Ухвала

від 12.06.2024 по справі 916/1559/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"12" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1559/24

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання О.В. Ващенко

за участю представників:

від прокуратури Коломійчук І.О.,

від позивача Зайченко Ю.В.,

від відповідача Усачук О.І.,

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон про стягнення 207735422,01 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 207735422,01 грн., в т.ч.: 195870000,00 грн. заборгованість зі сплати за ліценції на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, 6732046,70 грн. інфляційні втрати, 5133375,31 грн. 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Заступник Генерального прокурора посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю Шторм Юкрейн не виконано вимоги п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 173 та ч.ч. 4, 6 ст. 49 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор та до 04.04.2023 року не внесено щорічної плати за 2022 рік за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, з огляду на що 08.08.2023 року Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей на підставі п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор прийнято рішення від № 105 Про анулювання ТОВ Шторм Юкрейн ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні автомати, на гральні столи, на гральні столи з кільцем рулетки. Таким чином, Заступник Генерального прокурора наголошує, що через невнесення до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий та третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, строк сплати за які настав на день анулювання ліцензії, у ТОВ Шторм Юкрейн наявна заборгованість на загальну суму 195870000,00 грн. При цьому прокурор зазначає, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Шторм Юкрейн змінено назву на ТОВ Центр Актеон.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.04.2024 р. вказану позовну заяву Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей прийнято до розгляду, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому підготовче засідання призначено на 30.04.2024 р. об 11:00.

30.04.2024 року до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 17466/24), в якому відповідач вказує про неможливість його участі в засіданні суду з огляду на необхідність залучення адвоката для представництва інтересів відповідача в суді під час розгляду даної справи.

Також 30.04.2024 року від відповідача до суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 17470/24), в якому відповідач проти заявленого позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі. В обґрунтування поданих заперечень відповідач зазначає, що протягом 2021 року рішеннями Комісії з регулювання азартних ігор і лотерей (КРАІЛ) було видано Товариству з обмеженою відповідальністю Шторм Юкрейн (нині ТОВ Центр Актеон) ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино, ліцензії на 75 гральних автоматів, ліцензії на 19 гральних столів, ліцензії на 9 гральних столів з кільцем рулетки. Водночас, як вказує відповідач, рішенням КРАІЛ від 08.08.2023 № 105 всі наявні у ТОВ Шторм Юкрейн ліцензії анульовано через несплату останнім щорічної плати за ліцензії, з огляду на що відповідач втратив можливість здійснювати господарську діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор. У зв`язку з цим, за ствердженнями відповідача, він вирішив перепрофілювати свою господарську діяльність, змінивши основний вид економічної діяльності з організування азартних ігор на інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, а також змінивши найменування на ТОВ Центр Актеон.

Також відповідач зауважує, що внесення плати за ліцензійні платежі не може вважатись господарським зобов`язанням відповідача перед позивачем, що виникло на підставі акту цивільного законодавства, оскільки внесення плати за ліцензії є одним із видів платежів до Державного бюджету України, з огляду на що підставами для стягнення плати за ліцензії не можуть бути норми цивільного та/або господарського законодавства стосовно виконання та порушення господарського зобов`язання. Таким чином, на переконання відповідача, положеннями чинного законодавства не передбачено відповідальності організаторів азартних ігор у вигляді стягнення ліцензійних платежів, а загальні положення про зобов`язання не застосовуються до бюджетних відносин (зокрема, й до правовідносин щодо внесення плати за ліцензії) в силу положень ч. 2 ст. 1 ЦК України.

Між тим, посилаючись на п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор, відповідач вказує, що з огляду на відсутність у законодавстві положень стосовно можливості стягнення з організаторів азартних ігор плати за ліцензії в судовому порядку, КРАІЛ не може мати відповідних повноважень та звертатись до суду з позовами про стягнення грошових коштів у вигляді плати за ліцензії у сфері організації та проведення азартних ігор. При цьому відповідач додає, що в позовній заяві не наведено конкретного закону, положеннями якого КРАІЛ уповноважувалась би стягувати з організаторів азартних ігор плату за ліцензії в судовому порядку, а наведене в позовній заяві твердження стосовно того, що КРАІЛ наділена повноваженнями на звернення до суду в інтересах держави у разі невиконання організаторами азартних ігор зобов`язань, установлених законом, на думку відповідача, не відповідає дійсності, оскільки жодним нормативно-правовим актом наведених повноважень для КРАІЛ не передбачено. Таким чином відповідач наголошує, що, звертаючись до суду із позовними вимогами, що виходять за межі наявних у КРАІЛ повноважень, останній діє з перевищенням наданих йому законодавством повноважень та не у відповідності до положень Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідач зазначає, що з огляду на відсутність підстав для задоволення основної вимоги про стягнення плати за ліцензії та незастосування положень ст. 625 ЦК України до бюджетних відносин, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості не підлягають задоволенню.

Крім того, 30.04.2024 року відповідачем подано до господарського суду заяву про закриття провадження у справі (вх. № 17438/24), оскільки даний спір містить критерії адміністративної юрисдикції з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підстави позову, а також характер спірних правовідносин, у зв`язку з чим розгляд справи про стягнення плати за ліцензії слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

Так, в обґрунтування поданої заяви відповідач вказує, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того відповідач зазначає, що таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 761/13667/21. Посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 4, п. 5 ч. 1 ст. 19, п. 5 ч. 5 ст. 46 КАС України, відповідач зазначає, що Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (надалі КРАІЛ) наділена повноваженнями для звернення до суду у випадках, визначених законом (відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор), з огляду на що відповідач вважає, що характер спірних правовідносин, предмет та підстави спору, а також наявність у спірних відносинах суб`єкта владних повноважень дозволяють стверджувати про публічно-правовий характер спору між позивачем та відповідачем.

Наразі відповідач зауважує, що категорія публічно-правових відносин є однією з основних в адміністративному процесі під час розгляду адміністративних справ, при цьому у законодавстві відсутнє визначення та класифікація видів публічно-правових відносин, однак у постанові від 24.08.2023 у справі № 380/14343/22 Верховний Суд визначив публічно-правові відносини як передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Так, відповідач вважає, що між сторонами у спорі виникли публічно-правові відносини, а саме адміністративно-правові відносини, які виникають між фізичними, юридичними особами публічного і приватного права та суб`єктами владних повноважень щодо виконання (дотримання) фізичними, юридичними особами їхніх обов`язків (зокрема, зі сплати обов`язкових платежів до бюджету).

Між тим із посиланнями на п. 51 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України відповідач вказує, що плата за ліцензії є одним із видів бюджетних платежів і жодним чином не стосується виконання/невиконання відповідачем свого господарського зобов`язання, при цьому вирішення спорів про стягнення коштів в дохід Державного бюджету України в порядку господарського судочинства не передбачено положеннями ч. 1 ст. 20 ГПК України. Разом з тим відповідач зазначає, що зміст спірних правовідносин полягає у стягненні з відповідача плати за ліцензію, яка відноситься до бюджетних платежів, з огляду на що, на переконання відповідача, правовідносини між сторонами спору є такими, що виникли на підставі положень бюджетного законодавства. Крім того відповідач вказує, що, звертаючись до суду із позовом про стягнення ліцензійних платежів, позивач захищає публічні інтереси, що полягають в отриманні плати за ліцензії, а не інтереси КРАІЛ. Більш того, як вказує відповідач, сам позивач у тексті позовної заяви наголошує на порушенні відповідачем інтересів держави в бюджетній сфері, про порушення майнових інтересів КРАІЛ у позовній заяві не йдеться.

Між тим, відповідач зазначає, що зобов`язання осіб, котрі є організаторами азартних ігор, з внесення плати за ліцензії та розміри плати за ліцензії встановлюються положеннями Закону України Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор, зокрема, розмір плати за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати встановлено у ст. 52 вказаного Закону, а також зобов`язання зі своєчасного внесення оплати за відповідні ліцензії встановлюються відповідними ліцензійними умовами.

