Ухвала

від 06.12.2024 по справі 620/14664/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 грудня 2024 року

м. Київ

справа №620/14664/23

адміністративне провадження № К/990/38434/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 620/14664/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань державної служби, Центрального міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Національного агентства України з питань державної служби, Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати незаконним наказ НАДС від 29.08.2023 №245 к/о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях;

- стягнути з Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;

- стягнути з НАДС компенсацію на її користь за завдану моральну шкоду у сумі 15 000 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.12.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду від 25.04.2024, від 15.05.2024 та від 13.06.2024 касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі № 620/14664/23 - повернуто особі, яка її подала.

09.10.2024 касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду (далі - Суд), подана скаржницею на підставі пункту 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця вказувала на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України, пункту 7 частини першої статті 4 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця вказувала, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України, а саме порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Надано скаржниці строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме надати:

- клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку;

- уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Залишаючи без руху цю касаційну скаргу, Суд дійшов висновку про необґрунтованість посилання скаржниці на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження через відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України та пункту 7 частини першої статті 4 Закону № 889-VIII.

Постановляючи цю ухвалу Суд головним чином виходив з того, що суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору враховував висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 14.02.2018 у справі №826/26336/15, від 10.06.2021 у справі № 420/6432/19 щодо застосування статті 184 КЗпП України, з урахуванням особливостей обставин цієї справи, відповідно до яких позивачку звільнено з посади заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях на підставі положень пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у процедурі реорганізації цього Міжрегіонального управління НАДС під час якої відповідачем попереджено позивачку про наступне звільнення у зв`язку із реорганізацією і запропоновано їй усі вакантні посади категорії "Б" та "В", які існували на момент надання відповідних пропозицій, та надано перелік посад державної служби апарату НАДС у кількості 32 посади. Однак, позивачка власноручно написала заяву про відмову від зайняття запропонованих їй вакантних посад, а також просила скоротити термін попередження про наступне звільнення та звільнення її у зв`язку із сімейними обставинами.

Поряд із цим Суд дійшов висновку, що скаржницею не обґрунтовано наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, позаяк скаржницею не доведено, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано залишив поза увагою клопотання про залучення свідків, а усі доводи побудовані лише на незгоді із прийнятими судовими рішеннями та переоцінкою доказів у справі, що не є належним обґрунтуванням такої підстави касаційного оскарження.

Також Суд звернув увагу на ту обставину, що ця позовна заява розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Так, частиною 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Однак, касаційна скарга не містила обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

08.11.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в уточненій редакції на підставі пункту 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

В уточненій касаційній скарзі скаржниця на обґрунтування підстав касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 184 КЗпП України у випадках реорганізації державних органів, коли одиноким матерям пропонують посади в інших містах на значній відстані від місця проживання та пункту 7 частини першої статті 4 Закону № 889-VIII, що у випадках, коли окремих осіб переводять на посади за декілька днів до оголошення реорганізації, а всім іншим працівникам повідомляють про наступне звільнення, обмежуючи можливість претендувати на нові посади.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час звільнення одинокої матері дитини віком до 14 років скаржниця обґрунтовує головним чином тим, що, відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення одиноких матерів дітей до 14 років за ініціативою роботодавця заборонено, окрім випадків повної ліквідації підприємства з обов`язковим працевлаштуванням, а у ситуації позивачки відбулася не повна ліквідація, а реорганізація шляхом приєднання Міжрегіонального управління до Центрального міжрегіонального управління НАДС, що не є підставою для звільнення відповідно до норм статті 184 КЗпП України. Скаржниця стверджує, що у процедурі реорганізації перелік вакантних посад, які їй було запропоновано відповідачем під час попередження про наступне звільнення, включав лише посади державної служби в апараті НАДС, що розташований у м. Києві, хоча вона проживає і прописана з дитиною в м.Чернігові і переїзд на відстань понад 140 км є об`єктивно складним з огляду на її обов`язки як одинокої матері. Уважає, що суд апеляційної інстанції не врахував цю обставину та надав перевагу нормам статті 87 Закону № 889-VIII, висновувавши, що ця норма зобов`язує суб`єкта призначення пропонувати посади, та не містить обов`язку пропонувати посади за місцем проживання працівника.

З обсягу встановлених судом апеляційної інстанції обставин у цій справі слідує, що позивачці одночасно з попередженням про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях шляхом приєднання до Центрального міжрегіонального управління НАДС та запропоновано переведення на одну з посад державної служби апарату НАДС (32 посади) згідно з переліком в апараті НАДС, оскільки саме НАДС є суб`єктом призначення щодо ОСОБА_1 .

Своєю чергою позивачка подала голові НАДС заяву від 25.08.2023, за змістом якої остання відмовилась від запропонованих посад та у зв`язку з сімейними обставинами просила скоротити термін попередження про наступне звільнення до 29.08.2023 включно та звільнити її 30.08.2023. Вказана заява обґрунтована тим, що їй запропоновані посади державної служби апарату НАДС, яке розташоване в м. Києві, проте вона зареєстрована та проживає в м. Чернігові, через це погодження на зайняття однієї із запропонованих посад є неможливим, інших пропозицій їй не надходило.

