Постанова

від 17.09.2024 по справі 539/1550/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/1550/24 Номер провадження 22-ц/814/3108/24Головуючий у 1-й інстанції Просіна Я. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.

суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Галушко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимівідеоконференції цивільнусправу за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Абдуллазаде Ламії Рагіб кизи на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 червня 2024 року, ухвалене суддею Просіною Я.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до КП "КНП Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до КП "КНП Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги", в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам, які мобілізовані» № 114-к від 21.07.2022 року в частині припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 , завідувачу амбулаторії №3, лікаря загальної практики-сімейного лікаря;

зобов`язати Комунальне підприємство «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19.07.2022 року по день ухвалення рішення суду;

стягнути з Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» на користь ОСОБА_1 1211 грн 20 коп. у рахунок повернення сплаченого при зверненні до суду з позовом судового збору.

У своєму позові позивач посилається на те, що 02.01.2013 року по 18.01.2022 року ОСОБА_1 працювала на посаді завідуючого (лікаря загальної практики-сімейної медицини) амбулаторії «Військове містечко». Наказом Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 10-к від 19.01.2022 року ОСОБА_1 ,завідувачу амбулаторії №3, лікаря загальної практики сімейного лікаря увільнено від роботи 18.01.2022 року строком на 3 (три) роки, в зв`язку з призовом за контрактом на військову службу в особливий період осіб офіцерського складу, зі збереженням за нею місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві.

Однак у зв`язку зі змінами в законодавстві внесеними на підставіЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», до ч. 3ст. 119 КЗпП України, наказу Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 114-к від 21.07.2022 року позивачці припинено нарахування та виплату середньої заробітної плати з 21.07.2022 року.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України на всій території України введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та триває на даний час. Тобто, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду.

Оскільки позивач займає посаду завідувачки амбулаторії №3, лікаря загальної практики-сімейного лікаря Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», тобто є медичним працівником, отже на позивача поширюється діяЗакону України «Про охорону здоров`я», який є спеціальним законом, а тому саме вказаний Закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Оскаржуваний наказ не містить в тексті правового обґрунтування причин неврахування при його прийнятті вимогЗакону України «Про охорону здоров`я».

Таким чином, з урахуванням вимогЗакону України «Про охорону здоров`я», а також того, що позивач, яка є медичним працівником, мобілізована на військову службу до лав Збройних сил України у зв`язку із введенням воєнного стану, тобто за призовом в особливий період, який діє і на даний час, та продовжує проходити військову службу, вважає, що позивачці протиправно припинені нарахування і виплата середнього заробітку, у зв`язку з чим наказ Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 114-к від 21.07.2022 року щодо припинення виплати ОСОБА_1 підлягає визнанню незаконним із його скасуванням у зазначеній частині.

РішеннямЛубенськогоміськрайонного судуПолтавської областівід 11червня 2024року узадоволенні позовноїзаяви ОСОБА_1 до Комунальногопідприємства «Комунальненекомерційне підприємствоЛубенський міськийцентр первинноїмедико-санітарноїдопомоги» проскасування наказу,зобов`язаннянарахувати тавиплатити середнійзаробітоквідмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодилась позивачка та її представником адвокатом Абдулладзе Ламією Рагіб кизи подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушенням нормпроцесуального права,неправильне застосуваннянорм матеріальногоправа,незаконність інеобґрунтованість рішення,неповне встановленняобставин,які маютьзначення длясправи, просить його скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апелянт вважає,щонамомент укладенняКонтракту міжпозивачем таМіністерством Українипро проходженнявійськової службиу ЗбройнихСилах Українинормативно-правовийакт,який передбачавта гарантувавїй збереженнясереднього заробіткупри проходженніслужби законтрактом, післявнесення змінв ст.119КЗпП ЗакономУкраїни №2352-ІХ,збереження запозивачем середньогозаробітку маєзберігатися дозакінчення термінудії Контракту.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно дост.374ч.1п.1ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції встановив і це підтверджується матеріалами справи, що 02.01.2013 року по 18.01.2022 року ОСОБА_1 працювала на посаді завідуючого (лікаря загальної практики-сімейної медицини) амбулаторії «Військове містечко».

Наказом КП «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 10-к від 19.01.2022 року позивачкузавідувача амбулаторії №3, лікаря загальної практики сімейного лікаря увільнено від роботи 18.01.2022 року строком на 3 (три) роки, в зв`язку з призовом за контрактом на військову службу в особливий період осіб офіцерського складу, зі збереженням за нею місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві.

Відповідно до витягу із наказу від 18.01.2022 позивача в зв`язку з укладенням нею контракту прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначено начальником медичної служби в/ч НОМЕР_1 в/ч НОМЕР_2 РУС ТО « ІНФОРМАЦІЯ_1 » командування сил ТО ЗСУ ВОС - 9001003.

Відповідно до довідки від 09.01.2024 року наданої ТВО командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 проходить службу за контрактом на посаді начальника медичної служби - начальника медичного пункту в/ч НОМЕР_1 з 14.01.2022.

Наказом КП «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 114-к від 21.07.2022 року ОСОБА_1 припинено нарахування та виплата середньої заробітної плати з 21.07.2022 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що після внесення змін у ст. 119 КЗпП України відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 28.06.2023 р. у справі № 753/12209/22.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

За змістом положеньстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідноіз статтею 24 Конституції Українигарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 48 Конституції України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до частин першої-третьоїстатті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ(Закон №2232- XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.Статтею 2 Закону №2232-XIIвстановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно із частиною другоюстатті 39 Закону №2232-ХІІгромадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою-четвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

Частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України(КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин» № 2352-ІХвнесено зміни та у частині третійстатті 119 КЗпПслова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Вказаний Закон № 2352-ІХ, прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3статті 119 КЗпП Українидіє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 року.

При цьому з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.

Відповідно до частини першоїстатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змістустатті 58 Конституції України, викладеними урішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третястатті 119 КЗпП Українив редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першоюстатті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаногорішеннязазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено врішенніцього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Разом з тим, Урядом прийнятопостанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача та його представника на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, є неспроможними.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини третьоїстатті 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинностіЗаконом №2352, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

На цей часЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХє чинним та обов`язковим до виконання.

Таким чином, з моменту набрання чинностіЗаконом №2352 не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом, що узгоджується з висновком, викладеним ВС у постанові від 28.06.2023 у справі № 753/12209/22.

З огляду на зазначене, колегія вважає висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав длявизнання незаконним та скасування наказу Комунального підприємства «Комунальне некомерційне підприємство Лубенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам, які мобілізовані» № 114-к від 21.07.2022 року в частині припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 законним та обґрунтованим.

На підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, аргументи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не скасовує рішення суду першої інстанції, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргупредставникапозивачки ОСОБА_1 адвоката АбдуллазадеЛамії Рагібкизи нарішення Лубенськогоміськрайонного судуПолтавської областівід 11червня 2024року залишити без задоволення.

Рішення Лубенськогоміськрайонного судуПолтавської областівід 11червня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Л.І.Пилипчук