Постанова

від 13.06.2024 по справі 296/11400/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/11400/19 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В.

Категорія 35 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільнусправу №296/11400/19за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,Товариствазобмеженою відповідальністю"Центрдопомогитасоціального захиступенсіонерів",третяособа -приватний нотаріусЖитомирського міськогонотаріального округуСтражник ТетянаОлексіївна,провизнаннядоговору довічногоутриманнянедійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвокатаМогильницькогоВіктора Юрійовича, на рішення Корольовського районногосуду м.Житомира від20лютого 2024року, ухвалене під головуванням судді Шалоти К.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в кому зазначила, що їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Дізнавшись з реклами про можливість отримання матеріальної допомоги від ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», вона звернулася до вказаного товариства з метою участі у соціальних програмах.

При цьому, була переконана, що ця юридична особа є державною організацією, діяльність якої спрямована на надання соціальної допомоги пенсіонерам.

Представники товариства повідомили, що можуть надавати грошову допомогу, організовувати проведення дозвілля та надавати інші послуги, пов`язані із соціальним захистом пенсіонерів, однак для цього необхідно підписати договір.

ОСОБА_1 зазначила, що, не порадившись із дітьми та близькими родичами, вона погодилася отримувати соціальних захист від ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів».

Таким чином, 14 вересня 2017 року вона разом із представниками ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» прибула до офісу приватного нотаріуса Стражник Т.О. та підписала договір довічного утримання, текст якого не прочитала, оскільки є особою похилого віку, має вади зору та не володіє вільно державною мовою. При цьому, вона була впевнена, що на підставі підписаного договору та наданого представниками товариства гарантійного сертифіката вона отримає грошову допомогу.

Стверджує, що не мала наміру відчужувати належну їй трикімнатну квартиру на користь особи, яку ніколи не бачила та з якою не була знайома. Спірна квартира є її єдиним житлом, в якому вона постійно проживає та зареєстрована. На той час її донька проживала на території російської федерації й вона планувала продати зазначену квартиру та придбати інше житло, щоб проживати поруч з рідними.

Також вказує, що, укладаючи вказаний договір, вона помилялася щодо сторони правочину, адже була переконана, що укладає договір саме з ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», представники якого здійснювали оформлення документів та були присутні при підписанні спірної угоди. Окрім того, помилка мала місце й щодо ціни правочину, оскільки вартість квартири оцінено у сумі 149936 грн. Водночас, ринкова вартість даного житла становить 665196 грн., що підтверджується звітом про оцінку майна від 28 жовтня 2019 року.

Наголошує на тому, що після підписання договору представники вказаного товариства сплатити їй 60000 грн. та щомісячно сплачували по 800 грн. Отримавши зазначені кошти, вона продовжувала проживати у цій квартирі й була переконана, що виплата коштів є частиною соціальної програми захисту пенсіонерів.

Вважає, що розмір сплачених їй коштів, з огляду на ринкову вартість квартири, вказує на економічний дисбаланс ітересів сторін цього договору, адже вартість житла у 5 разів перевищує розмір коштів, які підлягають сплаті за спірною угодою. Здійснивши відчуження трикімнатної квартири на користь невідомої їй особи, вона не отримала реального догляду, адже щомісячна виплата у розмірі 800 грн. жодним чином не може забезпечити можливість придбати необхідні ліки, одяг, продукти харчування у обсязі, достатньому для забезпечення її життєво-необхідних потреб. Отже, внаслідок помилки щодо ціни вона уклала спірний договір на несправедливих для неї умовах.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір договір довічного утримання, укладений між нею та ОСОБА_2 14 вересня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. та зареєстрований в реєстрі за №16049.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Могильницький В.Ю., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на момент укладення спірного договору ОСОБА_1 , якій виповнилося 75 років, страждала на судинну деменцію, не володіла українською мовою. Внаслідок зазначених обставин вона не здогадувалася про те, що, підписавши спірний договір, буде позбавлена права власності на єдине житло. ОСОБА_1 ніколи не була знайома з ОСОБА_2 , жодного разу не бачила його та не мала наміру відчужувати на його користь вказану квартиру.

ОСОБА_1 в судовому засіданні не надала чіткі пояснення щодо спірних правовідносин.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Могильницький В.Ю. підтримав апеляційну скаргу та пояснив, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції взяв до уваги відеозапис, здійснений під час нотаріального посвідчення спірного договору, та дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 розуміла суть та предмет договору. Однак, та обставина, що позивачка коротко стверджувально відповідала на запитання, жодним чином не свідчить про те, що вона усвідомлювала правову природу спірного договору. Не володіючи українською мовою та будучи особою похилого віку, яка страждає на судинну деменцію, вона помилялася щодо того, що відчужує на користь ОСОБА_2 належну їй квартиру. При цьому, позивачка жодного разу не зустрічалася із ОСОБА_2 , не була з ним знайома, договір від імені останнього підписав представник за дорученням. Після укладення договору довічного утримання ОСОБА_2 також жодного разу не зустрічався з ОСОБА_1 .

Документи, необхідні для укладення договору довічного утримання, були підготовлені представниками ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», які також перед укладенням договору надавали позивачці консультації та були присутні при нотаріальному посвідченні. Таким чином, ОСОБА_1 була переконана, що стороною спірного договору є саме ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», й це товариство є державною організацією, яка надає матеріальну допомогу пенсіонерам й не може ошукати її.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в судовому засіданні не визнала апеляційну скаргу, зазначивши, що помилка щодо сторони спірного правочину, а також щодо ціни договору жодним чином не впливає на можливість визнання договору довічного утримання недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України.

Наголосила на тому, що практика Верховного Суду, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, стосується можливості визнання недійсним договору дарування, відтак не є релевантною й не може бути застосована до даних правовідносин, предметом яких є правомірність укладення договору довічного утримання.

ОСОБА_3 звернула увагу суду на ту обставину, що дочка позивачки ОСОБА_4 є громадянкою російської федерації. Прибувши в Україну з території країни-агресора, вона ініціювала питання оспорення вказаного договору довічного утримання та у разі задоволення позову рішення буде ухвалене на користь громадянки рф. Водночас, права самої ОСОБА_1 жодним чином не порушені, адже вона щомісячно отримує грошові кошти, розмір яких був погоджений нею перед підписанням даної угоди. За допомогою цих коштів позивачка має можливість повною мірою забезпечити себе продуктами харчування, ліками, одягом, засобами гігієни тощо. Окрім 800 грн., їй одноразово було сплачено 60000 грн., що цілком достатньо для матеріального утримання літньої людини. При цьому, розмір цих коштів жодним чином не залежить від оціночної вартості трикімнатної квартири, яка добровільно була передана позивачкою у власність ОСОБА_5 . Останній постійно підтримує зв`язок із позивачкою та належним чином виконує умови договору довічного утримання.

Оскільки згідно з поданою заявою ОСОБА_1 чітко та однозначно відмовилася від будь-якої іншої допомоги за цим договором, їй надавалася лише матеріальна допомога та сплачувалися усі комунальні послуги, як це передбачено умовами спірної угоди.

Також стверджувала, що ОСОБА_1 жодного разу не зверталася до ОСОБА_2 з вимогою розірвати цей договір. Нею також не ставилося питання щодо збільшення розміру матеріального утримання. У разі наявності таких звернень чи заперечень, умови договору були б переглянуті. Однак жодних дій щодо досудового врегулювання позивачкою вчинено не було.

ОСОБА_2 належним чином виконує умови договору довічного утримання, сплачує комунальні послуги та надає матеріальну допомогу на утримання позивачки у розмірі 800 грн. щомісячно, який був погоджений сторонами. При підписанні даної угоди позивачка чітко усвідомлювала правову природу договору довічного утримання, а також права й обов`язки сторін. Вказані обставини підтверджуються відеозаписом, здійсненим під час нотаріального посвідчення спірного договору.

Представник ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та пояснив, що ОСОБА_1 звернулася до товариства із проханням надати їй послуги щодо укладення договору довічного утримання. Такі послуги були їй надані відповідно до умов договору від 7 вересня 2017 року. При цьому, ОСОБА_1 чітко усвідомлювала, що укладає договір довічного утримання та розуміла правову природу цього правочину.

Представник третьої особи адвокат Кудіна М.Г., в судовому засіданні не визнала апеляційну скаргу та зазначила, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні підстави для застосування положень статті 229 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 73,93 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м., яка складається із трьох житлових кімнат.

7 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» із заявою, в якій просила розглянути питання про можливість укладення з нею договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з тим, що їй необхідна матеріальна допомога.

Цього ж дня між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» та ОСОБА_1 укладений договір про надання послуг, за умовами якого товариство зобов`язувалося надати позивачці юридичні та інші інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з укладенням в подальшому договору довічного утримання щодо об`єкта нерухомості квартири АДРЕСА_1 . До числа вищезазначених послуг входить: збір (відновлення) усіх документів, необхідних для укладення договору довічного утримання; пошук (підбір) набувача, організація нотаріального посвідчення договору, інші пов`язані з укладенням цього договору послуги, а також моніторинг виконання набувачем умов договору довічного утримання.

14 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого за дорученням діяв ОСОБА_6 , укладений договір довічного утримання, згідно з яким позивачка передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . У свою чергу, набувач взяв на себе зобов`язання забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно, а саме грошовими ресурсами, на які вона самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами тощо. Сторони домовилися, що утримання оцінюється ними за спільною згодою у розмірі 800 грн. на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу поштовим переказом або готівкою на руки під розписку, або на банківський рахунок відчужувача. Сума грошового щомісячного утримання підлягає індексації у порядку, визначеному законом. Несвоєчасна сплата індексації не є порушенням істотних умов договору (пункт 7 договору довічного утримання).

Пунктом 7 договору також передбачено, що, окрім вищезазначеної суми, набувач зобов`язаний щомісячно оплачувати житлово-комунальні послуги за квартиру у строки, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені.

До оплачуваних щомісячних витрат на житлово-комунальні послуги належть: послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; плата за користування природним газом: при безобліковому споживанні, за наявності газової плити та централізованого гарячого постачання 4,4 куб.м. на місяць; за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового нагрівача - 7,1 куб.м. на місяць; за наявності газової плити та газового водонагрівача 14 куб. м. на місяць. При облікованому споживанні ( показання лічильника)- 14 куб.м. на місяць; теплопостачання; водопостачання ( в обсязі: гаряча вода до 4 куб.м., холодна вода до 4 куб.м); електроенергія в обсязі до 100 кВт год; абонентська плата за стаціонарний телефон ( крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв`язку) та радіоточку; послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплата домофону.

У випадку виникнення в майбутньому потреби відчужувача в забезпеченні іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого цим договором.

Договором також передбачена виплата ОСОБА_1 одноразового грошового утримання у розмірі 60000 грн., які позивачка отримала повністю перед підписанням цьго договору. Одноразове грошове утримання не підлягає перегляду та не індексується й надається відчужувачу для забезпечення себе всім необхідним для повноцінного життя ( пункт 9 договору).

У пункті 10 спірного договору міститься умова про те, що відчужувач свідчить, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для пітримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.

Набувач ґарантував право відчужувача довічно проживати у вказаній квартирі. При цьому, ОСОБА_1 зобов`язувалася не реєструвати за вказаною адресою інших осіб ( пункт 12 договору).

Пунктом 13 договору передбачено, що разом з правом проживання у квартирі ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання зберігати це житлове приміщення та підтримувати його у належному стані, а також здійснювати оплату комунальних послуг, спожитих нею понад норму, встановлену пунктом 7 даного договору. У випадку виникнення заборгованості за оплату спожитих нею понад норму комунальних послуг, набувач має право вираховувати частину зі щомісячного грошового перерахування на погашення такої заборгованості.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. 14 вересня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за №16049.

Посвідчувальний напис на договорі містить інформацію про те, що нотаріусом здійснено усний переклад тексту договору з української мови на російську.

14 вересня 2017 року ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» видано гарантійний сертифікат, який, як зазначено у цьому документі, є гарантією виконання обов`язків за договором довічного утримання.

Судом також встановлено, що 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 підписано паспорт до договору довічного утримання, в якому, зокрема, міститься згода позивачки на відеозапис процесу підписання договору довічного утримання.

Також до матеріалів справи долучено заяву ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 року, в якій зазначено, що, укладаючи договір довічного утримання з ОСОБА_2 , вона одночасно надає офіційну відмову від отримання фізичного догляду. При цьому, зазначила, що умови договору довічного утримання передбачають її матеріальне забезпечення: одноразове грошове утримання у розмірі 60000 грн; щомісячне грошове утримання у розмірі 800 грн; оплата комунальних послуг; довічне проживання у вказаній квартирі; поховання після своєї смерті. Також повідомила, що попередньо ознайомлена з проєктом договору довічного утримання та розуміє його суть й правові наслідки.

Підпис ОСОБА_1 на вказаній заяві посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. 14 вересня 2017 року ( реєстр №16048).

14 вересня 2017 року ОСОБА_1 видано розписку про отримання від представника ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 60000 грн.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи оплатний характер оспорюваного договору довічного утримання, відеофіксацію дій під час підписання та нотаріального посвідчення оспорюваного договору, відомості про стан здоров`я позивачки, та інші обставини в їх сукупності, відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що під час укладення оспорюваного договору довічного утримання мала місце помилка з її сторони щодо природи вчиненого правочину.

Суд також зазначив, що вартість квартири визначена сторонами за взаємною згодою, за відсутності примушування будь-кого зі сторін, а також впливу тяжких обставин. При укладенні договору довічного утримання позивачка діяла з власної волі та на власний розсуд й не була позбавлена можливості самостійно визначити ринкову вартість квартири, а також погодилася на розмір грошового утримання.

При цьому, суд взяв до уваги покази свідка ОСОБА_6 , який пояснив, що під час укладення договору довічного утримання від ОСОБА_1 не було жодних претензій й вона погоджувалася на умови договору.

Судом також врахований зміст заяви ОСОБА_7 , підпис якої засвідчений консулом Генерального консульства України в Дюссельдорфі, про те, що позивачка звернулася до ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» на початку 2017 року, оскільки потребувала додаткової матеріальної допомоги й у зв`язку із цим добровільно уклала договір довічного утримання, зміст якого їй був зрозумілим та погоджений нею. При нотаріальному посвідченні цього договору нотаріус ОСОБА_8 роз`яснила ОСОБА_1 правові наслідки даної угоди, її зміст й прочитала текст цього договору. Позивачка декілька разів самостійно перечитала текст договору довічного утримання.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Так, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні ( набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно ( стаття 744 ЦК України).

Відповідно до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ( частина третя статті 203 ЦК України).

У частині першій статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушуюється ( не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 1 грудня 2022 року у справі №335/15805/17 зазначено, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим признченням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. При цьому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення ( наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення, можливо відобразити таким чином: « немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet ( незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».

У позовній заяві наголошується на тому, що при укладенні вказаного договору довічного утримання позивачка внаслідок стану здоров`я та похилого віку помилялася щодо правової природи договору, сторони та ціни.

Матеріали справи свідчать, що на час укладення спірного договору ОСОБА_1 виповнилося 75 років.

Станом на початок 2020 року, рівно як і станом на вересень 2017 року вона страждала на соматичні захворювання: дисциркуляторну енцефалопатію ІІ із інтелектуально-мнестичним зниженням; ішемічну хворобу серця ( перебіг якої періодично супроводжувався артеріальною гіпертензією); двобічну хронічну сенсоневральну приглухуватість ІІ; катаракту обох очей.

Вказана обставина підтверджується висновком експерта №032-3-2020, складеним 7 лютого 2020 року експертами Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за наслідками проведення судово-медичної експертизи в порядку, передбаченому статтею 106 ЦПК України.

У висновку також зазначено, що вказані вище захворювання мають хронічний характер й встановити конкретний термін їх виникнення ( у віддзеркаленні на 14 вересня 2017 року) не є можливим, оскільки причина їх виникнення зумовлена віком та особливостями життєдіяльності ОСОБА_1 .

Експертами зазначено, що дисциркуляторна енцефалопатія призводить до порушення функції центральної нервової системи у вигляді певного порушення здатності збереження і відтворення інформації, яка є основою розумової діяльності людини.

Також у висновку вказано, що, враховуючи дані огляду ОСОБА_1 лікарем-окулістом 26 листопада 2018 року ( майже через рік після 14 вересня 2017 року), за відсутності у розпорядженні експертів інших даних щодо стану органу зору у ОСОБА_1 до 14 вересня 2017 року, вірогідно встановити можливість ОСОБА_1 « самостійно прочитати певний текст» ( бачити його) не є можливим.

Експерти ймовірно висловили думку про те, що у вересні 2017 року стан органу зору у ОСОБА_1 був не гірше, ніж у листопаді 2018 року, тобто вона могла, за допомогою окулярів, читати текст наведеного в експертизі формату.

Враховуючи дані медичної документації щодо скарг ОСОБА_1 на погіршення слуху вже у 2014 році, дані її огляду, а також об`єктивні дані щодо стану органу слуху на кінець 2019 року, експертами зазначено, що станом на вересень 2017 року ОСОБА_1 розбірливо сприймала чітку мову розмовної гучності не менше ніж 2 метри.

При вирішенні даного спору слід зазначити, що наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачкою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання нотаріусом тексту договору та роз`яснення ним суті цієї угоди, а й з огляду на такі обставини, як вік позивачки, стан її здоров`я.

Внаслідок похилого віку та незадовільного стану здоров`я ОСОБА_1 мала можливість сприймати чітку мову лише на певній відстані та відповідної гучності, прочитати текст за допомогою окулярів лише певного формату й була обмежена у здатності зберігати та відтворювати інформацію.

Отже, вказані обставини надають підстави стверджувати, що при укладенні спірного договору вона помилялася щодо змісту правочину, набувача майна та ціни договору.

Перед посвідченням спірного договору ОСОБА_1 спілкувалася з представникам ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», які надавали їй ряд документів для підпису, видали гарантійний сертифікат як підставу для належного виконання договору іншою стороною. Під час нотаріального посвідчення договору довічного утримання представники ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» також були присутні, попередньо надавши позивачці для підпису документ під назвою «паспорт до договору довічного утримання», в якому поряд із надрукованим текстом : «Даю згоду на відеозапис процесу підписання договору довічного утримання», міститься графічний підпис позивачки й прописом вказано її прізвище та ініціали .

Таким чином, враховуючи зазначені обставини у своїй сукупності, слід дійти висновку про те, що позивачка помилялася щодо сторони правочину, вважаючи, що перебуває у договірних правовідносинах із ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», а не з ОСОБА_2 , що, у свою чергу, вплинуло й на сприйняття нею змісту цього правочину.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивачки посилався на те, що додатковим доказом наявності у ОСОБА_1 помилки є явно несправедливі по відношенню до неї умови договору довічного утримання, адже вона здійснила відчуження належної їй трикімнатної квартири, вартістю 665196 грн., натомість отримавши одноразову грошову допомогу у розмірі 60000 грн, та щомісячну грошову допомогу у розмірі 800 грн.

Колегія суддів погоджується з такими доводами, оскільки за змістом статті 3 ЦК України, окрім свободи договору, до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, принцип свободи договору має застосовуватися із врахуванням принципу справедливого балансу сторін договору та добросовісності.

Квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом позивачки. Будучи особою похилого віку та маючи незадовільний стан здоров`я, вона потребує сторонньої допомоги та догляду.

Умови договору довічного утримання містять положення про неможливість перегляду розміру грошового утримання, а також встановлюють обмеження обсягів споживання комунальних послуг, які набувач зобов`язаний сплачувати, й передбачають право набувача здійснювати відрахування із щомісячного грошового утримання у разі перевищення споживання ОСОБА_1 комунальних послуг понад норму, встановлену п.7 договору.

Отже, вказаний договір суттєво порушує права позивачки, яка в силу віку та стану здоров`я потребує особливого захисту, в тому числі й з боку державних органів.

Твердження представника ОСОБА_2 про те, що пред`явлення даного позову спрямоване насамперед на захист прав дочки ОСОБА_1 ОСОБА_4 , яка є громадянкою російської федерації та приїхала в Україну з території країни-агресора, не свідчить про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, оскільки регулювання спірних правовідносин має відбуватися виключно у правовому полі, визначеному національним законодавством України. ОСОБА_9 не є учасником даних правовідносин та її перебування на території України під час війни не змінює характер спору та не впливає на правову оцінку при вирішенні справи.

Оскільки стороною спірного договору є ОСОБА_2 , у задоволенні позовних вимог до ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» слід відмовити з тих підстав, що останнє є неналежним відповідачем.

Таким чином, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, - про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвокатаМогильницькогоВіктора Юрійовича, задовольнити частково.

Рішення Корольовського районногосудум.Житомиравід20лютого2024року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Визнати недійсним договір довічного утримання, який укладений 14 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. та зареєстрований в реєстрі за № 16049.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів" відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1919 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.

Головуючий: Судді: