Постанова

від 18.06.2024 по справі 916/1927/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1927/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ: Ланчковський Ю.В.

від Товариства з обмеженою відповідальністю КОПРИГ ЛТД: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 про забезпечення позову, суддя в І інстанції Д`яченко Т.Г., в м. Одесі

у справі №916/1927/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю КОПРИГ ЛТД

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ

про стягнення 306 320,67 грн

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОПРИГ ЛТД» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЧЕМ» про стягнення заборгованості у розмірі 306 320,67 грн., яка складається з пені 269 606,91 грн., інфляційних втрат 14 380,69 грн. та 3% річних 22 333,07 грн.

В подальшому 02.05.2024 до суду Товариством з обмеженою відповідальністю «КОПРИГ ЛТД» було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення рішення про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЧЕМ» у межах суми позову 306 320,67 грн.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову було зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю КОПРИГ ЛТД» звернулося із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЧЕМ» із вимогами про стягнення заборгованості за договором №3/23-9 від 30.03.2023 року, яка є похідною від основної заборгованості за поставлений товар інфляційне збільшення боргу, 3% річних, пеня, яка виникла через порушення відповідачем строку розрахунку за основним зобов`язанням, що встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2024 року у справі №916/3286/23, залишеним без змін Постановою суду апеляційної інстанції за участю тих самих сторін, яким було стягнуто на користь позивача основну заборгованість за договором №3/23-9 від 30.03.2023 року у розмірі 850 000,00 грн. Станом на день подання цієї заяви відповідач мав виконати судове рішення та сплатити основну заборгованість в розмірі 850 000,00 грн., однак, у добровільному порядку цього не зробив, як й не сплатив хоча би якусь частину боргу за рішенням суду, яке набрало законну силу.

На думку заявника, вказана вище обставина безпосередньо вказує на те, що існують підстави вважати, що рішення в цій справі відповідач також не буде виконувати, а намагатиметься затягувати розгляд справи з метою ухилення від виконання своїх грошових зобов`язань. Отже позивач вважає, що існують підстави для забезпечення у справі позову, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже позивач може вдатися до заходів щодо виведення коштів зі своїх поточних рахунків.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 у справі №916/1927/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю КОПРИГ ЛТД задоволено повністю; накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення рішення про арешт коштів Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ у межах суми позову 306 320,67 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про адекватність обраного заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами, в частині накладення арешту на грошову суму саме в розмірі заявлених позовних вимог та про відсутність підстав, які можуть свідчити, що вжиття заходів забезпечення позову може перешкоджати господарській діяльності відповідача.

Господарський суд вважав доведеним наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника.

08.05.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 у справі №916/1927/24 скасувати; прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Зокрема, скаржник зазначає, що ТОВ «УКРЧЕМ» не відмовляється виконувати це рішення, про що і повідомило ТОВ «КОПРИГ ЛТД» листом № 89 від 25 .04.2023 р., але у зв`язку з тяжким фінансовим становищем підприємства ТОВ «УКРЧЕМ» спричиненим знищенням виробничих потужностей підприємства внаслідок збройної агресії російської федерації і чотирьох атак БПЛА типу «Шахед-136» на Ренійський морський торгівельний порт, ТОВ «УКРЧЕМ» просило ТОВ «КОПРИГ ЛТД» розстрочити виконання рішення суду.

На виконання рішення суду у справі №916/3286/23, а також свого наміру виконати його в добровільному порядку у відповідності з запропонованим графіком погашення заборгованості ТОВ «УКРЧЕМ» 07.05.2024 р. сплатило на рахунок ТОВ «КОПРИГ ЛТД» грошові кошти в розмірі 70 834 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 176 від 07.05.2024 р. Таким чином, побоювання позивача, щодо зникнення грошових коштів з рахунків ТОВ «УКРЧЕМ» є невиправданими, а висновок суду першої інстанції щодо можливого ускладнення виконання рішення суду є таким, що не відповідає обставинам справи. Натомість блокування рахунків ТОВ «УКРЧЕМ» і позбавлення підприємства можливості здійснювати свою операційну діяльність призведе до повної зупинки підприємства і втрати можливості погашати заборгованість перед ТОВ «КОПРИГ ЛТД».

На думку скаржника, при винесенні судом ухвали про забезпечення позову не було враховано тяжке фінансове положення ТОВ «УКРЧЕМ» спричинене масштабними руйнуваннями виробничих потужностей підприємства і те, що ТОВ «УКРЧЕМ» одразу не виконало рішення суду внаслідок об`єктивних причин викликаних форс-мажорними обставинами, а не небажанням виконувати рішення суду.

Додатково апелянт зазначив, що у відповідача є на балансі рухоме та нерухоме майно, вартість якого значно перевищує суму позовних вимог ТОВ «КОПРИГ ЛТД» і за рахунок якого може бути виконане судове рішення у випадку задоволення позовних вимог позивача, тому навіть за відсутності грошових коштів на рахунках відповідача, рішення суду про задоволення позову буде виконане.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, зокрема, зазначив, що зазначаючи про достатність майна для виконання можливого рішення про стягнення коштів, відповідач не звернувся до місцевого суду із клопотанням про заміну заходу забезпечення позову, не запропонував арештувати майно відповідної вартості, а звернувся із апеляційною скаргою в якій просить взагалі скасувати заходи забезпечення позову. Зазначене вище вказує не про бажання відповідача виконувати рішення суду, яке вже набрало законну силу та яким було стягнуто із відповідача грошові кошти на користь позивача, а про бажання не виконувати таке рішення та можливе рішення у справі що розглядається.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 у справі №916/1927/24 та призначено справу до розгляду на 18.06.2024 об 10:30.

11.06.2024 до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшла заява про розгляд даної справи без його участі.

17.06.2024 до суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначив, що відповідач ще до прийняття судом рішення про розстрочення заборгованості ТОВ «УКРЧЕМ» добровільно, в міру своєї фінансової спроможності почало виконувати судове рішення і поступово погашати заборгованість.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції 18.06.2024 прийняв участь представник відповідача. Позивач участі не прийняв, про дату ,час та місце судового засідання були повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, враховуючи клопотання представника позивача про розгляд даної справи за його відсутністю, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 306 320,67 грн., яка складається з пені 269 606,91 грн., інфляційних втрат 14 380,69 грн. та 3% річних 22 333,07 грн.

За твердженням позивача, вказана заборгованість виникла через порушення відповідачем строку розрахунку за основним зобов`язанням, що встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2024 року у справі №916/3286/23, залишеним без змін Постановою суду апеляційної інстанції від 23.04.2024 за участю тих самих сторін, яким було стягнуто на користь позивача основну заборгованість за договором №3/23-9 від 30.03.2023 року у розмірі 850 000,00 грн.

Позивач вказує, що станом на день подання заяви про забезпечення позову відповідач мав виконати судове рішення та сплатити основну заборгованість в розмірі 850000,00 грн., однак, у добровільному порядку цього не зробив, як й не сплатив хоча би якусь частину боргу за рішенням суду, яке набрало законну силу.

Отже, на переконання заявника невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, а саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача у разу задоволення позову та виконанню постановленого судового рішення, що повністю відповідає принципам Європейського суду.

Колегія суддів вважає, що заявлені заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Судова колегія зазначає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, в тому числі відповідачів, а лише встановлюють певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача, в інтересах якого прокурор звернувся із цим позовом, в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.

Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:

Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

У свою чергу Відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

За доводами позивача, у відповідача обов`язок щодо сплати прийнятого товару у розмірі 850 000 грн виник ще з 16.06.2023, що встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції у справі №916/3286/23, а станом на момент подачі заяви про забезпечення позову (02.05.2024) з боку відповідача не було сплачено наведену суму боргу.

Отже, у разі пред`явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти.

У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив:

Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Бездіяльність відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Судом першої інстанції накладено арешт на грошові кошти відповідача в межах ціни позову 306320,67 грн, що є співмірним заявленим позовним вимогам.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що належать та знаходяться у нього, у межах ціни позову 306 320,67 грн.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 275 та ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав вірну оцінку доводам сторін, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо відмови у забезпеченні позову.

Посилання скаржника на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЧЕМ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 про забезпечення позову у справі №916/1927/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 у справі №916/1927/24- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська