Рішення

від 11.06.2024 по справі 457/1/24

ТРУСКАВЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 457/1/24

провадження №2/457/1/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі: головуючого судді: Грицьківа В.Т.

секретар судового засідання Ринда О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідачів, нарахування та стягнення індексації та компенсації за ненараховану заробітну плату, стягнення моральної шкоди

за участю: позивачки ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до Трускавецького міського суду Львівської області з позовом до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідачів, нарахування та стягнення індексації та компенсації за ненараховану заробітну плату, стягнення моральної шкоди.

Свій позов мотивує тим, що вона працює у відділі державного архітектурно- будівельного контролю Трускавецької міської ради на посаді головного спеціаліста, інспектора з 15.04.2016 року.

Відповідач міський голова ОСОБА_2 розпорядженням №575-к від 20.11.2023р затвердив графік чергових щорічних відпусток на 2024р. Відповідно до даного графіку щорічних відпусток, ОСОБА_1 відпустка запланована на серпень місяць 2024р за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р.

Розпорядженням міського голови № 401-к від 10 серпня 2023р ОСОБА_1 була надана чергова щорічна відпустка за відпрацьований період роботи з 15.04.2023р. по 14.04.2024р. тривалістю 14 календарних днів. «Підстава: надання відпустки заява ОСОБА_4 »

Розпорядженням в.о міського голови № 590-к від 28.11.2023р ОСОБА_1 було надано невикористану частину чергової щорічної відпустки за період роботи з 15.04.2023р. по 14.04.2024р. терміном 5 календарних днів.

Відповідно до ст. 79 Кодексу Законів про Працю: « поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.» Таким чином основна частина чергової щорічної відпустки за період роботи з 15.04.2023 по 14.04.2024р ОСОБА_1 використана відповідно до розпорядження міського голови № 401-к від 10.08.2024р.

Як вбачається з затвердженого розпорядженням міського голови графіку відпусток, міський голова вирішив, що позивачці достатньо чергової щорічної відпустки в 2024році тривалістю 11 календарних днів.

Відповідно до ст. 21 Закону № 2493 «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовцям ОМС надається щорічна відпустка з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Відповідно до п.п. 3 п. 2 Постанови КМУ №268 від 09.03.2006 керівникам ОМС встановлено право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника. Тобто виплата допомоги на оздоровлення і допомоги на вирішення соціально-побутових питань передбачена законодавством Виплата оздоровчих та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань завжди має супроводжувати щорічну відпустку. Це не залежить від рішення керівника ОМС.

Включення до графіку чергових відпусток на 2024р відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р, яку ОСОБА_1 використала в 2023р, є результатом безкарності міського голови за порушення права позивачки на чергову щорічну відпустку в 2022р. з відповідними виплатами на матеріальну допомогу та допомогу на вирішення соціально-побутових питань, яка не була надана позивачці незважаючи на затверджений міським головою розпорядженням №807-к від 01.12.2021р. графік відпусток, кошти на яку були закладені в кошторис оплати праці на 2022р., за подання позовної заяви до суду, використовуючи своє службове положення міський голова, щоб ще більше матеріально покарати позивачку, зняв з заробітної плати премію за вересень-грудень 2022р, яка була закладена в кошторис оплати праці , при тому що відповідно до Положення про відділ ДАБК позивачка за виконання посадових обов`язків не підзвітна міському голові, крім того міський голова не доплачує ОСОБА_1 за виконання роботи відсутнього в відділі працівника, при тому що кошти на оплату праці штатної одиниці відділу ДАБК закладені в кошторис оплати праці посадових осіб ОМС та така доплата передбачена Постановою КМУ № 268 від 09.03.2006р зі змінами. Належну заробітну плату ОСОБА_1 міський голова використав на свій розсуд як економію заробітної плати.

Все вище наведене, на думку позивачки свідчить про грубе порушення міським головою прав позивачки на працю, на оплату праці.

Чергова щорічна відпустка в 2022р згідно затвердженого графіку розпорядженням міського голови №807-к від 01.12.2021 не була надана ОСОБА_1 в 2022р. тільки по одній причині, щоб не виплатити позивачці матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань. Питання порушення права на чергову відпустку в 2022р є однією з позовних вимог у справі 457/597/22, яка розглядається в Трускавецькому міському суді.

24 травня 2023 року у справі 457/597/22 позивач подала клопотання (заяву) про уточнення суми невиплаченої заробітної плати та просила прийняти уточнений розрахунок і стягнути з відповідачів невиплачену заробітну плату та за несвоєчасну виплату заробітної плати нарахувати суму індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Ухвалою Трускавецького міського суду від 14.06.2023 року відмовлено в прийняті клопотання та роз`яснено позивачу право на звернення до суду із вказаними вимогами на загальних підставах". Ухвалу Трускавецького міського суду від 14.06.2023р. позивачка оскаржила у Львівському апеляційному суді, але постановою Львівського апеляційного суду від 11.12.2023р., суд залишив ухвалу Трускавецького міського суду від 14.06.2023р без змін.

Ненарахована та невиплачена заробітна плата у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань у 2022 році, у зв`язку з ненаданням чергової щорічної відпустки згідно затрердженого графіка у лютому місяці 2022р становить: матеріальна допомога на оздоровлення 5200грн, розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань становитьі 12533.8грн. (заробітна плата відповідно до довідок за лютий 2021р по січень 2022р становить 150405.51). Загальна сума невиплаченої заробітної плати в лютому 2022р становить 17733,8 грн. На дану суму заробітної плати має бути нарахована індексація та компенсація на день виплати.

Ненарахована та невиплачена заробітна плата за виконання обов`язків відсутнього в відділі ДАБК працівника за період роботи з 01.08.2020р по 03.08.2021р. становить (5100:100х50)х12 =30600грн. за період 03.08.2021р по 31.12.2022р становить (4200:100х50)х17=44200грн, за період з 01.01.2023р по 31.02.2024р становить (5200:100х50)х14= 36400грн. Сума невиплаченої заробітної плати за виконання обов`язків відсутнього працівника станом на 31.02.2024р становить 111200грн., яку позивачка просить стягнути в її користь.

Крім того, на думку позивачки, неправомірні дії відповідачів, а саме ненарахування та не виплата позивачці належних її сум заробітної плати, порушення права на відпустку, а саме не виплата в 2022р матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально побутових питань, безпідставне зняття премій, порушення права ОСОБА_1 на заробітну плату встановлену чинним законодавством привела до значного зменшення пенсійного забезпечення позивачки

Також позивачка, зазначає, що за неправомірні рішення, дії, бездіяльність органи місцевого самоврядування та посадові особи органів місцевого самоврядування відшкодовують моральну шкоду незалежно від вини цих органів або посадових осіб. Викладені в позовній заяві доводи вказують на незаконні дії, бездіяльність відповідача.. Відповідач - міський голова ОСОБА_2 є керівником органу місцевого самоврядування та розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до Конституції та Законів України має діяти відповідно до чинного законодавства про що давав клятву вступаючи на посаду. Вище наведене доводить, що міський голова порушив ним же дану клятву. У зв`язку з цим просить стягнути з міського голови ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Позивачка в судове засідання з`явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Також позивачкою були подані письмові пояснення по справі від 12.03.2024 та від 30.05.2024, які долучені до матеріалів справи

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином.

Представник відповідача виконавчого комітету Трускавецької міської ради - Савченко О.Г. в судове засідання з`явилась, в задоволенні позову просила відмовити, оскільки такий позов вважає безпідставним та надуманим.

Відповідачами по справи було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що черговість надання відпусток працівників визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників, відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки», ст. 79 Кодексу законів про працю України. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

За розпорядженням міського голови від 20.11.2023р. № 575-к затверджено графік чергових відпусток на 2024рік, за який для позивача щорічна відпустка передбачена у серпні місяці цього року. Оскільки законодавчо не встановлена форма графіка відпусток, він складається у довільній формі та є локальним актом для роботодавця і працівника, який належить до організаційно-розпорядчої документації. Саме тому з часу затвердження цього документа як працівник, так і роботодавець мають дотримуватися його виконання.

На вимогу позивача ОСОБА_1 та за розпорядженням міського голови від 10.08.2023р. № 401-к надано частково щорічну відпустку терміном на 14 календарних дні за період роботи з 15.04.2023р. по 14.04.2024р., а також інша частина цієї ж відпустки за розпорядженням від 28.11.2023р. № 590-к терміном на 5 календарних дні. Тобто, за період роботи з 15.04.2023р. по 14.04.2024р. працівник використала із 30 календарних днів відпустки тільки 19-ть та не отримала допомогу для оздоровлення.

В статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України і джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Частиною 5 ст. 21 цього ж Закону посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Тобто, при складанні графіку відпусток працівників і для ОСОБА_1 було враховано саме ті обставини.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", згідно якої надано право керівникам у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам доплати, надбавки, премію, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань для посадових осіб органів місцевого самоврядування не передбачена спеціальним законом, а тому це необов`язкова виплата та обмежується фондом оплати праці установи, який передбачений кошторисом установи.

Виходячи з довідки від 17.11.2023р. № 18-102/1, яка містить відомості про нарахування і виплату головному спеціалісту, інспектору відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради ОСОБА_1 у період з 01.09.2022р. по 31.10.2023р. нарахована заробітна плата в сумі 190235,83грн. та виплачено своєчасно. До складу виплат заробітної плати входить посадовий оклад, надбавки за ранг, за вислугу років та за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, а також премія відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи та в межах коштів, передбачених в кошторисі на її виплату.

Позивачу надано чергову щорічну відпустку за відпрацьований період з 15.04.2022р. по 14.04.2023р. терміном 30 календарних днів в лютому місяці 2023 року згідно розпорядження № 58-к від 02.02.2023 року, але використана нею частково терміном 16 календарних днів через хворобу згідно листка непрацездатності та заяви про перенесення на інший період без внесення змін у графік відпусток. При цьому ж виплачено в повному обсязі матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у 2023році виплачено відповідно до розпорядження № 256-к від 02.06.2023р. «Про надання відпустки ОСОБА_4 ».

Також у відзиві зазначено, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди у вигляді ненарахованої та невиплаченої доплати за виконання роботи відсутнього працівника та нарахування індексації у розмірі 111200 грн. є безпідставними.

Згадана вище Постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" встановлює право керівникам надавати спеціалістам і службовцям (крім заступників керівників органів виконавчої влади, прокуратури, судів та інших органів, керівників структурних підрозділів та їх заступників) доплату: за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників таких самих категорій персоналу (у разі відсутності внаслідок тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці без збереження заробітної плати, у відпустці у зв`язку з вагітністю і пологами, у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше досягнення дитиною шестирічного віку) - до 50 відсотків посадового окладу за основною роботою з використанням для цього до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника; за виконання обов`язків тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу - у розмірі різниці між фактичним посадовим окладом тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу (без урахування надбавок та доплати) і посадовим окладом працівника, який виконує обов`язки тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу, у разі, коли працівник, що виконує обов`язки тимчасово відсутнього керівника структурного підрозділу, не є його заступником.

Для головного спеціаліста, інспектора відділу державного архітектурно- будівельного контролю Трускавецької міської ради Кіндракевич Валентини Володимирівни виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників не встановлено, а тому вимога про виплату є необгрунтованою.

Також безпідставною є позовна вимога про нарахування індексації тому, що Законом України "Про Державний бюджет на 2023рік" зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Отже, починаючи з 01.01.2023р. до кінця 2023 року у роботодавця відсутній обов`язок нараховувати індексацію заробітної плати працівникам, незалежно від того, коли у працівника виникне чи виникло право на індексацію. Призупинення нарахування індексації у 2023 році стосується як поточної індексації протягом 2023 року, так і минулих періодів до 01.01.2023р.

Обставини, викладені вище виключають підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 гри.

Позивачкою не надано суду будь-яких доказів факту завдання та існування моральної шкоди, не було визначено, з яких саме міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 50000грн., чому саме ця сума є відповідним відшкодуванням. Тягар аргументації та формування доказової бази заподіяння моральної шкоди і його розміру лягає на позивача.

Практика Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 в пункті 13 визначає, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивачкою було подано відповідь навідзив від 20.02.2024, в якій зазначено, що позивачці чергову щорічну відпустку за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р., яку відповідачі не поставили в графік відпусток на 2023 рік, надано розпорядження міського голови №401-к від 10.08.2023р. терміном 14 календарних днів, та розпорядженням від 28.11.2023р № 590-к терміном 5 календарних днів, що працівник використала з 30 календарних днів 19 та не отримала матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідачами в відзиві на позовну заяву підтверджено посилання позивачки на той факт, що на 2024р у графік щорічних відпусток затверджений розпорядженням міського голови № 575-к від 20.11.2023р поставлена відпустка терміном 11 календарних днів за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р. на серпень місяць, що підтверджує посилання позивачки на те, що в графік відпусток поставлена відпустка на серпень місяць, період надання якої закінчився в квітні 2024р. відповідачі посилаються на Постанову КМУ від 09.03.2006р N 268 «Про упорядження структури та умов оплати праці ...» цитую: «надано право керівникам у межах затвердженого фонду оплати праці надавати і працівникам доплати, надбавки, премію, матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань та допомогу на оздоровлення.» Так як право керівникам надавати допомогу на оздоровлення стоїть з наданим правом на надбавки, доплати, премію, матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань то це все входить до заробітної плати працівників.

Відповідно до відзиву позивачці відпустка за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р поставлена в графік відпусток на 2024р по причині не виплати допомоги на оздоровлення при наданні 19 днів щорічної відпустки в 2023р. також відповідачі посилаються у відзиві на той факт, що посадовим особам місцевого самоврядування надається чергова щорічна відпустка 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення. Таким чином включення чергової щорічної відпустки за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р терміном 11 календарних днів порушає право позивачки на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення і в 2024р.

Що стосується доплати за виконання обов`язків відсутнього працівника, то відповідачі підтверджують той факт, що така доплата передбачена Постановою КМУ від 09.03.2006р. №268 , а для головного спеціаліста, інспектора відділу архітектурно будівельного контролю така доплата не встановлена, тому вимога про виплату є необгрунтованою. Тим самим відповідачі підтверджують, що відділ ДАБК працює без штатної одиниці вже три роки, однак відповідно до штатних розписів наданих відповідачами, оплата праці на третю штатну одиницю передбачена кошторисом оплати праці. Відділ ДАБК в своїй роботі, а саме в виконанні функцій державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» не підконтрольні та не підзвітні органу місцевого самоврядування. Відповідачі неправомірно, на думку позивачки, кошти закладені в кошторис оплати праці відсутньої штатної одиниці, обов`язки якої виконує головний спеціаліст, інспектор, так як відповідно до ЗУ більше ніхто з посадових осіб органу самоврядування виконувати не може, відповідачі не встановили доплату позивачці, а в кінці бюджетного року ділять на свій розсуд у вигляді премії за економію коштів. Тому вимога про нарахування та виплату належної позивачці доплати є правомірною і має бути задоволена судом.

Таким чином, як вбачається з відзиву на позовну заяву, міський голова порушив законне право позивачки на чергову щорічну відпустку, на оплату праці про що свідчать видані міським головою розпорядження: розпорядження N° 534-к від 22.12.2022р. про затвердження графіку чергових відпусток, відповідно до якого відпустка за період роботи з 15.04.2022р по 14.04.2023р ненадана в 2022р, вдруге була поставлена в графік відпусток на 2023р, розпорядження № 58-к від 02.02.2023р, яким ОСОБА_1 без її згоди, силоміць відправили в чергову щорічну відпустку ненадану в 2022р на 30 календарних днів, з яких 14 календарних днів позивачка провела на лікарняному ліжку, розпорядження № 401-к від 10.08.2023р, яким була надана основна частина щорічної відпустки за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р, однак не була виплачена допомога на оздоровлення, розпорядженням міського голови №575 від 20.11.2023р затвержений графік щорічних відпусток, в який занесено невикористану відпустку терміном 11 календарних днів за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р.

Відповідно до частини ст 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шкода заподіяна неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування відшкодовується за рахунок їх власних коштів.

Таким чином, позивачка вважає доводи відповідача безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.

Заслухавши позивачку, представника відповідача, оглянувши цивільну справу № 457/597/22, дослідивши матеріали цивільної справи № 457/1/2024, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку:

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо гарантій права державного службовця на щорічну оплачувану відпустку, підстав та умов її надання регулюються правовими нормами Закону України «Про державну службу», Закону України «Про відпустки», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», що були чинні на день виникнення таких відносин.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачка ОСОБА_1 з 15.04.2016року по даний час працює у відділі державного архітектурно- будівельного контролю Трускавецької міської ради на посаді головного спеціаліста, інспектора.

За змістом ч.1 ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам відповідною тривалістю за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Зазначене свідчить, що в розумінні вимог правової норми ч.1 ст.6 Закону України «Про відпустки» відпрацьований рік для позивачки, за який підлягає надання щорічної основної відпустки, відлічується саме з 15.04.2016року.

Суд враховує, що за приписами ст. 57 Закону України «Про державну службу», державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

За змістом положень ст.6 Закону України «Про відпустки», щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Суть спору між сторонами зведена до наявності чи відсутності у позивачки права на виплату саме в 2022році допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу та допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Судом встановлено, що згідно інформації про використання щорічної відпустки за 2016-2024 р.р. наданої відповідачем, то вона підтверджується письмовими доказами (розпорядженнями міського голови), які знаходяться в матеріалах справи.

З даної інформації вбачається, що позивачка ОСОБА_1 знаходилась у відпустках в період часу, а саме:

за період з 15.04.2016р.-14.04.2017р. було надано відпустку 14 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення (розпорядження № 414-к від 29.09.16р.)

за період з 15.04.2017р.-14.04.2018р. було надано відпустку 14 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення (розпорядження № 192-к від 10.05.17р.)

за період з 15.04.2018р.-14.04.2019р. було надано відпустку 23 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення (розпорядження № 155-к від 04.04.18р.)

за період з 15.04.2019р.-14.04.2020р. було надано відпустку 15 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення (розпорядження № 124-к від 01.03.19р.)

за період з 15.04.2020р.-14.04.2021р. було надано відпустку 14 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення (розпорядження № 12-к від 24.02.20р.)

за період з 15.04.2021р.-14.04.2022р. було надано відпустку 14 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення (розпорядження № 95-к від 17.02.21р.)

за період з 15.04.2022р.-14.04.2023р. було надано відпустку 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення (розпорядження № 58-к від 09.02.23р.).

Отже, аналізуючи дані докази, суд приходить до переконання, що відповідачем було надано позивачці всі відпустки за відпрацьований рік з виплатою допомоги на оздоровлення.

На даний час у позивачки настало право на отримання щорічної відпустки за період роботи з 15.04.2023р.-14.04.2024р. з виплатою допомоги на оздоровлення.

Вимога позивачки щодо визнаня неправомірними дії відповідачів у зв`язку з внесенням у затверджений розпорядженням міського голови № 590-к від 28.11.2023р графік щорічних відпусток на 2024р. відпустку ОСОБА_1 за період роботи з 15.04.2023р по 14.04.2024р. використану в 2023р, на думку суду безпідставна, так як позивачка ОСОБА_1 на підставі розпорядження міського голови за № 58-к від 02.02.2023 було надано відпустку за період роботи з 15.04.2022 по 14.04.2023 тривалістю 30 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.

У зв`язку з вищевказаним фактом, ОСОБА_1 правомірно була включена в графік відпусток на 2024 рік, оскільки нею в 2023 було використано щорічну відпустку за період роботи 15.04.2022 по 14.04.2023

Суд звертає також увагу на те, що ОСОБА_1 була включена в графік відпусток на 2022 рік, а саме на лютий 2022 року, тобто передчасно, оскільки право на щорічну відпустку у неї виникло після 14.04.2022 року, що в подальшому потянуло ненадання їй відпустки згідно графіку.

Слід зазначити, що як вбачається з розпорядження міського голови за № 106-к від 14.03.2022 року, позивачці було надано частину невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 15.04.2020р. по 14.04.2021р. тривалістю 16 календарних днів та частину невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 15.04.2019 р. по 14.04.2020 р. тривалістю 07 календарних днів з 15 березня по 06 квітня 2022 року включно.

Звернення ОСОБА_1 із заявою від 12.05.2022 до міського голови про надання їй відпустки за період роботи з 15.04.2022 по 14.04.2023, порушує порядок перенесення щорічної відпустки відповідно до ст. 11 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про відпустки», щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);

2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Отже, у зв`язку з порушенням порядку перенесення щорічної відпустки ОСОБА_1 , їй підставно було відмовлено листом міського голови за № 18/12/1174/1 від 08.06.2022, у ненаданні щорічної відпустки згідно її заяви від 12.05.2024 року.

Крім цього, суд зазначає, що позивачка могла скористатись правом перенесення щорічної відпустки у встановленому законом порядку, однак цього не зробила.

З приводу не виплати допомоги на оздоровлення в 2022 році, то суд приходить до наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про державну службу», державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Отже, така допомога на оздоровлення надається державному службовцю за умови перебуванння ним у щорічній основній оплачуваній відпустці.

Так як позивачка у 2022 році не перебувала у щорічній основній оплачуваній відпустці, то відповідно і допомога на оздоровлення їй виплачено не може бути.

Одночасно, суд зазначає, що позивачці в 2023 році за період роботи з 15.04.2022р.-14.04.2023р. було надано відпустку 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення.

Що стосується виплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, то суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (№ 2493-III), джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Відповідно до порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. N 500, вбачається, що державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби.

Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань для посадових осіб та службовців ОМС передбачена підпунктом 3 пункту 2 Постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268.

На відміну від допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою. Право приймати рішення про її надання працівникам ОМС надано керівнику відповідного ОМС. Він приймає таке рішення виходячи з обставин, викладених у заяві працівника (лист Мінсоцполітики від 16.10.2009 р. № 620/13/84-09).

Отже з аналізу вищевказаних норм вбачається, що виплата працівнику допомоги на вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника, з врахуванням фонду економії заробітної плати.

Що стосується вимоги «Стягнути з відповідачів завдану неправомірними діями та бездіяльністю матеріальну шкоду, у вигляді не нарахованої та невиплаченої доплати за виконання роботи відсутнього працівника у розмірі 111 200 грн. Зобов`язати відповідачів за несвоєчасну виплату належних позивачеві коштів у вигляді не нарахованої та невиплаченої заробітної плати, нарахувати індексацію та компенсацію на день виплати.», то суд зазначає наступне:

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 згідно розпорядження міського голови за № 155-к від 14.04.2016 року прийнята на посаду головного спеціаліста, інспектора відділу державного архітектурно-будівельного контролю з 15 квітня 2016 року з оплатою праці згідно зі штатним розписом, як таку, що пройшла за конкурсом, присвоєно п.В.Кіндракевич 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування, посада якої віднесена до шостої категорії посад, встановлено для п.В.Кіндракевич надбавку за виконання особливо важливої роботи в розмірі 50 %.

Однією з особливостей регулювання трудових відносин в умовах воєнного стану є правове регулювання роботи за сумісництвом.

Відповідно до ст. 102-1 КЗпП України сумісництво виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця фізичної особи.

Працівник в силу статті 21 КЗпП може працювати на декількох роботодавців за трудовим договором. Він має основну і додаткову роботу, ці роботи оплачувані, але що важливо у вільний від основної роботи час.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці, уклавши трудовий договір на одному або на декількох робочих місцях одночасно, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Це регулюється відповідно ст. 21 КЗпП України.

Не варто плутати сумісництво та суміщення. Останнє відбувається в межах одного і того ж трудового договору. Сумісництво може бути внутрішнє, на тому ж підприємстві, і зовнішнє, на іншому підприємстві, і відбувається у вільний від роботи час. Суміщення можливе тільки на тому ж підприємстві, в межах робочого часу працівника.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву від 14.02.2024, то для головного спеціаліста, інспектора відділу державного архітектурно- будівельного контролю Трускавецької міської ради Кіндракевич Валентини Володимирівни виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників не встановлено.

Позивачкою не було надано доказу, щодо покладення на неї обов`язків по виконанню роботи відсутнього працівника, який б спростовував твердження відповідача.

Що стосується вимоги щодо стягнення з посадової особи міського голови ОСОБА_2 , завдананої ОСОБА_1 неправомірними діями та бездіяльністю, що привело до нанесення значної матеріальної шкоди, моральну шкоду у розмірі 50000 грн., то суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України ).

Частиною першою статті 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права вченості (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Аналіз змісту речення «відшкодування моральної шкоди працівнику провадиться виключно у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань», що міститься в диспозиції ч. 1 ст.237-1 КЗпП України, дає підстави трактувати, що саме позивач зобов`язаний довести заподіяння йому моральної шкоди.

Позивачка не наводить жодної із вищенаведених обставин, які б свідчили про завдання посадовою особою моральної шкоди і нічим не обґрунтовує розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Позивачкою не надано суду будь-яких доказів факту завдання та існування моральної шкоди, не було визначено, з яких саме міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 50000 грн., чому саме ця сума є відповідним відшкодуванням. Тягар аргументації та формування доказової бази заподіяння моральної шкоди і його розміру лягає на позивача.

Практика Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 в пункті 13 визначає, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по,відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, аналізуючи вищевикладене, суд приходить до переконання про безпідставність заявленої вимоги, про стягнення моральної шкоди.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позивачці в задоволенні позовних вимог відмовлено, то судовий збір не підлягає до стягнення.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 81, 141, 263, 265, 273 ЦПК України, с у д,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідачів, нарахування та стягнення індексації та компенсації за ненараховану заробітну плату, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів із дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: виконавчий комітет Трускавецької міської ради, ЄДРПОУ 04055914, юридична адреса: м. Трускавець, вул. Бориславська, 2, 82200

Відповідача: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: В. Т. Грицьків