Постанова

від 11.06.2024 по справі 296/976/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/976/22 Головуючий у 1-й інст. Рожкова ї О.С.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М.. Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/976/22 за позовом ОСОБА_1 до Ліцею № 22 м. Житомира імені ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітку,

за апеляційною скаргою Ліцею № 22 м. Житомира імені ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ №32-к від 08.11.2021 "Про відсторонення від роботи практичного психолога ОСОБА_1 ", поновити на позивача на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату за період з дати незаконного відсторонення від роботи до дати поновлення на роботі - з 08.11.2021 по 14.08.2022.

Позов мотивувала тим, що з 05.02.2016 вона працює в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №22 імені ОСОБА_2 на посаді практичного психолога. Після повідомлення 01.11.2021 представник відповідача працівників школи про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, наказом від 08.11.2021 №32-к її було відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати, не зважаючи на подані позивачем роботодавцю заперечення.

Вказаний наказ вважає незаконним, оскільки, посилання відповідача на п.41-6 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 не узгоджується з нормами Конституції України, прямо порушує її вимоги, у зв`язку з чим вказана постанова не може бути застосована, вимога відповідача щодо пред`явлення документів про вакцинацію суперечить ст.39-1 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я, воєнний або надзвичайний стан в Україні не вводився, в зв`язку із чим не може бути обмежено право на працю, як це передбачено Конституцією України. Внаслідок відсторонення від роботи позивач залишилась без заробітку, у зв`язку із чим вимушена була звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2023 року позов задоволено частково та визнано незаконним наказ Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 імені Василя Михайловича Кавуна №32-к від 08.11.2021 "Про відсторонення від роботи практичного психолога ОСОБА_1 ". Стягнуто з Ліцею №22 імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 45080,54 грн, з подальшим утриманням податків і обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданійапеляційній скарзіпредставник відповідачапросить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, розглянуто дану справу при неповному з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що в свою чергу призвело до невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Крім того, місцевий суд не прийняв до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.12.2022 по справі № 130/3548/21.

Вважають, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають її доводам.

Позивач апеляційну скаргу не визнала, просила відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, - залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилаєтьсяяк на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 05.02.2016 наказом ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з Житомирською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 22 імені В.М. Кавуна, що підтверджується копією витягу з трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.26).

Згідно повідомлення виконуючої обов`язки директора Житомирської загальноосвітньої школі І-ІІІ ступенів № 22 імені ОСОБА_4 вбачається, що працівників було зобов`язано подати документ про ставлення до вакцинації (хто про вакцинований сертифіката, довідку, хто має протипоказання - довідку від сімейного лікаря… у кого інші причини - інші документи) (а.с.29).

07 листопада 2021 року ОСОБА_1 направила в.о. директора школи повідомлення, в якому зазначила, що не підлягає відстороненню від роботи, оскільки, не ухиляється та не відмовляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Додатково повідомила, що відмовляє роботодавцю у задоволенні прохання щодо надання персональних даних про здоров`я на законних підставах (а.с.45-50).

Наказом в.о. директора Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 імені В.М. Кавуна від 08.11.2021 № 32-к Про відсторонення від роботи практичного психолога ОСОБА_1 , позивачку відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати, на підставі листа департаменту освіти ЖМР від 05.11.2011 та повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 05.11.2021 № 352 (а.с.119).

18 березня 2022 року наказом директора Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 імені В.М. Кавуна від 10.03.2022 № 8-к зупинено дію наказу про відсторонення працівників невакцинованих від COVID-19, обов`язкова вакцинація яких була передбачена наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковий профілактичним щепленням», допущено до роботи працівників невакцинованих від COVID-19, серед інших і практичного психолога ОСОБА_1 , до завершення воєнного стану в Україні (а.с.112).

Також, встановлено, що наказом директора Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 імені В.М. Кавуна від 18.03.2022 № 166, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану", оголошено початок простою не з вини працівників на період воєнного стану в Україні працівникам школи, серед яких є: ОСОБА_1 - практичний психолог з 10.03.2022. Працівникам, зазначеним у наказі, не виходити на роботу до завершення воєнного стану в Україні, якщо не виникне термінової потреби у виконанні іншої роботи. Бухгалтеру ОСОБА_5 оплачувати працівникам відповідно до табеля обліку використання робочого часу. Простій працівникам оплачувати у розмірі не менше 2/3 тарифної ставки встановленого працівникам посадового окладу (а.с.120-121).

Відповідно до повідомлення Ліцею №22 міста Житомира імені ОСОБА_2 від 25.10.2022 № 254 про розрахунок заробітної плати згідно тарифікації за невідпрацьований період у зв`язку з відстороненням ОСОБА_1 заробітна плата ОСОБА_1 склала 45 080,54 грн. (а.с.122)

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачем, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи є незаконним, тому позовна вимога в частині визнання наказу незаконним підлягає задоволенню. У задоволені вимоги позивача допустити її до роботи суд першої інстанції відмовив через фактичний допуск до роботи з 10 березня 2022 року. Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року, тобто з моменту відсторонення від роботи, по 10 березня 2022 року включно (по день поновлення на роботі) у розмірі 45 080,45 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

При цьому, у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Отже, із змісту статті 12 цього Закону вбачається, що відсторонюються від виконання робіт працівники у разі, коли вони від обов`язкових профілактичних щеплень відмовилися або ухилилися саме у порядку, встановленому законом.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 №551).

Згідно з цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року. Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим. При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення.

Пунктом 17 Положення чітко встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Згідно з пунктом 18 Положення, у кожному пункті щеплень повинні бути інструкції із застосування всіх медичних імунобіологічних препаратів, що використовуються для проведення щеплень (у тому числі тих, які не входять до переліку обов`язкових), протоколи надання медичної допомоги при невідкладних станах відповідно до чинних нормативів, підготовлені набори лікарських засобів та вироби медичного призначення для надання медичної допомоги при невідкладних станах, а також аптечки для надання термінової медичної допомоги медичним працівникам та технічному персоналу.

З вищезазначеного вбачається, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов`язковим.

Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень.

Про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення чи наявності протипоказань до щеплення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовжити дію карантину.

Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 є практичним психологом Житомирської загальноосвітньої школі І-ІІІ ступенів №22 імені В.М. Кавуна.

Так, зважаючи на обстановку у країні, у зв`язку з поширенням захворювання COVID-19, кількості летальних випадків за результатами перенесеної хвороби, Міністерством охорони здоров`я, як головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, власним наказом було затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

01 листопада 2021 року наказом Міністерства охорони здоров`я України №2393 внесено та затверджено зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, доповнено вищевказаний перелік новими пунктами 4-6 такого змісту: «4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83».

Вказані зміни набрали законної сили 09 грудня 2021 року, тобто були чинними на момент винесення спірного наказу про відсторонення позивача.

Отже, Міністерством охорони здоров`я, враховуючи ризики розповсюдження хвороби у місцях найбільшого скупчення людей, враховуючи необхідність запобігання захворюваності серед незахищених та уразливих верств населення, було встановлено, обов`язковість проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 у разі продовження здійснення своєї трудової діяльності.

Зважаючи на вказані обставини, працівників було зобов`язано подати документ про ставлення до вакцинації (хто про вакцинований сертифіката, довідку, хто має протипоказання - довідку від сімейного лікаря… у кого інші причини - інші документи) (а.с.29).

07 листопада 2021 року ОСОБА_1 направила в.о. директора школи повідомлення, в якому зазначила, що не підлягає відстороненню від роботи, оскільки, не ухиляється та не відмовляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Додатково повідомила, що відмовляє роботодавцю у задоволенні прохання щодо надання персональних даних про здоров`я на законних підставах (а.с.45-50).

В той же час, усвідомлюючи необхідність здійснення щеплення, покладення відповідного законодавчого обов`язку на установу в якій остання працює, надання роботодавцем часу для здійснення щеплення, будь-яких дій з метою проведення щеплення позивач не здійснила, будь-яких документів не надала, з заявою про надання додаткового строку для проведення вакцинування не зверталася, доказів звернення до сімейного лікаря з метою перевірки стану здоров`я та наявності чи відсутності протипоказань до щеплення також не надала.

Факт відмови ОСОБА_1 від проведення вакцинації також підтверджується особистою заявою останньої, тобто вона у категоричній формі заперечувала проти проведення вакцинування.

Колегія суддів зауважує, що підставою для відсторонення працівника від виконуваної нею роботи є не тільки сам факт відмови від проведення щеплення, але й наявність підстав вважати, що особа вчиняє дії з метою ухилення від її проведення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2024 року (справа № 191/4364/21, провадження № 14-172цс23) зробила висновок, що обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для запобігання поширенню серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з урахуванням суспільних інтересів, оскільки позивачка не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим з огляду на займану нею посаду, та не надала медичну довідку належної форми про наявність абсолютних протипоказань для вакцинації.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» [GC] заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим відповідно до закону; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення статтю 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Колегія суддів зауважує, що бездіяльність самого роботодавця із відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що дійсно жодна особа не може бути примушена до примусової вакцинації, в той же час особа, яка відмовляється від її проведення не може ставити у залежність від цього життя та здоров`я інших оточуючих її осіб, тобто наражати їх на небезпеку, а тому відмовляючись від її проведення з власних мотивів, повинна усвідомлювати можливість призупинення її трудової діяльності у разі наявності в неї професії, яка входить до переліку осіб, що мають бути вакциновані.

Отже, навіть за умови визнання щеплення обов`язковим, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому в разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Тому особа має право вибору: вакцинуватися і продовжувати працювати або ж утриматися від вакцинації й бути відстороненим від роботи.

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 рішенні (п.266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява №47621/13), яке суд першої інстанції вірно також застосував до цих правовідносинах, наголосив таке:

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, §167, 15листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п.285):

«… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306):

«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, як убачається із офіційної довідки, наданої відповідачем у період із 08 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року освітній процес у Ліцеї № 22 м. Житомира імені ОСОБА_2 був організований за очною формою навчання (а.с.230).

Обмеження прав позивача було правомірним та відповідало пріоритету задля забезпечення безпеки життя і здоров`я інших людей, зокрема учнів та викладачів ліцею, які там навчалися та працювали, і могли мати безпосередні контакти внаслідок виконання нею професійних обов`язків психолога.

А, згідностатті 3 Конституції України,людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, висновки останнього є помилковими, а тому останнє у відповідності до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Ліцею № 22 м. Житомира імені ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 серпня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 13 червня 2024 року.