Ухвала

від 13.06.2024 по справі 620/14664/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 червня 2024 року

м. Київ

справа № 620/14664/23

адміністративне провадження № К/990/20400/24

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №620/14664/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Центрального міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національного агентства України з питань державної служби, Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях, в якому просила:

- визнати незаконним наказ НАДС від 29 серпня 2023 року №245 к/о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях;

- стягнути з Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;

- стягнути з НАДС компенсацію на її користь за завдану моральну шкоду у сумі 15000,00 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду від 25 квітня 2024 року та від 15 травня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №620/14664/23 - повернуто особі, яка її подала.

27 травня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду.

За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі, як і у попередньо поданій, міститься посилання на пункти 1та 4 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження.

Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 травня 2020 року у справі №818/843/16 та від 08 квітня 2020 року у справі № 826/2313/17 щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України, яка визначає, що не допускається звільнення одинокої матері дитини віком до 14 років.

Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Перевіряючи доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №818/843/16, № 826/2313/17, установлено, що правовідносини, які виникли у зазначених справах, не є подібними до спірних правовідносин, оскільки різняться встановленими фактичними обставинами.

При цьому, слід зазначити, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Так у справі №826/2313/17 суди з`ясували обставини, що звільнення позивача відбулося з порушенням статей 36, 40, 42, 49-1, 184 КЗпП України, оскільки відповідачем не було виконано свого обов`язку щодо персонального попередження позивача не пізніше, ніж за два місяці, про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням штату; відповідачем не враховано, що позивач є одинокою матір`ю, яка має дитину віком до чотирнадцяти років; не враховано права позивача на переважне залишення на роботі; не запропоновано наявну іншу вакантну посаду у реорганізованому Департаменті адміністрування митних платежів, фактичного скорочення посади, яку обіймав позивач, не відбулось.

Разом з тим, у справі №818/843/16 суди дійшли висновку, що з огляду на те, що позивачка є одинокою матір`ю дитини віком до чотирнадцяти років, у відповідача були відсутні законодавчо визначені підстави для звільнення позивача саме у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності, навіть за умови дотримання процедури вивільнення працівників, визначеної статтею 49-2 Кодексу законів про працю України.

Натомість, у даній справі позивача попереджено про наступне звільнення у зв`язку із реорганізацією та надано перелік посад державної служби апарату НАДС у кількості 32 посади. Однак позивач власноруч написала заяву про відмову від зайняття запропонованих їй вакантних посад, та надала згоду на своє звільнення у зв`язку із сімейними обставинами.

Проаналізувавши обставини та висновки Верховного Суду у вищезазначених справах, слід зазначити, що такі не є релевантними для застосування у даній справі.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України.

Так у касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України, а саме порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (п. 4. ч. 2 ст. 353 КАС України).

Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №620/14664/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Центрального міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Е. Мацедонська