Постанова

від 18.06.2024 по справі 185/9284/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4676/24 Справа № 185/9284/23 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І.С. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу адвоката Меюс Яни Сергїївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першої павлоградської державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконними дій нотаріальної контори, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першої павлоградської державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконними дій нотаріальної контори.

В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого залишилась спадщина: будинок та дві земельні ділянки. Він має зареєстроване місце проживання за адресою місця проживання батька, на день смерті батька перебував у місцях позбавлення волі. Спадщину прийняла сестра батька, тобто спадкоємець другої черги, ОСОБА_2 . Нотаріус неправомірно видав свідоцтва про право на спадщину та не повідомив його про відкриття спадкової справи. Тому просить суд ухвалити рішення, яким визнати незаконними дії Першої павлоградської державної нотаріальної контори щодо видачі: свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016, нотаріальний бланк серії НВО 434577, р. №1-3836 на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 ; свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2016, нотаріальний бланк серії НВО 434579, р. №1-3838 на земельну ділянку площею 9,16 га кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, на ім`я ОСОБА_2 ; свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434578, р. №1-3837 на земельну ділянку площею 7,1428 га кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована у Дніпропетровській обл., Юр`ївська р., с/рада Олександрівська, на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Меюс Я.С., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини у даній справі. ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги. Перша павлоградська державна нотаріальна контора порушила його права та норми чинного законодавства України.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_2 , зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення..

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 16 грудня 2011 року по 29 травня 2014 року.

У матеріалах спадкової справи №358/2014, заведеної 16 травня 2014 Першою павлоградською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , відсутні заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, що подані у встановлений ст. 1270 ЦК України строк, відсутні заяви на поновлення строку звернення із заявою про прийняття спадщини, також спадкова справа не містить рішень суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Спадкова справа містить просту письмову заяву від 14 серпня 2020 року та від 13 липня 2023 року про прийняття спадщини.

Таким чином, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, однак у встановлений законом строк не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі 185/5690/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності відмовлено.

Цією постановою Верховним Судом встановлено, що " ОСОБА_1 , незважаючи на те, що перебував у місцях позбавлення волі, не був позбавлений права прийняти спадщину після смерті батька в порядку, визначеному статтею 1269 ЦК України, шляхом подання заяви про прийняття спадщини з дотриманням вимог, передбачених статтею 1272 ЦК України".

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, оскільки ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, не прийняв спадщину в порядку, визначеному законом, тому відповідач, як спадкоємиця другої черги, правомірно успадкувала майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 .

Частиною 4 та 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, та позивач не обґрунтував та не довів, що нотаріус порушив вимоги Закону України "Про нотаріат" та вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо повідомлення позивача про відкриття спадкової справи. Також позивач не вчинив належних дій для прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зазначив, що «порушення права, пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Виходячи з принципу диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, другою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

У такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса.

З матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком позивача ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Відділу реєстрації та обліку громадян та реєстраційного запису від 24 травня 2021 року № 272/р, зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті проживав та був зареєстрований на АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок № 17, загальною площею 46 кв. м, житловою 24 кв. м, цегляний з прибудовами до будинку «а» цегл., тамбуром «а1 » цегл. , та господарчими спорудами літ. «Б» «Л» кухня, сарай цегл, «В» сарай дерев`яний «Д», сарай дерев`яний «Д», убиральня дерев`яна, «пда» погріб цегляний, № 1 тр.колодязь газові труби, № 2, 3, 4, 5, огорожа дерев. металева, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер відсутній) на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, що розташована у в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184; земельну ділянку площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що яка розташована на території Поперечненської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102.

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_2 - спадкоємець другої черги (рідна сестра спадкодавця).

Позивач перебував у місцях позбавлення волі з 16 грудня 2011 року до 29 травня 2014 року.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року, справа № 185/5690/20, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140155312124, на ім`я ОСОБА_2 про спадкування нею житлового будинку № 17а, загальною площею 46 кв. м, житловою 24 кв. м , цегляний з прибудовами до будинку «а» цегл., тамбуром «а1» цегл., та господарчими спорудами літ. «Б» «Л» кухня, сарай цегл, «В» сарай дерев`яний «Г», сарай дерев`яний «Д», вбиральня дерев`яна, «пда» погріб цегляний, № 1 Тр. колодязь газові труби, № 2, 3, 4, 5, огорожа дерев`яно металева, які розташовано на земельній ділянці на АДРЕСА_1 ; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, яке зареєстроване в реєстрі за номером 1140238212259, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 7,1428 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 24 вересня 2007 року, для ведення фермерського господарства, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140238212259 на земельну ділянку площею 7,1428 га, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області у спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140190412235, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140190412235 на земельну ділянку площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована у в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, земельну ділянку, площею 9,160 га, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області; витребувано зазначене майно із чужого незаконного володіння. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі 185/5690/20 рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року скасовані, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності відмовлено.

Вказаною постановою Верховного Суду встановлено, що позивач фактично не проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, оскільки перебував у місцях позбавлення волі. Це підтверджено довідкою про звільнення Жовтоводської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області № 26 від 29 квітня 2014 року серії ДПП № 26549, про те, що ОСОБА_1 в період із 16 грудня 2011 року до 29 травня 2014 року відбував покарання у Жовтоводській виправній колонії, та не заперечується самим позивачем. А тому відсутні підстави для висновку, що позивач є таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України. Враховуючи, що матеріали справи не містять даних про звернення позивача до нотаріуса у передбачений статтею 1270 ЦК України строк із заявою про прийняття спадщини, а його доводи про постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини спростовуються встановленими у зазначеній справі обставинами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Позбавлення волі є тимчасовим (на строк, визначений вироком суду) заходом впливу на особу, що вчинила кримінальне правопорушення. На цей строк особа обмежується у праві вільного пересування і виборі місця проживання, проте за нею зберігається місце реєстрації, вона має право на побачення з рідними та родичами. Збереження права на жиле приміщення не є тотожним фактичному проживанню особи за місцем реєстрації у період її перебування у місцях позбавлення волі.Застосування судами до спірних правовідносин положень пункту 7 частини третьої статті 71 ЖУ України є безпідставним, оскільки цією нормою визначено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Верховний Суд зазначив, що право на збереження жилого приміщення у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі за своєю суттю не є підтвердженням факту проживання такої особи за певною адресою, що необхідно для застосування положень частини третьої статті 1268 ЦК України.

Оскільки ОСОБА_1 на день смерті батька перебував у місцях позбавлення волі, він не є таким, що прийняв спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Отже, судами неправильно застосовано положення частини третьої статті 1268 ЦК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

У справі, що переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 , незважаючи на те, що перебував у місцях позбавлення волі, не був позбавлений права прийняти спадщину після смерті батька в порядку, визначеному статтею 1269 ЦК України, шляхом подання заяви про прийняття спадщини з дотриманням вимог, передбачених статтею 1272 ЦК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до вимог статті 49 Закону України «Про нотаріат», яка узгоджується з положеннями глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Згідно з частиною четвертою статті 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Аналогічна вимога міститься у частині третій глави 13 Порядку № 296/5.

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину врегульовано главою 10 розділу ІІ Порядку № 296/5.

Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків (пункт 4.9 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена (пункт 4.10 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів (пункт 4.12 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункт 4.16 глави 10 розділу ІІ Порядку №296/5).

Отже, згідно вимог чинного законодавства нотаріальні дії вчиняються нотаріусами відповідно до наданих їм повноважень та із дотриманням визначеної законом процедури.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.

У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин.

Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконними дії Першої павлоградської державної нотаріальної контори щодо видачі: свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434577,р. №1-3836 на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 ; свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434579, р. №1-3838 на земельну ділянку площею 9,16 га кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, на ім`я ОСОБА_2 ; свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434578, р. №1-3837 на земельну ділянку площею 7,1428 га кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована у Дніпропетровській обл., Юр`ївська р., с/рада Олександрівська, на ім`я ОСОБА_2 , оскільки визнання незаконними вказаних дій не зможе призвести до відновлення порушеного права або інтересу позивача, та доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Меюс Яни Сергїївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 19 червня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров