Постанова

від 05.06.2024 по справі 607/18289/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 607/18289/22

провадження № 61-12701св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Підгороднянська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 ,на постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2023 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Дикун С. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (далі - Підгороднянська сільська рада), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 500/2183/21 визнано протиправним та скасовано рішення Підгороднянської сільської ради від 09 квітня 2021 року № 171 «Про відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» у частині відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га, кадастровий номер 6125287000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства та передання її у приватну власність. Зобов`язано Підгороднянську сільську раду повторно розглянути його заяву від 09 березня 2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,6150 га, кадастровий номер 6125287000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства.

Однак Підгороднянська сільська рада рішенням від 23 грудня 2021 року № 566 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » вкотре відмовила йому у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 у приватну власність. Підставами для такої відмови було: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; заявник не долучив до заяви оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; існуюче цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; право оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,6150 га, кадастровий номер 6125287000:01:001:0032, продано на земельних торгах (аукціоні) з подальшим укладенням та підписанням договору оренди землі від 22 листопада 2021 року.

Позивач вказує, що однією з підстав відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою стала та сама підстава, що й раніше - проведення земельного аукціону, стосовно якої Восьмий апеляційний адміністративний суд вже надав правову оцінку під час вирішення справи № 500/2183/21, що свідчить про фактичне ігнорування відповідачем висновків названого суду та їх неповне виконання.

Щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, то ця обставина може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, тоді як затвердження проекту землеустрою є іншим етапом приватизації земельної ділянки, а отже, відмова у затвердженні проекту землеустрою із зазначенням вказаної підстави є незаконною та такою, що суперечить вимогам закону.

Також вважає, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як відсутність оригіналу проекту землеустрою під час повторного розгляду заяви, за умови ознайомлення з його змістом раніше.

Отже, на думку позивача, дії відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою грубо суперечать нормам чинного законодавства і мають відверто протиправний характер.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Підгороднянської сільської ради від 23 грудня 2021 року № 566 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Підгороднянську сільську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 у його власність;

- стягнути з відповідача на свою користь 85 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

-у разі ухвалення судового рішення не на користь відповідача - суб`єкта владних повноважень встановити судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання відповідача подати у місячний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення у цій справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі судді Братасюка В. М. рішенням від 26 квітня 2023 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправним і скасував рішення Підгороднянської сільської ради від 23 грудня 2021 року № 566 «Про розгляд заяви ОСОБА_1 ».

Зобов`язав Підгороднянську сільську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га, кадастровий номер 6125287000:01:001:0032, для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності сільськогосподарського значення на території Почапинської сільської ради (за межами населеного пункту) та надати земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .

Стягнув з Підгороднянської сільської ради на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув з Підгороднянської сільської ради в дохід держави 1 948,80 грн судового збору.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 дотримався усіх вимог законодавства щодо реалізації права на набуття у власність земельної ділянки, а за умови виконання позивачем цих вимог та наявності судового рішення (постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 500/2183/21), яким визнано протиправною відмову Підгороднянської сільської ради у затвердженні наданого позивачем проекту землеустрою, відповідач був позбавлений будь-якої альтернативи рішення, окрім як задовольнити заяву позивача.

Суд також дійшов висновку про доведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, вказавши, що, незважаючи на встановлену постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 500/2183/21 протиправність відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільська рада знову відмовила позивачу у затвердженні цього проекту, чим допустила протиправну бездіяльність, а отже, негативні емоції позивача внаслідок чергової відмови відповідача знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із такою бездіяльністю.

Суд у цьому контексті врахував, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження немайнових втрат позивача, які б заслуговували на відшкодування у розмірі 85 000,00 грн, а тому вважав за необхідне відповідно до характеру душевних страждань, завданих позивачу, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у цій справі, суд першої інстанції вказав, що судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах - це особлива форма правосуддя, яка здійснюється у формі «контрольного санкціонування» вчинення деяких процесуальних дій у виконавчому провадженні під час розгляду цивільних справ, безпосереднього розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 18 липня 2023 року апеляційну скаргу Підгороднянської сільської ради задовольнив.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2023 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Компенсував судові витрати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що, як вбачається з оскаржуваного рішення Підгороднянської сільської ради від 23 грудня 2021 року № 566, основною підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було те, що право оренди на спірну земельну ділянку продано на земельних торгах (аукціоні).

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Крім того, лише факт включення у передбаченому законодавством порядку спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок комунальної власності, право оренди на які буде продано на земельних торгах (аукціоні), виключає можливість відчуження цих земельних ділянок її розпорядником (відповідачем) до завершення торгів.

Таким чином, оскільки на момент розгляду відповідачем заяви позивача про затвердження проекту землеустрою земельну ділянку з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 було включено до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами, і на земельних торгах продано право оренди на спірну ділянку, то в силу приписів частини п`ятої статті 116, частини п`ятої статті 136 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вказані обставини слугували достатньою підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Позивач не довів послідовність протиправних дій відповідача та порушень його прав, тоді як посилання на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 500/2183/21 є безпідставним, оскільки під час вирішення вказаної справи суд не давав оцінку підставі для відмови у затвердженні проекту, а лише зазначив, що рішення сільської ради від 09 квітня 2021 року № 161 «Про визначення переліку земельних ділянок для підготовки лотів для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок шляхом продажу на земельних торгах права оренди на них на території Підгороднянської сільської ради» на час прийняття оспорюваного рішення ще не набрало чинності, а отже, не могло бути підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою. Крім того, зазначеною постановою суд лише зобов`язав Підгороднянську сільську раду повторно розглянути заяву позивача від 09 березня 2021 року, що і зробив відповідач.

Водночас на час прийняття оспорюваного рішення Підгороднянської сільської ради від 23 грудня 2021 року № 566 рішення цієї ради від 09 квітня 2021 року № 161 набрало чинності.

Таким чином, оскільки не встановлено порушення прав ОСОБА_1 з боку Підгороднянської сільської ради та протиправності відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, то позовна вимога про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасуватипостанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2023 року, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2023 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 700/482/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 691/1381/19, від 23 червня 2023 року у справі № 160/6214/21.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою, визначені статтею 118 ЗК України. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити проект. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2023 року Підгороднянська сільська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2023 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

27 вересня 2023 року справа № 607/18289/22 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2021 року у справі № 500/2183/21 визнав протиправним та скасував рішення Підгороднянської сільської ради від 09 квітня 2021 року № 171 «Про відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» у частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,6150 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення на території Почапинської сільської ради Тернопільського району (за межами населеного пункту), кадастровий номер 6125287000:01:001:0032. Зобов`язав Підгороднянську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 березня 2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га (кадастровий номер 6125287000:01:001:0032), розташованої на території Почапинської сільської ради Підгороднянської ОТГ (за межами населеного пункту), для ведення особистого селянського господарства.

У справі № 500/2183/21 апеляційний адміністративний суд встановив, що:

- оспорюваним рішенням від 09 квітня 2021 року № 171 Підгороднянська сільська рада відмовила ОСОБА_1 у затвердженні поданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га (кадастровий номер 6125287000:01:001:0032) у власність у зв`язку із тим, що ця ділянка включена у перелік земельних ділянок для підготовки лотів для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону;

- включення спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок для підготовки для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону здійснено рішенням Підгороднянської сільської ради від 09 квітня 2021 року № 161 «Про визначення переліку земельних ділянок для підготовки лотів для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок шляхом продажу на земельних торгах права оренди на них на території Підгороднянської сільської ради»;

- у частині п`ятій статті 136 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів;

- керуючись приписами частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згадане рішення сільської ради від 09 квітня 2021 року № 161 на час прийняття оспорюваного рішення від 09 квітня 2021 року № 171 ще не набрало чинності, а отже, не могло бути підставою для відмови ОСОБА_1 у затвердженні поданого ним проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність (том 1 а. с. 27-29).

На виконання зазначеної постанови Підгороднянська сільська рада рішенням від 23 грудня 2021 року № 566 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » відмовила позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га (кадастровий номер 6125287000:01:001:0032) для ведення особистого селянського господарства та її передання у власність з таких підстав:

- місце розташування об`єкта не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- до заяви ОСОБА_1 не додав оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- цільове призначення земельної ділянки (для ведення особистого селянського господарства) не відповідає існуючому цільовому призначенню земельної ділянки площею 1,6150 га (кадастровий номер 6125287000:01:001:0032) - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- на підставі протоколу земельних торгів від 15 листопада 2021 року № LRE001-UA-20211012-60579 право оренди на земельну ділянку площею 1,6150 га (кадастровий номер 6125287000:01:001:0032) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту села Забойки на території Підгороднянської сільської ради, продано на земельних торгах (аукціоні), в результаті чого укладено і підписано договір оренди землі від 22 листопада 2021 року (том 1 а. с. 20).

Апеляційний суд також з`ясував, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16 грудня 2020 року № 59-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акта приймання-передачі Підгороднянській сільській раді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6,4600 га, які розташовані на території колишньої Почапинської сільської ради, в тому числі і спірну земельну ділянку площею 1,6150 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032, як землі запасу (код класифікації видів цільового призначення земель 16.00 - земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

На підставі вказаних документів (наказу та акта приймання-передачі) державний реєстратор прийняв рішення від 27 січня 2021 року про державну реєстрацію за відповідачем права комунальної власності на земельну ділянку площею 1,6150 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032, із розміром частки 1/1.

Підгороднянська сільська рада рішенням від 09 квітня 2021 року № 161 «Про визначення переліку земельних ділянок для підготовки лотів для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок шляхом продажу на земельних торгах права оренди на них на території Підгороднянської сільської ради», керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтями 134-138 ЗК України, включила земельну ділянку площею 1,6150 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 (категорія - землі запасу, які ненадані у власність або користування) до переліку земельних ділянок для підготовки лотів для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону. Пунктом 8 цього рішення сільська рада надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки комунальної власності для подальшого продажу права оренди на неї на земельних торгах за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) (том 1 а. с. 22, 23).

Підгороднянська сільська рада рішенням від 14 травня 2021 року № 200 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» затвердила проект землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 для продажу права оренди терміном на 7 років на земельних торгах у формі аукціону (том 1 а. с. 75).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09 червня 2021 року № НВ-6114698892021 підтверджує внесення відомостей до Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки, кадастровий номер 6125287000:01:001:0032, з видом використання та цільовим призначенням 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Підгороднянська сільська рада рішенням від 13 липня 2021 року № 310 «Про продаж на земельних торгах права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,1650 га за межами населеного пункту села Забойки на території Підгороднянської сільської ради» вирішила продати право оренди на спірну земельну ділянку на аукціоні, затвердивши стартову ціну лоту, крок аукціону та умови оренди (том 1 а. с. 79).

Згідно з протоколом про результати земельних торгів від 15 листопада 2021 року переможцем торгів з продажу права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 6125287000:01:001:0032, визначений ОСОБА_2 (том 1 а. с. 80, 81).

22 листопада 2021 року Підгороднянська сільська рада та ОСОБА_2 уклали договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 (сім) років (том 1 а. с. 82-84).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у цій справі не оскаржується, а тому на підставі вимог наведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

У статті 134 ЗК України визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з частиною першою статті 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану під час проведення земельних торгів.

Відповідно до частини п`ятої статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

У частинах першій та другій статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Разом із тим рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18).

Також варто зазначити, що Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон № 5245-VI), який набрав чинності з 01 січня 2013 року, було внесено зміни до ЗК України, зокрема до статті 122, де розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності визначено відповідні управління Держземагентства (надалі управління Держгеокадастру).

З урахуванням змін до ЗК України, внесених Законом № 5245-VI, з 01 січня 2013 року Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області було розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Тернопільської області до моменту передачі цих земель об`єднанням територіальних громад.

З набранням чинності вказаними змінами законодавства та делегуванням повноважень з управління землями сільськогосподарського призначення органам місцевого самоврядування законодавство не зобов`язує зацікавлених осіб повторно отримувати дозволи на розроблення проектів землеустрою та не визначає, що раніше видані дозволи є нечинними.

Також не передбачено, що проекти землеустрою, розроблені на підставі отриманих раніше дозволів та погоджені відповідно до законодавства, чинного на момент, коли розпорядником земель сільськогосподарського призначення були управління Держгеокадастру, не можуть бути затверджені органом місцевого самоврядування, який став розпорядником земель сільськогосподарського призначення.

З передачею земель сільськогосподарського призначення з державної власності в комунальну не відбулася зміна цільового призначення вказаних земель, а також на момент передання спірних земельних ділянок у розпорядження органів місцевого самоврядування не змінився порядок розробки та погодження проектів землеустрою.

У справі, яка переглядається, проект землеустрою розроблений позивачем на підставі дозволу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Приписи статті 117 ЗК України, як і інші нормативно-правові акти, якими регулюються земельні відносини відповідної категорії, не містять застережень щодо нечинності усіх попередньо виданих дозвільних документів, необхідних для одержання безоплатно у власність земельних ділянок, переданих з державної у комунальну власність, на час вчинення такої передачі.

Відповідно до положень ЗК України затвердження проекту землеустрою здійснюється органом, який на час затвердження наділений правом на розпорядження земельними ділянками.

Водночас суд не може відмовити у вирішенні спору, якщо відсутній закон. У такому випадку застосовується аналогія закону, а за його відсутності - аналогія права, що врегульовано частинами дев`ятою та десятою статті 10 ЦПК України.

Аналіз статті 148-1 ЗК України, статей 178, 514, 770, 814 ЦК України свідчить про те, що в усіх можливих випадках законодавчого врегулювання аналогічних правовідносин закріплене збереження загального правила, згідно з яким новий власник є відповідальним за зобов`язаннями, які були надані чи які виникли при попередньому власнику.

Отже, обов`язок затвердження проекту землеустрою, дозвіл на виготовлення якого надано попереднім органом, здійснюється органом, який на час затвердження наділений правом на розпорядження земельними ділянками.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У пункті 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 314/1418/21 (провадження № 61-2898св23).

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

З викладеного вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність висновку обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Результат розгляду з питань затвердження проекту землеустрою оформлюється відповідним органом у формі рішення, що прямо передбачено частиною дев`ятою статті 118 ЗК України.

Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження у порядку статті 186-1 ЗК України норми цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Отже, за змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, чи погодження проекту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

До схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 700/303/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 700/301/20 та від 11 жовтня 2023 року у справі № 314/1418/21, а також у постанові від 23 червня 2023 року у справі № 160/6214/21 (провадження № К/990/6158/23), на яку міститься посилання у касаційній скарзі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), на яку також посилався заявник у касаційній скарзі, наголосила на тому, що обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і водночас надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Тобто якщо порушення своїх прав особа знаходить у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту, зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18 вказано, що згідно з нормами ЗК України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Слід зазначити, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається, встановлено, що:

- виявивши бажання у безоплатному отриманні земельної ділянки державної власності в межах норм безоплатної приватизації, у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управлінняДержгеокадастру у Тернопільській області із заявою щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту села Забойки Тернопільської області, що розташована на території Підгороднянської сільської ради;

- на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, відповідно до замовлення ОСОБА_1 сертифікований інженер-землевпорядник розробив проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 1,6150 га у власність ОСОБА_1 за рахунок земель державної власності;

- висновком від 25 лютого 2020 року № 3638/88-20 «Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», складеним експертом державної експертизи, вказаний проект землеустрою був погоджений, а зауваження до нього відсутні;

- на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 16 грудня 2020 року № 59-ОТГ та акта приймання-передачі Підгороднянська сільська рада 27 січня 2021 року зареєструвала право власності, в тому числі на спірну земельну ділянку;

- 09 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Підгороднянської сільської ради із клопотанням, у якому просив затвердити проект землеустрою та передати йому у власність спірну земельну ділянку площею 1,615 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032, додавши до клопотання примірник документації із землеустрою та витяг з ДЗК про земельну ділянку;

- не розглянувши у визначений законом двотижневий строк клопотання ОСОБА_1 від 09 березня 2021 року, Підгороднянська сільська рада прийняла рішення від 09 квітня 2021 року № 161, яким включила земельну ділянку площею 1,6150 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 до переліку земельних ділянок для підготовки лотів для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону, після чого, цього ж дня, відмовила ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки;

- постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 500/2183/21 визнано протиправним і скасовано рішення Підгороднянської сільської ради від 09 квітня 2021 року № 171 у частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,6150 га (кадастровий номер 6125287000:01:001:0032) для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення та зобов`язано сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 березня 2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки;

- на виконання зазначеної постанови рішенням Підгороднянської сільської ради від 23 грудня 2021 року № 566 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » позивачу повторно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га (кадастровий номер 6125287000:01:001:0032) для ведення особистого селянського господарства та її передання у власність. Основною підставою для такої відмови слугувало те, що земельну ділянку з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 включено до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги окремими лотами, і на земельних торгах продано право оренди на спірну ділянку.

Отже, з наведеного вбачається, що суд першої інстанції правильно вважав, що, надавши органу місцевого самоврядування примірник документації із землеустрою та витяг з ДЗК про земельну ділянку, ОСОБА_1 дотримався усіх вимог законодавства щодо реалізації права на набуття у власність спірної земельної ділянки, а за умови виконання позивачем цих вимог відповідач не довів, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом, у зв`язку із чим суд визнав протиправним рішення Підгороднянської сільської ради про відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, загальною площею 1,6150 га, кадастровий номер 6125287000:01:001:0032, зобов`язавши відповідача затвердити такий проект.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки за обставин подання позивачем 09 березня 2021 року клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,6150 га з кадастровим номером 6125287000:01:001:0032 Підгороднянська сільська рада не вправі була до моменту вирішення цього клопотання приймати рішення щодо віднесення спірної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу права оренди на них на земельних торгах та в подальшому відмовляти у такому затвердженні проекту, зокрема з підстав передання земельної ділянки на торги.

При цьому суд правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, який є необхідним і достатнім, враховуючи принцип розумності і справедливості, що повністю відповідає вимогам статей 23, 1173 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у наведених вище постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, апеляційний суд залишив поза увагою те, що як недобросовісну можна кваліфікувати таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він, зокрема, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення та/або безпідставно відмовляє у його затвердженні.

За обставинами цієї справи ОСОБА_1 добросовісно вчинив ряд послідовних і своєчасних дій з дотриманням вимог законодавства, спрямованих на отримання земельної ділянки у власність у межах безоплатної приватизації, тому отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури - прийняття власником землі рішення про затвердження проекту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність.

Колегія суддів також враховує, що порушення органом місцевого самоврядування процедури передання земельної ділянки у власність, з огляду на дотримання позивачем визначених законодавством вимог, є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема, у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.

Отже, у цьому конкретному випадку позивач обґрунтовано розраховував на позитивне рішення у питанні передання спірної земельної ділянки у власність з огляду на дотримання ним визначених законодавством процедур. Тому, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою, відповідач порушив справедливий баланс інтересів сторін.

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Тому Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 ,задовольнити.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасувати, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2023 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік