Постанова

від 18.06.2024 по справі 369/1924/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/9824/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2024 року місто Київ

справа № 369/1924/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Кирилюк Г.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Янченко А.В., у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна про визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року позивач ТОВ «МЗБК» звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив:

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 серпня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малаховською І.В.;

застосувати наслідки недійсності правочину відносно повернення сторін у первинний стан шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64482421 від 12 серпня 2022 року, здійснене посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малаховською І.В.

Разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якому останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 868634932224).

Заява обґрунтована тим, що невжиття таких заходів, як забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заявник зазначає, що вказаний захід забезпечення позову необхідно застосувати, оскільки якщо це не зробити, то існує ризик відчуження вказаної квартири. Вказаний ризик є реальним, оскільки відповідач ОСОБА_1 уже здійснила дії по відчуженню цієї квартири третій особі, а відтак вказана квартира може бути ще раз перевідчужена з метою створення штучних складнощів позивачу для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у задоволенні заяви ТОВ «МЗБК» про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач ТОВ «МЗБК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву.

На обґрунтування вимог посилався на те, що ТДВ «МЗБК» звернулося до ОСОБА_1 із вимогою про виконання зобов`язання 25 липня 2022 року, а вже 12 серпня 2022 року (тобто через 18 днів) було укладено оскаржуваний договір дарування квартири.

Вважає, що ОСОБА_1 дізнавшись, що ТДВ «МЗБК» має намір звернутися до суду для захисту своїх прав та законних інтересів з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором позики від 15 листопада 2021 року, уклала фіктивний правочин зі своєю рідною дочкою ОСОБА_2 .

Зазначав, що договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 12 серпня 2022 року був укладений вже після того, як ОСОБА_1 повинна була виконати взяті на себе зобов`язання за договором позики від 15 листопада 2021 року, а тому такий договір дарування спрямований на ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань та є фіктивним.

Вказував, що договір дарування квартири від 12 серпня 2022 року був укладений між відповідачами умисно, з метою приховання справжніх намірів учасників правочину, оскільки він не є спрямованим на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

14 травня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив ухвалу суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ТДВ «МЗБК» - Тецька І.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 всудовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Відповідач ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І.В. у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідач ОСОБА_2 повідомлялася про розгляд справи також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний захід забезпечення позову не є співмірним позовній вимозі, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх належними доказами згідно зі статтею 81 ЦПК України, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п.6 зазначеної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з вищевказаним позовом до відповідачівпро визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності правочину, посилався на те, що 15 листопада 2021 року між ТОВ «МЗБК» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого товариством надано ОСОБА_1 поворотну споживчу позику в розмірі 500 000 грн., яка була видана на зарплатну картку, оскільки остання на той час була працівником ТОВ «МЗБК».

Вказував, що 25 липня 2022 року у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 добросовісно не виконувала своє зобов'язання, ТОВ «МЗБК» направило їй письмову вимогу, на яку жодної реакції чи відповіді від ОСОБА_1 отримано не було.

Зазначав, що ОСОБА_1 дізнавшись, що ТОВ «МЗБК» має намір звернутися до суду для захисту своїх прав та законних інтересів з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором позики від 15 листопада 202 року, остання уклала, на переконання заявника, фіктивний правочин із своєю рідною дочкою ОСОБА_2 .

Посилався на те, що договір дарування квартири був укладений вже після того, як ОСОБА_1 повинна була виконати взяті на себе зобов`язання за договором позики, вважає, що договір дарування спрямований на ухилення від виконання зобов`язання за договором позики.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , позивач посилався на те, щоневжиття таких заходів, як забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки відповідач ОСОБА_1 уже здійснила дії по відчуженню квартири третій особі, а відтак вказана квартира може бути ще раз перевідчужена з метою створення штучних складнощів позивачу для захисту своїх прав та законних інтересів.

Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК Україниє достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29 листопада 2023 року, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 12 серпня 2022 року.

Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Як вбачається з матеріалів справи спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , набутої ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 12 серпня 2022 року,який оспорюється позивачем з підстав його фіктивності, а відтак з урахуванням предмету позову колегія суддів вважає, що достатнім та співмірним є забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, що належить відповідачу ОСОБА_4 , а саме квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_4 , оскільки арештоване майно фактично зберігається в володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість його відчуження.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Верховного Суду у справі №361/6799/14-ц від 10 листопада 2021 року, про те, що позивачем заявлено вимогу немайнового характеру, а тому захід забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру не є співмірним із заявленими вимогами, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) вказано, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що можливе подальше відчуження відповідачем спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

Перевіривши наявність спору між сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову, як накладення арешту на майно, що належить відповідачу ОСОБА_4 може ускладнити виконання рішення суду у даній справі.

З урахуванням вищевикладеного, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ТОВ «МЗБК» про забезпечення позову відповідно до положень п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» - задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року - скасувати та постановити нову.

Заяву позивача Товариства з додатковою відповідальністю «МЗБК» про забезпечення позову - задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу ОСОБА_2 на: квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 30,4 кв.м, загальною площею 50,5 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 868634932224).

Боржник: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягувач: Товариство з додатковою відповідальністю «МЗБК», код ЄДРОПУ 01373986, адреса знаходження: місто Київ, провулок Віто-Литовський, 14.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Строк пред`явлення постанови до виконання три роки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 червня 2024 року.

Головуючий:

Судді: