Постанова

від 12.06.2024 по справі 308/8540/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/8540/20 пров. № А/857/6882/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

за участю представника позивача Гангура О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року , прийняте суддею Плехановою З.Б. о 14 годині 31 хвилині у м. Ужгороді, повний текст складено 26.02.2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі ДКСУ), Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області (далі ГУ ДКСУ в Закарпатській області), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області (далі ГУ МВСУ у Закарпатській області) про стягнення солідарно з ДКСУ, ГУ ДКСУ у Закарпатській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку інфляційні витрати у розмірі 85536,10 грн. та 3 % річних у розмірі 36522, 20 грн. за несвоєчасне виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 у справі №2а-1769/10/0770.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 відмовлено в позові.

Суд першої інстанції зазначив, що виконання виконавчого листа № 2а-1769/10/0770 здійснювалося ГУ ДКСУ за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду згідно «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 № 845, оскільки у боржника були відсутні відповідні призначення.

Як встановлено судом, боржник добровільно виконав рішення суду.

З огляду на позицію Верховного Суду, предмет спору та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність протиправних дій, рішень або бездіяльності органів казначейства у справі за позовом ОСОБА_1 , а в разі порушення прав та інтересів позивача як кредитора відповідальність несе боржник, який зобов`язаний був виконати рішення суду, і такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення ізпорушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном у розумінні Конвенції та судових рішень Європейського суду з прав людини, таку відповідальність за неналежне виконання судових рішень несе саме держава.

Також, у оскаржуваному рішенні, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог, суд посилається на висновки у справі №646/14523/15-ц від 19 червня 2019, чим фактично визнає право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних з відповідачів.

Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні помилково застосував до спірних відносин наведену постанову Великої Палати, оскільки після зазначеної постанови Великою Палатою були ухвалені рішення, які визначають іншу підсудність спорів у тотожних справах.

Так, судом першої інстанції не враховано висновки постанови ВП ВС у справі №755/10947/17 від 30 січня 2019, у яких, зокрема, зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ВП ВС.

Саме тому при вирішенні даного спору слід дотримуватися позиції, яка викладена у постанові ВП ВС у справі №520/17342/18 від 09 лютого 2021, що була застосована Закарпатським апеляційним судом при розгляді даної справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43), а поєднання цих вимог у одній справі не обов`язковим.

Отже, висновок суду про те, що даний спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства є протиправним та таким, що не узгоджується з актуальною практикою ПВ ВС.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов.

ГУ МВСУ у Закарпатській області у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що за змістом частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без. розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу

Звертає увагу на те, що судове рішення виконано повністю 18.12.2019. З позовом ОСОБА_1 звернувся 26.08.2020, тобто з пропуском шестимісячного строку.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

ГУ ДКСУ в Закарпатській області у відзиві звертає увагу на те, що у частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Отже, саме боржник повинен нести відповідальність за це.

Боржником за виконавчим листом у справі № 2а-1769/10/0770 є УМВСУ в Закарпатській області.

Натомість позивач фактично намагається перекласти відповідальність за непогашену заборгованість роботодавця - УМВСУ в Закарпатській області на ГУ Казначейства.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 у справі № 2а-1769/10/0770 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України №597 «По особовому складу» від 09.04.2010; наказ ГУ МВСУ в Закарпатській області за №150 «По особовому складу» від 12.04.2010; наказ МВСУ «По особовому складу» №2587 о/с від 21.12.2015, яким внесено зміни до наказу Міністра внутрішніх справ України № 597о/с від 09.04.2010; поновлено ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області - начальника слідчого управління, з 12.04.2010; стягнуто з ГУ МВСУ в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 783821 грн. 44 коп. без урахування сум обов`язкових до сплати податків та внесків. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 8335 грн. 50 коп. звернуто до негайного виконання (набрало законної сили 13.03.2018).

23 квітня 2018 Львівським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист № 2а-1769/10/0770.

24 травня 2018 ОСОБА_1 подав до ГУДКСУ в Закарпатській області заяву, якою просив прийняти до виконання виконавчий лист по справі № 2а-1769/10/0770 .

27 червня 2019 ГУДКСУ в Закарпатській області листом повідомило ОСОБА_1 , шо на виконанні за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» перебуває виконавчий лист Львівського окружного адміністративного суду, виданий 23 квітня 2018 по справі № 2а-1769/10/0770 . Також звернуто увагу, що згідно з пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» заборгованість погашається в порядку черговості, а поданий виконавчий лист віднесено до другої черги погашення заборгованості, а бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

18 грудня 2019 УМВС України в Закарпатській області перерахувало на рахунок ОСОБА_1 775 485 ,94 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за вказаним вище рішенням суду, що стверджується платіжним дорученням № 34 від 18.12.2019.

14 січня 2020 ДКСУ у відповідь на заяву стягувача від 02.01.2010, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством , зокрема, за черговістю надходження таких рішень, а щодо виконання виконавчого листа № 2а-1769/10/0770, то за бюджетною програмою можливо здійснити тільки після погашення заборгованості по першій черзі.

14 січня 2020 голова ліквідаційної комісії Управління МВС України в Закарпатській області повідомив листом ГУ ДКСУ у Закарпатській області про виконання рішення по справі № 2а-1769/10/0770, на підтвердження чого надано платіжні доручення, у зв`язку з чим просив зняти з виконання даний виконавчий лист.

16 січня 2020 начальник ГУДКСУ направив ОСОБА_1 виконавчий лист зазначивши про зняття з виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» виконавчий лист Львівського окружного адміністративного суду, виданий 23 квітня 2018 по справі № 2а-1769/10/0770 у зв`язку з його виконанням боржником 18 грудня 2019.

Протягом 2020 позивач неодноразово звертався до ДКСУ в Закарпатській області та ДКСУ з проханням провести нарахування і виплату компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду обґрунтовуючи положеннями ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

03 червня 2020, 23 червня 2020 ДКСУ надала відповідь позивачу, де зазначила, що прийняття рішення про виплату компенсації можливе виключно після погашення Казначейством заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Перерахування коштів за виконавчим листом відбулась в добровільному порядку безпосередньо боржником - ліквідаційною комісією Управління МВС України в Закарпатській області. А тому компенсація може бути окремо нарахована на суму виплачених боржником коштів та стягнута за рахунок бюджетних асигнувань боржника відповідно до параграфу 2 Цивільного кодексу України.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначаєКАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина першастатті 118 КАС Українивизначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 2а-175/1625/15 (адміністративне провадження № К/9901/7971/18).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (надалі Закон № 4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

У відповідності до ст. 5 Закону 4901-VI разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від03 жовтня 2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та виснувала, що з огляду на припис частини четвертоїстатті 3 Закону № 4901-VIпрострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів:1)стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів;2)держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Томуприпис частини другої статті 625 ЦК Українищодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкодиз наступного дняпісля спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС Українивиконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Отже, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четвертастатті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Враховуючи обставини даної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права з 18.12.2019, тобто після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа, і саме з цієї дати слід обраховувати строк звернення до суду.

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся 25.08.2020, тобто із пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч.2 ст. 122 КАС України.

Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 грудня 2021 у справі № 810/1724/18 про те, що при визначенні початку перебігу строку на звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. При цьому, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача.

Покликання апелянта на те, що суд прийшов до помилкового висновку, що даний спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства є таким, що не заслуговує на увагу, оскільки суд розглянув дану справу в межах адміністративного судочинства та вирішив спір по суті. Суд не закривав провадження та не приходив до висновку про те, що дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Крім того, висновки ВП ВС у справі № 646/14523/15-ц від 19 червня 2019 не є релевантними до даних спірних правовідносин.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення постанови про залишення позовної заяви без розгляду.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 308/8540/20 скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 13.06.2024.