Постанова

від 23.10.2024 по справі 185/9284/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 185/9284/23

провадження № 61-10253св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Перша павлоградська державна нотаріальна контора,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Меюс Яна Сергіївна, на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року в складі судді Шаповалової І. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Першої павлоградської державної нотаріальної контори, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій нотаріальної контори.

В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого залишилась спадщина у вигляді будинку та двох земельних ділянок. Він має зареєстроване місце проживання за адресою місця проживання батька, на день смерті батька перебував у місцях позбавлення волі. Спадщину прийняла сестра батька ОСОБА_2 , тобто спадкоємець другої черги. На його переконання нотаріус неправомірно видав їй свідоцтва про право на спадщину та не повідомив його про відкриття спадкової справи.

За таких обставин позивач просив суд визнати незаконними дії Першої павлоградської державної нотаріальної контори щодо видачі:

- свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434577, р. №1-3836 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 ;

- свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434579, р. №1-3838 на земельну ділянку площею 9,16 га кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, на ім`я ОСОБА_2 ;

- свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, нотаріальний бланк серії НВО 434578, р. №1-3837 на земельну ділянку площею 7,1428 га кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована на території Олександрівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що позивач не довів порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат» та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок № 296/5) щодо повідомлення позивача про відкриття спадкової справи. Водночас суди керувалися тим, що позивач не довів факту порушення його прав, оскільки не вчинив належних дій для прийняття спадщини після смерті батька.

При цьому суди врахували обставини, встановлені судами у справі № 185/5690/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності, зокрема щодо неприйняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька у передбачений законом спосіб.

Крім того, установивши, що визнання незаконними оскаржуваних нотаріальних дій не призведе до відновлення порушеного права або інтересу позивача, суд апеляційної інстанції виснував про неефективний спосіб захисту прав, обраний останнім.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2024 року адвокат Меюс Я. С. від імені ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 263/4331/18, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів уточненої касаційної скарги заявник вказав, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статті 263 ЦПК України належним чином не мотивував оскаржуване судове рішення, не у повній мірі дослідив докази, на які посилався позивач. Зазначив також про помилковість встановлення судами обставин неприйняття ним спадщини після смерті батька з огляду на те, що нотаріус відмовив йому у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із прийняттям спадщини іншим спадкоємцем, а не через пропуск ним строку для подання заяви про прийняття спадщини. Оскільки позивач на момент смерті спадкодавця постійно проживав із ним, тому нотаріальні дії, пов'язані із прийняттям та оформленням спадщини іншим спадкоємцем - незаконні.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком позивача ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Відділу реєстрації та обліку громадян та реєстраційного запису від 24 травня 2021 року № 272/р місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 до дня смерті проживав та був зареєстрований за цією ж адресою.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок № 17, загальною площею 46 кв. м, житловою 24 кв. м, цегляний з прибудовами до будинку «а» цегл. , тамбуром «а1 » цегл., та господарчими спорудами літ. «Б» «Л» кухня, сарай цегл, «В» сарай дерев`яний «Д», сарай дерев`яний «Д», убиральня дерев'яна, «пда» погріб цегляний, № 1 тр. колодязь газові труби, № 2, 3, 4, 5, огорожа дерев. металева, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер відсутній) на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, що розташована у в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184; земельну ділянку площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Поперечненської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102.

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_2 (рідна сестра спадкодавця).

ОСОБА_1 перебував у місцях позбавлення волі з 16 грудня 2011 року до 29 травня 2014 року.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року в справі № 185/5690/20, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140155312124, на ім`я ОСОБА_2 про спадкування нею житлового будинку № 17а, загальною площею 46 кв. м, житловою 24 кв. м , цегляний з прибудовами до будинку «а» цегл., тамбуром «а1» цегл., та господарчими спорудами літ. «Б» «Л» кухня, сарай цегл, «В» сарай дерев`яний «Г», сарай дерев`яний «Д», вбиральня дерев`яна, «пда» погріб цегляний, № 1 Тр. колодязь газові труби, № 2, 3, 4, 5, огорожа дерев`яно металева, які розташовано на земельній ділянці на АДРЕСА_1 ; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, яке зареєстроване в реєстрі за номером 1140238212259, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 7,1428 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 24 вересня 2007 року, для ведення фермерського господарства, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140238212259 на земельну ділянку площею 7,1428 га, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області у спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140190412235, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140190412235 на земельну ділянку площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована у в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, земельну ділянку, площею 9,160 га, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області; витребувано зазначене майно із чужого незаконного володіння.

Постановою Верховного Суду від 01 березня 2023 року скасовано рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказаною постановою Верховного Суду встановлено, що позивач фактично не проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, оскільки перебував у місцях позбавлення волі. З огляду на зазначене суд вказав на відсутність підстав для висновку, що позивач є таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України. Урахувавши, що матеріали справи не містять даних про звернення позивача до нотаріуса у передбачений статтею 1270 ЦК України строк із заявою про прийняття спадщини, а його доводи про постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини спростовуються встановленими у зазначеній справі обставинами, Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій з приводу прийняття спадщини ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Предметом спору в даній справі є визнання незаконними дій нотаріальної контори, пов'язаних з видачою свідоцтв про право на спадщину та повідомленням позивача як спадкоємця про відкриття спадкової справи після смерті його батька.

Нотаріальні дії повинні вчинятись відповідно до встановлених для нотаріуса або посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, компетенцією і порядком їх вчинення.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.

Нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19)).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач ОСОБА_1 у якості відповідача визначив Першу павлоградську державну нотаріальну контору.

Відповідно до статті 55 та статті 124 Конституції України кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів.

Згідно із пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 зазначено, що: «тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта.

Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судова процедура оскарження має на меті забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

У справі, що переглядається, установлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_2 (рідна сестра спадкодавця).

Позивач ОСОБА_1 є особою, яка не брала участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважає, що його права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією.

Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі.

Тобто вимога особи, яка вважає, що її права порушенні незаконною нотаріальною дією чи відмовою у вчиненні нотаріальної дії, має бути пред`явлена саме нотаріусу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 26 вересня 2018 року у справі № 367/2847/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 308/2282/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 473/3553/18.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Згідно із частинами першою та третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша-друга статті 1269 ЦК України).

Відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

При цьому, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину врегульовано главою 10 розділу ІІ Порядку № 296/5.

Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків (пункт 4.9 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункт 4.16 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Отже, згідно вимог чинного законодавства нотаріальні дії вчиняються нотаріусами відповідно до наданих їм повноважень та із дотриманням визначеної законом процедури.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, підставно керувався тим, що позивач не довів порушення нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат» та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо повідомлення позивача про відкриття спадкової справи після смерті його батька, а також щодо видачі іншому спадкоємцю свідоцтв про право на спадщину за законом.

Водночас суди правильно керувалися тим, що позивач не довів факту порушення його прав, оскільки не вчинив передбачених законом дій для прийняття спадщини після смерті батька. При цьому суди обґрунтовано врахували обставини, встановлені судами у справі № 185/5690/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності, а також висновки суду касаційної інстанції про те, що позивач не є таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Установивши, що визнання незаконними оскаржуваних нотаріальних дій не призведе до відновлення порушеного права або інтересу позивача, суд апеляційної інстанції правильно виснував про неефективний спосіб захисту прав, обраний останнім.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Аргументи касаційної скарги фактично зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, а також незгоди із судовим рішенням у справі № 185/5690/20, що набрало законної сили, і перегляд якого у позапроцесуальний спосіб суперечитиме принципу правової визначеності.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 263/4331/18, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

У справі, яка переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара