Рішення

від 20.06.2024 по справі 922/1237/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2024 р.м. ХарківСправа №922/1237/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПП Хлібопродукт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" про стягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "АПП ХЛІБОПРОДУКТ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 73.460,94 грн (інфляційне збільшення) та 12.973,97грн (3% річних), а також судові витрати.

Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем свого обов`язку в частині повернення суми попередньої оплати за Договорами поставки від 18.11.2021 №14-СЗ та від 10.11.2020 №35-СЗ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2024 у справі №922/1237/24 позовну заяву ТОВ "АПП ХЛІБОПРОДУКТ" залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.04.2024 з урахуванням малозначності справи №922/1237/24 в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

07.05.2024 через підсистему ЄСІСТ "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №12016/24), в якому проти позову заперечує та зазначає, що виконання зобов`язання з поставки товару за Договорами поставки від 18.11.2021 №14-СЗ та від 10.11.2020 №35-СЗ виявилося неможливим внаслідок настання форс-мажорних обставин. При цьому, позивач завжди вимагав виключно поставки товару, про що свідчить його листування, а з вимогою про повернення попередньої оплати він звернувся до Господарського суду Харківської області шляхом подання позовної заяви. Оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2023 у справі №922/2804/23 набуло чинності 02.10.2023, то саме з цього часу виник обов`язок з повернення грошових коштів.

10.05.2024 через підсистему ЄСІСТ "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №12240/24) в якій зазначає, що відповідач незаконно утримував у себе передплату та користувався чужими грошовими коштами майже 2 роки; не реагував на жодне звернення позивача щодо поставки товару; відповідач повернув суму передплати тільки в примусовому порядку.

22.05.2024 через підсистему ЄСІСТ "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення (вх. №13252/24), в яких зазначає, що позивач обрав спосіб реалізації своїх прав шляхом здійснення поставки товару, а тому не можна проводити нарахування відсотків річних та інфляційних втрат з 01.03.2022. Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 є помилковим, оскільки обставини в справа є різними.

Суд зазначає, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "АПП ХЛІБОПРОДУКТ" та ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС" були укладені Договори поставки від 18.11.2021 №14-СЗ та від 10.11.2020 №35-СЗ. В межах даних договорів ТОВ "АПП ХЛІБОПРОДУКТ" була здійснена передплата за товар на загальну суму 652.559,34 грн, проте товар так і не був поставлений ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.08.2023 у справі №922/2804/23 позов ТОВ "АПП ХЛІБОПРОДУКТ" задоволено, стягнуто з ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС" 519.359,40 грн - переплати за договором поставки від 18.11.2021 №14-СЗ та 133.199,94 грн - переплати за договором поставки від 10.11.2020 №35-СЗ, а також витрати зі сплати судового збору. Зазначене рішення суду в апеляційному порядку ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС" не оскаржувалося та набрало законної сили 02.10.2023.

Вважаючи, що прострочення відповідача з повернення попередньої оплати в розмірі 275.000,00 грн розпочалося з наступного дня після закінчення строку поставки, визначеного в Специфікації від 07.02.2022 №3 до Договору поставки від 18.11.2021 №14-С, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС" відсотків річних та інфляційного збільшення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту Специфікацією від 07.02.2022 №3 за Договором поставки від 18.11.2021 №14-Свбачається, що термін поставки товару на суму 275.000,04 становив лютий 2022 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.08.2023 у справі №922/2804/23 встановлені факти порушення ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС" строків поставки товару за Договорами поставки від 18.11.2021 №14-СЗ та від 10.11.2020 №35-СЗ на загальну суму 652.559,34 грн, в тому числі за Специфікацією від 07.02.2022 №3 до Договору поставки від 18.11.2021 №14-С на суму 275.000,04 грн, та стягнуто з ТОВ "УКРАГРОРЕСУРС" 519.359,40 грн - переплати за договором поставки від 18.11.2021 №14-СЗ та 133.199,94 грн - переплати за договором поставки від 10.11.2020 №35-СЗ.

Частиною четвертою статті 75 ГПК України передбачено, що обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 11.08.2023 у справі №922/2804/23 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

Таким чином, факт порушення відповідачем строків поставки товару за Специфікацією від 07.02.2022 №3 до Договору поставки від 18.11.2021 №14-СЗ на суму 275.000,04 грн не підлягає доведенню знову.

Як зазначалося вище, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційного збільшення в розмірі 73.460,94 грн та 3% річних у сумі 12.973,97грн.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором (статті 610, 612 ЦК України).

У пунктах 84-86 постанови від 22.09.2020 у справі №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що посилання відповідача на домовленість сторін про постачання товару виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року.

Водночас Велика Палата Верховного Суду не погодилася з доводами скаржника про те, що прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати пов`язано також із датою закінчення строку дії контракту (01 лютого 2017 року), оскільки відсутні підстави ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов`язку повернути суму попередньої оплати.

Частиною четвертою статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, судом встановлено, що у відповідача (постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати в розмірі 275.000,04 грн за Специфікацією від 07.02.2022 №3 до Договору поставки від 18.11.2021 №14-СЗ (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України та відповідно до частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (01.03.2022), після настання якого відповідач (постачальник) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи статті 625 ЦК України не забороняють звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов`язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що рішення Господарського суду Харківської області від 11.08.2023 у справі №922/2804/23 виконано відповідачем 25.09.2023 та 27.09.2023 шляхом перерахування коштів на рахунок позивача в сумі 479.867,75 грн та 182.479,98 грн відповідно, про що свідчать виписки з банківського рахунку ТОВ "АПП ХЛІБОПРОДУКТ".

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Перевіркою наведеного в позовній заяві розрахунку 3% річних за період 01.03.2022 до 25.09.2023 судом встановлено, що позивачем допущені помилка, а саме: неправильно визначений період прострочення виконання зобов`язання з повернення попередньої оплати в сумі 275.000,04 грн. Як вже було зазначено судом, відповідач виконав рішення Господарського суду Харківської області від 11.08.2023 у справі №922/2804/23 частково 25.09.2023 та в повному обсязі 27.09.2023, а отже прострочення виконання зобов`язання з повернення суми попередньої оплати в розмірі 275.000,04 грн закінчилося 24.09.2023 оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши перерахунок 3% річних, суд зазначає, що арифметично правильний їх розмір становить 12.951,37 грн. В іншій частині 3% річних (22,60 грн) наховані безпідставно та помилково, а тому задоволенню не підлягають.

Встановлена судом помилка не вплинула на розрахунок інфляційного збільшення, а тому таке нарахування здійснено позивачем арифметично правильно та відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, позовні вимоги в цій частині (про стягнення інфляційного збільшення в розмірі 73.460,94 грн) є законними та обґрунтованими.

Заперечення відповідача про те, що в нього не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати до набрання рішенням Господарського суду Харківської області від 11.08.2023 у справі №922/2804/23 ґрунтується на неправильному застосуванні положень статей 530, 693 ЦК України та суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19. Згідно з яким у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (пункт 85 постанови).

Таким чином, обставини пред`явлення та/або непред`явлення покупцем вимоги про повернення попередньої оплати не впливають на період прострочення продавця, що не поставив попередньо оплачений товар, у розумінні статей 530, 612, 693 ЦК України.

Суд зазначає, що із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється та відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою. А отже, звернення позивача до відповідача із вимогами/листами від 16.03.2023 вих. №16/03-01 та від 13.06.2023 вих. №13/06-01 про поставку товару після 28.02.2022 не переривають період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення попередньої оплати в сумі 275.000,04 грн.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У спірних правовідносинах - постачальник вважається таким, що прострочив, оскільки він не поставив товар у строк, встановлений договором, і на наступний день не повернув одержану суму попередньої оплати товару. Боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми навіть за відсутності доказів попереднього звернення покупця до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов, оскільки, відсутність такої вимоги не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України. Наявність у покупця права обрання одного з варіантів вимоги не впливає на можливість виконання продавця свого обов`язку, тому кредитор має право вимагати суми попередньої оплати за весь період.

Щодо твердження відповідача про наявність обставин непереборної сили, то суд зазначає, що сплата відсотків річних та інфляційного збільшення не є штрафом, видом відшкодування збитків, чи оперативно-господарською санкцією, а тому наявність обставин непереборної сили не може бути підставою для відмови у стягненні із відповідача спірних коштів.

Окрім цього, судом відхиляються посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні. Оскільки він адресований невизначеному колу осіб (всім, кого це стосується), є загальним та не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача - поставки товару або повернення попередньої оплати, тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

При цьому, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.

Крім того, з огляду на порушення зі сторони відповідача свого зобов`язання щодо постачання товару на користь позивача, зобов`язанням відповідача є повернення грошових коштів, а тому долучені докази відповідача не підтверджують неможливість виконання саме грошового зобов`язання щодо повернення раніше отриманої попередньої оплати за товар, оскільки відсутні підстави вважати, що на рахунках відповідача відсутні кошти.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом стягнення з відповідача 3% річних у сумі 12.951,37 грн та інфляційного збільшення в розмірі 73.460,94 грн. В частині стягнення 3% річних у сумі 22,60 грн суд відмовляє як безпідставно заявлені.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями статті 129 ГПК України, згідно з якими судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.027,21грн покладаються на відповідача, в іншій частині (0,79 грн) залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОРЕСУРС" (Україна, 62403, Харківська обл., Харківський р-н, смт Бабаї, вул. Островського, буд. 50, код ЄДРПОУ 32227053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПП ХДІБОПРОДУКТ" (Україна, 64319, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Капитолівка, вул. Центральна, буд. 2, код ЄДРПОУ 39368040) 3% річних у сумі 12.951,37 грн, інфляційне збільшення в розмірі 73.460,94 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.027,21 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "20" червня 2024 р.

СуддяН.С. Добреля