Ухвала

від 29.10.2024 по справі 620/14664/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №620/14664/23

адміністративне провадження №К/990/38434/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №620/14664/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Центрального міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Національного агентства України з питань державної служби, Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати незаконним наказ НАДС від 29 серпня 2023 року №245 к/о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях;

- стягнути з Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;

- стягнути з НАДС компенсацію на її користь за завдану моральну шкоду у сумі 15000,00 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду від 25 квітня 2024 року, від 15 травня 2024 року та від 13 червня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №620/14664/23 - повернуто особі, яка її подала.

09 жовтня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ця касаційна скарга подана скаржником на підставі пункту 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України, пункту 7 частини першої статті 4 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що спірні правовідносини у цій справі стосуються звільнення позивача з посади заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях на підставі положень пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, а саме: у зв`язку з реорганізацією Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях шляхом приєднання до Центрального міжрегіонального управління НАДС.

За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій установлено, що у даній справі позивача попереджено про наступне звільнення у зв`язку із реорганізацією та надано перелік посад державної служби апарату НАДС у кількості 32 посади. Однак позивач власноруч написала заяву про відмову від зайняття запропонованих їй вакантних посад, та надала згоду на своє звільнення у зв`язку із сімейними обставинами.

При цьому, які слідує з оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 листопада 2022 року у справі №240/20237/20 у якій зазначено про те, що у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Так, у касаційній скарзі скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України, пункту 7 частини першої статті 4 Закону №889-VIII.

Частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини 2 статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця. При цьому, не ототожнюються поняття "посада" і "робота".

Така правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц.

При цьому, як слідує з оскаржуваних судових рішень, судами враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 826/26336/15, від 19 вересня 2019 року у справі №561/171/17, від 10 червня 2021 року у справі № 420/6432/19 щодо застосування статті 184 КЗпП України.

Водночас необхідно враховувати, що вирішуючи такі спори, суди застосовують положення статей в залежності від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

Зокрема у цій справі, суди попередніх інстанцій зауважили, що статті 184 КЗпП України надає гарантію щодо обмежень на звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років. Так, звільнення жінок, зазначених у частиною 3 статті 184 КЗпП України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов`язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності. Водночас як установили суди попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення роботодавця про те, що позивач є одинокою матір`ю.

Однак, скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судами попередніх інстанцій положень частини третьої статті 184 КЗпП України у контексті спірних правовідносин.

Крім того, доводи скаржника про необхідність застосування пункту 7 частини першої статті 4 Закону №889-VIII не були заявлені позивачем серед підстав позову та відповідно оцінка їм судами попередніх інстанцій не надавалася, а відтак суд касаційної інстанції в силу приписів статті 341 КАС України позбавлений можливості надавати оцінку означеним доводам, які не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також в касаційній скарзі скаржником зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України.

Так у касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України, а саме порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України).

Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.

В обґрунтування пункту 3 частини другої статті 353 КАС України скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме клопотання апелянта про залучення свідків.

Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судом апеляційної інстанції протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Позивачем не доведено, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано залишив поза увагою клопотання про залучення свідків, а усі доводи побудовані лише на незгоді із прийнятими судовими рішеннями та переоцінкою доказів у справі, що не є належним обґрунтуванням такої підстави касаційного оскарження.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи, що справа № 620/14664/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 25 квітня 2024 року, від 15 травня 2024 року та від 13 червня 2024 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 20 березня 2024 року, а касаційну скаргу подано через підсистему «Електронний Суд» 09 жовтня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте, ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Вдруге та втретє подані касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 15 травня 2024 року та від 13 червня 2024 року повернуто скаржнику з тих самих підстав. Враховуючи, що повторну касаційну скаргу подано без зайвих зволікань просить поновити строк на касаційне оскарження.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Так, Судом установлено, що вперше подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 25 квітня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 25 квітня 2024 року о 19 год 10 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Вдруге подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд зауважив, що скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також, Верховний Суд зауважив, що у відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 15 травня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 15 травня 2024 року о 17 год 18 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Втретє подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 13 червня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки проаналізувавши обставини та висновки Верховного Суду у справах №818/843/16, № 826/2313/17 слід зазначити, що такі не є релевантними для застосування у даній справі. Також Верховний Суд зауважив, що касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції пункту 4 частини другої статті 353 КАС України.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 13 червня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет скаржника 13 червня 2024 року о 18 год 25 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Так, отримавши 13 червня 2024 року ухвалу Верховного Суду від 13 червня 2024 року, касаційну скаргу направлено через підсистему «Електронний Суд» 09 жовтня 2024 року, і обставин, які перешкоджали скаржнику звернутися до суду касаційної інстанції без зайвих зволікань у період з 13 червня 2024 року по 09 жовтня 2024 року, скаржник не наводить.

Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що належними доказами.

При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.

Водночас наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №620/14664/23.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №620/14664/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Центрального міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку;

2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду