Рішення

від 10.06.2024 по справі 466/4143/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/4143/20

Провадження № 2/466/76/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Хомляк О.П.

справа №466/4143/20

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в особі філії «Західного Головного Регіонального Управління АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ПАТ «Акцент-Банк», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тертичної Елеонори Віталіївни, третя особа ТзОВ «СІНФОР» про визнання договору іпотеки, кредитного договору та зобов`язань припиненими

в с т а н о в и в:

11.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в особі філії «Західного Головного Регіонального Управління АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ПАТ «Акцент-Банк», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тертичної Елеонори Віталіївни про визнання договору іпотеки, кредитного договору та зобов`язань припиненими, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором № Є/V 2867 від 10 травня 2007 року з наступними змінами та доповненнями Договір на видачу траншу № Є/V 2867/1 від 11 травня 2007 року, Договір на видачу траншу № Є/V 2867/2 від 01 червня 2007 року, Договір на видачу траншу № Є/V 2867/3 від 12 червня 2007 року, укладеними між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" у зв`язку із його виконанням; визнати таким, що припинився договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії «Західного Головного Регіонального Управління» АТ КБ "ПриватБанк" 10 травня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. та зареєстрований в реєстрі за №4480; зобов`язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тертичну Е.В. внести відповідні записи щодо припинення договору іпотеки в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між ним, ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приват Банк» 10.05.2007р. було укладено кредитний договір № Є/У 2867 з подальшими змінами, за умовами якого позивачу надано кредит в розмірі 55000 доларів США з терміном повернення до 10.05.2012р. З метою забезпечення виконання зобов`язань по вищевказаному кредитному договору, 10.05.2007 між позивачем та ЗАТ КБ «Приват Банк» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. та зареєстрований в реєстрі за №4480.

Згідно умов вищезазначеного Договору, позивач передав, а ПАТ КБ «Приват Банк» прийняв в заставу (іпотеку) належне йому на праві власності нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , в якості забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором.

28.02.2017 року з інформаційної довідки №81428047 позивачу стало відомо, що АТ КБ «Приват Банк» звернув стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття права власності на такий та зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру.

Позивач вказує, що згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Частина 7 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» визначає, що завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем.

Оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки та на час звернення до суду був власником спірної квартири, то вказані обставини свідчать про завершення позасудового врегулювання спору.

Частина 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначає, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

А отже, оскільки, завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, а тому, будь-які наступні вимоги банку до нього та чи будь-яких інших осіб щодо виконання зобов`язань є недійсними.

Також позивач вказує, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2013 року по справі №202/22670/13-ц, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено та з позивача, а також ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором № Є/V2867 від 10.05.2007р. Вказане рішення суду набрало законної сили та таке пред`явлено до виконання.

Стаття 600 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Так, оскільки банк набув право власності на предмет іпотеки на підставі договору, то фактично відбулась передача відступного, що свідчить про припинення зобов`язання.

А отже, банк позбавлений права на пред`явлення до виконання виконавчого листа №202/22670/13-ц, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 17.06.2013р., та стягнення присудженого, а у випадку стягнення за вказаним виконавчим листом суми заборгованості, відбудеться подвійне стягнення заборгованості з позивача.

Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Магировський Т.А. позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві та письмових додаткових поясненнях обставини. Просив позов задовольнити. В останнє судове засідання не з`явився, надіслав заяву про завершення розгляду справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Гнатишак О.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції позов заперечив, підтримавши письмові пояснення на позовну заяву, долучені до матеріалів справи. В останнє судове засідання не з`явився, однак оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних доказів.

Відповідач ОСОБА_2 та представник ПАТ «Акцент-Банк» у судове засідання не з`явилися повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки, відзиву відповідачами до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без їх участі, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних доказів.

Відповідач приватний нотаріус Тертична Е.В. в судове засідання не з`явилася, однак надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник третьої особи ТзОВ «СІНФОР» в судове засідання не з`явився, однак надіслав заяву про те, що при винесенні рішення покладається на розсуд суду.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 10.05.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №Є/V 2867 про надання кредиту.

Згідно умов укладеного договору, AT КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 55000 доларів США, визначеному умовами договору та додатками до такого на термін до 10.05.2012p., а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позивач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно договору, у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, позивач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

AT КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав позивачу кредит у розмірі визначеному умовами договору та додатками до нього.

В порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, позивач свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, та у зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором позивач допустив заборгованість.

Крім того, в забезпечення виконання зобов`язання за укладеним Кредитним договором №Є/V 2867 між AT КБ «ПриватБанк» та фізичними особами було укладено договір поруки з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором позивача.

Відповідно до умов договору поруки, банком було направлено на адресу позивача та поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за Договором №Є/V 2867.

Окрім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань по Кредитному договору №Є/V 2867, 10 травня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4480.

Згідно умов договору іпотеки, позивач передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , в забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань за кредитним договором.

Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Цивільні правовідносини, що вникли між сторонами, пов`язані із укладенням договору кредиту, який розуміється як прийняття банком або іншої фінансовою установою (кредитодавецем) зобов`язання надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, із зустрічним зобов`язанням позичальника повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В судовому засіданні також встановлено, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2013 по справі №202/22670/13-ц, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №Є/V 2867 від 10.05.2007р. в розмірі 386185,84грн. Вказане рішення пред`явлено до виконання та постановою державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ відкрито виконавче провадження ВП №40884133 на підставі виконавчого листа №202/22670/13-ц.

З інформаційної довідки №81428047 від 28.02.2017 року вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» звернув стягнення на передане в іпотеку майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , шляхом набуття права власності на останню та відповідно зареєстрував за собою право власності. Підставою для реєстрації за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на належне позивачу майно є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31671114 від 03.10.2016 03:28:17, державного реєстратора Тузяк Павла Тарасовича, Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району Львівська області, яке було прийнято на підставі договору іпотеки, серія та номер: 4480 від 10.05.2007 року, посвідченого Тертичною Е.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.

Згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 02.12.2019 по справі №461/833/16-ц, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Вказане рішення мотивовано тим, що банк позбавлений права на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по кредитному договору, виконання якого було забезпечено договором іпотеки. Оскільки між банком та відповідачем було завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, а тому, будь-які наступні вимоги банку до відповідачів є недійсними.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставинам, встановленим рішенням Галицького районного суду м.Львова від 02.12.2019 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яке набрало законної сили.

Частинами 1,5 статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Договором іпотеки від 10 травня 2007 року який було укладено між позивачем та ЗАТ КБ «Приват Банк» забезпечувалось виконання зобов`язань ОСОБА_1 які виникають з Кредитного договору від 10 травня 2007 року №Є/V 2867.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» визначає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частина 3 стаття 36 Закону України «Про іпотеку» визначає, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 статті 600 ЦК України, зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що всі зобов`язання позивача, які виникли з укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» 10.05.2007 року кредитного договору №Є/V 2867 з подальшими змінами та доповнення, припинились в момент реєстрації за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 , яке було здійснено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31671114 від 03.10.2016 03:28:17, державним реєстратором Тузяк П.Т., Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району, Львівська області, яке було прийнято останнім на підставі договору іпотеки, серія та номер: 4480 від 10.05.2007 року, посвідченого Тертичною Е.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.

Крім того, в даному випадку суд вважає необхідним звернути увагу на особливому уразливому становищі позичальника як отримувача послуг, що надаються банком.

У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 зазначено, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Подібні висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Виходячи із конкретних обставин цієї справи, обраний позивачем спосіб захисту порушеного інтересу як визнання зобов`язань припиненими є ефективним у правовій визначеності щодо належного виконання ним зобов`язань за цим договором, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором № Є/V 2867 від 10 травня 2007 року з наступними змінами та доповненнями, укладеними між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" у зв`язку із його виконанням, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання таким, що припинився договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії «Західного Головного Регіонального Управління» АТ КБ "ПриватБанк" 10 травня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. та зареєстрований в реєстрі за №4480, то на думку суду така вимога до задоволення не підлягає з врахуванням наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Нормами ст.3 Закону України «про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За приписами ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст.17 Закону України «Про іпотеку», п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про іпотеку», Іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Відтак, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання. З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №711/4556/16-ц (пункти 43,48-49) дійшла наступних висновків про застосування норм права у подібних відносинах: «За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що судом визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором №Є/V 2867 від 10 травня 2007 року, а згідно ЗУ «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання, а тому на думку суду відсутні правові підстави для визнання таким, що припинився договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 .

Що стосується вимог позивача про зобов`язання приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тертичну Е.В. внести записи щодо припинення договору іпотеки, то на думку суду така вимога також до задоволення не підлягає з врахуванням наступного.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя.

Чинним законодавством в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачається, що державна реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться як органами державної реєстрації прав, так і нотаріусами одночасно із вчиненням нотаріальної дії, як спеціальними суб`єктами, на які покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону.

Зняття заборони нотаріус здійснює відповідно до вимог ст.74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про іпотеку», Іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

З врахування викладеного та оскільки позивачем не надано суду доказів щодо відмови нотаріуса про внесення запису щодо припинення іпотеки, а також щодо звернення іпотекодержателя до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки, відтак позовні вимоги в цій частині є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів в користь позивача в рівних частинах підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,133,137,141,247,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором №Є/V 2867 від 10 травня 2007 року з наступними змінами та доповненнями, Договір на видачу траншу № Є/V 2867/1 від 11 травня 2007 року, Договір на видачу траншу № Є/V 2867/2 від 01 червня 2007 року, Договір на видачу траншу № Є/V 2867/3 від 12 червня 2007 року, укладеними між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії «Західне Головне Регіональне Управління» АТ КБ "ПриватБанк", у зв`язку із його виконанням.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з АТ КБ "ПриватБанк", ПАТ «Акцент-Банк» в рівних частинах на користь ОСОБА_1 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) сплаченого судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», ЄДРПОУ - 14360570, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, м. Львів, вул. Липинського, 13-А.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», м. Дніпро, вул. Батумська, 11.

Відповідач: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична Елеонора Віталіївна, м. Львів, вул. Галицька, 21/1.

Третя особа: ТзОВ «СІНФОР», ЄДРПОУ 43903527, м. Львів, вул. Є. Поповича, 17/2.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Львова з дня його проголошення.

Текст рішення складено та підписано 10 червня 2024 року.

Суддя О. І. Ковальчук