Як наголошує відповідач, змінити розмір плати за домовленістю сторін (між КРАІЛ та відповідним організатором азартних ігор) неможливо.

Таким чином, за ствердженнями відповідача, зобов`язання з внесення плати за ліцензії та розміри такої плати встановлюються на підставі законодавства, що додатково свідчить про публічно-правову природу спору про стягнення такої плати.

Щодо присутності у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень, відповідач із посиланнями на п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України вказує, що обставина належності КРАІЛ до суб`єктів владних повноважень є очевидною, оскільки КРАІЛ є органом державного регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор (відповідно до ч. 4 ст. 6 ЗУ Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор), при цьому КРАІЛ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей (відповідно до ч. 5 ст. 6 ЗУ Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор).

В контексті спірних правовідносин відповідач зазначає, що положеннями ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор» передбачено здійснення КРАІЛ державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, зокрема шляхом: - контролю наявності передбачених законом ліцензій; перевірки додержання організатором азартних ігор ліцензійних умов; контролю за додержанням організаторами азартних ігор вимог законодавства. Додатково, як вказує позивач, постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 16.02.2011 Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, на КРАІЛ покладено обов`язок постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету наступних платежів: плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (код бюджетної класифікації 22020000); плата за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино (код бюджетної класифікації 22020100); плата за ліцензії на гральний стіл (код бюджетної класифікації 22020600); плата за ліцензії на гральний стіл з кільцем рулетки (код бюджетної класифікації 22020700); плата за ліцензії на гральний автомат (код бюджетної класифікації 22020900). Таким чином, за ствердженнями відповідача, КРАІЛ здійснює публічно-владні управлінські функції стосовно організаторів азартних ігор, на підставі законодавства, а саме Закону України Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор та повною мірою відповідає наведеному в п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначенню суб`єкта владних повноважень.

Під час підготовчого засідання 30.04.2024 р. судом було розглянуто вищевказане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, за результатами чого судом відмовлено в його задоволенні з огляду на його необґрунтованість.

У підготовчому засіданні представник позивача - Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей звернувся до суду з усним клопотанням про відкладення розгляду справи для надання заперечень на заяву про закриття провадження у справі.

Так, ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.04.2024 р. у справі № 916/1559/24 підготовче засідання відкладено на 15.05.2024 р. об 11:00.

07.05.2024 р. від представника Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей Зайченко Ю.В. до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 18369/24), в якій позивач просить суд задовольнити позов прокурора про стягнення з відповідача заборгованості з плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, посилаючись на наступне. Стосовно висновків відповідача щодо того, що чинним законодавством не передбачено стягнення заборгованості з плати за ліцензії, позивач із посиланнями на ст.ст. 8, 15, ч.ч. 4, 6 ст. 49, п. 6 ч. 1 ст. 51, ст. 52 Закону України Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор, п. 23 ч. 1 ст. 2, ст. 7, п. 5 ч. 1 ст. 29, ч. 3 ст. 45 Бюджетного кодексу України вказує, що КРАІЛ контролює справляння до бюджету наступні платежі за кодами бюджетної класифікації: 21082500, 22020000, 22020100, 22020200, 22020300, 22020400, 22020500, 22020600, 22020700, 22020800, 22020900, 22021000, 22021100, 22021200, при цьому наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 Про бюджетну класифікацію затверджено класифікацію доходів бюджету, відповідно до якої, 22020000 плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей; 22020100 плата за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино; 22020700 плата за ліцензії на гральний стіл з кільцем рулетки; 22020900 плата за ліцензії на гральний автомат. Крім того, позивач зазначає, що КРАІЛ визначено відповідальним та контролюючим органом за своєчасне і повне надходження до бюджету платежів за визначеними кодами бюджетної класифікації за ліцензії, оскільки відповідно до Постанови № 106, органи, що контролюють справляння надходжень до бюджету повинні забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків, зборів, платежів та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. За ствердженнями позивача, оскільки відповідач свій обов`язок, встановлений п. 18 ч. 1 ст. 15 Закону, не виконав, що призвело як до порушення вимог Закону так і до порушення прав держави в цілому, у КРАІЛ наявні всі правові підстави для звернення до суду для стягнення в судовому порядку заборгованості зі сплати за ліцензії, зважаючи на той факт, що відповідач фактично здійснював в цей період господарську діяльність, право на здійснення якої йому було надано виданими ліцензіями.

Стосовно повноважень КРАІЛ для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення заборгованості, що утворилася внаслідок несплати відповідачем за ліцензії, позивач вказує, що КРАІЛ є органом, який наділений повноваженнями на здійснення правового регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та здійсненням контролю за нею, а також на звернення до суду в інтересах держави у разі невиконання організатором азартних ігор зобов`язань, встановлених Законом, у зв`язку з чим, на думку позивача, висновки відповідача про відсутність повноважень звернення КРАІЛ до суду є безпідставними.

10.05.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон Усачук О.І. до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, яке призначене на 15.05.2024 р. об 11:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 18962/24).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 р. у справі № 916/1559/24 задоволено клопотання представника відповідача - ТОВ Центр Актеон про участь у підготовчому засіданні суду, яке призначене на 15.05.2024 р. об 11:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

13.05.2024 р. від представника Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей Зайченко Ю.В. до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі № 916/1559/24 (вх. № 19042/24), в яких позивач вказує, що помилковим є застосування приписів ст. 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Наразі позивач зауважує, що у відносинах щодо стягнення з ТОВ Центр Актеон заборгованості зі сплати щорічних платежів за ліцензії, суб`єкт владних повноважень, тобто КРАІЛ, не наділений жодними публічно владними управлінськими функціями під час виконання повноважень щодо її стягнення, окрім права на звернення до суду. Також позивач зауважує, що у цих відносинах щодо стягнення заборгованості КРАІЛ не вповноважена владно керувати поведінкою ТОВ Центр Актеон, оскільки відповідач вже не є організатором азартних ігор та не зобов`язаний виконувати вимоги та приписи КРАІЛ, оскільки законом не передбачено застосування КРАІЛ у зв`язку з цим до організатора азартних ігор штрафних санкцій або застосування інших заходів впливу, окрім права звернення до суду. Разом з тим, як вказує позивач, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Зважаючи, що внесення щорічної плати за отримані ліцензії є господарським зобов`язанням, позивач вважає, що даний спір віднесено до предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів.

14.05.2024 р. від Заступника Генерального прокурора до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшла відповідь на відзив ( вх. № 19336/24), в якій прокурор наполягає на задоволенні позову та вказує, що позов пред`явлено з належним чином обґрунтованих підстав, позовні вимоги є мотивованими та підтвердженими належними доказами.

Також 14.05.2024 р. від Заступника Генерального прокурора в інтересах держави до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшли заперечення на заяву про закриття провадження у справі (вх. № 19338/24), в яких прокурор зазначає, що справа № 916/1559/24 відноситься до юрисдикції господарських судів, а тому прокурор просить відмовити у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі. Так, посилаючись на положення ст.ст. 2, 12, 14 ГК України, ст. 1, п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор, прокурор зазначає, що ліцензійний інститут складний, оскільки наявність ліцензії є основою для виникнення правоздатності та майнових відносин при здійсненні певних видів діяльності. При цьому прокурор зазначає, що предмет спору не пов`язаний з видачею або анулюванням ліцензії, а стосується неналежного виконання відповідачем майнового зобов`язання, яке передбачено безпосередньо нормами Закону. Як вказує прокурор, цей спір виник через порушення ТОВ Центр Актеон майнових інтересів держави у зв`язку з несплатою організатором азартних ігор щорічних платежів за ліцензії до бюджету з метою стягнення утвореної заборгованості до Державного бюджету України. Також, на думку прокурора, необґрунтованим є твердження відповідача про те, що встановлення на підставі законодавства зобов`язання з внесення плати за ліцензії та розміру такої плати додатково свідчить про публічно-правову природу спору про стягнення такої плати. Разом з тим, посилаючись на ч. 3 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, ст. 174, ч. 1, 2 ст. 175 ГК України, прокурор зазначає, що визначення у законодавства зобов`язання з внесення плати за ліцензії та розміру такої плати не свідчить про публічно-правову природу спору, оскільки виникнення господарського зобов`язання безпосередньо із закону передбачено ст. 174 ГК України та вказує на те, що спір пов`язаний із здійсненням господарської діяльності відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів. З огляду на викладене, за ствердженнями прокурора, єдиним ефективним способом захисту інтересів держави, який забезпечить поновлення порушеного права, є стягнення до Державної бюджету України заборгованості, що утворилась через невиконання відповідачем господарського зобов`язання щодо внесення щорічної плати за ліцензії. Крім того, прокурор зауважує, що у відносинах щодо стягнення КРАІЛ з ТОВ Центр Актеон заборгованості зі сплати щорічних платежів за ліцензії, суб`єкт владних повноважень не наділений жодними публічно-владними управлінськими функціями під час виконання повноважень щодо її стягнення, окрім права на звернення до суду. Також прокурор додає, що у цих відносинах щодо стягнення заборгованості КРАІЛ не вповноважена владно керувати поведінкою ТОВ Центр Актеон та відповідач не зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень, оскільки законом не передбачено застосування у зв`язку з цим КРАІЛ до організатора азартних ігор штрафних санкцій або складення інших актів за результатами здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду (контролю). На переконання прокурора, у зв`язку з невнесенням щорічної плати за ліцензії відповідачем, між КРАІЛ та ТОВ Центр Актеон виникли господарські відносини через порушення організатором азартних ігор обов`язків щодо внесення плати за ліцензії під час здійснення останнім господарської діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральному закладі казино, у вказаних відносинах КРАІЛ не наділена публічно-владними повноваження та не може владно впливати на відповідача під час стягнення заборгованості зі плати за ліцензії, з огляду на що дана справа відносяться до юрисдикції господарських судів. Враховуючи вказане, прокурор наголошує, що ним правильно визначено у позовній заяві невнесення щорічної плати за ліцензії як невиконання ТОВ Центр Актеон господарського зобов`язання, визначеного законом, у зв`язку з цим цей спір на підставі ст. 20 ГПК України відносяться до юрисдикції господарських судів.

Крім того, 14.05.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон Мислівченко В.А. до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. №19345/24), згідно з яким представник відповідача просить суд зупинити провадження у справі № 916/1559/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/4063/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Харків Палас Клуб до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про визнання протиправними і скасування рішень та стягнення шкоди.

14.05.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон Мислівченко В.А. до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 19346/24).

Підготовче засідання 15.05.2024 р. за участю представника відповідача в режимі відеоконференції за допомогою системи EAZYCON не відбулось, оскільки представник відповідача не вийшов на зв`язок у встановлений час через технічні причини його обладнання.

Так, ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 р. у справі № 916/1559/24 підготовче засідання відкладено на 04.06.2024 р. о 12:00.

16.05.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон Усачук О.І. до господарського суду через систему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, яке призначене на 04.06.2024 р. о 12:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 19745/24).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.05.2024 р. задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон про участь у підготовчому засіданні суду по справі № 916/1559/24, яке призначене на 04 червня 2024 р. о 12:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

04.06.2024 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон Мислівченка В.А. через систему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 22175/24), в яких відповідач зазначає, що положення Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор не передбачають утворення у організаторів азартних ігор заборгованості з внесення плати за ліцензії та стягнення відповідної плати в судовому порядку у випадку її невнесення. Так, відповідач вказує, що наявність ліцензій у сфері організації та проведення азартних ігор є передумовою для здійснення відповідної господарської діяльності, а внесення плати за ліцензії надає організатору азартних ігор можливість отримати чи не втратити відповідні ліцензії. При цьому сама лише наявність встановленого положеннями Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор обов`язку організатора азартних ігор зі своєчасного внесення плати за ліцензії не може бути підставою для віднесення такого обов`язку до господарського зобов`язання. Водночас, за ствердженнями відповідача, бюджетними правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов`язані з формуванням, розподілом та витрачанням ресурсів бюджетної системи.

Наразі відповідач додає, що у відповіді на відзив позивач погоджується з тим, що плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор є одним із джерел формування спеціального фонду державного бюджету України, тому внесення плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор можна віднести саме до бюджетних відносин. Разом з тим відповідач зазначає, що, заперечуючи проти віднесення правовідносин із внесення організаторами азартних ігор плати за ліцензії у сфері організації та проведення азартних ігор до бюджетних відносин, позивач вказує, що Бюджетним кодексом України не регулюється примусове стягнення плати за ліцензії у сфері організації та проведення азартних ігор. Однак, за ствердженнями відповідача, стягнення плати за ліцензії у сфері організації та проведення азартних ігор не передбачено також і положеннями Цивільного та/або Господарського кодексу України. Більш того, як зауважує відповідач, положеннями чинного законодавства взагалі не передбачено примусове стягнення плати за вказані ліцензії з організаторів азартних ігор (це і недоцільно, оскільки ліцензія має бути анульована, а не породжувати грошові зобов`язання). Таким чином, на думку відповідача, внесення плати за ліцензії не може вважатись господарським зобов`язанням в розумінні положень Господарського кодексу України.

Під час підготовчого засідання 04.06.2024 р. судом було розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/4063/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Харків Палас Клуб до Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про визнання протиправними і скасування рішень та стягнення шкоди, за результатами чого судом було відмовлено в його задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 04.06.2024 р. Так, суд вважає вказане клопотання необґрунтованим, оскільки результат вирішення спору у справі № 320/4063/24 жодним чином не впливає на можливість розгляду цієї справи.

У підготовчому засіданні господарського суду 04 червня 2024 року було протокольно оголошено перерву до 12 червня 2024 року об 11 год. 00 хв. згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Як випливає зі змісту позову, свої позовні вимоги, заявлені в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, прокурор обґрунтовує невиконанням з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Шторм Юкрейн (наразі ТОВ Центр Актеон) вимог п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 173 від 28.02.2023 року та частин 4, 6 ст. 49 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор, що полягає у невнесенні до Державного бюджету України в строк до 04.04.2023 року щорічної плати за 2022 рік за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, з огляду на що 08.08.2023 року Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей на підставі п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор прийнято рішення від № 105 Про анулювання ТОВ Шторм Юкрейн ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні автомати, на гральні столи, на гральні столи з кільцем рулетки.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейська Комісія з прав людини в справі Лео Занд проти Австрії (Leo ZAND v. Austria), заява №7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978р., зазначила, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (п.68). З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У справі Сокуренко і Стригун проти України (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, рішення від 20.07.2006р., заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський Суд з прав людини підкреслив, що поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24). Суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є судом, встановленим на законних підставах у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27-28).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, встановлений законом, має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції. Тобто поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Так, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/ або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За положеннями ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Між тим предметну юрисдикцію господарського суду визначено в ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;

18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;

19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.

Терміни "особа, яка надає забезпечення", "збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення;

21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.

Так, ознаками господарського спору є те, що: 1) спір виник із правовідносин, що врегульовані нормами цивільного та господарського права; 2) вимога ініціатора звернення до суду зумовлена прагненням відновити своє порушене приватне (цивільне чи господарське) суб`єктивне право та/або захистити приватний (цивільно- чи господарсько-правовий) інтерес; 3) процесуальне законодавство містить пряму норму, згідно з якою відповідний спір належить до юрисдикції саме господарських судів; 4) у процесуальному законі відсутня пряма норма, яка визначає юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.

Як випливає зі змісту позовної заяви, позовні вимоги прокурора за вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон, в т.ч. заборгованості зі сплати за ліценції на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у розмірі 195870000,00 грн., заявлені саме через невнесення вказаним Товариством до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий та третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 195870000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 14 Господарського кодексу України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. Відносини, пов`язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.

Так, Закон України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор визначає правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор.

Згідно з п.п. 1, 34, 42 ч. 1 ст. 1 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор 6 цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

-азартна гра будь-яка гра, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає право на отримання виграшу (призу), імовірність отримання і розмір якого повністю або частково залежать від випадковості, а також знань і майстерності гравця;

-ліцензія запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб`єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду діяльності, що підлягає ліцензуванню, та/або про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб`єкта господарювання права на використання грального обладнання або букмекерського пункту, що передбачає отримання ліцензії;

-організатор казино - юридична особа - резидент України, яка на підставі отриманої ліцензії має право здійснювати господарську діяльність з організації та проведення азартних ігор у гральному закладі казино відповідно до цього Закону.

При цьому, відповідно до п. 5-1 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема: плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 43-1 і 43-2 частини першої статті 64 цього Кодексу).

Так, бюджетні правовідносини це врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання грошових коштів державного і місцевих бюджетів.

З огляду на викладене, щорічні платежі за другий та третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 195870000,00 грн., які Заступник Генерального прокурора просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон, відносяться до бюджетних платежів, з огляду на що правовідносини між сторонами виникли на підставі бюджетного законодавства. Більш того, Заступник Генерального прокурора, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, наголошує на порушення Товариством інтересів держави в бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей прокурор у позові не вказує.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Таким чином, не всі зобов`язання юридичних осіб, що виникають у них під час здійснення господарської діяльності автоматично вважаються господарськими зобов`язаннями. Однією з характеристик господарського зобов`язання є його виникнення між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання.

Частиною 1 ст. 49 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор передбачено можливість видачі ліцензії тільки після отримання КРАІЛ документа, що підтверджує внесення плати за перший рік дії відповідної ліцензії.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор підставами для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці.

При цьому суд зазначає, що якщо організатор азартних ігор, котрий вже має відповідну ліцензію, не сплатив або прострочив здійснення плати за ліцензію понад два місяці, така ліцензія підлягає анулюванню за рішенням КРАІЛ, жодних зобов`язань з внесення плати за ліцензію у випадку її анулювання положеннями Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор не встановлюється.

Таким чином, положення Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор не передбачають утворення у організаторів азартних ігор заборгованості з внесення плати за ліцензії та стягнення відповідної плати в судовому порядку у випадку її невнесення.

Разом з тим, положеннями ст. 52 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор визначені плата та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.

Таким чином, розмір плати за ліцензії, зобов`язання з їх оплати, строки дії таких ліцензій чітко встановлюються на підставі положень вказаного Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор, при цьому змінити розмір такої плати, порядок сплати, строк дії відповідної ліцензії за домовленістю сторін неможливо.

Наразі господарський суд зазначає, що повноваження Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор визначено Законом України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор та Положенням про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 891 (далі Положення).

Відповідно до п. 1 Положення Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 Положення основними завданнями КРАІЛ є: реалізація державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор; реалізація державної політики в лотерейній сфері; здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також у лотерейній сфері.

Відповідно до п. 4 Положення КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор шляхом, зокрема, звернення до суду у випадках, визначених законом.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету передбачено, що КРАІЛ контролює справляння надходжень до бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та повинна забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету платежів.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 8 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор визначено, що КРАІЛ надано повноваження на звернення до суду лише у випадках, що визначені законом.

Разом з тим господарський суд зазначає, що звернення КРАІЛ з позовними заявами до організаторів азартних ігор про стягнення плати за ліцензії саме до господарського суду жодним законом не визначаються.

Так, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не вправі розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету. З огляду на таке, суд вважає, що КРАІЛ у спірних правовідносин не виступає в якості рівноправного суб`єкта господарських відносин з відповідачем. До того ж прокурор, стверджуючи про існування між позивачем і відповідачем господарських відносин, не зазначає перед яким саме учасником відносин у сфері господарювання відповідач мав господарське зобов`язання з внесення плати за ліцензії, оскільки таким учасником відносин у сфері господарювання не може бути КРАІЛ, адже внесення плати за ліцензії здійснюється не на користь КРАІЛ, а до Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не є суб`єктом господарювання в розумінні положень ст. 55 Господарського кодексу України.

При цьому господарський суд наголошує, що наявність ліцензій у сфері організації та проведення азартних ігор є саме передумовою для здійснення відповідної господарської діяльності, а внесення плати за ліцензії надає організатору азартних ігор можливість отримати чи не втратити відповідні ліцензії. При цьому, сама лише наявність встановленого положеннями Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор обов`язку організатора азартних ігор зі своєчасного внесення плати за ліцензії не може бути підставою для віднесення такого обов`язку до господарського зобов`язання.

З огляду на викладене господарський суд зазначає, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням в розумінні положень Господарського кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18) сформульовано правову позицію, згідно якої поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Так, держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу. Таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження 12-160гс18, пункти 6.21 - 6.23).

Таким чином, враховуючи те, що позивач реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор, зокрема, здійснює контроль за справлянням надходжень до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, в тому числі своєчасність та правильність їх надходження, суд вважає, що спір у даній справі виник не у зв`язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні статті 20 ГПК України, адже здійснення вказаного вище контролю є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності.

Крім того, посилання прокурора на постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18, від 06.02.2019 у справі № 810/3046/17, від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 за участю Державіаслужби судом до уваги не приймаються, оскільки висновки у вказаних постановах не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, адже у зазначених справах предметом розгляду не було стягнення ліцензійних платежів, при цьому у таких судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду не вказувала на наявність публічного інтересу щодо стягнення плати за ліцензію. Водночас, дії та повноваження КРАІЛ у випадку невнесення організаторами азартних ігор плати за ліцензію законодавством визначено п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор, якщо організатор азартних ігор не вносить плату за ліцензію, то КРАІЛ має право таку ліцензію анулювати.

Наразі, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 року у справі № 908/129/22, головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Так, на думку суду, в даних правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб`єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. В свою чергу, з огляду на характер правовідносин, з яких виник даний спір, а саме бюджетних правовідносин, суд вважає, що такі обставини виключають господарсько-правовий характер спірних правовідносин, адже в даному випадку відсутні вищенаведені ознаки господарського спору в розмінні ГПК України.

Натомість відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зокрема, предметну юрисдикцію адміністративного суду визначено в ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;

16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

В свою чергу, ознаками адміністративного спору є: 1) участь у спорі хоча би з однієї сторони суб`єкта владних повноважень; 2) здійснення таким суб`єктом управлінських владних функцій, тобто керування ним поведінкою інших осіб; 3) спір виник у зв`язку з необхідністю особи захистити свої права та законні інтереси у правовідносинах, що виникли в процесі здійснення суб`єктом владних повноважень його управлінської діяльності; або ж - якщо спір ініційований за зверненням самого суб`єкту владних повноважень - необхідності через суд реалізувати механізм примусу особи до виконання її обов`язку у відносинах управлінського підпорядкування; 4) відсутність прямої норми процесуального закону, яка би встановлювала юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.

З огляду на викладене вище, господарський суд доходить висновку, що між сторонами у даній справі № 916/1559/24 виникли публічно-правові відносини з урахуванням характеру і предмету спору (в сфері бюджетних правовідносин) та суб`єктного складу учасників спору, які не є рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, так як в даному випадку Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у т.ч. давати дозвіл на передбачену законом діяльність.

Враховуючи вищенаведені обставини та проаналізувавши положення чинного законодавства, суд доходить висновку, що спір за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей суб`єкта владних повноважень до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон про стягнення щорічних платежів за другий та третій роки дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, є публічно-правовим, а відтак належить до адміністративної юрисдикції та має вирішуватися судами за правилами КАС України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку про те, що провадження у даній справі за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон про стягнення 207735422,01 грн підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 916/1559/24 за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон про стягнення 207735422,01 грн. закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Повний текст ухвали підписано 17.06.2024 р.

Суддя В.С. Петров