Рішення

від 13.06.2024 по справі 380/21961/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 рокусправа № 380/21961/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Франківського районного суду м. Львова, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (даліпозивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (далі відповідач-1), Франківського районного суду м. Львова (далі відповідач-2), Державної судової адміністрації України (відповідач-3), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Франківського районного суду м. Львова від 04.08.2022 № 120/K;

- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо не здійснення нарахування позивачу суддівської винагороди за період з 19.07.2022 до 19.06.2023;

- зобов`язати відповідача-1здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 19.07.2022 до 19.06.2023;

- зобов`язати відповідача-3 виділити Територіальному управлінню ДСА України в Львівській області кошти для виплати позивачу суддівської винагороди з 19.07.2022 до 19.06.2023.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Указом Президента України "Про призначення суддів" № 484/2012 від 28.08.2012 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова терміном на п`ять років. Указом Президента України № 156/2019 від 22.04.2019 позивач призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова безстроково.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2024 в Україні запроваджений воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану був продовжений та діє на даний час. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2024 "Про загальну мобілізацію" лейтенант запасу ОСОБА_1 був зарахований до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 з 04.03.2022, у зв`язку з чим голова Франківського районного суду м. Львова видала наказ № 44/к від 04.03.2022 про увільнення позивача від виконання обов`язків судді.

Військову службу позивач проходив з 04.03.2022 до 19.06.2023 на різних посадах у військових частинах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.06.2023 № 173 ОСОБА_1 звільнений у запас та 20.06.2023 приступив до виконання обов`язків судді Франківського районного суду м. Львова.

До 19.07.2022 позивач отримував щомісячну суддівську винагороду за основним місцем роботи.

19.07.2022 набрав чинності Закон України № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022, яким внесені зміни до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, зокрема, слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено на слова "зберігаються місце роботи і посада".

04.08.2022 голова Франківського районного суду м. Львова видала наказ № 120/К, яким припинена виплата позивачу середнього заробітку на період проходження військової служби з 19.07.2022 до 19.06.2023.

Позивач зауважує, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційним нормам щодо неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Стверджує, що питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

З огляду на викладене, позивач вважає, що судді, які були мобілізовані до Збройних Сил України, не втратили гарантій своєї незалежності, передбачених Законом України "Про судоустрій та статус суддів" № 1402-VIII, відтак, дії відповідачів щодо не виплати суддівської винагороди є неправомірними, що зумовило звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Із наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою від 25.09.2023 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).

11.10.2023 Територіальне управління ДСА України в Львівській області (відповідач-1) надіслало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що 19.07.2022 набрав чинності Закон № 2352-ІХ, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема, у частині третій статті 119 слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені словами "зберігаються місце роботи і посада".

Крім цього, стаття 119 КЗпП передбачає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків. Відтак, працівникам, прийнятими на військову службу за контрактом, надаються гарантії та пільги відповідно до закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", але за ними зберігаються місце роботи і посада на підприємстві.

У свою чергу, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

З урахуванням наведених законодавчих змін, 04.08.2022 голова Франківського районного суду м. Львова видала наказ № 120/К, яким припинена виплата середнього заробітку судді ОСОБА_1 з 19.07.2022.

Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.

17.10.2023 позивач надіслав відповідь на відзив, в якій зазначив, що згідно із ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Отже, порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом № 1402-VІІ, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Також позивач зауважує, що оскільки до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зміни не вносені, а у Законі України "Про державний бюджет на 2022 рік" та Законі України "Про державний бюджет на 2023 рік" визначено видатки на утримання судів та виплату суддівської винагороди усім суддям, які зараховані до штату відповідних судів, то Територіальне управління ДСА України в Львівській області, яке є розпорядником бюджетних коштів, зобов`язане виплачувати позивачу суддівську винагороду в повному обсязі.

23.10.2023 Державна судова адміністрація України (відповідач-3) надіслала відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, покликаючись на те, що згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

У даному випадку позивач за власним бажанням вступив на службу до Збройних Сил України, оскільки згідно законодавства України не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час, зокрема, за органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Судді є заброньованими на період мобілізації та на час воєнного стану.

У преамбулі наказу від 04.03.2022 № 44/к, яким ОСОБА_1 увільнений від виконання обов`язків судді у зв`язку з укладанням контракту про проходження військової служби, зазначається, що відповідно до статті 26-1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" позивача увільнено від виконання обов`язків. Цією нормою передбачено, що громадяни України (крім тих, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) в добровільному порядку можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань.

У свою чергу, статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 № 493-р передбачено, що особи, які обіймають посаду судді, підлягають бронюванню.

Оскільки заброньовані військовозобов`язані добровільно можуть бути призвані для проходження військової служби під час мобілізації, то залучення таких суддів до виконання обов`язків військової служби не може здійснюватися без особистого волевиявлення судді.

Покликаючись на приписи ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідач-3 зауважує, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Військовослужбовцям щомісячно виплачується грошове забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, на переконання відповідача-3, одночасна виплата грошового забезпечення військовослужбовцю та суддівської винагороди як судді створює надмірне навантаження на Державний бюджет України, оскільки зазначені виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Як наслідок, такі виплати містять ознаки подвійної оплати праці. Оплати за виконання безпосередніх обов`язків, як військовослужбовця та виплати суддівської винагороди, судді, який не здійснює судочинство, але за ним зберігається статус судді. Тобто виникає питання щодо конституційних гарантій рівності всіх перед Законом.

Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач-2 Франківський районний суд м. Львова, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не скористався правом подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 26.10.2023 відмовлено Державній судовій адміністрації України у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив таке.

Указом Президента України "Про призначення суддів" № 484/2012 від 28.08.2012 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова терміном на п`ять років.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2012 № 132/К ОСОБА_1 призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова.

Указом Президента України "Про призначення суддів" № 156/2019 від 22.04.2019 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова безстроково.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки i оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні запроваджений воєнний стан.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 лейтенант запасу ОСОБА_1 призначений заступником начальника командири частини з матеріально-технічного забезпечення з 04.03.2022.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 04.03.2022 № 44/к ОСОБА_1 з 09.03.2022 увільнений від виконання обов`язків судді Франківського районного суду м. Львова у зв`язку з укладенням контракту про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період дії контракту або дострокового його припинення.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 04.08.2022 № 120/К ОСОБА_1 припинена виплата середнього заробітку за період проходження військової служби з 19.07.2022.

Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 від 19.06.2023 № 173 старший лейтенант запасу ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас з 19.06.2023.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 20.06.2023 № 54/К ОСОБА_1 вважати таким, що приступив до виконання обов`язків судді Франківського районного суду м. Львова.

Не погоджуючись із наказом від 04.08.2022 № 120/K "Про припинення виплати середнього заробітку судді ОСОБА_1 " та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом

Надаючи оцінку обгрунтованості доводів позивача про протиправність припинення виплати позивачу винагороди судді за період служби у Збройних Силах України, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Статтею 130 Конституції України визначено, що ержава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначав: "Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)..." (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України "Про судоустрій і статус суддів" гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України.

При вирішенні спірних правовідносин суд враховує висновки Конституційного Суду викладені у Рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 в якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Така позиція Конституційного Суду України співпадає з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022(далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану був неодноразово продовжений та діє на по теперішній час.

Суд встановив,що підставою для увільнення позивача від виконання обов`язків судді слугувало прийняття його на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку з 04.03.2022 відповідно до ст. 3 ст. 119 КЗпП України.

При цьому, станом на час прийняття позивача на військову службу ч. 3 ст. 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022.

Зважаючи на викладене, суд наголошує, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми ст. 119 ч. 3 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.

Разом з цим, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин щодо виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

За таких обставин, при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і будь-яким іншим нормативним актом, застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які є пріоритетними в питаннях виплати винагороди судді.

Відповідно до ч.2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно із ч. 10 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При цьому, Законом № 1402-VIII передбачений вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у наступному.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Таким чином, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди у повному розмірі, встановленому цим Законом.

Крім того, Рада суддів України у рішенні № 24 від 05.08.2022 також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних Сил України, мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.

З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, зважаючи на те, що позивач не здійснював правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, суд вважає, що з моменту набрання чинності Законом № 2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Слід зазначити, що спірний наказ від 04.08.2022 № 120/K щодо припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку з 19.07.2022 на період проходження військової служби винесений відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, у той же час предметом спору у цій справі є невиплата позивачу суддівської винагороди, яке врегульовано ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про невідповідність спірного наказу, що був скерований до Територіального управління ДСА України в Львівській області та слугував підставою для припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022, критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, що має наслідком скасування цього наказу.

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд враховує таке.

Частиною 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України принцип збалансованості Державного бюджету, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Відповідно до ст. ст. 148, 149 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 22 Бюджетного Кодексу передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Так, статтею 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ДСА України визначена, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Суд зауважує, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи.

Разом з тим, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Відповідно до ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, обрати спосіб захисту прав особи у сфері публічно-правових відносин від порушеньз боку суб`єктів владних повноважень, що не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди є встановлення Державній судовій адміністрації України зобов`язання забезпечити Територіальне управління ДСА України в Львівській області бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 19.07.2022 до 19.06.2023, а Територіальне управління ДСА України в Львівській області, у свою чергу, - нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів", за період з 19.07.2022 до 19.06.2023, із урахуванням виплачених сум та відрахування загальнообов`язкових платежів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бутиефективнимяк з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

В контексті наведеного слід зазначити, що обрана судом форма захисту порушених прав позивача на отримання суддівської винагороди у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та є належним способом захисту порушених прав позивача.

За змістом ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачі належними та допустимими доказами не підтвердили існування законних підстав для припинення виплати позивачу винагороди судді за період з 19.07.2022 до 19.06.2023.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Суд не здійснює розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Франківського районного суду м. Львова від 04.08.2022 № 120/К "Про припинення виплати середнього заробітку судді Дзеньдзюрі Степану" з 19.07.2022.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795; вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, за період з 19.07.2022 до 19.06.2023.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (код ЄДРПОУ 26306742; вул. Драгоманова, буд. 25, м. Львів, 79005) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) суддівську винагороду за період з 19.07.2022 до 19.06.2023 відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, із урахуванням виплачених сум та з відрахуванням загальнообов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

СуддяКисильова Ольга Йосипівна