Вирок

від 14.06.2024 по справі 349/1072/16-к

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 349/1072/16-к

Номер провадження 1-кп/341/42/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2024 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.03.2016 під № 42016091250000009, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рогатина Рогатинського району Івано-Франківськоїобласті,жителя і зареєстрованого у АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, звищою освітою, одруженого, який працювавна посаді начальника відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації,раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,

та за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Колоколин Рогатинського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який був приватним підприємцем, згідно зі ст. 89 КК України раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.

у с т а н о в и в

Історія судового провадження та рух справи

26.09.2016 обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, направлено до Рогатинського районного суду Івано-Франківської області.

Вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 17.04.2018 ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 191, ч.ч. 2, 4 ст. 358 КК України, та призначено покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян без позбавлення права займатись підприємницькою діяльністю. На підставі ч. 4 ст. 74 КК України ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання. ОСОБА_4 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21.06.2018 апеляційні скарги прокурора та захисника задоволено частково. Вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 17.04.2018 скасовано з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 10.05.2022 звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та кримінальне провадження у цій частині закрито.

Вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 16.06.2022 ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю. Відповідно до ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_5 звільнено від призначеного основного та додаткового покарання у зв`язку із закінченням строків давності. ОСОБА_4 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 31.08.2022 апеляційні скарги прокурора та захисника залишено без задоволення, вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 16.06.2022 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.03.2023 ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 31.08.2022 скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 26.04.2023 вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 16.06.2022 скасовано з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до змісту протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2023 справу ЄУН 349/1072/16 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.3ст.191,ч.1ст.366КК України,та заобвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.3ст.191КК України, передано судді Галицького районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 .

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

ОСОБА_4 вчинив заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та службове підроблення, тобто підроблення офіційних документів.

ОСОБА_7 вчинив пособництво у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Кримінальні правопорушення вчинені за таких установлених судом обставин.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 з 02 серпня 2002 року зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців під № НОМЕР_1 , отримав свідоцтво про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності серії НОМЕР_2 . Ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_3 . Основні види економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціювання, штукатурні роботи, установлення столярних виробів, покриття підлоги і облицювання стін, малярні роботи та інше. Станом на жовтень 2015 року приватний підприємець - фізична особа ОСОБА_5 використовував найману працю для сприяння у здійсненні підприємницької діяльності на умовах трудового договору.

Відповідно до розпорядження Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 05 вересня 2003 року №133 к ОСОБА_4 призначений на посаду начальника відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області. Згідно з посадовою інструкцією начальника відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 05 червня 2015 року ОСОБА_4 здійснював керівництво відділом, ніс персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, розпоряджався коштами у межах затвердженого головою райдержадміністрації кошторису відділу, здійснював інші повноваження, визначені законом.

Протягом усього 2015 року ОСОБА_4 перебував на посаді начальника відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області та був службовою особою, уповноваженою на здійснення функцій представника влади, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов`язками, був державним службовцем 6 категорії 13 рангу та відповідно до п. «в»ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»був суб`єктом, на якого поширювалась дія цьогоЗакону.

З метою реалізації програми «Розвиток освіти Івано-Франківщини на 2008-2015 роки» та відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради від 26.06.2015 № 1678-37/2015 «Про внесення змін до обласного бюджету на 2015 рік» Рогатинському районному бюджету було виділено субвенцію, зокрема, для облаштування санвузлів та внутрішніх туалетів у Жовчівській ЗОШ І- III ступенів Рогатинського району в сумі 55000,0 гривень.

Рішенням тридцять першої сесії Рогатинської районної ради Івано-Франківської області від 24 вересня 2015 року №436-31/2015 «Про внесення змін до районного бюджету на 2015 рік» внесено зміни до рішення тридцятої сесії Рогатинської районної ради від 12 січня 2015 року №403-29/2015 та передбачено врахувати у загальному фонді районного бюджету на 2015 рік субвенцію з обласного бюджету в сумі 377748 гривень і спрямувати відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації кошти в сумі 150000 грн. для облаштування санвузлів та внутрішніх туалетів у навчальних закладах, у тому числі Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на суму 55000,0 грн.

21 жовтня 2015 року між відділом освіти Рогатинської районної державної адміністрації в особі керівника ОСОБА_4 та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 укладено договір № 10/01. Предметом договору було проведення поточного ремонту приміщень Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Рогатинського району Івано-Франківської області. Також, указані особи 21.10.2015 погодили і підписали у межах договору Локальний кошторис з розрахунком договірної ціни № 1 на суму 55000,0 грн та Дефектний акт.

Відповідно до п. 1.4 договору строк виконання робіт - 30 календарних днів з дня перерахування авансового платежу з рахунку замовника - відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації. Кінцева вартість робіт становила 55 000 гривень (п. 2.1 договору). Пунктом 2.2. договору було передбачено, що оплата виконаних робіт за договором здійснюється поетапно в національній валюті шляхом перерахування замовником у безготівковій формі грошових коштів на поточний рахунок підрядника. Згідно з п. 2.3. договору сторони погодили, що підрядник не набуває права власності на кошти, які перераховуються замовником на розрахунковий рахунок підрядника і призначені для придбання будівельних матеріалів. Згідно з пунктом 2.4. договору остаточний розрахунок замовник здійснює протягом п`яти банківських днів, після підписання сторонами акту приймання - здачі виконаних за договором робіт за формою КБ-2 в та КБ-3. Пунктом 3.1 договору передбачено обов`язок замовника виділити представника, уповноваженого здійснювати нагляд за виконанням робіт. У пунктах 3.2.1 і 3.2.2 договору передбачено, що Замовник має право в будь-який час перевіряти проведення і якість робіт, відмовитись від договору та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник проводить роботу з порушенням строків, якщо протягом перших 10 днів підрядник не виконав обсяг робіт, передбачених календарним планом, який є невід`ємною частиною цього договору.

Того ж дня 21.10.2015, попередньо узгодивши свої дії з ОСОБА_4 , спрямовані на досягнення спільної мети, ОСОБА_5 , який розумів, що роботи, передбачені договором від 21 жовтня 2015 року № 10/01, ним не виконані, в порушення умов договору, діючи умисно, з корисливих мотивів, склав завідомо неправдиві офіційні документи - акт №1 форми КБ-2в «Приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року» та «Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2015 року» №1 форми КБ-3, вніс до цих документів відомості про виконання у повному об`ємі робіт з облаштування санвузла та внутрішнього туалету Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на суму 55000,0 грн, що не відповідало дійсності. Підписав документи, завірив печаткою підприємця та подав до відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, таким чином спрявши шляхом надання засобів, які стали правовою підставою, ОСОБА_4 для подальшого вчинення злочину.

Так, надалі 21.10.2015 начальник відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області ОСОБА_4 , діючи умисно шляхом зловживання своїм службовим становищем та службового підроблення, з корисливих мотивів, з метою заволодіння бюджетними коштами шляхом їх незаконного обернення на користь ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що роботи за договором не виконані, підписав та завірив відтиском печатки відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області складені та надані ОСОБА_5 акт №1 форми КБ-2в «Приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року» та «Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2015 року» №1 форми КБ-3, таким чином підробивши їх і надавши цим документам статусу офіційних.

Надалі 21.10.2015 ОСОБА_4 , діючи умисно шляхом зловживання своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, з метою заволодіння бюджетними коштами шляхом їх незаконного обернення на користь ОСОБА_5 , дав вказівку бухгалтеру відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області оформити відповідне платіжне доручення та забезпечити перерахування коштів у сумі 55000,0 грн із розрахункового рахунка відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на рахунок ПП ОСОБА_5 за виконані роботи у межах договору № 10/01.

На підставі вищезазначеного акта №1 форми КБ-2в «Приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року» платіжним дорученням від 21 жовтня 2015 року № 3083 із розрахункового рахунка ІНФОРМАЦІЯ_3 на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 одним платежем перераховано кошти в сумі 55000,0 грн. Отримані бюджетні кошти ОСОБА_5 22 жовтня 2015 року зняв з розрахункового рахунка.

Унаслідок умисних протиправних дій начальника відділу освітиРогатинської районноїдержавної адміністраціїІвано-Франківськоїобласті ОСОБА_4 та приватного підприємця ОСОБА_5 відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області спричинено матеріальну шкоду на суму 55000,0 грн.

Станом на кінець квітня 2016 року будівельні роботи з внутрішнього ремонту приміщень туалету Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів у межах договору № 10/01 виконано в повному об`ємі ПП ОСОБА_5 .

З огляду на викладене, суд визнає ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України, оскільки він вчинив підроблення офіційних документів та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, яке полягало в незаконному оберненні бюджетних коштів на користь іншої особи з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Також, суд визнає ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27 частиною другою статті 191 КК України, оскільки він вчинив пособництво у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем шляхом надання засобів, які сприяли вчиненню злочину іншим співучасником.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів

Установлені судом обставини підтверджуються наступними дослідженими належними і допустимими доказами.

Протоколом огляду місця подіївід 14 березня2016 року та фототаблицями до нього,згідно з якими установлено факт невиконання ПП ОСОБА_5 робіт із облаштування туалетного приміщення Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів в строк встановлений договором, зокрема: відсутня підлога, приміщення засипане піском та частково будівельним сміттям, стіни очищені, встановленопластикова каналізаційна труба, змонтовано два каналізаційні колодязі, один із яких накрито бетонною плитою з отвором.

Листом директора департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської обласної державноїадміністрації від 23 червня 2016 року №925/01-13/13, з якого вбачається, що відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради від 26 червня2015 року №1678- 37/2015 «Про внесення змін до обласного бюджету на 2015 рік», з обласного бюджетубуло виділено Рогатинському районному бюджету150000 грндля облаштування санвузлів та внутрішніх туалетів навчальних закладів району, з них 55000 грн - Жовчівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Цим листом Департаментпросив залучити його до провадження як потерпілу особу.

Довідками про зміни до річного розпису бюджету на 2015 ріквід 20 серпня 2015 рокута про зміни до помісячного розподілу асигнувань загального фонду бюджету на 2015 рік від 20 серпня 2015 року, про надходження в серпні 2015 року в районний бюджетсубвенції у сумі 330000 грн, спрямування цих коштів відділу освіти Рогатинської РДА.

Довідками про зміни до річного розпису бюджету на 2015 ріквід 20 жовтня 2015 рокута про зміни до помісячного розподілу асигнувань загального фонду бюджету на 2015 рік від 20 жовтня2015 року.

Договором від 21 жовтня 2015року №10/01, укладеним між відділом освіти Рогатинської районної державної адміністрації в особі ОСОБА_4 та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 ,предметом якого було проведення поточного ремонту приміщень Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Рогатинського району Івано-Франківськоїобласті.

Додатками до Договору № 10/01: дефектним актом, дефектним актом (коригуючий)із зазначенням об`ємів робіт, який складений ОСОБА_5 та затверджений ОСОБА_4 ; локальним кошторисом з розрахунком договірної ціни №1, який складений ОСОБА_5 та затверджений ОСОБА_4 ;відомістю ресурсів до локального кошторису №1, який складений ОСОБА_5 ; розрахуноком №1-1. Загальновиробничих витрат, який складений ОСОБА_5

Актом №1 приймання виконаних будівельнихробіт за жовтень 2015 року від 21 жовтня 2015 року форми КБ-2в; відомістю ресурсів до акта виконаних робіт №1 за жовтень 2015 року; розрахунком №1-1. Загальновиробничих витрат за жовтень 2015року; довідкою про вартість виконанихбудівельних робіт та витрати за жовтень 2015 року форми КБ-3,які складені та видані підрядником ПП ОСОБА_5 , куди ним внесені неправдиві відомостіпро виконання у повному об`ємі робіт з облаштування санвузла та внутрішнього туалету Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на суму 55000,0 грн. Указані документи, зокрема акт форми КБ-2в та довідка форми КБ-3, підписані від імені замовника ОСОБА_4 .

Інформацією з казначейської службив Рогатинському районі про підстави оплати та рух коштів, яка сформована18квітня2016року, та платіжним доручення №3083 від 21 жовтня 2015 року, з яких установлено, що з розрахункового рахунку відділу освіти Рогатинської районної державної адміністрації на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 перераховано одним платежем кошти в сумі 55000,0 грн.

Довідкою зустрічної звірки щодо документального та фактичного підтвердження у фізичноїособи-підприємця ОСОБА_5 виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, для з`ясування їхреальності та повноти відображення в обліку відділуосвіти Рогатинської районноїдержавноїадміністраціївід26квітня2016року №31-21/15-зта Актом звірки взаємних розрахунків, якими встановлено, що станом на 01 січня 2016року ОСОБА_5 перераховані кошти у сумі 55000,0 грн.

Товарними чеками і товарними накладними, виданими приватними підприємцями ОСОБА_5 про придбання останнім будівельних та інших матеріалів, які використовувались під час виконання робіт у межах договору №10/01.

Товарні чеки та товарні накладні в сукупності ізпоказаннями свідків у кримінальному провадженні підтверджують, що основнібудівельніроботи з внутрішнього ремонтуприміщень туалету Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенівбули виконанілише уквітні 2016 року.

Даними податкової звітності про наявність у ПП ОСОБА_5 найманих працівників.

Показаннями представника потерпілої сторони Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОДА ОСОБА_8 , яка повідомила, що на момент перевірки у березні 2016 року роботи з внутрішнього ремонтуприміщень туалету Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів не були виконані. Такі виконано у квітні 2016 року. Зазначила, що діями обвинувачених збитки було завдано саме департаменту, хоч кошти і виділялися з обласного бюджету.

Показаннями представника потерпілої сторони Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОДА ОСОБА_9 , який зазначив, що кошти виділялись із обласного бюджету облдержадміністрації, звідки надалі розподілялись до Рогатинської РДА (відділу освіти). На цей час від потерпілої сторони до обвинувачених претензій немає, покарання просив призначити на розсуд суду.

Показаннями свідка ОСОБА_10 , яка у 2015 році була директором Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів та пояснила суду, що восени 2015 року приїжджала комісія визначатись, де буде туалет. Після комісії приїжджав ОСОБА_5 з бригадою, який казав, що буде робити туалет. Роботи розпочали не одразу. Десь через 1 -2 тижні зняли підлогу, обдерли стіни, встановили кільця для каналізації. Потім роботи продовжили у березні 2016 році. Роботи виконали у повному обсязі.

Показаннями свідка ОСОБА_11 , який підтвердив, що у квітні 2016 року продав ПП ОСОБА_5 матеріали для облаштування санвузла у Жовчівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Показаннями свідка ОСОБА_12 , яка підтвердила, що у квітні 2016 року продала ПП ОСОБА_5 електротовари, за які останній розрахувався готівкою.

Показаннями свідка ОСОБА_13 , яка у 2015 році була заступником директора Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Свідок зазначила, що дуже був потрібний туалет у школі. Хто мав виконувати роботи не знає. Підтвердила, що весною 2016 року бачила ОСОБА_5 з хлопцями. Роботи виконано повністю і якісно.

Показаннями свідка ОСОБА_14 , який підтвердив, що у квітні 2016 року ОСОБА_5 придбав металопластикові перегородки на двері в приміщення туалету. Указані металопластикові конструкції було доставлено у Жовчівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, де і встановлено.

Показаннями свідка ОСОБА_15 , яка підтвердила, що у 2016 році ОСОБА_5 придбав у неї сантехніку, розрахувався готівкою, про що було видано чек.

Показаннями свідка ОСОБА_16 , яка зазначила, що у 2015 році була бухгалтером відділу освіти Рогатинської райдержадміністрації. Повідомила, що у2015році були виділені 55000,0 грн для облаштування туалету у ІНФОРМАЦІЯ_4 затвердила ці кошти. Вказані кошти надійшли на рахунок відділу освіти Рогатинської райдержадміністрації. Відділ шукав підрядників. Прийшов ОСОБА_5 і приніс проєкт договору. ОСОБА_4 як її керівник дав вивчити договір. Проект договору був добрий, на скільки вона розуміється, бо не юрист. Приблизно через два тижні 21.10.2015 ОСОБА_5 приніс договір, складений кошторис, дефектний акт, акт виконаних робіт. Усі ці документи були підписані 21.10.2015 ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_5 завірив, що роботи виконано. За вказівкою ОСОБА_4 вона того ж дня зареєструвала договір, акт виконаних робіт та підготувала платіжне доручення для оплати ПП ОСОБА_5 55000,0 грн., яке подала до казначейства. Зазначила, що кошти на виконання робіт надійшли на рахунок відділу освіти з фінансового управління РДА, а туди з Івано-Франківської ОДА. Зазначила, що у випадку не освоєння коштів до кінця року, такі б у відділу освіти забрали і наступного року могли б більше не дати. Знає, що у квітні 2016 року була ревізія, яка установила виконання робіт у повному обсязі і належної якості.

Показаннями свідка ОСОБА_17 , який підтвердив, що продавав ОСОБА_5 будівельні матеріали, проте не пам`ятає, чи у 2015 році, а чи це було уже у 2016 році.

Від допиту інших свідків сторона обвинувачення відмовилась і таку відмову прийнято судом.

Висновком експерта від 24 червня 2016 року №09/03 181 за результатами судово-почеркознавчої експертизи, про те, що підпис у графі «Замовник» у документі «Договір № 10/01 від 21.10. 2015» виконаний ОСОБА_4 , підпис у графі «Прийняв замовник» у документі «Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року» виконаний ОСОБА_4 , підпис у графі «Замовник» у документі «Довідка про вартість виконаних робіт про витрати за жовтень 2015 року №1» виконано ОСОБА_4 .

Обвинувачені від надання показань відмовились. Зазначили лише у дебатах, що свою вину у пред`явленому обвинуваченні не визнають.

