Постанова

від 20.06.2024 по справі 127/13605/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/13605/22

Провадження № 22-ц/801/1117/2024

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 рокуСправа № 127/13605/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Медяної Ю. В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» про стягнення коштів невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтовано тим, що позивач з 02 жовтня 2009 року працювала на посаді фінансового директора з фінансових питань у ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар».

07 лютого 2022 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за згодою сторін. У наказі про звільнення було зазначено, що їй належить виплатити компенсацію за 429 днів невикористаної відпустки.

Однак, як на день звільнення так і на день звернення до суду із цим позовом, відповідач компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 не виплатив, а також не надав відомостей про розмір таких виплат.

З метою отримання відповідних відомостей представник ОСОБА_1 17 червня 2022 року здійснив адвокатські запити до ГУ ПФ України у Вінницькій області та до відповідача.

23 червня 2022 року від ГУ ПФ України у Вінницькій області надійшла відповідь на запит, відповідно до якої позивачу було нараховано, проте не виплачено 99734,36 грн.

Відповідач відповіді на адвокатський запит не надав.

З посиланням на викладене, вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувшись в суд із даним позовом просила стягнути з ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» на свою користь:

-компенсацію за 429 днів невикористаної відпустки з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів у розмірі 99734,36 грн;

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 лютого 2022 року по день ухвалення рішення;

-вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково:

-стягнуто з ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» на користь ОСОБА_1 кошти, невиплачені при звільненні у розмірі 90 473,36 грн з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів;

-стягнуто з ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 лютого 2022 року по 12 березня 2024 року у розмірі 245 292,90 грн. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів;

-вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не було доведено факт розрахунку із ОСОБА_1 ані в день її звільнення, ані після цього.

ТОВ Вінницький завод пакувальних виробів «ВІНТАР» своєчасно не виконав покладений на нього законом обов`язок, щодо проведення повного розрахунку з працівником у день його звільнення, а відтак в силу вимог закону підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України.

Кількість робочих днів за період з 08 лютого 2022 року по день ухвалення рішення, а саме по 12 березня 2024 року, становить 545 робочих днів. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню становить 300 414,90 грн.

Разом з тим до позову не було долучено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу не було відомо про порушення її права до дати звернення до суду, тобто до 29 червня 2022 року, або про те, що вона не могла звернутись за захистом свого порушеного права раніше внаслідок обставин, що не залежали від неї. З огляду на вищевикладене, враховуючи, що тривалість періоду з моменту порушення права позивача і до моменту її звернення з вимогою про стягнення відповідних сум пов`язана з бездіяльністю позивача, а саме, що вона звернулася до суду не одразу після того як дізналася про своє порушене право, а з невстановлених судом обставин аж через чотири місяці і 21 день, тому суд вважав за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 55 122 грн., не врахувавши середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 лютого 2022 року (наступний день після звільнення) до 28 червня 2022 року (день, що передував зверненню позивача до суду), що становить 100 робочих днів.

Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, який було нараховано після звернення позивача до суду з даним позовом, суд першої інстанції, враховуючи встановлені обставини справи та процесуальну поведінку відповідача, не знайшов.

Також місцевий суд встановив, що відповідач, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум позивачу, не розрахувався з нею на час вирішення спору, а отже перебіг тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не розпочався, а відтак, і не пропущений позивачем. Наведене цілком спростовує твердження представника відповідача про пропуск 3-місячного строку звернення до суду з заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні і свідчить про відсутність підстав для відмови в частині цих вимог, внаслідок пропуску строку позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та винести нове судове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2024 року продовжено строк на усунення недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року справу призначено до розгляду на 13 червня 2024 року о 10 год. 20 хв., в подальшому за клопотанням представника відповідача розгляд справ відкладено на 20.06.2024 року о 10 год. 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв?язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Зазначене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в Постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній на дату звернення з позовом до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Посилання представника позивача на ч. 2 ст. 233 КЗпП України є помилковим, оскільки там мова йде про порушення законодавства про оплату праці, в даному ж випадку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належать до фонду оплати праці. Отже, на вимогу про стягнення середнього заробітку поширюються стоки зазначені в ч.1 ст. 233 КЗпП, які були позивачем пропущені.

Окрім того 01 липня 2022 року були внесені зміни до КЗпП України, відповідно до яких ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тому розмір середнього заробітку судом першої інстанції визначений неправильно і має складати період з 08 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року, що становить 182 дні, відтак стягненню підлягають 100322,04 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

ОСОБА_1 у своєму відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Наказом ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» №11-КЗ від 03 лютого 2022 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника генерального директора з фінансів з 07 лютого 2022 року згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін, наказано виплатити їй компенсацію за 429 днів невикористаної відпустки (а. с. 8, том 1).

Відповідно до довідки форми ОК-5 станом на 22 червня 2022 року ОСОБА_1 від ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» було нараховано 90473,36 грн (а. с. 12-16, том 1).

Як видно із довідки № 165 від 02 вересня 2022 року ОСОБА_1 відповідачем у день звільнення проведено виплату усіх належних сум: нараховано заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 90473,36 грн, здійснено утримання у розмірі 18574,03 грн, здійснено виплату у розмірі 71926,33 грн. станом на 02 вересня 2022 року заборгованість перед ОСОБА_1 відсутня (а. с. 66, том 1).

Згідно із відомістю про виплату готівки № ВЗП-0038 за лютий 2022 року ОСОБА_1 отримала 71926,30 грн, про що поставила підпис (а. с. 96, том 1).

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/102-23/5784-ПЧ від 28 квітня 2023 року судової почеркознавчої експертизи, підпис в графі: «підпис про одержання» у відомості про виплату готівки №ВЗП-0038 від 07.02.2022 (а. с. 122) виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису гр. ОСОБА_1 (а. с. 174-176, том 1).

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/102-23/16991-ПЧ від 27 грудня 2023 року повторної судової почеркознавчої експертизи, підпис в графі: «підпис про одержання» у відомості про виплату готівки №ВЗП-0038 від 07.02.2022 (а. с. 122) виконаний не гр. ОСОБА_1 , а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису гр. ОСОБА_1 (а. с. 232-234, том 1).

Як видно із довідки про доходи №08/03 від 08 березня 2024 року ОСОБА_1 у період з лютого 2021 року по січень 2022 року отримала 134600 грн заробітної плати, середньоденна заробітна плата складає 538,40 грн, середньомісячна заробітна плата 11216,67 грн (а. с. 21, том 2).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд звертає увагу, що рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за час невикористаної відпустки не оскаржується, а тому в силу положень ст. 367 ЦПК України у цій частині рішення місцевого суду не переглядається.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що тривалість прострочення виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника виникла саме з вини роботодавця, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації у розмірі 245292,90 грн за період з дня звернення до суду із цим позовом 29 червня 2022 року по день фактичного розрахунку 12 березня 2024 року, не врахувавши середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 лютого 2022 року (наступний день після звільнення) до 28 червня 2022 року (день, що передував зверненню позивача до суду), що становить 100 робочих днів.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується.

Відповідно до ст.43,45 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 83 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду із позовом, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Положеннямист.116КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду із позовом,передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно достатті 117КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду із позовом,у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно вимог ст. ст.78,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач була звільнена 07 лютого 2022 року, відтак як правильно виснував місцевий суд, відповідач мав виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку 07 лютого 2022 року, проте свого передбаченого законом обов`язку не виконав.

Зазначене свідчить про порушення відповідачем строку проведення повного розрахунку (виплати всіх належних сум) з позивачем та, відповідно, про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки вищезазначених виплат.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз`яснив, що застаттею 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від установи суми в день звільнення, суд першої інстанції на підставістатті 117 КЗпП Україниправомірно стягнув на користь працівника суму середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Судом першої інстанції з урахуванням відомостей, наявних у довідці про доходи №08/03 від 08 березня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати від 8 лютого 1995 р. № 100 правильно вирахувано середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 551,22 грн.

Кількість робочих днів за період з 08.02.2022 по день ухвалення рішення, а саме по 12.03.2024, становить 545 робочих днів.

При цьому зменшення кількості робочих днів, за яке стягнуто відшкодування з відповідача на користь ОСОБА_1 , на 100 робочих днів та відповідно його розмір на 55122 грн, позивачем не оскаржується.

Водночас апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції помилково у тексті рішенні зазначив, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 429 днів, замість 445 днів (545 - 100), проте на правильність обчислення розміру відшкодування це не вплинуло (445 днів х 551,22 грн = 245292,90 грн).

Безпідставними є доводи відповідача про пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Оскільки жодних доказів про повний розрахунок із ОСОБА_1 при її звільненні відповідач не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що 01 липня 2022 року були внесені зміни до КЗпП України, відповідно до яких ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тому розмір середнього заробітку судом першої інстанції визначений неправильно і має складати період з 08 лютого 2022 року по 08 серпня 2022 року, то апеляційний суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи позивач була звільнена 07 лютого 2022 року та звернулась до суду із цим позовом 29 червня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, які набули чинності після їх виникнення та звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх порушених прав з боку відповідача.

Таким чином, з огляду на тривалість затримки розрахунки при звільненні з вини роботодавця ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар», встановлену судом першої інстанції поведінку відповідача, а саме зловживання процесуальними правами та посилання на докази, що містять підробку, місцевий суд прийшов до правильних висновків про задоволення позовних вимог у цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанціїбез змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені відповідачем у суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницький завод пакувальних виробів «Вінтар» у суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

С. Г. Копаничук