Ухвала

від 11.12.2024 по справі 185/9284/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 185/9284/23

Провадження № 14-145зц24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевірила заяву адвоката Меюс Яни Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першої павлоградської державної нотаріальної контори, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій нотаріальної контори,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій нотаріальної контори.

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого залишилась спадщина у вигляді будинку та двох земельних ділянок. Він має зареєстроване місце проживання за адресою місця проживання батька, на день смерті батька перебував у місцях позбавлення волі. Спадщину прийняла сестра батька ОСОБА_2 , тобто спадкоємець другої черги. На його переконання нотаріус неправомірно видав їй свідоцтва про право на спадщину та не повідомив його про відкриття спадкової справи.

Просив визнати незаконними дії Першої Павлоградської державної нотаріальної контори щодо видачі:

- свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434577, р. № 1-3836 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 ;

- свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434579, р. № 1-3838 на земельну ділянку площею 9,16 га кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, на ім`я ОСОБА_2 ;

- свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434578, р. № 1-3837 на земельну ділянку площею 7,1428 га кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована на території Олександрівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням від 20 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позивачем порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок № 296/5) щодо повідомлення про відкриття спадкової справи.

Водночас суди керувалися тим, що позивач не довів порушення його прав, оскільки він не вчинив належних дій для прийняття спадщини після смерті батька.

Суди врахували обставини, встановлені судами у іншій справі № 185/5690/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності, зокрема щодо неприйняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька у передбачений законом спосіб.

Крім того, встановивши, що визнання незаконними оскаржених нотаріальних дій не призведе до відновлення порушеного права або інтересу позивача, суд апеляційної інстанції виснував про неефективний спосіб захисту прав, обраний останнім.

Постановою від 23 жовтня 2024 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року - без змін.

Постанову мотивувала тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростували.

Велика Палата Верхового Суду вважає, що у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її адвокату Меюс Я. С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 .

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 і № 29465/04, § 24).

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Отже, після прийняття 23 жовтня 2024 року постанови колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду заяви адвоката Меюс Я. С., яка діє в інтересах ОСОБА_1

Вичерпний перелік підстав для передання справи до Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього Кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

За відсутності юридичної підстави для розгляду заяви адвоката Меюс Я. С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у її прийнятті слід відмовити та повернути заявнику.

Така відмова не порушує право позивача на доступ до суду, оскільки право сторін на касаційний перегляд справи реалізовано раніше.

За усталеною практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

Між тим, «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

Згідно із практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.

Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).

Звернення до Великої Палати Верховного Суду із проханням про перегляд постанови суду тієї ж інстанції фактично спрямоване на проведення нового розгляду справи за відсутності для цього визначеної процесуальним законом підстави.

Цей перегляд є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).

Керуючись статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Відмовити у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду заяви адвоката Меюс Яни Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першої павлоградської державної нотаріальної контори, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій нотаріальної контори.

Зазначену заяву та додані матеріали повернути адвокату Меюс Яні Сергіївні, яка діє в інтересах ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

О. А. Губська О. С. Ткачук

В. В. Король Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова