Постанова

від 28.05.2024 по справі 927/1164/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2024 р. Справа№ 927/1164/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від прокуратури - Синюк І.А.

від позивача-1 - Помаз В.В.

від позивача-2 - не з`явились

від відповідача-1 - не з`явились

від відповідача-2 - не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2023 р.

у справі № 927/1164/23 (суддя - Шморгун В.В.)

за позовом Керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

2. Міністерства освіти і науки України

до 1. Фізичної особи-підприємця Божок Олени Віталіївни

2. Остерського фахового коледжу будівництва та дизайну

про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути нежитлове приміщення

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Керівник Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Міністерства освіти і науки України звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця Божок Олени Віталіївни про:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 18.04.2016 р. № 64-16 із змінами, внесеними договором про внесення змін від 03.05.2019 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, та Фізичною особою-підприємцем Божок Оленою Віталіївною;

- зобов`язання Фізичної особи-підприємця Божок Олени Віталіївни повернути Остерському фаховому коледжу будівництва та дизайну за актом приймання-передачі нерухоме майно нежитлове приміщення площею 22,2 кв. м першого поверху будівлі гуртожитку, розташоване за адресою: вул. Незалежності, 50, м. Остер, Чернігівський район, Чернігівська область.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про освіту», оскільки спірне нежитлове приміщення площею 22,2 кв. м на першому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі Остерського фахового коледжу будівництва та дизайну, передано в оренду відповідачу-1 для здійснення роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, жіночим одягом і взуттям, що не пов`язано з навчальним процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.09.2023 р. залучено до участі у справі № 927/1164/23 як співвідповідача - Остерський фаховий коледж будівництва та дизайну.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2023 р. у справі № 927/1164/23 позов Керівника Козелецької окружної прокуратури задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.04.2016 р. № 64-16 із змінами, внесеними договором про внесення змін від 03.05.2019 р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, та Фізичною особою-підприємцем Божок Оленою Віталіївною. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач-1 посилається на те, що на момент укладення оспорюваного договору оренди, редакція Закону України «Про освіту» не містила конкретного визначення, яке використання об`єкта може кваліфікуватись як таке, що буде суперечити цільовому призначенню. При цьому, спірне приміщення ніколи не використовувалось для забезпечення навчально-виховного процесу та технологічно не пов`язане з навчальним процесом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 927/1164/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 927/1164/23.

До суду 12.01.2024 р. надійшли матеріали справи № 927/1164/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 927/1164/23, призначено до розгляду на 13.02.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 р. зупинено апеляційне провадження у справі № 927/1164/2 до перегляду судового рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 917/1173/22 у подібних правовідносинах та зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про закінчення перегляду судового рішення у справі № 917/1173/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 р. поновлено апеляційне провадження у справі № 927/1164/23 та призначено до розгляду на 23.04.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 р. оголошено перерву у справі № 927/1164/23 до 28.05.2024 р.

У судовому засіданні 28.05.2024 р. представники прокуратури та позивача-1 надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, представники позивача-2 та відповідачів у судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялись належним чином про час і місце розгляду скарги в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали від 25.03.2024 р. про поновлення апеляційного провадження було доставлено учасникам справи до електронних кабінетів, доказом чого є довідки про доставку електронного документа, що містяться в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про поновлення провадження у справі № 927/1164/23 від 25.03.2024 р. оприлюднена у реєстрі 27.03.2024 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників позивача-2 та відповідачів не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31.12.2015 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, звернулось до Міністерства освіти і науки України з листом № 07-04-04474, у якому повідомило про надходження заяви від Фізичної особи-підприємця Шевченко О.В. щодо надання в оренду нерухомого майна нежитлового приміщення площею 22,2 кв. м першого поверху будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, м. Остер, вул. Незалежності, 50, та перебуває на балансі Остерського коледжу будівництва та дизайну, для здійснення торгівлі непродовольчими товарами та просило надати висновки щодо умов укладення договору або про відмову в його укладенні.

23.02.2016 р. Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, надало дозвіл № 1/11-2152 на передачу зазначеного нежитлового приміщення з метою здійснення торгівлі непродовольчими товарами терміном до 3-х років.

18.04.2016 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Шевченко О.В. (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 64-16 (далі - договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування без права передачі в суборенду та приватизації державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 22,2 кв. м першого поверху будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, м. Остер, вул. Незалежності, 50, та перебуває на балансі Остерського коледжу будівництва та дизайну (далі - балансоутримувач).

Згідно з п. 1.2 договору оренди майно передається в оренду для здійснення торгівлі непродовольчими товарами.

Як передбачено п. 2.1 договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 18.04.2016 р. до 16.04.2019 р. (п. 10.1 договору оренди).

Вказане нежитлове приміщення було передано в оренду відповідачу-1 для здійснення торгівлі непродовольчими товарами, що підтверджується підписаним обома сторонами актом приймання-передачі від 18.04.2016 р.

09.02.2018 р. між орендодавцем та орендарем було укладено договір про внесення змін до договору оренди, відповідно до якого змінено прізвище орендаря на Божок на підставі відповідного свідоцтва про шлюб.

03.05.2019 між орендодавцем та орендарем укладено договір про внесення змін до договору оренди, яким продовжено договір оренди на 2 роки 364 дні: з 17.04.2019 р. до 15.04.2022 р. Вказаний договір погоджено балансоутримувачем - Остерським коледжем будівництва та дизайну.

15.04.2019 р. Міністерством освіти і науки України був наданий дозвіл № 1/11-3758 на продовження договору оренди на підставі звернення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області №07-04-00618 від 21.02.2019 р.

Наказом Міністерства освіти і науки України № 1259 від 19.11.2021 р. затверджено статут Остерського фахового коледжу будівництва та дизайну у новій редакції, у п. 1.4 якого зазначено, що згідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 356 від 04.03.2020 р. Остерський коледж будівництва та дизайну перейменовано у Остерський фаховий коледж будівництва та дизайну.

Листом № 37 від 31.01.2022 р. Остерський фаховий коледж будівництва та дизайну звернувся до Міністерства освіти і науки України з проханням надати дозвіл на продовження договору оренди Фізичній особі-підприємцю Божок О. В. для торгівлі непродовольчими товарами (одяг, взуття) терміном на 5 років.

Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, надало дозвіл № 1/5453-22 від 23.05.2022 р. на продовження терміну дії договору оренди з метою торгівлі непродовольчими товарами (одяг, взуття) строком до 5-ти років.

Відповідного правочину щодо продовження дії договору оренди між сторонами укладено не було.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності Фізичної особи-підприємця Божок О.В. є: 47.17 роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах (основний); 47.72 роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами у спеціалізованих магазинах; 47.75 - роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах.

31.08.2023 р., після подання прокурором позовної заяви до суду, але до відкриття провадження у справі, між позивачем-1 та відповідачами укладено договір, яким розірвано договір оренди за взаємною згодою сторін з дати повного звільнення об`єкта оренди і підписання акта повернення майна з оренди орендодавцем, балансоутримувачем та орендарем.

Також 31.08.2023 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Фізичною особою-підприємцем Божок Оленою Віталіївною та Остерським фаховим коледжом будівництва та дизайну було підписано акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого орендар повернув балансоутримувачу майно, яке було предметом договору оренди.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що укладений між сторонами договір оренди, на думку прокурора, суперечить вимогам Закону України «Про освіту», оскільки спірне нежитлове приміщення площею 22,2 кв. м на першому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі Остерського фахового коледжу будівництва та дизайну, передано в оренду відповідачу-1 для здійснення роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, жіночим одягом і взуттям, що не пов`язано з навчальним процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Стосовно правових підстав для звернення прокуратури із даним позовом колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У відповідності до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999 р. під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 р. у справі № 911/1497/18.

Разом з цим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18).

Вбачається, що позовну заяву подано прокурором в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, а також Міністерства освіти і науки України у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що інтереси держави у даному випадку полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.

Згідно з п. 32 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Як передбачено ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

У відповідності до п. п. 1 - 5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, затвердженого наказом Фонду Державного майна України № 810 від 12.08.2019 р., Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління. Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема, державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Основним завданнями регіонального відділення є, зокрема, здійснення контролю у сфері передачі державного майна в оренду та користування.

Отже органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об`єктами державної власності.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях з листами від 09.09.2022 р. № 2059ВИХ-22, від 24.07.2023 р. № 50-75-2709вих-23, у яких повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні спірного договору оренди, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, насамперед звернення з позовом до суду про визнання спірного договору недійсним.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях у листі № 51-13.01-1294 від 27.07.2023 р. повідомило прокурора, що не вбачає підстав для звернення до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 р. № 630 (далі - Положення), Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Згідно з п. п. 89 п. 4 Положення, Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Відповідно до п. 1.16 статуту Остерського фахового коледжу будівництва та дизайну, коледж є юридичною особою публічного права, що заснований на державній власності, здійснює свою діяльність на засадах неприбутковості і є бюджетною установою, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Міністерства освіти і науки України з листом № 54-75-1369ВИХ-23 від 12.04.2023 р., у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні спірного договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

У листі № 1/6893-23 від 16.05.2023 р. Міністерство освіти і науки України повідомило, що ним було надано дозвіл щодо продовження договору оренду з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів; у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство освіти і науки України просило вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Отже, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, а також Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов`язання звільнити орендоване приміщення.

Таким чином прокурором доведено бездіяльність позивачів для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

Стосовно вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 18.04.2016 р. № 64-16, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 215 ЦК України унормовано, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Орендодавець протягом п`яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» коледж - галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов`язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про вищу освіту» державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014 р., Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності; здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Як було встановлено вище, відповідач-1 звернувся до позивача-1 із заявою про надання в оренду спірного нерухомого майна, яке перебуває на балансі у відповідача-2 для здійснення торгівлі непродовольчими товарами. У свою чергу, позивач-1 як орендодавець спірного нерухомого майна звернувся до Міністерства освіти і науки України як органу, уповноваженого управляти цим майном, для надання відповідних висновків щодо укладення договору оренди. Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду державного майна з метою здійснення торгівлі непродовольчими товарами.

18.04.2016 р. між позивачем-1 та відповідачем-1 укладено оспорюваний договір оренди нерухомого майна.

У п. 10.1 договору оренди визначено термін його дії до 16.04.2019 р., який був продовжений до 15.04.2022 р. на підставі договору про внесення змін від 03.05.2019 р.

Отже до закінчення терміну дії договору оренди були вчинені певні дії щодо його продовження, у тому числі отримано дозвіл від Міністерства освіти і науки України, однак відповідного правочину між сторонами укладено не було.

Разом з цим, 27.05.2022 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Відповідно до п. 5 вказаної постанови Кабінету Міністрів України договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування.

Таким чином, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022 р. автоматично було продовжено за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

- рішення про продовження договорів оренди не прийнято на аукціоні, який оголошено до дати набрання чинності цією постановою.

Отже, вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022 р., на орендодавця державного та комунального майна покладено обов`язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до п. 5 вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України, починаючи з 24.02.2022 р.

Тобто має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, що не суперечить принципу, вказаному у статті 58 Конституції України, оскільки дія вказаної постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022 р.

Враховуючи те, що термін дії оспорюваного договору оренди закінчився 15.04.2022 р., тому вказаний договір оренди вважається продовженим, починаючи з 24.02.2022 р. на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів п. п. 5, 16 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що після подання прокурором позовної заяви до суду, але до відкриття провадження у справі, договір оренди був розірваний відповідно до укладеного між позивачем-1 та відповідачами договору від 31.08.2023 р.

Оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. Звідси апеляційний суд обґрунтовано розглянув позов прокурора про недійсність договору оренди спірних приміщень, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі № 924/1220/17, від 27.11.2018 р. у справі № 905/1227/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, які засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про освіту фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень.

У підпункті 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Як передбачено ч. 1 ст. 63 Закону України «Про освіту», матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в ч. 5 цієї статті встановлено, що об`єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише за цільовим призначенням, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Як було встановлено вище, спірне орендоване приміщення, яке знаходиться на балансі Остерського фахового коледжу будівництва та дизайну та яке передавалося у строкове платне користування для здійснення орендарем торгівлі непродовольчими товарами, тобто для господарської діяльності останнього, не може вважатися використанням його за цільовим призначенням, що суперечить ст. 63 Закону України «Про освіту».

При цьому невикористання відповідачем-2 спірного приміщення не надає права передачі цих приміщень в оренду за нецільовим призначенням навчального закладу, а відповідно до профілю власної виробничої діяльності, з метою торгівлі непродовольчими товарами.

Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що оспорюваний договір оренди було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.04.2016 р., № 64-16 із змінами, внесеними договором про внесення змін від 03.05.2019 р., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Божок Олени Віталіївни повернути Остерському фаховому коледжу будівництва та дизайну за актом приймання-передачі нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

31.08.2023 р., після подання прокурором позовної заяви до суду, але до відкриття провадження у справі, між позивачем-1 та відповідачами було підписано акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого орендар повернув балансоутримувачу майно, яке було предметом оспорюваного договору оренди.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору, зокрема, є нежитлове приміщення, щодо якого виник спір.

Враховуючи те, що Фізична особа-підприємець Божок Олена Віталіївна повернула балансоутримувачу спірне нежитлове приміщення до відкриття провадження у справі, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога прокурора про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Божок Олени Віталіївни повернути Остерському фаховому коледжу будівництва та дизайну за актом приймання-передачі спірне нерухоме майно не підлягає задоволенню.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2023 р. у справі № 927/1164/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правильним вирішенням справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.11.2023 р. у справі № 927/1164/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 18.06.2024 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко