Постанова

від 25.09.2024 по справі 296/11400/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 296/11400/19

провадження № 61-9196св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів»;

третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяна Олексіївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко Ольги Ігорівни, представника товариства з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Євгенія Ігоровича, представника приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни - Кудіної Марії Геннадіївни на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Галацевич О. М., Павицької Т. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» (далі - ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів»), третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. (далі -приватний нотаріус Стражник Т. О.), про визнання договору довічного утримання недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з реклами вона дізналася про можливість отримання матеріальної допомоги від ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», після чого звернулася до вказаного товариства з метою участі у соціальних програмах.

При цьому, була переконана, що ця юридична особа є державною організацією, діяльність якої спрямована на надання соціальної допомоги пенсіонерам.

Представники товариства повідомили, що можуть надавати грошову допомогу, організовувати проведення дозвілля та надавати інші послуги, пов`язані із соціальним захистом пенсіонерів, однак для цього необхідно підписати договір.

ОСОБА_1 зазначила, що, не порадившись із дітьми та близькими родичами, вона погодилася отримувати соціальний захист від ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» та 07 вересня 2017 року між нею та ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» було укладено договір про надання послуг, відповідно до якого товариство мало надати їй юридичні та інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з укладенням в подальшому та виконанні умов договору довічного утримання відносно об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

14 вересня 2017 року між нею та представником ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Стражник Т. О. за № 16049, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язується довічно утримувати ОСОБА_1 : забезпечувати грошовими ресурсами у розмірі 800 грн, на які вона самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, а ОСОБА_1 , у свою чергу, передає у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Текст зазначеного договору довічного утримання вона не прочитала, оскільки є особою похилого віку, має вади зору та не володіє вільно державною мовою. При цьому, вона була впевнена, що на підставі підписаного договору та наданого представниками товариства гарантійного сертифіката вона отримає грошову допомогу.

Стверджує, що не мала наміру відчужувати належну їй трикімнатну квартиру на користь особи, яку ніколи не бачила та з якою не була знайома. Спірна квартира є її єдиним житлом, в якому вона постійно проживає та зареєстрована. На той час її донька проживала на території російської федерації й вона планувала продати зазначену квартиру та придбати інше житло, щоб проживати поруч з рідними.

Укладаючи вказаний договір, вона помилялася щодо сторони правочину, адже була переконана, що укладає договір саме з ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», представники якого здійснювали оформлення документів та були присутні при підписанні спірної угоди. Окрім того, помилка мала місце й щодо ціни правочину, оскільки вартість квартири оцінено у сумі 149 936 грн. Водночас, ринкова вартість даного житла становить 665 196 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна від 28 жовтня 2019 року.

Наголошує на тому, що після підписання договору представники вказаного товариства сплатити їй 60 000 грн та щомісячно сплачували по 800 грн. Отримавши зазначені кошти, вона продовжувала проживати у цій квартирі й була переконана, що виплата коштів є частиною соціальної програми захисту пенсіонерів.

Вважає, що розмір сплачених їй коштів, з огляду на ринкову вартість квартири, вказує на економічний дисбаланс інтересів сторін цього договору, адже вартість житла у 5 разів перевищує розмір коштів, які підлягають сплаті за спірною угодою. Здійснивши відчуження трикімнатної квартири на користь невідомої їй особи, вона не отримала реального догляду, адже щомісячна виплата у розмірі 800 грн жодним чином не може забезпечити можливість придбати необхідні ліки, одяг, продукти харчування у обсязі, достатньому для забезпечення її життєво-необхідних потреб. Отже, внаслідок помилки щодо ціни вона уклала спірний договір на несправедливих для неї умовах.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 14 вересня 2017 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Стражник Т. О. та зареєстрований в реєстрі за № 16049.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 20 лютого 2024 року у складі судді Шалоти К. В.у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що під час укладення оспорюваного договору довічного утримання, мала місце помилка щодо природи вчиненого правочину. Такий висновок зроблено з урахуванням оплатного характеру договору довічного утримання від 14 вересня 2017 року, відеофіксації дій під час підписання та нотаріального посвідчення оспорюваного договору, відомостей про стан здоров`я ОСОБА_1 та інших обставин в їх сукупності.

Щодо доводів позивача про те, що зазначена у договорі вартість квартири є значно меншою ніж ринкова вартість подібної квартири, то суд першої інстанції зазначив, що за загальним правилом статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог закону.

Так, відповідно до змісту оспорюваного договору довічного утримання від 14 вересня 2017 року вбачається, що вартість відчужуваної квартири встановлена за домовленістю в сумі 149 936 грн. Вказана вартість визначена сторонами договору за взаємною згодою, за відсутності примушення будь-кого зі сторін, так і зі сторони третіх осіб, а також впливу будь-яких тяжких обставин, а також сторони підтвердили, що вони інформовані відносно рівня будь-яких ринкових цін на аналогічні і відповідає її вартості.

Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про визнання недійсним оспорюваного договору довічного утримання з тих підстав, що визначена у спірному договорі ціна відчуженої квартири є нижчою за ринкову вартість такої ж подібної квартири, оскільки під час укладення оспорюваного договору позивач діяла з власної волі та на власний розсуд та не була позбавлена можливості визначити ринкову вартість аналогічного майна та письмово підтвердила про свою обізнаність із відносного рівня будь-яких ринкових цін на аналогічне майно.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Могильницького В. Ю. задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 20 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 14 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Стражник Т. О. та зареєстрований в реєстрі за № 16049. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 919 грн судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачкою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання нотаріусом тексту договору та роз`яснення ним суті цієї угоди, а й з огляду на такі обставини, як вік позивачки, стан її здоров`я.

Внаслідок похилого віку та незадовільного стану здоров`я ОСОБА_1 мала можливість сприймати чітку мову лише на певній відстані та відповідної гучності, прочитати текст за допомогою окулярів лише певного формату й була обмежена у здатності зберігати та відтворювати інформацію.

Отже, вказані обставини надають підстави стверджувати, що при укладенні спірного договору вона помилялася щодо змісту правочину, набувача майна та ціни договору.

Перед посвідченням спірного договору ОСОБА_1 спілкувалася з представникам ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», які надавали їй ряд документів для підпису, видали гарантійний сертифікат як підставу для належного виконання договору іншою стороною. Під час нотаріального посвідчення договору довічного утримання представники ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» також були присутні, попередньо надавши позивачці для підпису документ під назвою «паспорт до договору довічного утримання», в якому поряд із надрукованим текстом : «Даю згоду на відеозапис процесу підписання договору довічного утримання», міститься графічний підпис позивачки й прописом вказано її прізвище та ініціали.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини у своїй сукупності, слід дійти висновку про те, що позивачка помилялася щодо сторони правочину, вважаючи, що перебуває у договірних правовідносинах із ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», а не з ОСОБА_2 , що, у свою чергу, вплинуло й на сприйняття нею змісту цього правочину.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивачки посилався на те, що додатковим доказом наявності у ОСОБА_1 помилки є явно несправедливі по відношенню до неї умови договору довічного утримання, адже вона здійснила відчуження належної їй трикімнатної квартири, вартістю 665 196 грн, натомість отримала одноразову грошову допомогу у розмірі 60 000 грн та щомісячну грошову допомогу у розмірі 800 грн.

Апеляційний суд погодився з такими доводами, оскільки за змістом статті 3 ЦК України, окрім свободи договору, до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, принцип свободи договору має застосовуватися із врахуванням принципу справедливого балансу сторін договору та добросовісності.

Квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом позивачки. Будучи особою похилого віку та маючи незадовільний стан здоров`я, вона потребує сторонньої допомоги та догляду.

Умови договору довічного утримання містять положення про неможливість перегляду розміру грошового утримання, а також встановлюють обмеження обсягів споживання комунальних послуг, які набувач зобов`язаний сплачувати, й передбачають право набувача здійснювати відрахування із щомісячного грошового утримання у разі перевищення споживання ОСОБА_1 комунальних послуг понад норму, встановлену пунктом 7 договору.

Отже, вказаний договір суттєво порушує права позивачки, яка в силу віку та стану здоров`я потребує особливого захисту, в тому числі й з боку державних органів.

Твердження представника ОСОБА_2 про те, що пред`явлення даного позову спрямоване насамперед на захист прав дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , яка є громадянкою російської федерації та приїхала в Україну з території країни-агресора, не свідчить про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, оскільки регулювання спірних правовідносин має відбуватися виключно у правовому полі, визначеному національним законодавством України. ОСОБА_5 не є учасником даних правовідносин та її перебування на території України під час війни не змінює характер спору та не впливає на правову оцінку при вирішенні справи.

Оскільки стороною спірного договору є ОСОБА_2 , то у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» слід відмовити з тих підстав, що останнє є неналежним відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

26 червня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Іванченко О. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, а 13 липня 2024 року - доповнення до касаційної скарги на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання недійсним договору довічного утримання від 14 вересня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Стражник Т. О. та зареєстрований в реєстрі за № 16049, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко О. І. подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 29 серпня 2019 року у справі № 591/2370/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 18 грудня 2020 року у справі № 520/9320/17, від 12 січня 2023 року у справі № 727/5209/20, від 29 березня 2023 року у справі № 200/6309/19, а також - не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, натомість встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

04 липня 2024 року представник приватного нотаріуса Стражник Т. О. - адвокат Кудіна М. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання недійсним договору довічного утримання від 14 вересня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника приватного нотаріуса Стражник Т. О. - адвоката Кудіної М. Г. подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 520/9320/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 24 травня 2023 року у справі № 337/5653/19.

17 липня 2024 року представник ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвокат Кушнарьов Є. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Є. І. подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, від 18 грудня 2020 року у справі № 520/9320/17, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко О. І. на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, витребувано матеріали справи з Корольовського районного суду міста Житомира та зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2024 року доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко О. І. на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року прийнято до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника приватного нотаріуса Стражник Т. О. - адвоката Кудіної М. Г. на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року.

22 липня 2024 року справа № 296/11400/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Є. І. на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко О. І., представника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Є. І. та представника приватного нотаріуса Стражник Т. О. - адвоката Кудіної М. Г. мотивовані тим, що суд першої інстанції правильно встановив та дав належну правову оцінку обставинам справи, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, натомість апеляційний суд не звернув увагу на те, що вік позивача та її стан здоров`я, без доведення наявності такої вади волі як помилка саме в момент укладення оспорюваного договору, не можуть бути достатніми підставами для визнання договору недійсним.

Укладаючи оспорюваний договір, позивач не могла не розуміти, що йдеться саме про договір довічного утримання, а посилання позивача на те, що вона начебто «помилилась» щодо суті правочину, а також відносно сторони правочину, не відповідає матеріалам справи.

Договір довічного утримання від 14 вересня 2017 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, волевиявлення ОСОБА_1 було вільним і відповідало її внутрішній волі.

ОСОБА_1 хотіла укласти саме договір довічного утримання, а не будь-який інший (заповіт, спадковий договір чи купівлі-продаж), що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором про надання послуг від 07 вересня 2017 року, який позивач уклала з ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», предметом якого є послуги із супроводження укладення договору довічного утримання, а також моніторинг виконання умов договору довічного утримання набувачем; гарантійний сертифікат, виписаний ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», в якому вказано, що він є гарантією виконання обов`язків набувача по договору - ОСОБА_2 , а у випадку порушення умов договору, ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» гарантує повернення права власності на квартиру відчужувачу ОСОБА_1 ; заява ОСОБА_1 від 07 вересня 2017 року на ім`я директора ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» Вулаха М. М. про можливість укладення договору довічного утримання та Додаток 1 до заяви; письмові відгуки ОСОБА_1 та опитувальник; заява про відмову від фізичного догляду; розписка про отримання разової виплати по договору у розмірі 60 000 грн; заява ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 про перерахунок грошового утримання на банківську картку та реквізити картки; квитанція Приватбанку про внесення на депозитний рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 60 000 грн; паспорт до договору довічного утримання; документи, які отримані ОСОБА_1 для укладення договору (довідка Житомирської обласної психіатричної лікарні, звіт про оцінку майна, технічний паспорт, довідка про кількість зареєстрований осіб, правовстановлюючі документи на квартиру, квитанції на оплату комунальних послуг, надані ОСОБА_1 тощо).

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , а також відеозапис, з якого вбачається, що під час укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 зазначила, що розуміє суть та предмет договору, зокрема те, що вона перестає бути власником квартири, однак квартира не може бути відчужена набувачем до смерті позивачки, сума утримання 800 грн, комунальні послуги та суму одноразової винагороди, дані перевірила, а також про неможливість розірвання вказаного договору в односторонньому порядку, засвідчивши вказане своїм підписом.

Посилання позивача на те, що ринкова вартість квартири, зазначена в оспорюваному договорі, є значно вищою в порівнянні з тою, яка вказана в договорі, є безпідставними, оскільки в пункті 3 договору довічного утримання вказано оціночну вартість квартири, а не ринкову, і метою оцінки було визначення бази для сплати державного мита за вчинену нотаріальну дію - посвідчення договору та податків.

За таких обставин, оскільки ринкова вартість квартири сторонами в договорі не визначалася, то оцінка, яку надала позивач, та експертиза, яка була проведена в цій справі, не є доказами. Крім того, цивільним законодавством не вимагається, щоб вартість переданого відчужувачу майна за договором довічного утримання була еквівалентною вартості наданих набувачем послуг.

В день укладення оспорюваного договору позивач отримала від ОСОБА_2 разову виплату у розмірі 60 000 грн, після цього ОСОБА_2 добросовісно виконував умови договору, здійснюючи сплату позивачу щомісячного утримання у розмірі 800 грн та оплачував за житлово-комунальні послуги, тому висновки апеляційного суду по те, що цей договір суттєво порушує права позивачки, яка в силу віку та стану здоров`я потребує особливого захисту, є помилковими.

Крім того, представник ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвокат Кушнарьов Є. І. в касаційній скарзі, а представник ОСОБА_2 - адвокат Іванченко О. І. - в доповненнях на касаційну скаргу зазначили, що наведені в позові доводи про помилку щодо природи правочину з урахуванням віку, стану здоров`я, наявності спірного житла як єдиного є необґрунтованими, неправдивим та спростовуються тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 19 грудня 2008 року № 6-1311, виданого Першою житомирською державною нотаріальною конторою, з 28 січня 2009 року позивачу на праві власності належали дві земельні ділянки та частина будинку загальною площею 149,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Через 9 місяців після укладення оспорюваного договору довічного утримання, а саме 14 травня 2018 року позивач продала вищевказані дві земельні ділянки та подарувала частину житлового будинку. Договори купівлі-продажу земельних ділянок та договір дарування частини будинку були посвідчені тим самим приватним нотаріусом Стражник Т. О. і ОСОБА_1 не заявляла позовів щодо розірвання вказаних договорів або визнання їх недійсними, що свідчить про те, що нотаріусом були дотримані вимоги статей 43, 44 Закону України «Про нотаріат», позивач розуміла значення, умови правочинів та їх правові наслідки.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

02 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Могильницький В. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко О. І. та представника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Є. І., а 16 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Муравська О. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Є. І., в яких просять залишити касаційні скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно з 25 січня 2012 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 73,93 кв. м, житловою площею 41,4 кв. м, яка складається з трьох житлових кімнат та службових приміщень (т.2 а.с.79).

07 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ « Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» із заявою, в якій просила розглянути питання про можливість укладення з нею договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з тим, що їй необхідна матеріальна допомога (т.1 а.с.154).

В додатку № 1 до вищевказаної заяви ОСОБА_10 підтвердила, що при підписанні договору довічного утримання нею буде отримано: одноразову грошову утримання у розмірі 60 000 грн; щомісячну виплату у розмірі 800 грн; оплату комунальних послуг, абонентську плату за телефон, електроенергію в обсязі до 100 кВт, водопостачання в обсязі - гаряча вода 4 куб. м, холодна вода 4 куб. м, соціальний пакет кабельного телебачення та оплату послуг домофона, а також згідно додатку № 2 до вказаної заяви ОСОБА_10 повідомлено інформацію про стан свого здоров`я (т.1 а.с.155-156).

В паспорті до договору довічного утримання, підписаного ОСОБА_10 , зазначено, що: підставою для укладення вказаного договору є потреба матеріальної допомоги; визначено розмір одноразової допомоги при підписанні договору 60 000 грн, які будуть передані у момент підписання договору; визначено розмір щомісячного платежу у сумі 800 грн; вказано, що відчужувачу відомо, що договір довічного утримання передбачає тільки передачу грошей та те, що після підписання договору довічного утримання він перестає бути власником квартири, залишаючись користувачем квартири до кінця свого життя, права і обов`язки власника перейдуть до набувача; відчужувачем надано згоду на відеозапис процесу підписання договору довічного утримання; зазначені відомості про набувача квартири - ОСОБА_2 (т.1 а.с.157-161).

07 вересня 2017 року між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується надати клієнту юридичні та інші інформативно-консультаційні послуги, пов`язані з укладенням в подальшому договору довічного утримання відносно об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До числа вищезазначених послуг входить: збір (відновлення) усіх документів, необхідних для укладення договору довічного утримання; пошук (підбір) набувача, організація нотаріального посвідчення договору, інші пов`язані з укладенням цього договору послуги, а також моніторинг виконання набувачем умов договору довічного утримання. (т.1 а.с.21-23).

Відповідно до звіту про оцінку майна № 07092017-034, складеного 07 вересня 2017 року ТОВ «Експертний знавець» на замовлення ОСОБА_1 , оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 складає 149 936 грн (т.1 а.с.234).

За довідкою Диспансерного відділення Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 від 14 вересня 2017 року № 325 ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Житомирському психіатричному диспансері, про допомогу до психіатра не зверталася (т.1 а.с.235).

14 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого за дорученням діяв ОСОБА_4 , було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Стражник Т. О. та зареєстрований в реєстрі за № 16049, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_2 зобов`язується забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно на умовах цього договору (т.1 а.с.25-29).

Також 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 складено заяву, посвідчену приватним нотаріусом Стражник Т. О., про відмову від фізичного догляду одночасно з укладенням договору довічного утримання з ОСОБА_2 , в якій ОСОБА_1 вказала, що: погоджується з тим, що умови договору довічного утримання визначались нею самостійно, з урахуванням інтересів обох сторін; попередньо ознайомлена з предметом договору довічного утримання, який підписуватиме, розуміючи його суть та правові наслідки; нотаріусом роз`яснені ОСОБА_1 вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків цієї заяви (т.1 а.с.164).

У вищевказаному договорі довічного утримання зазначено, що: відчужувана квартира, є особистою приватною власністю відчужувача ОСОБА_1 (пункт 2); відповідно до звіту про оцінку майна № 07092017-034, складеного 07 вересня 2017 року ТОВ «Експертний знавець» оціночна вартість відчужуваної квартири складає 149 936 грн (пункт 3); ціну відчужуваної квартири сторонами визначено в розмірі 149 936 грн, як таку, що відповідає їх домовленості (пункт 4); ОСОБА_4 повідомив, що його довіритель ОСОБА_2 зобов`язується довічно утримувати ОСОБА_1 , тобто забезпечувати грошовими ресурсами, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, тощо. Сторони домовились, що утримання оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 800 грн на місяць, які будуть щомісячно надаватись відчужувачу. Крім вищезазначеної суми набувач зобов`язаний щомісячно оплачувати комунальні послуги за квартиру у строки, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того з ким вони укладені, а у разі неможливості самостійно оплатити набувачем житлово-комунальні послуги попереджає про це відчужувача не пізніше ніж за 10 днів до строку сплати відповідних послуг та перераховує відчужувачу способом вказаним в пункті 8 цього договору суму коштів необхідних для їх сплати (пункт 7); грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладення цього договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом або готівкою на руки під розписку або на вказаний банківський рахунок (пункт 8); сторони підтверджують, що договір не носить характеру уявного та удаваного правочину, вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, не страждають на психічний розлад, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомлення відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, текст цього договору прочитано і схвалено ними до його посвідчення, договір не приховує іншого правочину, спрямований на настання наслідків, які обумовлені в ньому (пункт 27); сторони підтверджують, що вони однаково розуміють значення, умови правочину та правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі. Встановлення намірів кожної із сторін правочину було здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони (пункт 28).

ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» видано гарантійний сертифікат, який є гарантією виконання обов`язків за договором довічного утримання від 14 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за змістом якого у випадку порушення умов, зазначених у договорі, товариство гарантує повернення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.24).

З копії розписки ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 року вбачається, що вона отримала від ОСОБА_4 як представника ОСОБА_2 по довіреності грошову суму у розмірі 60 000 грн в рахунок одноразової грошової виплати відповідно до договору довічного утримання від 14 вересня 2017 року (т.1 а.с.226).

За випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23 січня 2019 року № 0000-РЗАН-4АМН, виданою комунальним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради, з 04 жовтня 2013 року по 23 грудня 2018 року ОСОБА_1 мала ряд захворювань, зокрема атеросклеротичну хворобу мерця з гіпертонією, катаракту лівого ока, в 2017 році відбулось погіршення стану пацієнтки (т.1 а.с.78).

Суд першої інстанції врахував наявну в матеріалах справи довідку лікарської установи від 14 вересня 2017 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не перебувала на обліку в психіатричному диспансері, а також виходив з того, що надана позивачем виписка з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23 січня 2019 року свідчать про те, що у ОСОБА_1 наявні вади зору та інтелекту, хвороба серця, які пояснюються її віковими змінами, однак самі по собі не підтверджують, що під час підписання оспорюваного договору ОСОБА_1 не усвідомлювала значення своїх дій.

Крім того, за дослідженим в судовому засіданні відеозаписом укладення оспорюваного договору довічного утримання місцевий суд встановив, що під час укладення вказаного договору ОСОБА_1 розуміла суть та предмет договору, зокрема те, що вона перестає бути власником квартири, однак квартира не може бути відчужена набувачем до смерті позивачки, сума утримання 800 грн, комунальні послуги та суми одноразової винагороди, дані перевірила, а також про неможливість розірвання вказаного договору в односторонньому порядку, засвідчивши вказане своїм підписом.

Також місцевий суд врахував наявну в матеріалах справи заяву свідка ОСОБА_9 , посвідчену консулом Генерального консульства України в Дюссельдорфі, в якій зазначено, що ОСОБА_9 працювала у ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» в 2017 році на посаді менеджера зі зв`язків з громадськістю, на початку 2017 році ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», оскільки потребувала додаткової матеріальної допомоги на купівлю ліків, продуктів харчування, перед підписанням договору позивач написала заяву, в якій підтвердила суми виплат, а також сторони погодили порядок та строки отримання документів для підписання договору. ОСОБА_9 була присутня при підписанні оспорюваного договору, текст якого позивач декілька разів перечитувала, нотаріусом роз`яснювалась сутність договору та відомості щодо особи набувача за договором ОСОБА_2 .

Допитаний судом першої інстанції у судовому засідання свідок ОСОБА_4 пояснив, що під час укладення договору довічного утримання від ОСОБА_1 не було жодних претензій, остання погоджувалась на умови договору.

До позовної заяви ОСОБА_1 додано висновок до звіту № 4/8619 про вартість об`єкта оцінки, складений 28 жовтня 2019 року приватною фірмою «ЮрЕкс» на замовлення ОСОБА_1 , в якому вказано, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 14 вересня 2017 року становить 665 196 грн (т.1 а.с.38).

За клопотанням представника позивача ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 30 вересня 2021 року в цій справі було призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз».

За результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи судовим експертом ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» Свістуновим І. С. складено висновок від 18 квітня 2022 року № 428/04-2022, згідно з яким дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_1 в цінах станом на 14 вересня 2017 року, з урахуванням технічного стану та рівня оздоблення на дату оцінки, становила 631 100 грн (т.3 а.с.166-200).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційні скарги представника приватного нотаріуса Стражник Т. О. - адвоката Кудіної М. Г. та представника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Є. І. підлягають задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко О. І. підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 754 ЦК України).

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов`язок перед відчужувачем є солідарним. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи (стаття 746 ЦК України).

Згідно зі статтею 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України).

Відповідно до статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути достатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути опосередкованими доказами наявності такої помилки (постанови Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 15 листопада 2023 року у справі № 308/8309/22, від 17 квітня 2024 року у справі № 564/1067/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20, від 23 травня 2024 року у справі № 501/3591/21.

Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 15 травня 2023 року у справі № 522/9246/19, від 02 серпня 2023 року у справі № 138/246/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20, від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки наведені нею доводи про те, що оспорюваний договір довічного утримання було укладено під впливом помилки є недоведеними.

При цьому місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що на момент укладення позивач добре розуміла та усвідомлювала умови, зміст та правову природу оспорюваного договору, її волевиявлення було вільним, відповідало її внутрішній волі саме на укладення договору довічного утримання. Такий висновок суду першої інстанції підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , а також - наявними в матеріалах справи та належним чином оціненими доказами, зокрема: договором про надання послуг від 07 вересня 2017 року; гарантійним сертифікатом, виписаним ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів»; заявою ОСОБА_1 від 07 вересня 2017 року на ім`я директора ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» Вулаха М. М. про можливість укладення договору довічного утримання та додатком 1 до цієї заяви; нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 року про відмову від фізичного догляду; розпискою про отримання разової виплати по договору у розмірі 60 000 грн.

Крім того, місцевий суд послався на відеозапис укладення оспорюваного договору довічного утримання, з якого вбачається, що під час укладення цього договору ОСОБА_1 розуміла суть та предмет договору, зокрема те, що вона перестає бути власником квартири, однак квартира не може бути відчужена набувачем до смерті позивачки, сума утримання800 грн, комунальніпослуги та сумиодноразової винагороди, а також про неможливість розірвання вказаного договору в односторонньому порядку, дані перевірила, засвідчивши вказане своїм підписом.

Також місцевий суд врахував наявну в матеріалах справи довідку лікарської установи від 14 вересня 2017 року, з якої слідує, що ОСОБА_1 не перебувала на обліку в психіатричному диспансері, а надані позивачем виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23 січня 2019 року, свідчать про те, що у ОСОБА_1 наявні вади зору та інтелекту, хвороба серця, які пояснюються її віковими змінами, однак самі по собі не підтверджують, що під час підписання оспорюваного договору ОСОБА_1 не усвідомлювала значення своїх дій.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено, що на момент укладання договору довічного утримання вона помилилася стосовно правової природи укладеного правочину та що існували обставини, які зумовлюють визнання цього договору недійсним, оскільки укладаючи вказаний договір вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладання.

З огляду на встановлені місцевим судом обставини, з яких вбачається, що в день укладення оспорюваного договору позивач отримала від ОСОБА_2 разову виплату у розмірі 60 000 грн, після цього ОСОБА_2 добросовісно виконував умови договору, здійснюючи сплату позивачу щомісячного утримання у розмірі 800 грн та оплачував за житлово-комунальні послуги, і позивач не заперечувала цих обставин, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг про помилковість висновків апеляційного суду про те, що оспорюваний договір суттєво порушує права позивачки.

Крім того, доводи сторони позивача про те, що зазначена в оспорюваному договорі довічного утримання вартість квартири є значно меншою, ніж ринкова вартість подібної квартири, не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для визнання цього договору недійсним, оскільки в цій справі вартість відчужуваної квартири встановлена за домовленістю сторін в сумі 149 936 грн відповідно до звіту про оцінку майна № 07092017-034, складеного 07 вересня 2017 року ТОВ «Експертний знавець» на замовлення ОСОБА_1 , і цивільним законодавством не вимагається, щоб вартість переданого відчужувачу майна за договором довічного утримання була еквівалентною вартості наданої набувачем матеріальної допомоги.

Також Верховний Суд враховує, що внаслідок укладення оспорюваного договору довічного утримання позивач не позбавлена права проживати в спірній квартирі, користуватися нею, і обставин, які б свідчили про порушення цих прав ОСОБА_1 , судами попередніх інстанцій не встановлено.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» не є стороною оспорюваного договору довічного утримання, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» слід було відмовити з тих підстав, що останнє є неналежним відповідачем. Однак наведене не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю, а за правилами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послалися заявники у касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що вік позивача та її стан здоров`я, самі по собі - без доведення наявності такої вади волі як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути достатніми підставами для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо заяви ОСОБА_2 про повернення без розгляду відзиву представника ОСОБА_1 - адвоката Могильницького В. Ю. на касаційні скарги

06 серпня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву, в якій зазначив, що він не отримував відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Могильницького В. Ю. на касаційні скарги і цей відзив подано до суду без надання доказів надсилання йому копії відзиву та доданих до нього документів. Тому, посилаючись на те, що відзив подано з порушенням вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України, ОСОБА_2 просив повернути його без розгляду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 183 ЦПК України.

Заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

В постанові від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22) Верховний Суд виклав такі правові висновки.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Могильницького В. Ю. на касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко О. І. та представника ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Є. І. було подано до Верховного Суду 02 серпня 2024 року через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд».

До вказаного відзиву долучено докази надсилання його копій та доданих до нього документів приватному нотаріусу Стражник Т. О. та ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів».

Разом з тим, інтереси ОСОБА_2 в суді касаційної інстанції представляв адвокат Іванченко О. І., який зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та 03 серпня 2024 року отримав через цю систему відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Могильницького В. Ю. на касаційні скаргиз доданими до нього документами.

Оскільки представник діє не від свого імені, а від імені сторони, тому доводи ОСОБА_2 про те, що він не отримував відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Могильницького В. Ю. на касаційні скарги і цей відзив подано до суду без надання доказів надсилання йому копії відзиву та доданих до нього документів, є необґрунтованими.

За таких обставин, колегією суддів не встановлено порушень вимог статті 395 ЦПК України при подачі представником ОСОБА_1 - адвокатом Могильницьким В. Ю. відзиву на касаційні скарги і підстав для його повернення без розгляду колегія суддів не вбачає.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив 1 536,80 грн судового збору, а ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» та приватний нотаріус Стражник Т. О. - по 1229,44 грн за подання касаційних скарг в електронній формі,які підлягають стягненню з позивача на їх корить.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про повернення без розгляду відзиву представника ОСОБА_1 - адвоката Могильницького Віктора Юрійовича на касаційні скарги.

Касаційні скарги представника товариства з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» - адвоката Кушнарьова Євгенія Ігоровича, представника приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни - Кудіної Марії Геннадіївни задовольнити, а касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченко Ольги Ігорівни задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2024 року скасувати, а рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 20 лютого 2024 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» 1229 (одну тисячу двісті двадцять дев`ять) грн 44 коп. судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни 1229 (одну тисячу двісті двадцять дев`ять) грн 44 коп. судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович