Рішення

від 03.06.2024 по справі 369/10221/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/10221/23

Провадження № 2/369/1585/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03.06.2024 м. Київ

Києво - Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.

при секретарі судових засідань Соловюк В.І.

за участю прокурора ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу з позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської обласної в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, -

У С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про витребування із чужого незаконного володіння. 03.10.2023 року на адресу суд надійшла заява від представника позивача про зміну предмету позову. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що в порушення вимог законодавства, у приватній власності відповідачів перебувають земельні ділянки, рішення про відведення яких не приймалося, а право приватної власності у законний спосіб не встановлювалося.

Враховуючи заяву про зміну предмету позовних вимог просив суд витребувати з чужого незаконного володіння:

ОСОБА_5 земельні ділянки: площею 0,1518 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0726, площею 0,0638 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0725, площею 0,0638 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0724, площею 0,0638 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0723, площею 0,0638 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0722, площею 0,0638 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0721, площею 0,0638 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0720, площею 0,0641 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0727, площею 0,0641 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0728, площею 0,0641 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0729, площею 0,0641 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0730, площею 0,0641 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0731, площею 0,0641 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0719;

ОСОБА_7 земельні ділянки: площею 0,0576 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6619, площею 0,0575 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6629;

ОСОБА_8 земельні ділянки: площею 0,0578 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6620, площею 0,0579 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6621, площею 0,058 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6622, площею 0,0581 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6623, площею 0,0574 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6630;

ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0583 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6624;

ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,0559 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6625;

ОСОБА_11 земельні ділянки:площею 0,0586га з кадастровимномером 3222484000:02:002:6626, площею 0,0585 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6627;

ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0584 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6628;

ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0609 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6631;

ОСОБА_6 земельнуділянку площею0,1635га з кадастровимномером 3222484000:02:002:6632, на користь територіальної громади в особі Вишневої міської ради Бучанського району Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від

17.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідачі ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , подали відзиви на позовну заяву, враховуючи викладені обставини у відзивах на позовну заяву просили суд відмовити у задоволенні позову.

14.08.2023 року на адресу суду від представника Вишневої міської ради Бучанського району Київської області надійшла відповідь на відзиви. Вказали, що прокурором було надано докази, що стосуються предмета доказування та підтверджують позовні вимоги. Вказали, що державний акт ЧР 088935 від 02.12.2002 року є недійним, так як а ні Вишневою міською радою Бучанського району Київської області, а ні Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області спірна земельна ділянка не передавалася з комунальної власності, жодних рішень щодо виділення чи відчуження прийнято не було. Просили суд задовольнити позов.

11.10.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_4 з приводу позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, повідомлялись належним чином.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При розгляді справи судом встановлено, що 02 грудня 2002 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ЧР 088935 для ведення особистого селянського господарства. Підставою видачі державного є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.09.2002 року №779.

У червні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до ФОП ОСОБА_14 для розроблення технічної документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 , для ведення особистого селянського господарства, в с. Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області.

22.06.2021 року відділом у Шепетівському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 18.06.2021 року ФОП ОСОБА_14 здійснено реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 1, 8387 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0215, з цільовим призначенням 01.03. Для ведення особистого селянського господарства, що розташована у Київській області, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, а також зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку, яке виникло на підставі цивільно-правового договору від 26.09.2002 року №779 та державного акту від 02.12.2002 року ЧР 088935.

19.07.2021 на підставі заяви № 1139 ОСОБА_5 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222484000:02:002:0215, а саме на: 1) земельна ділянка площею 0,4597 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6611; 2) земельна ділянка площею 0,4596 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6614; 3) земельна ділянка площею 0,4597 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6612; 4) земельна ділянка площею 0,4597 га з кадастровим номером 3 222484000: 02: 002: 6613. Вказане підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

25.10.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_5 передав у власність, ОСОБА_6 прийняв земельну ділянку площею 0,4597 га, кадастровий номер 3222484000:02:002:6612, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина.

Відповідно до п. 4 продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 643664 грн., які покупець сплатив продавцю, дотримуючись вимог чинного законодавства, в національній валюті України в повному обсязі до підписання сторонами цього договору.

Відповідно до п. 2 договору відчужувана земельна ділянка належить ОСОБА_5 на праві призваної власності, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2021 року за номером 43105739, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2414751032224.

25.10.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_5 передав у власність, ОСОБА_6 прийняв земельну ділянку площею 0,4597 га, кадастровий номер 3222484000:02:002:6613, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина.

Відповідно до п. 4 продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за 650000 грн., які покупець сплатив продавцю, дотримуючись вимог чинного законодавства, в національній валюті України в повному обсязі до підписання сторонами цього договору.

Відповідно до п. 2 договору відчужувана земельна ділянка належить ОСОБА_5 на праві призваної власності, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2021 року за номером 43105329, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2414731532224.

01.11.2021 на підставі заяви №2610 ОСОБА_6 об`єднав земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484000:02:002:6612 та 3222484000:02:002:6613 в результаті чого утворилась земельна ділянка з кадастровим номером 3222484000:02:002:6615.

22.11.2021 на підставі заяви №782 ОСОБА_6 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222484000:02:002:0215 на 14 земельних ділянок, ряд яких відчужив на підставі договорів купівлі-продажу, а саме:

- площею 0,0576 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6619 перебуває у приватній власності ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2023 № 405 (рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 66783827 від 15.03.2023);

- площею 0,0578 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6620 перебуває у приватній власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2023 № 532 (рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67059220 від 04.04.2023);

- площею 0,0579 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6621 перебуває у приватній власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2023 № 533 (рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67059614 від 04.04.2023);

- площею 0,058 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6622

перебуває у приватній власності ОСОБА_8 на підставі

договору купівлі-продажу від 04.04.2023 № 534 (рішення про державну

реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67059863 від 04.04.2023);

- площею 0,0581 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6623

перебуває у приватній власності ОСОБА_8 на підставі

договору купівлі-продажу від 04.04.2023 № 530 (рішення про державну

реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67060310 від 04.04.2023);

площею 0,0583 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6624

перебуває у приватній власності ОСОБА_9 на

підставі договору купівлі-продажу від 14.04.2023 № 663 (рішення про

державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер:

67211217 від 14.04.2023);

-площею 0,0569 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6625 перебуває у приватній власності ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.2023 №557 (рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67072821 від 05.04.2023);

-площею 0,0586 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6626

перебуває у приватній власності ОСОБА_11 на підставі

договору купівлі-продажу від 05.04.2023 № 560 (рішення про державну

реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67073721 від 05.04.2023;

-площею 0,0585 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6627

перебуває у приватній власності ОСОБА_11 на підставі

договору купівлі-продажу від 05.04.2023 № 561 (рішення про державну

реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67074005 від 05.04.2023);

-площею 0,0584 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6628

перебуває у приватній власності ОСОБА_12 на

підставі договору купівлі-продажу від 14.04.2023 № 665 (рішення про

державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер:

67211924 від 14.04.2023);

-площею 0,0575 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6629

перебуває у приватній власності ОСОБА_7 на підставі

договору купівлі-продажу від 07.03.2023 № 347 (рішення про державну

реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 66678169 від 07.03.2023);

-площею 0,0574 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6630

перебуває у приватній власності ОСОБА_8 на підставі

договору купівлі-продажу від 04.04.2023 № 531 (рішення про державну

реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 67060508 від 04.04.2023);

-площею 0,0609 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6631

перебуває у приватній власності ОСОБА_13 на підставі

договору купівлі-продажу від 29.03.2023 № 472 (рішення про державну

реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер: 66984580 від 29.03.2023);

-площею 0,1635 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:6632

перебуває у приватній власності ОСОБА_6

(рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень,

індексний номер: 66473376 від 20.02.2023).

Також після відкриття провадження у справi, ОСОБА_5 здійснив об`єднання та поділ спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222484000:02:002:6611 та 3222484000:02:002: 6614. Так, на підставi заяви вiд 04.08.2023 ОСОБА_5 об`єднав вищевказані ділянки в одну, якiй присвоєно кадастровий номер 3222484000:02:002:0638.

24.08.2023 на підставі заяви №1597 ОСОБА_5 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222484000:02:002:0638 на 13 окремих земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222484000:02:002:0726, 3222484000:02:002:0725, 3222484000:02:002:0724, 3222484000:02:002:0723, 3222484000:02:002:0722, 3222484000:02:002:0721, 3222484000:02:002:0720, 3222484000:02:002:0727, 3222484000:02:002:0728, 3222484000:02:002:0729, 3222484000:02:002:0730, 3222484000:02:002:0731, 3222484000:02:002:0719.

Отже на даний час земельні ділянки, які були утворені після поділу земельної ділянки площею 1, 8387 га з кадастровим номером 3222484000:02:002:0215, з цільовим призначенням 01.03. Для ведення особистого селянського господарства, що розташована у Київській області, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, перебувають у власності відповідачів.

Позивач звертаючись до вказав, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42022112200000455 від 07.10.2022 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України було встановлено порушення вимог земельного законодавства, а саме були встановлені обставини відсутності доказів відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484000:02:002:0215.

Також прокурор звертаючись до суду з даним позовом надіслав відповідні запити, щодо набуття ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки.

Відповідно до листа Управлінням нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22.03.2023 року №13600/9.5-23/вх.13949/9.5-23 прокурора було повідомлено, що про нотаріусів, які здійснювали приватну нотаріальну діяльність на території Києво-Святошинського району Київської області та про державні нотаріальні контори, які обслуговували населення Києво-Святошинського району Київської області у період часу з 29.01.2002 по 21.10.2002.

Відповідно до відповіді Київського обласного державного нотаріального архіву від 08.02.2023 року №114/01-17 повідомлено, що в ході проведення перевірки архівних фондів № 34, 52, 80, 133 реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також нарядів договорів (2-08 - договори відчуження земельних ділянок та документи, на підставі яких вони посвідчувалися), переданих на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву, встановлено, що запитувані прокуратурою договори щодо відчуження земельних ділянок, в тому числі, договір купівлі-продажу земельної ділянки № 779 від 26.09.2002, покупцем у якому виступав ОСОБА_5 предмет договору - земельна ділянка площею 1,8387 га, приватними нотаріусами: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 не посвідчувалися. Інформація щодо посвідчення даного договору купівлі-продажу земельної ділянки в Київському обласному державному нотаріальному архіві відсутня.

11.02.2023 року Боярською державною нотаріальною конторою на запит прокуратури надано лист № 193/01-16 у якому повідомлено, що нотаріальні документи Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області за 2002 рік передані на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву, а тому надати інформацію щодо посвідчення державними нотаріусами Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області договорів купівлі-продажу земельних ділянок за 2002 рік, про які йдеться у запиті, Боярська державна нотаріальна контора можливості не має.

Київським обласним державним нотаріальним архівом листом від 03.03.2023 року №192/01-17 повідомлено, що в ході проведення перевірки архівних фондів № 34, 52, 80, 133 реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також нарядів договорів (2-08 - договори відчуження земельних ділянок та документи, на підставі яких вони посвідчувалися), переданих на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву, встановлено, що запитувані прокуратурою договори щодо відчуження земельних ділянок, в тому числі, договір купівлі-продажу земельної ділянки № 779 від 26.09.2002, покупцем у якому виступав ОСОБА_5 предмет договору - земельна ділянка площею 1,8387 га, нотаріусами не посвідчувалися, будь-яка інформація щодо посвідчення запитуваних прокуратурою договорів купівлі-продажу земельних ділянок в Київському обласному державному нотаріальному архіві відсутня.

Відповідно до листа Вишневої міської державної нотаріальної контори від 20 січня 2023 року №77/01-16 повідомлено, що державними нотаріусами Вишневої міської державної нотаріальної контори запитувані прокуратурою договори купівлі-продажу земельних ділянок, а саме №779 від 26.09.2002 року не посвідчувався.

Приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Кузнєцовою О.В. на запит прокуратури надано відповідь-лист № 03/01-16 від 27.01.2023, у якому повідомлено, що нею не посвідчувалися запитувані прокуратурою договори купівлі-продажу земельних ділянок, в тому числі, договір купівлі-продажу земельної ділянки № 779 від 26.09.2002, покупцем у якому виступав

ОСОБА_5 .

Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області на запит прокуратури надано відповідь-лист № 6628/5/10-36-24-04 від 20.04.2023, у якому повідомлено, що відповідно до бази даних інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» у ній відсутня інформація щодо наявності земельних ділянок у наведених прокуратурою осіб, зокрема, у ОСОБА_5 земельна ділянка площею 1,8387 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до положень статей 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статей 18, 19 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: 1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; 2) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; 3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; 4) прийняття спадщини; 5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та держаної реєстрації забороняється.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 127 Земельного кодексу України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземними державами відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам визначений у ст. 128 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 128 Земельного кодексу України рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно з ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Хто може бути покупцями земель сільськогосподарського призначення визначено у ст. 130 Земельного кодексу України.

Статтею 131 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Згідно з ч. 3 ст. 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Статтею 55 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням вказаного майна.

Форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею було затверджено постановою Верховної Ради України № 2201-XII від 13.03.1992, а Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі - наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999.

Відповідно до п. 1.4 вищезазначеної Інструкції державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Згідно з п. 1.12 Інструкції складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Пунктом 2.9 Інструкції передбачено, що заповнення державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи і інші землевпорядні підприємства та організації. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп`ютерної техніки.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Згідно з п. 2.15 Інструкції бланки державних актів перших випусків на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, на яких відсутня нумерація, нумеруються окремо по районах Автономної Республіки Крим та областей України, містах обласного підпорядкування. Кожна форма державного акта нумерується окремо, починаючи з одиниці.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що державні акт на право приватної власності на землю видаються міськими, селищними, сільськими радами.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюється районною, міською, селищною, сільською радою.

Згідно з п. 3.4 Інструкції унесення відомостей щодо складання та видачі державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі до бази даних щодо реєстрації землеволодінь та землекористувань покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що власники земельних ділянок, землекористувачі та орендарі зберігають видані їм державні акти і договори як документи періодичного використання.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Згідно з п. 4.3 Інструкції чисті (незаповнені) бланки державних актів зберігаються у вогнетривких шафах в обласних управліннях, Київському та Севастопольському міських управліннях земельних ресурсів як документи суворого обліку. Начальник районного (міського) державного органу земельних ресурсів Держкомзему України отримує для заповнення чистий бланк державного акта за письмовою заявкою у разі наявності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи технічного звіту зі складання державного акта. Заповнені державні акти передаються відповідним радам для видачі власникам та користувачам земельних ділянок.

Тобто відповідно до положень вказаної інструкції державні акти на право приватної власності на землю повинні бути зареєстровані у відповідній книзі реєстрації державних актах на право приватної власності на землю.

Таким чином, з огляду на положення наведеного нормативно-правового акту, до предмету доказування у цій справі входить встановлення обставин щодо того, чи здійснювалось заповнення акту серії ЧР 088935 від 02.12.2002 Центром державного земельного кадастру при Держкомземі України, відповідним регіональними, районним, міським центром державного земельного кадастру, їх структурними підрозділами чи іншими землевпорядні підприємства та організації. Жодних доказів на підтвердження чи спростування цих обставин позивачем не було надано, а також позивачем не було заявлено жодних клопотань щодо витребування наведених доказів.

Також, до предмету доказування у цій справі входить встановлення обставин щодо того, чи вносились до бази даних щодо реєстрації землеволодінь та землекористувань відомості щодо складання та видачі акту серії ЧР 088935 від 02.12.2002. Жодних доказів на підтвердження чи спростування цих обставин позивачем не було надано, а також позивачем не було заявлено жодних клопотань щодо витребування наведених доказів.

Крім зазначеного, до предмету доказування по цій справі входить встановлення обставин щодо того, чи здійснювалась державна реєстрація акту серії ЧР 088935 від 02.12.2002 і при цьому, належним доказом здійснення такої реєстрації є Книга записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю, яка, в силу імперативного положення Інструкції повинна була вестись або Крюківщинською сільською радою, або ж відповідним державним органом земельних ресурсів. Чинне на відповідний період законодавство не передбачало можливості державної реєстрації актів на землю у будь-який інший спосіб, як і не передбачало можливості для відповідного компетентного органу не вести відповідні книги записів здійснюючи при цьому функції із оформлення прав на земельні ділянки у власність чи користування. Саме дослідження книг записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за відповідний період є належним способом встановлення обставин видачі чи не видачі спірного акту, а отже книги записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю за період датування спірного акту на право власності на землю, виданого ОСОБА_5 , є належним і достатнім доказом наявності чи відсутності у відповідача прав на спірну земельну ділянку.

При цьому, як вбачається із долученого до позову листа Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 20.01.2023 р. № 3/02-171 станом на 2023 рік у Вишневій міській раді відсутні книги записів державних актів на право приватної власності на землю, також вказані книги не передавалися від Крюківщинської сільської ради до Вишневої міської ради (як правонаступника) в момент об`єднання територіальної громади, а тому підтвердити чи спростувати факт реєстрації актів, вказаних в Вимозі прокурора від 13 .01.2023 року не є можливим.

Відповідно до Розпорядження КМУ від 12 червня 2020 р. № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» до Вишневої територіальної громади було приєднано Крюківщинську територіальну громаду.

Відповідно до підпунктів 1, 4, 8, 9, 10, 11 п. 6-1 Розділу V «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади). Сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту. Не пізніше завершення другої сесії новообраної ради у порядку, визначеному цим пунктом, починається реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі сформованої територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні сільські, селищні, міські ради припиняються як юридичні особи з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом. Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою. З дня затвердження новообраною радою персонального складу її виконавчого комітету починається реорганізація відповідних юридичних осіб - виконавчих комітетів рад, що припиняються, шляхом їх приєднання до юридичної особи - виконавчого комітету новообраної ради. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи - виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад припиняються у порядку, визначеному цим пунктом. Юридична особа - виконавчий комітет новообраної ради є правонаступником прав та обов`язків юридичних осіб - виконавчих комітетів рад, що припиняються, з дня затвердження новообраною радою персонального складу її виконавчого комітету.

Реорганізація органів місцевого самоврядування Крюківщинської територіальної громади була розпочата відповідно до рішення Вишневої міської ради від 04 грудня 2020 року № 1-01/ІІ8-9 «Про початок реорганізації Крюківщинської сільської ради та її виконавчого комітету шляхом приєднання до Вишневої міської ради та її виконавчого комітету» (том справи 2, аркуші справи 226-227). Пунктами 10, 11 наведеного рішення Вишневої міської ради було затверджено форми Передавального акту Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та акту приймання-передачі документів, що нагромадилися станом на 31.12.2020 р. під час діяльності Крюківщинської сільської ради та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради, що приєднується до Вишневої міської ради та Виконавчого комітету Вишневої міської ради. Відповідно до п. 13 зазначеного рішення відповідальним за фізичне зберігання документів, що нагромадилися станом на 31.12.2020 р. під час діяльності Крюківщинської сільської ради та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської визначено начальника загального відділу/відділу з питань діловодства Виконавчого комітету Вишневої міської ради.

Рішенням Вишневої міської ради від 08 квітня 2021 року № 1-01/V8-4 затверджено передавальний акт Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Під час судового засідання у цій справі, що відбулось 11.10.2023 р. представником Вишневої міської ради було надано суду копію акту приймання-передачі № 8.7 від 08.04.2021 р. документів, що нагромадилися станом на 31.12.2020 р. під час діяльності Крюківщинської сільської ради та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради (том справи 3, аркуш справи 77-79). У зазначеному акті приймання-передачі № 8.7 відсутня інформація про передання акту серії ЧР 088935 від 02.12.2002 та книг записів державних актів на право приватної власності на землю.

Одночасно, в матеріалах справи наявна відповідь Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 27.10.2023 р. № 3/01-3494 на адвокатський запит (том справи 4, аркуш справи 142), до якої долучено копію Передавального акту Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинськоrо району Київської області та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинськоrо району Київської області від 01.04.2021 р. (том справи 4, аркуш справи 144-146). З наведеного Передавального акту вбачається, що всього було складено 17 актів приймання-передачі документів, що нагромадилися станом на 31.12.2020 р. під час діяльності Крюківщинської сільської ради та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради (додатки 8, 8.1, 8.2, 8.3, 8.4, 8.5, 8.6, 8.7, 8.8, 8.9, 8.10, 8.11, 8.12, 8 13, 8.14, 8.15, 8.16 до Передавального акту).

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 12.04.2023 року №10-10-0.331-3264/2-23 вбачається, що за інформацією відділу №4 Управління наданням адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, в архіві Відділу другий примірник державного акта на право власності не земельну ділянку серії ЧР №088935 відсутній.

Також у Відділу відсутня книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на земельні ділянки колишнього Києво-Святошинського району, тому надати інформацію стосовно можливої реєстрації та видачі вищевказаних державних актів на право власності не земельні ділянки не можливо.

Відтак, в силу наведених положень Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, оскільки Крюківщинською сільською радою протягом її діяльності видавались державні акти на право приватної власності на землю, необхідною умовою реалізації повноважень органу місцевого самоврядування у цій частині були реєстрація відповідних актів у книгах записів державних актів на право приватної власності на землю та ведення відповідних книг записів державних актів на право приватної власності на землю.

Встановлення судом обставин передання таких документів від Крюківщинської сільської ради до Вишневої міської ради можливе винятково на підставі дослідження усього обсягу документації, переданої у процесі об`єднання відповідних територіальних громад. Так, з наведеного Передавального акту від 01.04.2021 р. вбачається, що всього в процесі приєднання с. Крюківщина до Вишневої територіальної громади було складено 17 актів приймання-передачі документів, що нагромадилися станом на 31.12.2020 р. під час діяльності Крюківщинської сільської ради та Виконавчого комітету Крюківщинської сільської ради (додатки 8, 8.1, 8.2, 8.3, 8.4, 8.5, 8.6, 8.7, 8.8, 8.9, 8.10, 8.11, 8.12, 8 13, 8.14, 8.15, 8.16 до Передавального акту), які у своїй сукупності і є належними доказами існування відповідних обставин, що входять у предмет доказування по цій справі. Позивачем було надано лише додаток 8.7, що позбавляє суд можливості встановити відповідні фактичні обставини. Посилання позивача у наявних в матеріалах справи листах на не передання тих чи інших документів у процесі об`єднання територіальних громад не є належними доказами.

При цьому, оскільки ведення книг записів державних актів на право приватної власності на землю є обов`язковим для органу місцевого самоврядування (чи, за його дорученням для відповідного державного органу земельних ресурсів) в силу положень закону, то не ведення таких книг Крюківщинською сільською радою та непередання їх у процесі об`єднання територіальних громад Вишневій міській раді не відповідає вимогам закону та не може нести негативних наслідків для фізичних осіб, яким було оформлено право власності на земельні ділянки в межах Крюківщинської сільської ради на підставі державних актів про право приватної власності на землю, оскільки така ситуація за своєю суттю є неналежним виконанням органами місцевого самоврядування покладених на них законом функцій та не відповідає принципам належного урядування.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 321 Цивільного кодексу України власник володіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд. Власникмає правовчиняти щодосвого майнабудь-якідії,які несуперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України у відповідній редакції, чинній на дату акту серії ЧР 088935 від 02.12.2002, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Згідно із п.7 Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території.

В матеріалах справи наявна Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_5 , що розроблена ФОП ОСОБА_14 (том справи 1, аркуш справи 28-40). При цьому, оцінюючи посилання позовної заяви щодо того, що, в порушення положень нормативно-правових актів, встановлення межових знаків при виготовленні зазначеної Технічної документації відбулось без повідомлення власників суміжних земельних ділянок, суд виходить із викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) висновків щодо застосування відповідних норм права, згідно із якими стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. І стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. З цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа акту погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку.

Стосовно посилання позивача на лист Головного управління ДПС у Київській області від 20.04.2023 № 6628/5/10-36-24-04 (наявний в матеріалах справи, том справи 1, аркуш справи 109-111), то суд не приймає до уваги наведений доказ, оскільки він стосується правовідносин, які виникають у сфері податкового законодавства, та не можуть ані підтвердити, ані спростувати обставини та підстави набуття спірних земельних ділянок у власність.

Також суд не приймає до уваги наявні в матеріалах справи копії листів Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (від 12.04.2023 № 10-7-0.31-1632/2-23), Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області (від 11.04.2023 № 10-8-0.2-993/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (від 10.04.2023 № 0-2-0.2-1589/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (від 10.04.2023 № 10-16-0.222-1201/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (від 12.04.2023 № 10-21-0.11-813/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (від 07.04.2023 № 21-19- 0.62-1205/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (від 06.04.2023 № 21-13-0.51-1537/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (від 06.04.2023 № 10-11-0.2-1163/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (від 11.04.2023 № 10-14- 0.3-1059/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області (від 07.04.2023 № 10-9-0.331-1497/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (від 07.04.2023 № 10-25-0.3-1733/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (від 13.04.2023 № 10-4-0.223-2236/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (від 14.04.2023 № 10-18-0.222-1046/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (від 12.04.2023 № 10-23-0.81- 1781/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (від 12.04.2023 № 10-17-0.2-2080/2-23), Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (від 11.04.2023 № 10-22-0.10-1160/2-23), Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (від 03.05.2023 № 10-15-0.81- 1728/2-23), оскільки вони не стосуються предмету доказування з огляду на територіальну підвідомчість відповідних органів Держгеокадастру та зміст наведених листів.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зміст відповідних норм закону, позивачем не доведено обставини, на які він посилається у позові та не спростовано правомірність набуття у власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки. Надані стороною позивача докази суд вважає недостатніми з огляду на встановлену цивільним законом презумпцію правомірності набуття майна у власність та з урахуванням невиконання стороною позивача процесуального обов`язку доказування, оскільки позивачем не доведено достовірними та достатніми доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу позову.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За таких умов, подальший поділ власної земельної ділянки та відчуження новостворених земельних ділянок іншим особам, та подальше розпорядження такими земельними ділянками такими особами є невід`ємною складовою правомочностей власника.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні земельні ділянки були сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі, а право власності на них Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Одночасно, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно доч.2ст.388ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 з приводу оцінки добросовісності набувача зазначено:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Частиною 1 статті 81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України. Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

За таких умов, у осіб, які придбавали відповідні земельні ділянки у ОСОБА_5 та у подальших набувачів були відсутні будь-які підстави сумніватись у достовірності та законності володіння ним відповідною власністю. Зі змісту договорів купівлі-продажу, за якими співвідповідачі придбавали відповідні земельні ділянки, вбачається, що наведені договори були оплатними. Отже, з огляду на те, що такі співвідповідачі покладались на офіційну інформацію, внесену до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, достовірність та об`єктивність якої була гарантована державою, такі співвідповідачі понесли майнові витрати на придбання відповідних земельних ділянок, а також з огляду на те, що, як вбачається із матеріалів справи, держава, в особі компетентних державних органів і органів місцевого самоврядування, всупереч положенням закону, не змогла забезпечити належне зберігання документів щодо набуття права власності, належну їх передачу правонаступникам у процесі об`єднання територіальних громад та у процесі реорганізації системи органів, які виконують функції держави у сфері управління земельними ресурсами, то витребування у таких співвідповідачів, які добросовісно набули відповідне нерухоме майно, придбаних земельних ділянок суперечитиме засадам справедливості, добросовісності і розумності цивільного закону, принципу належного урядування та принципу пропорційності втручання держави у право мирного володіння майном.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладати на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб,яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» (Заява № 70445/13) Суд наголосив, що позбавлення особи права власності на її земельну ділянку без виплати суми, обгрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства, якщо такі були, з одного боку, та правом особи на мирне володіння своїм майном, з іншого, що становить непропорційний тягар для власника майна.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволення поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що судом ухвалено рішення, яким відмовлено у задоволенні позову, суд на підставі ч. 9ст. 158 ЦПК Українивважає за необхідне скасувати заходи забезпечення вказаного позову, вжиті відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року в даній справі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заступника керівникаКиєво-Святошинськоїокружної прокуратуриКиївської обласноїв інтересахдержави вособі Вишневоїміської радиБучанського районуКиївської областідо ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 провитребування земельнихділянок ізчужого незаконноговолодіння відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у справі №369/10221/23 шляхом зняття арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами:

3222484000:02:002:6611, 3222484000:02:002:6614, 3222484000:02:002:6619,

3222484000:02:002:6620, 3222484000:02:002:6621, 3222484000:02:002:6622,

3222484000:02:002:6623, 3222484000:02:002:6624, 3222484000:02:002:6625,

3222484000:02:002:6626, 3222484000:02:002:6627, 3222484000:02:002:6628,

3222484000:02:002:6629, 3222484000:02:002:6630 3222484000:02:002:6631,

3222484000:02:002:6632, а також здійснювати їх поділ чи об`єднання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18 червня 2024 року.

Суддя Н.С. ПІНКЕВИЧ