Постанова

від 04.06.2024 по справі 6-12/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №6-12/11 Головуючий у 1 інстанції:Петейчук Б.М.

Провадження №22-ц/811/685/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретарка: Псярук О.В.,

за участі в судовому засіданні в режимі відео конференції представниці заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відео конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року в складі судді Петейчука Б.М. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Бродівський відділ державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції, Акціонерне товариство «ПроКредитБанк» про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язання за судовим рішенням, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язання за судовим рішенням - відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 10.01.2024 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 .

Зазначає, що з відповіді на адвокатський запит, якою Бродівським відділом державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління МЮ повідомлено, що виконавче провадження НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 , згідно Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства України №1829/5 від 07.06.2017 року - знищено, надати детальну інформацію та копії документів не є можливим. Однак судом першої інстанції при винесенні оскарженої ухвали такі обставини не були враховані. Вважає, що судом першої інстанції при розгляді заяви не було надано жодної оцінки посиланням заявника, що наявність до теперішнього часу такого «тимчасового обмеження»право виїзду за межі території України ОСОБА_1 не відповідає справедливому балансу між гарантованими державою правами людини та публічним інтересом, тобто таке обмеження не відповідає пропорційній меті його застосування. Незважаючи на тривале існування «тимчасового обмеження»право виїзду за межі території України ОСОБА_1 , Бродівський районний суд Львівської області пославшись на формальні доводи представника Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області про відсутність інформації про погашення ОСОБА_1 боргу, в рамках якого вжито до нього в 2011 році тимчасове обмеження права виїзду за межі території України, безпідставно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування такого тимчасового обмеження (яке фактично триває майже 13 років) права виїзду за межі території України. Зазначає, що, ані АТ «ПроКредитБанк», ані Бродівський ВДВСу Золочівському районі Львівської області, не надали до суду жодних доказів звернення із заявою про примусове стягнення із заявника грошових коштів за виконавчим листом по справі №2-1348, виданим 24.11.2010 року Залізничним районним судом м. Львова або документів, які б стверджували про те, що банк не втратив інтерес до виконання вищевказаного рішення суду та не пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. Такий факт судом не був встановлений на час розгляду заяви ОСОБА_1 та не було враховано, що будь-яке тимчасове обмеження у гарантованих Конституцією України правах особи, яке в момент його застосування мало легітимну мету, не може тривати постійно. Наявність у ОСОБА_1 протиправного тимчасового обмеження права виїзду за межі території України, яке вже безпідставно затягнулось на 13 років, грубо порушує його гарантовані Конституцією України права свободи пересування.

В судове засідання окрім представниці заявника в режимі відео конференції решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та клопотання заінтересованої особи Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції про розгляд справи без участі їх представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці заявника на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів заяви, апеляційної скарги, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 33 Конституції України, ст. 441 ЦПК України, ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та відмовляючи у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язання за судовим рішенням, виходив з того, що законом встановлено можливість тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. Під ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених рішенням суду, слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених частиною 6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Як вбачається із доказів у справі, ОСОБА_1 був тимчасово обмежений у праві виїзду за межі території України до виконання зобов`язання. У свою чергу, станом на момент розгляду заявлених вимог по суті, ОСОБА_1 зобов`язання за судовим рішенням не виконав. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вимоги заявника про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є необґрунтованими. Позаяк у боржника неявне невиконане зобов`язання.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення; обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою, заінтересовані особи: Бродівський відділ державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції, Акціонерне товариство «Прокредит Банк», в якій просив:

- скасувати тимчасове обмеження права виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлене ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 21.04.2011 у цивільній справі №6-12/11 до виконання зобов`язань в рамках ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-1348, виданого 24.11.2010 Залізничним районним судом м. Львова, про стягнення солідарно на користь ПАТ «ПроКредитБанк» заборгованості у сумі 27676,22 доларів США.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що суд ухвалив тимчасово обмежити громадянинові України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право виїзду за межі території України до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом Залізничного районного суду м. Львова від 24.11.2010 року. За повідомленням основного боржника ОСОБА_3 , який брав для себе особисті такі кошти ПАТ «ПроКредитБанк», вказана заборгованість сплачена. ОСОБА_1 виступав поручителем по вищевказаних грошових зобов`язаннях ОСОБА_3 . У зв`язку із відсутністю документного підтвердження погашення заборгованості було відмовлено у задоволенні такої заяви та роз`яснено право заявника на звернення до суду із відповідною заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Існування Понад 12 років, до теперішнього часу вищевказаного тимчасового обмеження право виїзду за межі України ОСОБА_1 накладеного ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 21.04.2011 року у цивільній справі №6-12/11 не відповідає критеріям легітимності та пропорційності з підстав чого таке тимчасове обмеження права виїзду за межі України щодо заявника підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавленим права в будь-який час повернутись в Україну.

Також, згідно ст. 2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Європейський суд з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» від 26.11.2009 року, на що посилався в своїй ухвалі і суд першої інстанції, прийшов до висновку про формування загальних правил щодо права на свободу пересування, наголосивши, що дане обмеження повинне відповідати одночасно трьом критеріям: 1. Ґрунтуватися на законі; 2. переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу N?4 до Конвенції; 3. знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам?ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з?ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Відповідно до ст. 313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров`я людей.

Згідно частини 5 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Таким чином, враховуючи наведені вимоги закону для здійснення тимчасового обмеження права громадянина України, яке гарантується Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, повинні бути достатньо вагомі підстави, які б свідчили про необхідність застосування такого заходу, насамперед в інтересах забезпечення виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

У зв?язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов?язків у виконавчому провадженні може, зокрема, свідчити невиконання ним своїх обов?язків, передбачених ч. 5 ст. 19 згаданого Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження, тощо.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 21 квітня 2011 року тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язання в рамках ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-1348, виданого 24.11.2010 року Залізничним районним судом м.Львова, про стягнення солідарно на користь ПАТ «ПроКредитБанк» 27676,22 доларів США.

Однак, з відповіді Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 08.11.2023 року №25.4-32//24872 вбачається, що виконавче провадження НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 згідно Правил введення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями затвердженого наказом Міністерства України №1829/5 від 07.06.2017 року знищено, надати детальну інформацію та копії документів не є можливим.

Тобто, на даний час рішення суду на виконанні не перебуває та дані про перебування такого на виконанні, - відсутні.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що рішення Бродівського районного суду Львівської області у справі №2-1348, з виконання якого було видано виконавчий лист від 24.11.2010 року не виконано або, що рішення суду підлягає виконанню (в тому числі, і примусовому) чи не закінчився строк звернення його до виконання.

Окрім цього, ані стягувач Акціонерне товариство «ПроКредитБанк», ані Бродівський відділ державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції, не надали суду жодних доказів, які б спростовували доводи боржника, про те що рішення Бродівського районного суду Львівської області у справі №2-1348, з виконання якого було видано виконавчий лист від 24.11.2010 року, - не виконано.

Враховуючи вказане, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 , а тому оскаржувану ухвалу, як таку, що постановлена без з`ясування обставин, що мали значення, без дотримання згаданих вимог процесуального закону слід скасувати з постановленням нової ухвали про задоволення заяви.

Вказаним доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та саму скаргу слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року - скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження права виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлене ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 21.04.2011 у цивільній справі №6-12/11 до виконання зобов`язань в рамках ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-1348, виданого 24.11.2010 Залізничним районним судом м. Львова, про стягнення солідарно на користь ПАТ «ПроКредитБанк» заборгованості у сумі 27676,22 доларів США.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра