Постанова

від 12.06.2024 по справі 199/151/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 199/151/23

провадження № 61-10811св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Гудими Д. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» і представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка Володимира Володимировича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня

2023 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у складі колегії суддів:

Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про захист прав споживача банківських послуг та стягнення безпідставно отриманих коштів.

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір від 22 січня 2014 року

№ SAMDNWFD0070063813100 шляхом оформлення «Заявления

№ SAMDNWFD0070063813100 на оформление вклада «Стандарт» на 12 мес.»

з особовим рахунком (основною карткою) № НОМЕР_1 , за умовами якого позивачка внесла на особовий рахунок № НОМЕР_1 кошти

у початковій сумі 40 000,00 дол. США строком на 12 місяців із ставкою 10 % річних. Вказувала, що після обумовленого строку банк внесені за депозитним договором кошти не повернув. За захистом своїх прав вона звернулася до суду, однак з формальних міркувань (банк не поставив мокру печатку на квитанції про внесення ОСОБА_1 40 000,00 дол. США на виконання умов зазначеного договору) їй було відмовлено у стягненні з АТ КБ «ПриватБанк» відповідних грошових коштів саме за недоведеністю факту укладення зазначеного договору. Відповідач заперечував факт укладення

з позивачкою вказаного договору, зазначена обставина підтверджена судовим рішенням у справі № 199/5318/20.

Водночас 10 вересня 2020 року головний бухгалтер АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В. В. надала суду належним чином засвідчену електронну банківську виписку за всіма рахунками ОСОБА_1 у АТ КБ «ПриватБанк» (зокрема, № НОМЕР_1, на якому станом на 17 листопада 2014 року було 40 164,37 дол. США).

Таким чином, є підстави для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів, отриманих без належної правової підстави згідно зі статтею 1212 ЦК України, у розмірі 40 164,37 дол. США.

ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 40 164,37 дол. США,

3 614,79 дол. США - 3 % річних за останні 3 роки користування АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно отриманими грошовими коштами та

28 654,25 дол США збитків за період з 17 листопада 2014 року до 02 січня 2022 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 40 164,37 дол. США.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі

3 614,79 дол. США.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Стягуючи з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 40 164,37 дол. США, суд першої інстанції виходив із того, що вони були внесені ОСОБА_1 на особовий рахунок № НОМЕР_1 за депозитним договором від 22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100 факт укладення якого не підтверджено, що встановлено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 201/10062/14-ц. Суд також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 3 614,79 дол. США за останні три роки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності заявлених вимог в цій частині, оскільки позивачка не довела, що вона могла б реально отримати прибуток від розміщення коштів на депозитному рахунку в банку саме

у розмірі 28 654,25 дол. США.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» і представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від

18 квітня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

19 липня 2023 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Тузова В. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня

2023 року в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки між позивачкою та відповідачем було укладено депозитний договір, що свідчить про наявність договірних відносин між сторонами, а тому застосування статті 1212 ЦК України є неможливим. Відсутність у позивачки достатніх доказів про укладення між сторонами депозитного договору, не дає підстав вважати, що між сторонами відсутні договірні відносини. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що у матеріалах справи є копії договору банківського вкладу від 22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100 та квитанції від 22 січня 2014 року на суму 40 000,00 дол. США, що свідчить про існування договірних відносин між банком і позивачкою. Грошові кошти були внесені на банківський (депозитний) рахунок не безпідставно, і дії позивачки (передача коштів банку) мали свою відповідну конкретну мету - розміщення коштів як вклад з наміром отримання прибутку. У матеріалах справи

є витяг від 31 січня 2023 року з електронного додатка «Приложение 1 (Реестр Кредитов) к договору перевода долга № б/н от 17.11.2014» яким підтверджено, що станом на 17 листопада 2014 року на рахунку

ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», було 40 164,37 дол. США. Заявник також вказує, що суд неправильно розрахував розмір судового збору.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19,

від 05 грудня 2018 року у справі № 367/6344/16-ц, від 18 червня 2021 року

у справі № 927/491/19, від 20 березня 2019 року у справі № 607/5422/16-ц,

від 12 серпня 2021 року у справі № 910/17567/19-ц, від 20 вересня 2019 року

у справі № 520/4210/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 922/2216/18,

від 26 вересня 2019 року у справі № 520/4210/18-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бардаченко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня

2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка В. В. мотивована тим, що у цій справі є всі умови для стягнення збитків

у формі упущеної вигоди. Позивачка довела реальний намір укладення депозитного договору для отримання прибутку.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі

№ 922/1742/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 916/450/20, від

03 листопада 2020 року у справі № 916/3563/19, від 20 жовтня 2020 року

у справі № 910/17533/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 914/263/19, від

07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня

2023 рокуу справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Зупинено виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року до закінчення їх перегляду

в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року представнику

ОСОБА_1 - Бардаченку В. В. поновлено строк на касаційне оскарження рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від

18 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від

11 липня 2023 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Бардаченка В. В. на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня

2023 рокуу справі.

07 вересня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

На підтвердження позовних вимог позивачка надала копію заяви від

22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100 про відкриття в АТ КБ «ПриватБанк» депозитного рахунка на умовах вкладу «Стандарт» та внесення на особистий рахунок № НОМЕР_1 коштів у розмірі 40 000,00 дол. США.

Також до позовної заяви додано копію квитанції від 22 січня 2014 року щодо внесення на рахунок № НОМЕР_1 40 000,00 дол. США.

У липні 2014 року ОСОБА_1 зверталась з позовом до суду, зокрема, про розірвання договору вкладу від 22 січня 2014 року та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 22 січня 2014 року 40 000,00 дол. CША, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 631 200,00 грн, та нарахованих на нього відсотків у розмірі 1 010,93 дол. США, що за курсом НБУ становить 15 952,47 грн (справа № 201/10062/14-ц).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня

2015 року відмовлено у розірванні договору вкладу від 22 січня 2014 року та стягненні коштів за ним.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2015 року змінено в частині обґрунтування правових підстав відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня

2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від

31 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору банківського вкладу від 22 січня 2014 року та стягнення грошових коштів за вказаним договором.

Рішення судів апеляційної та касаційної інстанції у справі № 201/10062/14-ц мотивовані відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження укладення між сторонами договору банківського вкладу від 22 січня

2014 року та внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитний рахунок, оскільки квитанція від 22 січня 2014 року не відповідає вимогам пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року

№ 174, зокрема не містить відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 зверталась з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання, зокрема, депозитного договору від 22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100, стягнення суми банківського вкладу (депозиту), процентів за вкладом, 3 % річних та пені (справа № 199/5318/20).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2020 року у справі № 199/5318/20 вирішено, зокрема, розірвати депозитний договір від 22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100, укладений між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу разом з нарахованими процентами у валюті договору станом на 14 червня 2014 року у сумі

40 306,85 дол. США, проценти за період з 14 червня 2014 року до 15 жовтня 2020 року (включно) у сумі 25 564,48 дол. США, 3 % річних з 15 жовтня

2017 року до 15 жовтня 2020 року (включно) у сумі 3 627,61 дол. США, неустойку 3 % від суми утримуваних банком коштів на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 15 жовтня 2019 року до 15 жовтня 2020 року (включно) в розмірі 1 249 512,22 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання депозитного договору від 22 січня 2014 року

№ SAMDNWFD0070063813100 та стягнення грошових коштів скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання депозитного договору від 22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100, стягнення грошових коштів, 3 % річних та пені відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 травня 2022 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня

2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня

2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання депозитного договору від 22 січня 2014 року

№ SAMDNWFD0070063813100 та стягнення суми вкладу (депозиту) за вказаним договором скасовано. Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання депозитного договору від 22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100 та стягнення суми вкладу (депозиту) за вказаним договором закрито. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів, 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за депозитним договором від 22 січня 2014 року

№ SAMDNWFD0070063813100 залишено без змін.

Закриваючи частково провадження у справі № 199/5318/20, Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовними вимогами до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору банківського вкладу від

22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100, укладеного між

ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» та стягнення суми вкладу за вказаним договором (справа № 201/10062/14-ц). За наслідком розгляду вказаних вимог суд ухвалив рішення, яке набрало законної сили та є чинним. Таким чином, спір у справі № 199/5318/20 та спір у справі № 201/10062/14-ц

в частині позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу від

22 січня 2014 року № SAMDNWFD0070063813100 та стягнення суми вкладу

є спорами між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У справі, що переглядається, на підтвердження наявності договірних зобов?язань між сторонами АТ КБ «ПриватБанк» надало суду належним чином засвідчену 31 січня 2023 року підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В. В. та мокрою печаткою АТ КБ «ПриватБанк» електронну банківську виписку щодо банківського рахунка ОСОБА_1

№ НОМЕР_1 у формі «Витягу з електронного додатку «Приложение 1 (Реестр Кредиторов) к договору перевода долга № б/н от 17.11.2014г.», якою підтверджено, що станом на 17 листопада 2014 року на рахунку

ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» було

40 164,37 дол. США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів

у порядку статті 1212 ЦК України, ОСОБА_1 зазначала про відсутність між сторонами будь-яких договірних зобов?язань, що встановлено судовими рішеннями у справі № 201/10062/14-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року

у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого

2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина перша статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не містить аргументів щодо незгоди

з розміром стягнених 3 % річних.

У справі, що переглядається, суди установили, що:

договір банківського вкладу від 22 січня 2014 року між сторонами не укладався, кошти ОСОБА_1 на депозитний рахунок не вносились, оскільки квитанція від 22 січня 2014 року не відповідає вимогам пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від

01 червня 2011 року № 174, зокрема не містить відбитка печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ, що встановлено судами у справі

№ 201/10062/14-ц;

АТ КБ «ПриватБанк» надало суду належним чином засвідчену 31 січня

2023 року підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк»

Ярмоленко В. В. та мокрою печаткою АТ КБ «ПриватБанк» електронну банківську виписку щодо банківського рахунка ОСОБА_1

№ НОМЕР_1 у формі «Витягу з електронного додатку «Приложение 1 (Реестр Кредиторов) к договору перевода долга № б/н от 17.11.2014г.», якою підтверджено, що станом на 17 листопада 2014 року на рахунку

ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому у АТ КБ «ПриватБанк», було

40 164,37 дол. США.

Таким чином, установивши, що між сторонами немає договірних зобов?язань, що установлено рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від

31 травня 2017 року, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, у справі № 201/10062/14-ц, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення 40 164,37 дол. США як безпідставно набутих коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, розмір яких підтверджено електронною банківською випискою від 31 січня 2023 року за банківським рахунком ОСОБА_1 , і 3 % річних у сумі 3 614,79 дол. США відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо вимог про стягнення збитків у формі упущеної вигоди

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками

є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність такого юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто протиправна дія

є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої

із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи,

а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана неправомірними діями відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, позивач, вимагаючи відшкодування збитків, повинен довести три перші умови відповідальності, зокрема факт протиправної поведінки відповідача, розмір збитків, причинний зв`язок між ними. Вина боржника

у порушенні презюмується та не підлягає доведенню позивачем; відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі укладення договору, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 925/1525/19.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору,

з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши, що позивачка не надала належних та допустимих доказів неотримання нею прибутку через дії банку з утримання у себе

40 164,37 дол. США; не довела, що у період з 17 листопада 2014 року до

02 січня 2022 року вона об?єктивно мала реальну можливість одержати прибуток саме у розмірі 28 654,25 дол. США, зокрема, не надано належних та допустимих доказів наявності наміру, пропозиції щодо укладення депозитного договору з певними умовами, з визначенням процентної ставки у доларах США, що забезпечувало б одержання позивачкою прибутку у заявленому розмірі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Аргументи заявників про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційних скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявниками у касаційних скаргах.

Аргументи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про неправильний розподіл судових витрат є необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції здійснив розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди заявників з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»

і представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка Володимира Володимировичазалишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від

18 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

11 липня 2023 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Д. А. Гудима А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун