примусове виконання до державної виконавчої служби,

був виданий з порушенням норм законодавства, тому апеляційний суд дійшов

правильного висновку, що у головного державного виконавця не було правових підстав для відкриття виконавчого провадження за таким виконавчим листом, враховуючи, що повноваженнями щодо виконання судового рішення в частині повернення судового збору з Державного бюджету України наділені виключно органи, що здійснюють казначейське обслуговування.

Подібні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 липня 2018 року у справі № 233/1979/17 (провадження № 61-29414св18) та від 15 травня 2024 року у справі № 487/9345/19 (провадження № 61-18445св23).

За таких обставин, апеляційний суд правильно виснував, що суд першої інстанції, вирішуючи справу, вийшов за межі вимог скарги, та ухвалив судове рішення

без дотримання положень Закону України «Про виконавче провадження».

Суд апеляційної інстанції вказав, що ухвалюючи судове рішення місцевий суд визнав дії головного державного виконавця неправомірними та зобов`язав його вчинити дії щодо усунення перешкод шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Водночас із такими вимогами заявник до суду першої інстанції не звертався.

Крім того, правильним є висновок апеляційного суду про те, що покладення

на головного державного виконавця обов`язку скасувати прийняту ним постанову є помилковим, оскільки така процесуальна дія головного державного виконавця щодо прийняття постанови про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження неможлива, виходячи з того, що до повноважень державного виконавця не входить скасування ухваленого ним же процесуального документа відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, фактично суд першої інстанції вийшов за межі вимог скарги Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області, чим порушив норми процесуального права, тому в цій частині оскаржувана ухвала суду підлягала зміні, з викладенням резолютивної частини

в редакції постанови апеляційного суду.

Таким чином, касаційний суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про задоволення скарги та визнання постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Созанова Д. К.

від 19 вересня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 неправомірною та її скасування.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення

у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді

на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку колегії суддів, постанова апеляційного суду є достатньо мотивованою.

Оскільки правильне застосування судом апеляційної інстанції законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування

чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 грудня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 грудня

2023 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у справі за скаргою Управління Державної казначейської служби України у Первомайському районі Миколаївської області на постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Сазонова Дмитра Костянтиновича, заінтересована особа - ОСОБА_1 .

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська