Рішення

від 13.06.2024 по справі 369/10220/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/10220/23

Провадження № 2/369/1584/24

РІШЕННЯ

Іменем України

13.06.2024 м. Київ

Києво - Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.

при секретарі судових засідань Соловюк В.І.

за участю прокурора ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу з позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_4 третя особа ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, -

У С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про витребування із чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що, в порушення вимог законодавства, у приватній власності відповідача перебувають земельні ділянки, рішення про відведення яких не приймалося, а право приватної власності у законний спосіб не встановлювалося.

Просив суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади в особі Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області земельних ділянок: площею 0,0551 га з кадастровим номером 3222486200:02:002:5362, площею 0,0551 з кадастровим номером 3222486200:02:002:5363.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від

17.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

06.03.2024 року на адресу суду від представника Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надійшла заява про визнання позову. Вказали, що позовні вимоги заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області визнають в повному обсязі.

20.02.2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Вказав, що прокурором не доведено відсутності у ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку площею 0,1102 га з кадастровим номером 3222486200:02:002:0079 до 01.07.2021 року. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач на платній основі набув права власності на земельну ділянку. Враховуючи викладені обставини у відзиві на позовну заяву просив суд задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала, просила суд задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання представник Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області не з`явився, повідомлявся належним чином.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання третя особа не з`явилася, повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При розгляді справи судом встановлено, що 24 грудня 2002 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ЧР 086803 для ведення садівництва. Підставою видачі державного є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2002 року №504.

У червні 2021 року третя особа ОСОБА_5 звернувся до ФОП ОСОБА_6 для розроблення технічної документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 , для ведення садівництва, площею 0,1102 га, в межах с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

23.06.2021 державним реєстратором Відділу у Славутському районі Міськрайонного управління у Славутському районі та м. Нетігині Держгеокадастру у Хмільницькій області, на підставі вищезазначеної технічної документації, здійснено реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,1102 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:0079, з цільовим призначенням 01.05. Для індивідуального садівництва, що розташована у Київській області, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, а також зареєстровано право власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку, яке виникло на підставі цивільно-правового договору від 15.10.2002 №504 та державного акту від 24.12.2002 ЧР № 086803.

06.07.2021 між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_5 передав у власність, а ОСОБА_4 прийняв земельну ділянку площею 0,1102 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:0079, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка.

Відповідно до п. 4 ціна земельної ділянки, що продається становить 567861,35 грн., які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору шляхом безготівкового розрахунку.

Відповідно до п. 2 договору відчужувана земельна ділянка належить ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 086803, виданого Києво-Святошинським райвідділом земельних ресурсів 24.12.2002 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2002 № 504, акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право призваної вланості на землю за №2501. Право власності за продавцем на нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 червня 2021, номер запису про право власності 42774859, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2398374432224.

Відповідно до п. 3 вказаного договору вбачається, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки - 01.05. Для індивідуального садівництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення садівництва.

06.07.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ Іващенко Наталією Володимирівною зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1102 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:0079, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 331726394 від 09.05.2023.

16.07.2021, на підставі заяви ОСОБА_4 № 448 від 08.07.2021, здійснено поділ земельної ділянки площею 0,1102 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:0079, що розташована у Київській області, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, на дві земельних ділянки, а саме: 1) земельну ділянку площею 0,0551 га з кадастровим номером 3222486200:02:002:5362; 2) земельну ділянку площею 0,0551 га з кадастровим номером 3222486200:02:002:5363.

Вказане підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09.05.2023 №№ 331726524 та 331726544.

Отже, на даний час земельні ділянки площею 0,0551 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:5362, та площею 0,0551 з кадастровим номером 3222486200:02:002:5363, які були утворені в результаті поділу земельної площею 0,1102 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:0079, з цільовим призначенням - 01.05. Для ведення індивідуального садівництва, розташованої за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, належать на праві власності відповідачу ОСОБА_4 .

Позивач звертаючись до вказав, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42022112200000455 від 07.10.2022 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України було встановлено порушення вимог земельного законодавства, а саме були встановлені обставини відсутності доказів відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:02:002:0079.

Також прокурор звертаючись до суду з даним позовом надіслав відповідні запити, щодо набуття ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки.

Відповідно до листа Управлінням нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22.03.2023 року №13600/9.5-23/вх.13949/9.5-23 прокурора було повідомлено, що про нотаріусів, які здійснювали приватну нотаріальну діяльність на території Києво-Святошинського району Київської області та про державні нотаріальні контори, які обслуговували населення Києво-Святошинського району Київської області у період часу з 29.01.2002 по 21.10.2002.

Відповідно до відповіді Київського обласного державного нотаріального архіву від 08.02.2023 року №114/01-17 повідомлено, що в ході проведення перевірки архівних фондів № 34, 52, 80, 133 реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також нарядів договорів (2-08 - договори відчуження земельних ділянок та документи, на підставі яких вони посвідчувалися), переданих на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву, встановлено, що запитувані прокуратурою договори щодо відчуження земельних ділянок, в тому числі, договір купівлі-продажу земельної ділянки № 504 від 15.10.2002, покупцем у якому виступав ОСОБА_5 , предмет договору земельна ділянка площею 0,1102 га, приватними нотаріусами: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не посвідчувалися. Інформація щодо посвідчення даного договору купівлі-продажу земельної ділянки в Київському обласному державному нотаріальному архіві відсутня.

11.02.2023 року Боярською державною нотаріальною конторою на запит прокуратури надано лист № 193/01-16 у якому повідомлено, що нотаріальні документи Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області за 2002 рік передані на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву, а тому надати інформацію щодо посвідчення державними нотаріусами Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області договорів купівлі-продажу земельних ділянок за 2002 рік, про які йдеться у запиті, Боярська державна нотаріальна контора можливості не має.

Київським обласним державним нотаріальним архівом листом від 03.03.2023 року №192/01-17 повідомлено, що в ході проведення перевірки архівних фондів № 34, 52, 80, 133 реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також нарядів договорів (2-08 - договори відчуження земельних ділянок та документи, на підставі яких вони посвідчувалися), переданих на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву, встановлено, що запитувані прокуратурою договори щодо відчуження земельних ділянок, в тому числі, договір купівлі-продажу земельної ділянки № 504 від 15.10.2002, покупцем у якому виступав ОСОБА_5 , предмет договору - земельна ділянка площею 0,1102 га, нотаріусами не посвідчувалися, будь-яка інформація щодо посвідчення запитуваних прокуратурою договорів купівлі-продажу земельних ділянок в Київському обласному державному нотаріальному архіві відсутня.

Відповідно до листа Вишневої міської державної нотаріальної контори від 20 січня 2023 року №77/01-16 повідомлено, що державними нотаріусами Вишневої міської державної нотаріальної контори запитувані прокуратурою договори купівлі-продажу земельних ділянок не посвідчувалися.

Приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Кузнєцовою О.В. на запит прокуратури надано відповідь-лист № 02/01-16 від 27.01.2023, у якому повідомлено, що нею не посвідчувалися запитувані прокуратурою договори купівлі-продажу земельних ділянок, в тому числі, договір купівлі-продажу земельної ділянки № 504 від 15.10.2002, покупцем у якому виступав

ОСОБА_5 , предмет договору - земельна ділянка площею 0,1102 га.

Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області на запит прокуратури надано відповідь-лист № 6628/5/10-36-24-04 від 20.04.2023, у якому повідомлено, що відповідно до бази даних інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» у ній відсутня інформація щодо наявності земельних ділянок у наведених прокуратурою осіб, зокрема, у ОСОБА_5 земельна ділянка площею 0,1102 га, з цільовим призначенням: для ведення садівництва.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до положень статей 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статей 18, 19 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: 1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; 2) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; 3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; 4) прийняття спадщини; 5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та держаної реєстрації забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 127 Земельного кодексу України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземними державами відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам визначений у ст. 128 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 128 Земельного кодексу України рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно з ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Хто може бути покупцями земель сільськогосподарського призначення визначено у ст. 130 Земельного кодексу України.

Статтею 131 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Згідно з ч. 3 ст. 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Статтею 55 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням вказаного майна.

Форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею було затверджено постановою Верховної Ради України № 2201-XII від 13.03.1992, а Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі - наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999.

Відповідно до п. 1.4 вищезазначеної Інструкції державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Згідно з п. 1.12 Інструкції складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Пунктом 2.9 Інструкції передбачено, що заповнення державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи і інші землевпорядні підприємства та організації. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп`ютерної техніки.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Згідно з п. 2.15 Інструкції бланки державних актів перших випусків на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, на яких відсутня нумерація, нумеруються окремо по районах Автономної Республіки Крим та областей України, містах обласного підпорядкування. Кожна форма державного акта нумерується окремо, починаючи з одиниці.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що державні акт на право приватної власності на землю видаються міськими, селищними, сільськими радами.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюється районною, міською, селищною, сільською радою.

Згідно з п. 3.4 Інструкції унесення відомостей щодо складання та видачі державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі до бази даних щодо реєстрації землеволодінь та землекористувань покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що власники земельних ділянок, землекористувачі та орендарі зберігають видані їм державні акти і договори як документи періодичного використання.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Згідно з п. 4.3 Інструкції чисті (незаповнені) бланки державних актів зберігаються у вогнетривких шафах в обласних управліннях, Київському та Севастопольському міських управліннях земельних ресурсів як документи суворого обліку. Начальник районного (міського) державного органу земельних ресурсів Держкомзему України отримує для заповнення чистий бланк державного акта за письмовою заявкою у разі наявності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи технічного звіту зі складання державного акта. Заповнені державні акти передаються відповідним радам для видачі власникам та користувачам земельних ділянок.

Тобто відповідно до положень вказаної інструкції державні акти на право приватної власності на землю повинні бути зареєстровані у відповідній книзі реєстрації державних актах на право приватної власності на землю.

Листом від19.01.2023року №10-03/124Борщагівська сільськарада Бучанськогорайону Київськоїобласті повідомила,що сільська рада не володіє інформацією про другий примірник вищевказаного державного акту, оскільки останній має зберігатись в приміщенні Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України.

Відповідно до листа від 06.04.2023 № 10-28-0.134-3065/2-23 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру вбачається, що інформація щодо передачі бланків державних актів на право приватної власності на землю, зокрема, серії ЧР № 086803, у Держгеокадастрі відсутня.

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 12.04.2023 року №10-10-0.331-3264/2-23 вбачається, що за інформацією відділу №4 Управління наданням адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, в архіві Відділу другий примірник державного акта на право власності не земельну ділянку серії ЧР №086803 відсутній.

Також у Відділу відсутня книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на земельні ділянки колишнього Києво-Святошинського району, тому надати інформацію стосовно можливої реєстрації та видачі вищевказаних державних актів на право власності не земельні ділянки не можливо.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 321 Цивільного кодексу України власник володіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд. Власникмає правовчиняти щодосвого майнабудь-якідії,які несуперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно доч.2ст.388ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 з приводу оцінки добросовісності набувача зазначено:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Частиною 1 статті 81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України. Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладати на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб,яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» (Заява № 70445/13) Суд наголосив, що позбавлення особи права власності на її земельну ділянку без виплати суми, обгрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства, якщо такі були, з одного боку, та правом особи на мирне володіння своїм майном, з іншого, що становить непропорційний тягар для власника майна.

Суд вважає, що даний позов відповідно до якого нібито ОСОБА_5 з порушенням норм діючого законодавства отримав в право власності земельну ділянку, - не несе жодної відповідальності та обтяжень, а добросовісний набувач ОСОБА_4 мусить втратити придбане майно і буде змушений самостійно шукати способи компенсації своїх втрат, - є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Такий висновок суду цілком узгоджується з позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 березня 2020 року у справі №199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц.

Задоволення віндикаційного позову і витребування спірних земельних ділянок у добросовісного набувача ОСОБА_4 на користь територіальної громади в особі Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, - призведе до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання, що є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволення поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що судом ухвалено рішення, яким відмовлено у задоволенні позову, суд на підставі ч. 9ст. 158 ЦПК Українивважає за необхідне скасувати заходи забезпечення вказаного позову, вжиті відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 30.11.2023 року в даній справі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заступника керівникаКиєво-Святошинськоїокружної прокуратуриКиївської області вінтересах державив особіБорщагівської сільськоїради Бучанськогорайону Київськоїобласті до ОСОБА_4 третяособа ОСОБА_5 про витребуванняземельних ділянокіз чужогонезаконного володіння відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі №369/10220/23 шляхом зняття арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності, здійснення їх поділу чи об`єднання, а саме відносно:

-земельної ділянки, площею 0,0551 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:5362;

-земельної ділянки, площею 0,0551 га, з кадастровим номером 3222486200:02:002:5363;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 13 червня 2024 року.

Суддя Н.С. ПІНКЕВИЧ