При цьому суд визнає недопустимими доказами надані стороною обвинувачення акт контрольного огляду та обстеження фактично виконаних робіт на об`єкті «Поточний ремонт приміщень Жовчівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Рогатинського району Івано-Франківської області» від 10 березня 2016 року, який складено за участю прокурора, та довідку від 12 березня 2016 року, яка складена на виконання звернення Тисменицької місцевої прокуратури, до внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне провадження, а, також, Акт від 29 квітня 2016 року № 31-21/1 позапланової виїзної ревізіїокремих питань фінансово-господарської діяльності відділу освіти Рогатинської районноїдержавноїадміністрації заперіод з 01 січня 2015року по01січня2016року, якапроведена на підставі ухвали слідчого судді Рогатинського районного суду Івано-Франківської областівід 01 квітня 2016 року.

Визнаючи ці докази не допустимими в частині доведення винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд виходить з такого.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 234/8803/18 викладено наступну правову позицію.

Відповідно до ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КПКУкраїни передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 40 КПКУкраїни слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених ст. 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 84 КПК України,одним із процесуальних джерел доказів є документи, до яких п. 4 ч. 2 ст. 99 цього Кодексу віднесено і висновки ревізій та акти перевірок.

Згідно з ч. 2 ст. 93 КПКсторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Необхідно зазначити й те, що на підставі ч. 1 ст. 131 КПКУкраїни заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПКзаходами забезпечення кримінального провадження є: 1) виклик слідчим, дізнавачем, прокурором, судовий виклик і привід;2) накладення грошового стягнення; 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; 4) відсторонення від посади; 4-1) тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 5) тимчасовий доступ до речей і документів;6) тимчасове вилучення майна; 7) арешт майна; 8) затримання особи; 9) запобіжні заходи.

Призначення позапланової перевірки не є ні слідчою (розшуковою) дією, ні негласною слідчою (розшуковою) дією, ні заходом забезпечення кримінального провадження, з клопотаннями про проведення яких вправі звертатися слідчий за погодженням із прокурором до слідчого судді.

Використання виразу «витребування та отримання»у ч. 2 ст. 93 КПКпередбачає повноваження використовувати як докази висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму.

Отже, кримінальний процесуальний закон не встановлює отримання доказів шляхом надання дозволу на проведення позапланової перевірки ані слідчими суддями, ані прокурорами, слідчимирезультати таких перевірок, призначених у межах розслідування кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді, є недопустимими доказами і відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК не повинні бути використані під час ухвалення судових рішень у межах кримінального провадження.

Аналогічний висновок зроблено у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 квітня 2020 року у справі № 335/2108/17 (провадження № 51-6560км19).

Згідно із ст. 86 КПК України отримання доказу всупереч порядку, встановленому цим Кодексом, тягне за собою недопустимість такого доказу.

Оскільки акт огляду від 10.03.2016, довідка від 12.03.2016 та Акт ревізії отримано стороною обвинувачення всупереч установленому КПК України порядку, то суд визнає такі докази недопустимими і на них не посилається при ухваленні судового рішення.

Своєю чергою, на переконання суду, після самостійного виявлення прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, у тому числі зі змісту акта огляду від 10.03.2016, довідки від 12.03.2016, особистого візуального сприйняття, орган досудового розслідування правомірно у порядку статті 214 КПК України вніс відповідні відомості до ЄРДР та розпочав досудове розслідування.

Мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою

Відповідно до змісту обвинувального акта ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191 КК України та ч. 1 ст. 366 КК України. Зокрема, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні службового підроблення, тобто у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, і у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненій за попередньою змовою групою осіб. ОСОБА_5 обвинувачується у службовому підробленні шляхом внесення неправдивих відомостей до офіційних документів та у привласненні чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Керуючись приписами частини третьої статті 337 КПК України, суд вважає за необхідне вийти за межі висунутого обвинувачення, зважаючи на таке.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначено, що у статті 191 КК України передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи. Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки, використання або зберігання тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи водночас своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження через інших осіб. Тобто, він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні. Ця правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові № 517/639/17 від 30 вересня 2020 року. Також, Верховний Суд зазначив, що під використанням влади чи службового становища, обґрунтовано розуміється вчинення як дій, що безпосередньо входять до кола службових повноважень службової особи, зумовлених покладеними на неї обов`язками з виконання відповідних функцій, так і дій, зумовлених її службовим авторитетом, її зв`язками з іншими службовими особами, можливістю здійснити вплив, зумовлений її службовим становищем, на інших службових осіб.

Згідно з диспозицією ч. 2 ст. 191 КК України суб`єктом цього кримінального правопорушення є службова особа, яка діє з використанням свого службового становища. Службовою особою в розумінні ч. 3 ст. 18 КК України є особа, яка у тому числі, обіймає на підприємствах, установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконує такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважною службовою особою підприємства, установи чи організації.

В ухвалі ВАКС від 25.11.2019 у справі № 991/703/19 викладено наступну позицію.

Надаючи характеристику здійснення розтрати чужого майна службовою особою шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, суд зазначає, що таке діяння за ч. 2 цієї статті може кваліфікуватися лише у разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірено винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилося у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню цим майном та наділений певними адміністративно-господарськими функціями. Тобто, службова особа може вчиняти відповідні дії лише щодо майна, на яке поширюється її компетенція, а майно перебуває у сфері його відання чи було їй ввірено, а тому визначення предмета розтрати нерозривно пов`язане зі встановленням статусу суб`єкта злочину. При розтраті повноваження службової особи використовуються для вилучення майна з володіння власника та, при цьому службова особа незаконно, всупереч інтересам служби, використовує надані їй законом службові повноваження.

З огляду на викладене, логічним є висновок, що у разі привласнення й розтрати службова особа повинна бути наділена адміністративно-господарськими функціями щодо майна, а в разі заволодіння організаційно-розпорядчими, що полягають у можливості керувати особами, які здійснюють розпорядження таким майном.

Тобто, на відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Беручи до уваги зазначені правові позиції, зважаючи на те, що ОСОБА_4 як начальнику відділу освіти Рогатинської РДА 55000,0 грн безпосередньо не було ввірені, ці кошти не перебували у його віданні, проте в силу своїх організаційно-розпорядчих функцій він всупереч інтересам служби шляхом підписання підробленого акта виконаних робіт і надання відповідної вказівки бухгалтеру здійснив обернення вказаних коштів на користь ОСОБА_5 , суд дійшов висновку про вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 передбаченого частиною другою статті 191 КК України злочину саме у формі заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем.

Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов`язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 191, 366 КК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_4 складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України та ч. 2 ст. 191 КК України, оскільки він зловживаючи своїм службовим становищем вчинив заволодіння бюджетними коштами шляхом підробки офіційних документів і подальшого незаконного обернення цих коштів на користь ОСОБА_5 .

Щодо кваліфікації дій ОСОБА_5 .

Як зазначалось, якщо привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов`язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії особи потребують кваліфікації за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених відповідними частинами статей 191, 366 КК України.

Саме з такої позиції, як убачається зі змісту обвинувального акта та виступу у дебатах, виходила і сторона обвинувачення.

Із зазначеного вище вбачається, що загальною ознакою привласнення, розтрати та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем є повноваження винного щодо майна, яким він заволодіває. Особа у цих випадках не є сторонньою для майна, воно їй ввірене, перебуває у її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна.

Суд зазначає, що суб`єктом кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366 КК України та частиною другою статті 191 КК України, є службова особа. У Загальній частині КК України наведено поняття службової особи, яке має загальний характер, тобто стосується усіх статей Особливої частини КК України. Це визначення наведене у частині третій статті 18 КК України, згідно з якою службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Загальне визначення службової особи стосується усіх статей Особливої частини КК України, за винятком тих, для яких закон про кримінальну відповідальність, а саме примітка до ст. 364 КК України, передбачає окреме визначення (статті 364, 368, 368-2, 369 КК України).

Із цього випливає, що для вжитого в статті 366 КК України та частині другій статті 191 КК України поняття «службова особа», відсутнє окреме визначення, яке встановлене приміткою до ст. 364 КК України, тому використовується поняття, яке міститься у загальній нормі, а саме у ч. 3 ст. 18 КК України.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.10.2004 № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів» зазначено, що підприємець - фізична особа, яка зареєстрована відповідно до закону і здійснює господарську діяльність, не може визнаватися таким, що виконує постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням обов`язки (організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські) службової особи, а тому не повинен притягатися до відповідальності за вчинення злочину у сфері службової діяльності.

Суд установив, що ПП ОСОБА_5 вніс до акта виконаних робіт форми КБ-2в та Довідки форми КБ-3 завідомо неправдиву інформацію щодо виконаних робіт як фізична особа-підприємець у межах виконання договору на виконання робіт. На переконання суду, ОСОБА_5 під час такого діяння не може бути визнаний службовою особою, зокрема, з огляду на те, що, по-перше, фізична особа-підприємець не обіймає посади на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, як цього вимагає стаття 18 КК України; по-друге, для громадянина-підприємця як суб`єкта господарювання законом не передбачено займання певної посади, отже, покласти на нього організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов`язки під час виконання укладених ним господарських договорів, враховуючи його правовий статус, неможливо. Зайняття посади має бути оформлене за допомогою документів, що мають правове значення (наказ, рішення, постанова, трудовий договір тощо).

Суб`єктом злочину за ч. 2 ст. 191 КК України є лише та службова особа, яка має правомочності щодо привласнюваного майна. Усі інші особи можуть бути лише співучасниками з посиланням на ст. 27 КК України.

Як зазначалось, привласнення майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем може бути вчинено лише щодо майна, яке було ввірене або перебувало у віданні службової особи.

Відповідно до змісту роз`яснювального листа Міністерства юстиції України від 03.11.2006 «Щодо надання офіційних роз`яснень законодавства», на який у своїх доводах в обвинувальному акті посилається сторона обвинувачення, чітко зазначено, що громадянин - суб`єкт підприємницької діяльності може бути визнаний службовою особою (посадовою особою) лише тоді, коли у нього реально виникає можливість виконання вказаних вище обов`язків. А це можливо у випадку, коли такий громадянин на умовах трудового договору наймає працівників для сприяння йому у здійсненні підприємницької діяльності. За таких обставин він набуваєорганізаційно-розпорядчихповноважень стосовнонайманих працівників (право ставити перед ними певні завдання, визначати розмір заробітної плати, розпорядок робочого дня, застосовувати дисциплінарні стягнення тощо).

Таким чином, ПП ОСОБА_5 може бути визнаний службовою особою з організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями виключно стосовно найманих ним же працівників. Своєю чергою він не є службовою особою у межах взаємовідносин з відділом освіти Рогатинської РДА під час виконання договору № 10/01.

З огляду на викладене, прокурор мав суду довести, що ПП ОСОБА_5 є не просто службовою особою з наявними організаційно-розпорядчими функціями щодо своїх працівників, а є службовою особою з відповідними функціями у межах взаємовідносин із відділом освіти Рогатинської РДА під час виконання відповідного договору. Надалі, маючи такий статус, вчинив службове підроблення і привласнення чужого майна шляхом зловживання (використання) своїми службовими повноваженнями, тобто діяв не лише незаконно, а й всупереч інтересам служби, використовуючи надані йому законом права і повноваження саме як службовій особі.

Також, з огляду на викладені вище правові позиції, прокурор не довів, а суд не встановив, що 55000,0 грн, як предмет привласнення з боку ПП ОСОБА_5 , були ввірені йому чи перебували в його законному віданні, тобто такі кошти знаходились у нього на законних підставах і стосовно цих коштів ПП ОСОБА_5 мав можливість здійснювати повноваження щодо розпорядження, управління ними, використання тощо, мав будь-які правомочності щодо цього привласнюваного майна.

Іншими словами, якщо б ПП ОСОБА_5 , діяв як працедавець конкретних найманих працівників і, наприклад, підробив податкову звітність щодо таких працівників, тоді б він діяв саме як службова особа, оскільки наділений повноваженнями податкового агента таких працівників в силу закону.

Якщо б ОСОБА_5 , умовно, був службовою особою на посаді у правоохоронному органі, склав і підписав первинні документи форми КБ-2в і КБ-3, надав ці офіційні документи ОСОБА_4 з метою подальшого їх використання для заволодіння останнім коштами у сумі 55000,0 грн, то в такому випадку ОСОБА_5 теж діяв би не в межах своїх організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій службової особи правоохоронного органу, тобто, не з використанням свого службового становища.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що ПП ОСОБА_5 , діючи як сторона господарського договору, під час внесення неправдивих відомостей до акта виконаних робіт і довідки про вартість виконаних робіт не був наділений організаційно-розпорядчими чи/та адміністративно-господарськими функціями стосовно майна, у привласненні якого шляхом зловживання службовим становищем він обвинувачується.

Своєю чергою сторона обвинувачення не надала суду жодних доказів стосовно того, всупереч інтересам якої служби діяв ПП ОСОБА_5 , які надані йому законом права і повноваження як службова особа він використав, як незаконно, так і всупереч інтересам служби, щоб привласнити бюджетні кошти.

Одне лише посилання прокурора на те, що ПП ОСОБА_5 може бути визнаний службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями стосовно найманих ним працівників, не ставить ПП ОСОБА_5 у статус спеціального суб`єкта вчинення вказаних кримінальних правопорушень, оскільки для цього особа не лише повинна бути службовою, а й в цій конкретній ситуації зловживати своїм службовим становищем. Зловживання службовим становищем як спосіб привласнення майна означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для привласнення майна.

Отже, на переконання суду, наявність у ПП ОСОБА_5 найманих працівників не є обставиною, яка забезпечувала обвинуваченому наявність у нього хоч будь-яких правомочностей щодо 55000,0 грн, у привласненні яких він обвинувачується.

Вказане в сукупності з доказами у справі та самим формулюванням обвинувачення свідчить, що прокурор не довів того, що ПП ОСОБА_5 діяв як службова особа та при цьому ще й зловживав своїм службовим становищем.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_5 не був і не міг бути спеціальним суб`єктом кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною другою статті 191 КК України.

З указаних підстав, суд не вбачає за можливе кваліфікувати дії ПП ОСОБА_5 як вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, у формі заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

При цьому суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за частиною п`ятою статті 27 частиною другою статті 191 КК України, з огляду на таке.

Згідно з ч. 5 ст. 27 КК України пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

За загальним правилом, межі відповідальності співучасників визначаються межами діяння виконавця. Саме тому, встановлення обставин вчинення обвинуваченим суспільно-небезпечного діяння необхідно здійснювати одночасно із дослідженням діяння виконавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 КК України виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб`єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 28 КК України передбачено, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у злочинах проти власності» злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину.

Відповідно до статті 26 КК України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб`єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв`язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб`єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

Згідно з абзацом 4 п. 24 вказаної постанови дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України.

Таким чином, наведенні статті КК України вказують на те, що пособник у вчиненні кримінального правопорушення не є виконавцем такого злочину. Дії вчинені, як пособництво не можуть кваліфікуватись, як вчинення злочину у групі осіб, оскільки дії такої особи безпосередньо не утворюють повністю або частково об`єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК України.

Суд виходить з того, що діяння безпосередньо ОСОБА_4 як начальника відділу освіти Рогатинської РДА, які полягали у службовому підробленні та подальшому його розпорядженні перерахувати на підставі підроблених документів кошти на розрахунковий рахунок ПП ОСОБА_5 , утворюють повністю об`єктивну сторону закінченого складу злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, у формі заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Своєю чергою не наявність у ПП ОСОБА_5 і не виконання ним організаційно-розпорядчих та/чи адміністративно-господарських повноважень щодо найманих ним працівників і не його діяльність як працедавця утворюють повністю або хоча б частково об`єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України. Відповідні дії ПП ОСОБА_5 мав би можливість вчинити і без наявності найманих у нього працівників.

При цьому ОСОБА_5 діяв як пособник вчинення указаного кримінального правопорушення, оскільки надав ОСОБА_4 засоби вчинення указаного злочину, а саме офіційні документи форми КБ-2в та КБ-3, які мали вплив на охоронювані законом суспільні відносини. Так, недостовірна інформація, що вказана у цих документах, використана ОСОБА_4 для досягнення злочинної мети.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що ПП ОСОБА_5 не є спеціальним суб`єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, а є загальним суб`єктом цього злочину в частині пособництва, суд дійшов висновку про необґрунтованість кваліфікації дій обвинувачених саме за ч. 3 ст. 191 КК України із вказівкою на наявність такої кваліфікуючої ознаки як вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Отже, суд висновує, що дії ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати за частиною п`ятою статті 27 частиною другою статті 191 КК України, оскільки він вчинив пособництво у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем шляхом надання засобів, які сприяли вчиненню злочину іншим співучасником.

При цьому суд не надає оцінку діям ОСОБА_5 після закінчення вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, у формі заволодіння майном, в частині подальшого володіння, користування і розпорядження коштами у сумі 55000,0 грн, оскільки це означатиме вихід за межі пред`явленого обвинувачення.

Щодо формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України.

На переконання суду, формулювання за цією нормою обвинувачення саме як складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів є некоректним, з огляду на таке.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується вчиненням службовою особою однієї з передбачених у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК України дій, а саме: внесенням до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; іншим підробленням офіційних документів; складання завідомо неправдивих офіційних документів; видачею завідомо неправдивих офіційних документів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України, має формальний склад та вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.

Об`єктивна сторона службового підроблення полягає у перекручуванні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи.

Складання неправдивого документу це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності.

Видача неправдивого документу означає надання фізичним або юридичним особам такого документа, зміст якого цілком або частково не відповідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою особою. Видача неправдивого документа буде мати місце й у тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був засвідчений службовою особою і виданий нею, але іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова особа, що видала цей документ.

Згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи-докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм і містять передбачені законом реквізити.

При встановленні ознак офіційного документа, як предмета злочину, слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Правил визначення вартості будівництва (далі - ДСТУ Б Д.1.1-1:2013), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 № 293, цей стандарт носить обов`язковий характер при визначенні вартості будівництва об`єктів, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії.

Застосування даного стандарту обумовлюється договором.

У пункті 3.18 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 передбачено, що кошторис, який визначає вартість виконаних будівельних робіт за період, встановлений у договорі (щомісячно, за етап тощо), складається за примірною формою № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та примірною формою № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати».

Пунктом 2.4 Договору № 10/01 передбачено, що саме підписання сторонами документів за формою КБ-2в і КБ-3 є підставою для здійснення остаточного розрахунку замовником за виконані роботи.

Суд установив, що ОСОБА_5 склав завідомо неправдиві офіційні документи - акт №1 форми КБ-2в та довідку форми КБ-3 виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року, cаме він вніс до документів неправдиві відомості. Тоді як ОСОБА_4 своїм підписом засвідчив неправдиві відомості і цим самим надав документам юридичної сили. Надалі, зважаючи на погоджені умови договору та приписи чинного будівельного і бухгалтерського законодавства, у ПП ОСОБА_5 на підставі цих документів виникло право вимагати отримання оплати вартості відповідних робіт, а у ОСОБА_4 виник обов`язок оплатити вартість відповідних робіт.

Таким чином, суд висновує, що ОСОБА_4 безпосередньо не складав офіційні документи, не вносив до них завідомо неправдивих відомостей, не видавав ці неправдиві офіційні документи, оскільки сам як начальник відділу освіти Рогатинської РДА використав їх. Проте, засвідчивши відображені ПП ОСОБА_5 неправдиві дані у цих документах, ОСОБА_4 надав їм юридичної сили, тобто здійснив інше підроблення відповідних офіційних документів.

Враховуючи наведене, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин суд дійшов висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_4 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Мотиви визнання необґрунтованими окремих доводів сторони захисту

Відповідно до практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 517/639/17, предмет доказування у кримінальних провадженнях за ст. 191 КК України включає: встановлення повноважень службової особи щодо майна, яке обертається на користь винного чи інших осіб шляхом привласнення, розтрати чи заволодіння шляхом зловживання службовим становищем, а обов`язковими ознаками цього кримінального правопорушення, є: суб`єкт - службова особа підприємства, установи, організації; суб`єктивна сторона - прямий умисел, коли винна особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і свідомо бажає їх настання; об`єкт - відносини, пов`язані із правом власності, та, зокрема, відносини, які складаються у сфері службової діяльності з приводу розподілу відповідних матеріальних благ; предмет - майно, яке перебуває у фондах держави або іншого суб`єкта права власності та розпорядження яким обумовлено саме спеціальними повноваженнями суб`єкта злочину; об`єктивна сторона - вилучення майна з володіння власника чи уповноваженої ним особи шляхом привласнення, розтрати або заволодіння та обов`язкове обернення майна на свою користь чи користь інших осіб.

Таким чином, передбачений ч. 2 ст. 191 КК України злочин у формі заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості самим суб`єктом кримінального правопорушення чи іншою особою розпорядитися таким майном на власний розсуд.

У цьому випадку вчинене у співучасті кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 191 КК України, вважається закінченим з моменту перерахування коштів у сумі 55000,0 грн з розрахункового рахунка відділу освіти Рогатинської РДА на рахунок ПП ОСОБА_5 .

У постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 724/1590/19 Верховний Суд зазначив, що суб`єктивна сторона службового зловживання характеризується виною у формі умислу. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є мета: одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої особи як мета вчинення зловживання владою або службовим становищем, попри те, що безпосередньо в тексті кримінального закону не йдеться про мотив вчинення цього кримінального правопорушення, невід`ємно пов`язана з такими мотивами, як інтереси винного або третіх осіб, оскільки вони внутрішньо притаманні (іманентні) внутрішній психічній сфері та є спонукальним приводом до протиправної діяльності. Мотив і мета мають внутрішній суб`єктивно-психологічний зв`язок між собою. За своєю сутністю мотив та мета - це корелятивні поняття щодо визначення сфери психічної діяльності, які розкривають її в різних аспектах: мотив як відправний пункт діяльності особи, який впливає на будь-яку діяльність, тобто викликає її, а мета як мислене уявлення про результат, який має її завершити. Мотив кримінального правопорушення можна визначити як свідоме і вольове спонукання до досягнення мети.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про підприємництво» підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

З огляду на викладене, відповідаючи на запитання сторони захисту: «Чи збагатилися обвинувачені?», суд стверджує про факт незаконного збагачення ПП ОСОБА_5 в момент закінчення вчинення злочину, тобто в момент надходження на розрахунковий рахунок обвинуваченого коштів у сумі 55000,0 грн і отримання ним можливості розпоряджатися ними.

Подальше виконання ПП ОСОБА_5 передбачених договором робіт суд розцінює виключно як добровільне відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 357/1807/19 зазначив, що прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільні небезпечні наслідки і бажала їх настання. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння означає не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об`єктивні ознаки складу злочину (значущість об`єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин), а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. Водночас передбачення має конкретний характер. Особа має чітке уявлення про те, що саме від її конкретного діяння неминуче настануть чи можуть настати певні суспільні небезпечні наслідки. Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння.

Свідомо підписуючи підроблені офіційні документи форми КБ-2в та КБ-3, даючи вказівку бухгалтеру на перерахування коштів ОСОБА_5 і розуміючи при цьому, що роботи за договором не виконані, ОСОБА_4 керувався бажанням обернути 55000,0 грн на користь ПП ОСОБА_5 , переслідував цю мету і розумів, що такі його дії призведуть до вибуття бюджетних коштів з володіння відділу освіти Рогатинської РДА всупереч чинному законодавству та умовам укладеного договору.

Окрім того, поведінка ОСОБА_4 , також, указує на бажання настання негативних наслідків, оскільки умовами укладеного договору передбачався обов`язок замовника виділити представника, уповноваженого здійснювати нагляд за виконанням робіт, та можливість, у разі невиконання підрядником умов договору, односторонньої відмови від договору та відшкодування збитків. Проте, ОСОБА_4 як керівник установи замовника представника, уповноваженого здійснювати нагляд за виконанням робіт, не виділив, а також не ініціював розірвання договору, не звертався до суду чи правоохоронних органів із заявами щодо невиконання ПП ОСОБА_5 узятих на себе зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 390/934/13-к зазначив, що формальне дотримання вимог цивільного (господарського) законодавства при укладенні певних правочинів не виключає злочинного умислу або злочинності дій. Навпаки, в деяких випадках укладення господарських чи цивільних договорів може бути проявом об`єктивної сторони злочину або мати на меті надання тим чи іншим протиправним діям вигляду законності.

Розмежування кримінально-караного діяння від цивільно-правової угоди слід проводити не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. До прикладу, якщо одна сторона за договором, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова може йти про злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном. Водночас, наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, може бути способом, за допомогою якого суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, спрямований, серед іншого, на незаконне заволодіння чужим майном.

У разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України відбувається порушення основного обов`язкового об`єкта - відносин власності, тобто заподіюється шкода власнику, та обов`язкового додаткового об`єкта, тобто відносин, які складаються з приводу розподілу матеріальних благ у суспільстві, адже має місце протиправне збагачення винного або інших осіб за його вибором. (вирок Вищого антикорупційного суду від 24 квітня 2023 року у справі № 755/19780/17).

Таким чином, суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що дії обвинувачених можуть мати лише цивільно-правові наслідки, оскільки є простим недотриманням договірних відносин.

Також, суд зауважує, що аналіз лінії поведінки ОСОБА_4 свідчить про наявність корисливого мотиву, адже неотримання службовою особою особисто вигоди при тому, що таку вигоду отримують треті особи, на користь яких перераховані кошти, не виключає наявності в її діях ознак заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, оскільки попри те, що майно безоплатно обертається на користь третіх осіб, водночас реалізується корисливий інтерес особи, яка зловживаючи службовим становищем, вчинила дії з перерахування коштів. Така позиція узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2014 року у справі № 5-48к-13.

Як засвідчує судова практика, доказування суб`єктивної сторони досить часто грунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) елементів суб`єктивної сторони злочину (постанова Верховного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 520/15641/15-к).

Саме аналіз сукупності усіх доказів у цій справі які, вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла особа, дає суду підстави вважати, що підписуючи документи форми КБ-2в та КБ-3 в один день з укладенням договору, даючи вказівку на перерахування усієї суми коштів за роботи, які не було виконано, ОСОБА_4 діяв умисно, з корисливих мотивів і метою обернути бюджетні кошти на користь ПП ОСОБА_5 .

Також, суд вважає необґрунтованими доводи про те, що у діях ОСОБА_4 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки він лише поставив штамп на документах форми КБ-2в і КБ-3, такі не є офіційними документами. При цьому жодних офіційних документів не складав.

Обгрунтована відповідь на такі доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, міститься вище у розділі вироку щодо мотивів формулювання обвинувачення.

Мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання

У судових дебатах прокурор просив призначити остаточне покарання обвинуваченим у виді позбавлення волі на строк три роки.

Сторона захисту просила виправдати обвинувачених.

Потерпіла сторона поклалась на розсуд суду щодо призначення покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 згідно зі статтею 66 КК України, суд визнає добровільне відшкодування завданих збитків.

Обставин,щообтяжуютьпокаранняобвинуваченого ОСОБА_5 згідно зістаттею 67 КК України, не встановлено.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд не встановив.

Відповідно до змісту досудової доповіді органу пробації дослідження інформації, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_4 за місцем його проживання/навчання/роботи, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства, свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.

Відповідно до змісту досудової доповіді органу пробації дослідження інформації, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_5 за місцем його проживання/навчання/роботи, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства, свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України, характер і мету вчинених дій, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується виключно позитивно, зміст досудової доповіді, позицію потерпілої сторони, яка претензій до обвинуваченого не має. Суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 191 КК України (в редакції на час вчинення кримінального правопорушення), у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк два роки; передбачене ч. 1 ст. 366 КК України (у редакції на час вчинення) у виді штрафу з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк два роки.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке кваліфікується за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 191 КК України, керується приписами ст. 68 КК України, ураховує характер і мету вчинених дій, ступінь його участі у вчиненні кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який вважається раніше не судимим, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується позитивно, позицію потерпілої сторони, яка претензій до обвинуваченого не має, зміст досудової доповіді, а, також, добровільне відшкодування завданого злочином збитку. Суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 191 КК України, у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Згідно з приписами ст. 49 КК України (в редакції на час вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

За вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 191 КК України (у редакції на час вчинення) було передбачено покарання - обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. За вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст. 366 КК України (в редакції на час вчинення) було передбачено покарання у виді штрафу до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Оскільки кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 191 КК України, ч. 1 ст. 366 КК України вчинені у жовтні 2015 року, на цей час минуло більше п`яти років.

Таким чином, обвинувачені підлягають звільненню від призначеного судом покарання відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід до обвинувачених не обирався.

Процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 880,4 грн відповідно до вимог частини другої статті 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави.

Дані про визнання окремих об`єктів матеріального світу речовими доказами, про арешт майна, сторона обвинувачення суду не надала.

Керуючись статтями 124, 368, 373, 374, 376, 532 КПК України, статтями 18, 27, 49, 65-68, 74, 191, 366 Кримінального кодексу України, суд

ухвалив

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною другою статті 191 КК України, та призначити йому покарання

- за частиною першою статті 366 КК України у виді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250,0 грн., з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік;

- за частиною другою статті 191 КК України у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк два роки.

На підставі ч. 1 статті 70 КК України визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк два роки.

Звільнити ОСОБА_4 від призначеного основного та додаткового покарання на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України.

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27 частиною другою статті 191 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік.

Звільнити ОСОБА_5 від призначеного основного та додаткового покарання на підставі пункту 3 частини першої статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 880,40 грн.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченим та прокурору.

Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СуддяОСОБА_18