Рішення

від 11.06.2024 по справі 539/1550/24

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/1550/24

Провадження № 2/539/662/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Просіної Я.В,

за участю секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Лубни в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток,

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, де просить ухвалити судове рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам, які мобілізовані» № 114-к від 21.07.2022 року в частині припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_3 , завідувачу амбулаторії №3, лікаря загальної практики-сімейного лікаря; зобов`язати Комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» нарахувати і виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення рішення суду у даному спорі; стягнути з Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» на користь ОСОБА_3 1 211 грн 20 коп. у рахунок повернення сплаченого при зверненні до суду з позовом судового збору.

У своєму позові позивач посилається на те, що 02.01.2013 року по 18.01.2022 року ОСОБА_3 працювала на посаді завідуючого (лікаря загальної практики-сімейної медицини) амбулаторії «Військове містечко». Наказом Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 10-к від 19.01.2022 року ОСОБА_3 завідувачу амбулаторії №3, лікаря загальної практики сімейного лікаря увільнено від роботи 18.01.2022 року строком на 3 (три) роки, в зв`язку з призовом за контрактом на військову службу в особливий період осіб офіцерського складу, зі збереженням за нею місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві. Однак у зв`язку зі змінами в законодавстві внесеними на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, наказу Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 114-к від 21.07.2022 року. Позивачу припинено нарахування та виплата середньої заробітної плати з 21.07.2022 року. 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України на всій території України введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та триває на даний час. Тобто, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду. Частина 3 статті 119 КЗпП України та статті 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» містять колізійні норми, тобто розбіжності щодо наявності підстав для нарахування та виплати середнього заробітку особам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Із цього приводу зазначаємо, що відповідно до положень статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону здоров`я» законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Із аналізу вищенаведених норм права можна зробити висновок про те, що КЗпП України є загальним нормативно-правовим актом, який регулює трудові відносини між роботодавцем та працівником, а Закон України «Про охорону здоров`я» є спеціальним, оскільки регулює, зокрема, питання трудових відносин працівників медичних установ. При цьому, при розбіжностях між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Оскільки позивач ОСОБА_3 займає посаду завідувачки амбулаторії №3, лікаря загальної практики-сімейного лікаря Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», тобто є медичним працівником, отже на позивача поширюється дія Закону України «Про охорону здоров`я», який є спеціальним законом, а тому саме вказаний Закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Оскаржуваний наказ не містить в тексті правового обґрунтування причин неврахування при його прийнятті вимог Закону України «Про охорону здоров`я». Таким чином, з урахуванням вимог Закону України «Про охорону здоров`я», а також того, що позивач ОСОБА_3 , який є медичним працівником, був мобілізований на військову службу до лав Збройних сил України у зв`язку із введенням воєнного стану, тобто за призовом в особливий період, який діє і на даний час, та продовжує проходити військову службу, приходимо до висновку, що позивачу протиправно припинена нарахування і виплата середнього заробітку, у зв`язку з чим наказ Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 114-к від 21.07.2022 року щодо припинення виплати ОСОБА_3 підлягає визнанню незаконним із його скасуванням у зазначеній частині. Таким чином, заявлений позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою суду від 17 квітня 2024 року позивачу був наданий строк для усунення недоліків.

22.04.2024 року на адресу суду від представника позивача на виконання ухвали суду від 17 квітня 2024 року надійшла заява про усунення недоліків, в якій вона зазначила інше нормативне обґрунтування щодо позову, а саме що у даному випадку, чинним законодавством України «Про охорону здоров`я» не передбачено норму, яка регулює питання нарахування та виплати середнього заробітку особам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зокрема, медичним працівникам. Разом з тим є судова практика, а саме рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 05.12.2023 року по справі № 581/903/23 про задоволення позовних вимог про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток. Зазначений вище судовий процес стосується, скасування наказу та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток особі-педагога на підставі Закону України «Про освіту». Водночас просимо застосувати суд аналогію закону і зазначаємо на вимогу суду нормативне-правове обґрунтування для застосування аналогії закону. Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. Оскільки на момент укладення позивачем Контракту б/н про проходження військової служби у Збройних Силах України нормами чинного законодавства, а саме, ст. 119 КЗпП України, було передбачено і гарантовано йому збереження середнього заробітку при проходженні ним служби за Контрактом, а Конституція України закріплює принцип незворотності дії закону у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, припинення нарахування та виплат йому середнього заробітку відповідачем незаконне, необґрунтоване та таке, що суперечить законодавству та Конституції України.

На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, оскільки оспорюваний наказ не суперечить вимогам закону, Законом Українивід 01липня 2022року №2352-IX«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації і встановлені нормами інших законів, зокрема для медичних працівників. Згідно ст.77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичним працівникам передбачені професійні права та пільги, але збереження середнього заробітку не регулюється даним законом.

На адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача посилається на те, що відзив відповідача абсолютно є безпідставним і просять застосувати аналогію закону до подібних правовідносин.

Позивач в судове засідання не з`явилася.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити та скасувати наказ, зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 22.11.2023 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилалась на відзив в якому зазначила, що з 19.07.2022 року у відповідача відсутній обов`язок виплачувати середній заробіток позивачу, оскільки за такими працівниками зберігається лише місце роботи і посада.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що 02.01.2013 року по 18.01.2022 року ОСОБА_3 працювала на посаді завідуючого (лікаря загальної практики-сімейної медицини) амбулаторії «Військове містечко». Наказом КП «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 10-к від 19.01.2022 року ОСОБА_3 завідувачу амбулаторії №3, лікаря загальної практики сімейного лікаря увільнено від роботи 18.01.2022 року строком на 3 (три) роки, в зв`язку з призовом за контрактом на військову службу в особливий період осіб офіцерського складу, зі збереженням за нею місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві. (а.с.13, 14)

Відповідно до наказу КП «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 114-к від 21.07.2022 року ОСОБА_3 припинено нарахування та виплата середньої заробітної плати з 21.07.2022 року.(а.с.15)

Відповідно до витягу із наказу від 18.01.2022 позивача в зв`язку з укладенням нею контракту прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначено начальником медичної служби в/ч НОМЕР_1 в/ч НОМЕР_2 РУС ТО «Північ» командування сил ТО ЗСУ ВОС - 9001003. (а.с.16)

Відповідно до довідки від 09.01.2024 року наданої ТВО командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 проходить службу за контрактом на посаді начальника медичної служби - начальника медичного пункту в/ч НОМЕР_1 з 14.01.2022. (а.с.17)

Ст.4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачем обраний спосіб захисту, що відповідає вимогам ч.2ст.16 ЦК Українита предметом позову є стягнення заробітної плати.

Згідно до вимогст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Між сторонами склалися трудові правовідносини, що регулюютьсяКЗпП Українита ЗУ «Про оплату праці».

Водночас, визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1Закону Українивід 25березня 1992року №2232-ХІІ«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року УказомПрезидента України№ 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законівпро працюУкраїни надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно дост. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч. 2ст. 39 цього Законугромадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53і частиною другою статті57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті44,частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119Кодексу законівпро працюУкраїни (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом Українивід 01липня 2022року №2352-IX«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону №2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Таким чином, КП «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», видаючи 21 липня 2022 року наказ №114-к «Про припинення збереження середнього заробітку» в частині припинення з 19 липня 2022 року виплати середньої заробітної плати позивачу на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом №2352-IXвідсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом.

Даний висновок також узгоджується з висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 28 червня 2023 року у справі №753/12209/22.

Доводи представника позивача про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами суд відхиляє, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від12 жовтня 2004 року.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

Оскільки положення частини третьої статті 119КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суд дійшов висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Щодо застосування аналогії закону відповідно до частині 2статті 57 Закону України «Про освіту»до спірнихправовідносин,суд невбачає можливостів їхзастосуванні,оскільки ч.2ст.39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» чітковиділяє ст.119 Кодексузаконів пропрацю України і частину другу ст.57 Закону України «Про освіту», яка в свою чергу і визначала гарантії педагогічним працівникам, які на даний час скасовані. Окрім того, норма ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту» регулює державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам, тоді як ст.77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» регулює професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображаєпринцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позовуна відповідача; у разі відмови в позовіна позивача; у разі часткового задоволення позовуна обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, понесені нею судові витрати по справі покладаються судом на позивача.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 141,259,263-265,354,355 ЦПК України, суд,

постановив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 13 червня 2024 року.

Суддя Я.В.Просіна