У зв`язку з цим 25.08.2023 голова НАДС звернулася з листом № 42/13/80.2-23 до начальника Центрального міжрегіонального управління НАДС, яким просила у зв`язку з реорганізацією Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях розглянути можливість працевлаштування ОСОБА_1 , заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях у Центральному міжрегіональному управлінні НАДС.

Начальник управління Центрального міжрегіонального управління НАДС листом від 29.08.2023 №35/16-17/23 повідомила ОСОБА_1 про те, що станом на 29.08.2023 в Центральному міжрегіональному управлінню НАДС вакантні сім посад (згідно з переліком), серед яких і посада головного спеціаліста у м. Чернігові відділу у Харківській, Сумській та Чернігівській областях, та просила розглянути можливість працевлаштування на одну із вказаних посад, про результати прийнятого рішення повідомити Управління.

Наказом НАДС від 29.08.2023 № 245-К/О ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях з 30.08.2023 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII на підставі заяви ОСОБА_1 від 25.08.2023 та погодження Міністра Кабінету Міністрів України від 29.08.2023 №22539/0/2-23.

Тож, ураховуючи, що ОСОБА_1 одночасно з попередженням про вивільнення були запропоновані відповідачем усі наявні вільні вакантні посади, від яких вона відмовилася, власноручно написавши заяву, якою, крім іншого, просила у зв`язку з сімейними обставинами скоротити термін попередження про наступне звільнення та звільнити її, суд апеляційної інстанції не встановив порушення роботодавцем її прав, як одинокої матері, оскільки прийняттю оскаржуваного наказу слугувало безпосереднє волевиявлення позивачки не бути працевлаштованою у цій установі.

Доводи касаційної скарги в означеній частині зводяться до незгоди з тим, що роботодавець не запропонував ОСОБА_1 конкретної посади - заступника начальника. Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі № 759/19440/15-ц у контексті гарантій, передбачених частиною третьою статті 184 КЗпП України, указала, що поняття «посада» і «робота» неможливо ототожнювати, а суди попередніх інстанцій у цій справі установили, що посади заступників начальника Центрального міжрегіонального управління НАДС не могли бути запропоновані позивачці, оскільки не були вакантними на момент попередження її про наступне звільнення.

Зважаючи на особливості обставин цієї справи, ОСОБА_1 не обґрунтувала в касаційній скарзі неправильність застосування судом апеляційної інстанції частини третьої статті 184 КАС України та пункту 7 частини першої статті 4 Закону № 889-VIII.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржниці на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

В обґрунтування загальних підстав у касаційній скарзі скаржниця також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини другої статті 353 КАС України.

Так, пунктами 3 та 4 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:

- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.

Щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, то надання судами неправильної оцінки, на думку скаржника, наявному у матеріалах справах доказу, або неправильність оформлення письмового доказу, не є тотожними встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.

Доводи касаційної скарги в частині обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Залишаючи без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 . Суд також звернув увагу скаржниці, що за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

В обґрунтування уточненої касаційної скарги скаржниця зазначає в підстави для відкриття касаційного провадження підпункт «г» пункту 2 частини п?ятої статті 328 КАС України - суд першої інстанції помилково класифікував справу як незначної складності.

Скаржниця зазначає, що згідно з приміткою статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», до службових осіб з відповідальним чи особливо відповідальним становищем належать особи, які обіймають посади державної служби категорії «А» або «Б», зокрема заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію кількох областей. Посада, яку займала скаржниця як заступник начальника Міжрегіонального управління НАДС у м. Києві, Київській, Чернігівській та Черкаській областях, належить до категорії «Б» і передбачає виконання функцій заступника керівника державного органу з такою юрисдикцією, що належить до службових осіб з відповідальним становищем, а тому суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії незначної складності, що відповідає підставі, визначеній підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, і надає можливість розглянути її Верховним Судом.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів ОСОБА_1 , колегія суддів уважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.

Крім того, виходячи із змісту частини другої статті 257 КАС України, за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 07.10.2021 у справі № 640/23517/20, від 30.06.2022 у справі №640/27145/20, від 22.11.2022 у справі № 320/8522/20.

Дана справа не містить ознак, за наявності яких вона відносилась би до справ, як такі, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження, а позивачка не довела, що розгляд справи у вказаному провадженні вплинув на правильність результатів її вирішення.

В ухвалі Верховного Суду від 29.10.2024 про залишення без руху касаційної скарги ОСОБА_1 , вирішуючи клопотання скаржниці в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходила з того, що скаржниця подала касаційну скаргу з пропуском тридцятиденного строку касаційного оскарження, передбаченого статтею 329 КАС України, оскільки з матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 20.03.2024, а касаційну скаргу подано через підсистему «Електронний Суд» 09.10.2024.

У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції позивачка головним чином посилалася на те, що вперше касаційну скаргу на означені судові рішення нею подано в строки, визначені КАС України, однак ухвалою Суду від 25.04.2024 вказану касаційну скаргу було повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Вдруге та втретє подані касаційні скарги ухвалами Суду від 15.05.2024 та від 13.06.2024 повернуті скаржнику з тих самих підстав. Враховуючи, що повторну касаційну скаргу подано без зайвих зволікань просила поновити строк на касаційне оскарження.

Не заперечуючи право касатора подати повторну касаційну скаргу, яка була повернута скаржнику, Суд звернув увагу на ту обставину, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Звернувши увагу на те, що невиконання скаржницею вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку, а також враховуючи ту обставину, що, отримавши 13.06.2024 ухвалу Суду від 13.06.2024 через систему "Електронний суд", цю касаційну скаргу направлено скаржницею через систему "Електронний суд" лише 09.10.2024 і обставин, які перешкоджали скаржнику звернутися до суду касаційної інстанції без зайвих зволікань у період з 13.06.2024 по 09.10.2024 скаржниця не навела, то Суд визнав наведені скаржницею у клопотанні причини пропуску строку звернення до касаційного суду неповажними та надав строк навести інші причини поважності пропуску такого строку.

На виконання ухвали про залишення без руху касаційної скарги, скаржниця надала уточнену заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, у якій, крім повторення доводів попереднього клопотання, додатково пояснювала, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося через обмежені можливості підготувати її належним чином, оскільки згідно з випискою з медичної картки стаціонарного хворого № 7519 отоларингологічного відділення від 20.04.2024 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у період з 08.04.2024 по 20.04.2024 включно, а 09.04.2024 їй проведене оперативне втручання (операція риносептопластики відкритого типу), якій передував тривалий процес обстежень, здачі аналізів та консультацій у лікарів. Скаржниця пояснювала, що після повернення касаційної скарги без затримок та необґрунтованих зволікань, 03 та 27 травня 2024 року, вона повторно направляла касаційні скарги, однак вони були повернуті через недостатнє обґрунтування підстав для оскарження.

Стосовно періоду з 13.06.2024 по 09.10.2024 ОСОБА_1 пояснювала, що причини пропуску строку подання касаційної скарги в період з 13.06 по 06.07 обґрунтовані підготовкою до повторного подання скарги, що дозволяється в розумні строки, а 07.07 коротке замикання електромережі сталася пожежа в нашій квартирі, де проживають її батьки похилого віку та брат, інвалід І групи, що підтверджується актом про пожежу від 07.07.2024, а тому період з 07.07 по 08.10 обґрунтовується впливом цієї події на всю родину.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Колегія суддів зазначає, що за інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» вперше подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 25.04.2024 повернуто скаржниці на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень.

Вдруге подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 15.05.2024 повернув скаржниці на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд зауважив, що скаржниця належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також, Верховний Суд зауважив, що у відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржниці щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Втретє подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 13.06.2024 повернув скаржниці на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки проаналізувавши обставини та висновки Верховного Суду у справах №818/843/16, № 826/2313/17 слід зазначити, що такі не є релевантними для застосування у даній справі. Також Верховний Суд зауважив, що касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції пункту 4 частини другої статті 353 КАС України.

Вчетверте подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 29.10.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстав невідповідності касаційної скарги вимогам статті 330 КАС України, оскільки скаржниця не зазначила підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, та не обґрунтував їх належним чином. Також суд встановив, що скаржниця пропустила строк на касаційне оскарження без поважних причин і не надав доказів, які б підтверджували об`єктивні перешкоди для своєчасного подання скарги.

В уточненій касаційній скарзі, скаржниця знову не дотрималася вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Скаржниця не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржниці.

Сам по собі факт повернення позовної заяви не свідчить про наявність дійсно істотних перешкод чи труднощів для своєчасного вчинення процесуальних дій, які не залежать від волевиявлення особи. При вирішенні питання про поважність наведених позивачем причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданого адміністративного позову.

Звернення з цією касаційною скаргою є четвертим, а підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання саме скаржником вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений скаржником підхід до оформлення касаційних скарг став причиною для їх повернення.

При цьому, Верховний Суд не наділений повноваженнями надавати оцінку іншим ухвалам, постановленим Верховним Судом у порядку визначеному цим Кодексом.

Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Суд зауважує на періоді часу, у якому відбувалося повторне звернення сторони позивача із повторною касаційною скаргою, що свідчить про допущення ним необґрунтованих зволікань щодо реалізації права на повторне звернення до суду. Так, загальний строк, що минув з дати виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду і до дати звернення із цією касаційною скаргою становить більше шести місяців, що значно виходить за межі строку, встановленого КАС України для касаційного оскарження судових рішень.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Суд повторно наголошує, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Надані скаржницею докази не свідчать про наявність дійсних перешкод чи труднощів пропуску строку звернення до суду з цим позовом, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду впродовж більше шести місяців.

Суд зазначає, що повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження, а та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього.

Водночас касаційна скарга не містить доводів щодо об`єктивної неможливості звернутися позивачу із цією касаційною скаргою без зайвих затримок та зволікань.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, а також, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

З огляду на те, що суддя Загороднюк А.Г. перебував на лікарняному, питання про відкриття провадження у справі вирішується по виходу судді з лікарняного.

Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 620/14664/23.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 620/14664/23.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 620/14664/23.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк