Ухвала

від 17.06.2024 по справі 372/107/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

17 червня 2024 року

м. Київ

справа № 372/107/20

провадження № 61-8293ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Обухівська міська рада Київської області (правонаступник Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області), про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

4 червня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року, повний текст якої складено 19 березня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і ОСОБА_1 заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

В обґрунтування вказує, що копію оскаржуваної постанови вона отримала від свого представника 6 травня 2024 року. На її адресу не находили ні повістки, ні постанова апеляційного суду. Також справа прибула до суду першої інстанції 29 травня 2024 року. На підтвердження зазначеного, заявник надала акт приймання-передачі процесуальних документів від 10 травня 2024 року, роздруківка щодо реєстрації, відправника, атрибутів документу стосовно цієї справи, супровідний лист Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року.

Однак надані докази не свідчать про поважність причин пропуску строку касаційного оскарження з огляду на таке.

Акт приймання-передачі процесуальних документів від 10 травня 2024 року, складений представником позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , не може слугувати доказом отримання оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки він не підтверджує отримання чи неотримання позивачем постанови апеляційного суду від Київського апеляційного суду. При цьому, в клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження ОСОБА_1 вказує, що отримала копію оскаржуваної постанови від свого представника 6 травня 2024 року, проте акт складений 10 травня 2024 року.

Доводи заявника про те, що справа прибула до суду першої інстанції 29 травня 2024 року, що підтверджується роздруківкою щодо реєстрації, відправника, атрибутів документу стосовно цієї справи жодним чином не підтверджують поважність причин пропуску строку касаційного оскарження, оскільки вказана роздруківка не містить будь-яких відомостей щодо надсилання, отримання постанови апеляційного суду.

Супровідний лист Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року не містить інформації щодо дати отримання направленої копії постанови апеляційного суду позивачу на електронну пошту.

Отже заявник не надала доказів, які свідчать про поважність причин пропуску строку касаційного оскарження.

Належними доказами отримання копії постанови можуть бути, зокрема, скріншот електронної поштової скриньки, конверт, в якому судом направлено копію оскаржуваної постанови, безпосередньо надіслана заявнику копія постанови суду апеляційної інстанції або супровідний лист, які містили б відмітку про дату та вхідний номер поштового відправлення; розписка про отримання копії судового рішення; відповідь суду апеляційної інстанції, тощо.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка і Шереметьєв проти України, № 17160/06 та № 35548/06, § 34).

За таких обставин касаційна скарга відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України залишається без руху з наданням заявнику права надати протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали відповідні докази. Якщо заявником у встановлений судом строк не буде подано доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої

статті 394 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

Як встановлено зі змісту судових рішень, ОСОБА_1 заявила одну вимогу майнового характеру - визнання за нею права власності на частку земельної ділянки, розташованої у с. Григорівка Обухівського району Київської області, площею 0,1557 га, кадастровий номер 3223182001:01:029:0040.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2020 року становить 2 102 грн.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позову, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (10 510 грн).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Подана касаційна скарга та зміст оскаржуваних судових рішень не містять відомостей щодо ціни позову (вартості частки земельної ділянки, розташованої у с. Григорівка Обухівського району Київської області, площею 0,1557 га, кадастровий номер 3223182001:01:029:0040).

Слід зазначити, що без надання заявником відомостей щодо ціни позову, касаційний суд позбавлений можливості визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги, або перевірити правильність розміру судового збору, сплаченого заявником за подання касаційної скарги.

За таких обставин заявнику необхідно надати докази, які б підтвердили вартість спірного нерухомого майна, вказати ціну позову та сплатити судовий збір за подання касаційної скарги, виходячи з 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, яка становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (10 510 грн).

Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний

пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Підставою касаційного оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року заявник визначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи постанови Верховного Суду.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник також вказує пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Водночас заявник не зазначає, які саме обставини, що мають суттєве значення, суд встановив на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Проте заявником не зазначено відповідних відомостей щодо наявності або відсутності у неї електронного кабінету.

За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи.

Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року залишити без руху.

Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

Якщо заявником у встановлений судом строк не буде подано доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.

У разі невиконання у встановлений судом строк інших вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко