Постанова

від 05.12.2024 по справі 380/21961/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21961/23 пров. № А/857/16670/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Курильця А. Р., Пліша М. А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі № 380/21961/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Франківського районного суду м. Львова про визнання дії та бездіяльності протиправними (справу за апеляційною скаргою сформовано у змішаній (паперовій та електронній) формі, рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кисильовою О.Й., у м. Львові в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи)), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (далі також ТУ ДСА, відповідач 1), Франківського районного суду м. Львова (далі також відповідач 2), Державної судової адміністрації України (далі також ДСА України, відповідач 3), у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Франківського районного суду м. Львова від 04.08.2022 № 120/K;

- визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нездійснення нарахування позивачу суддівської винагороди за період з 19.07.2022 до 19.06.2023;

- зобов`язати відповідача 1 здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 19.07.2022 до 19.06.2023;

- зобов`язати відповідача 3 виділити ТУ ДСА України в Львівській області кошти для виплати позивачу суддівської винагороди з 19.07.2022 до 19.06.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач 1, оскільки вважає таке незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі також - Закон № 2352-ІХ), яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінені словами «зберігаються місце роботи і посада».

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 484/2012 від 28.08.2012 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова терміном на п`ять років.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2012 № 132/К ОСОБА_1 призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 22 квітня 2019 року № 156/2019 позивач призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова безстроково.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки i оборони України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі Указ № 64/2022) із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні запроваджений воєнний стан.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 лейтенант запасу ОСОБА_1 призначений заступником начальника командири частини з матеріально-технічного забезпечення з 04.03.2022.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 04.03.2022 № 44/к ОСОБА_1 з 09.03.2022 увільнений від виконання обов`язків судді Франківського районного суду м. Львова у зв`язку з укладенням контракту про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період дії контракту або дострокового його припинення.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 04.08.2022 № 120/К позивачу припинена виплата середнього заробітку за період проходження військової служби з 19.07.2022.

Наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 від 19.06.2023 № 173 старший лейтенант запасу ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас з 19.06.2023.

Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 20.06.2023 № 54/К ОСОБА_1 визнаний таким, що приступив до виконання обов`язків судді Франківського районного суду м. Львова.

Не погоджуючись із наказом від 04.08.2022 № 120/K «Про припинення виплати середнього заробітку судді ОСОБА_1 » та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється саме цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, згідно чого позивач має право на нарахування і виплату суддівської винагороди за період з 19.07.2022.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 26 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом № 1402-VIII.

Статтею 135 Закону України № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Приписами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено базовий розмір посадових окладів суддів різних інстанцій.

Згідно з частиною четвертою статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Частиною п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII установлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Указом № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Відповідно до приписів статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Як зазначалось вище, суддівська винагорода регулюється Законом № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Щодо покликань скаржника на положення Закону № 2352-ІХ, яким внесено зміни до КЗпП України, то суд зазначає наступне.

В частині третій статті 119 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) зазначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада.

Разом з цим, колегія суддів наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закону № 2352-ІХ.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При цьому, Законом № 1402-VIII перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 990/4/2, які полягають у наступному.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Крім того, рішенням Ради суддів України від 14.03.2022 № 10 затверджено окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану.

Так, пунктом 3 розділу ІІ рішення Ради суддів України визначено, що суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII, виплачується за наявності однієї із умов, зокрема, якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Разом з тим, Рада суддів України в своєму рішенні від 05.08.2022 року № 24 звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом № 1402-VIII, апеляційний суд приходить до висновку, що ТУ ДСА протиправно припинено здійснення нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про невідповідність спірного наказу, що був скерований до ТУ ДСА та слугував підставою для припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022, критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, що має наслідком скасування цього наказу.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди є встановлення ДСА України зобов`язання забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 19.07.2022 до 19.06.2023, а ТУ ДСА, у свою чергу, - нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону № 1402-VІІІ, за період з 19.07.2022 до 19.06.2023, із урахуванням виплачених сум та відрахування загальнообов`язкових платежів.

При цьому, враховуючи доводи апелянта щодо оскарженого рішення та виходячи з ефективності захисту прав позивача колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Згідно зі статтею 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Пунктом 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосудця від 17 січня 2019 року № 141/0.15-19 (далі також - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 5 Положення основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, виплаті будь-яких коштів ТУ ДСА передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - ДСА України.

Таким чином, з метою ефективного виконання рішення суду та з урахуванням особливостей фінансування органу судової влади, суд вважає за необхідне зобов`язати ДСА України виділити ТУ ДСА кошти для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19.07.2022.

Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі № 380/21961/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді А. Р. Курилець М. А. Пліш