Постанова

від 19.06.2024 по справі 320/8104/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8104/22 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державного підприємства Обслуговування повітряного руху України «Украерорух» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного підприємства Обслуговування повітряного руху України «Украерорух» стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 9542017,51 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства Обслуговування повітряного руху України «Украерорух» на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6815726,99 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, виключаючи 8 працівників, які протягом 2021 року отримали інвалідність, із загальної кількості непрацевлаштованих інвалідів (28 робочих місць), не врахував працівників (осіб з інвалідністю) Украероруху, які увільнені від роботи у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, поновлені на роботі в Украерорусі за рішенням суду (2 працівники, а це - 649 859,54 грн адміністративно-господарських санкцій) та працівники (осіб з інвалідністю), які працювали в Украерорусі менше 6 місяців у 2021 році (8 працівників, а це 2 599 438,16 грн адміністративно-господарських санкцій).

Також апелянт, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18, стверджує, що чинним законодавством України не встановлено періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, на переконання апелянта, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», то він вважається таким, що виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі.

Крім того, апелянт зазначає, що звіти форми № 3-ПН подавались у грудні 2021 року до відповідних центрів зайнятості, проте останні не виконували покладених на них обов`язків, а саме не уточнювали двічі на місяць актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій та не направляли до Украероруху осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Наприкінці, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що відповідач подавав до відповідних центрів зайнятості звіти за формою № 3-ПН: Украерорух - 3 вакансії (для осіб з інвалідністю); РСП «Київцентраеро - 5 вакансій (для осіб з інвалідністю), Дніпровський РСП - 1 вакансія (для осіб з інвалідністю), що в загальній кількості становить 9 вакансій, поданих Украерорухом до центрів зайнятості, відповідно, це 2 924 367,93 грн адміністративно- господарських санкцій.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Обслуговування повітряного руху України «Украерорух» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного підприємства Обслуговування повітряного руху України «Украерорух» стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Позивач щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції 2-х працівників, які увільнені від роботи та поновлені на роботі в ДП Украерорух за рішенням суду, та 8-ми працівників-осіб з інвалідністю, які працювали у 2021 році менше 6 місяців, зазначає, що відповідач не скористався своїм правом розрахувати середньооблікову кількість осіб з інвалідністю щодо вказаних відповідачем 10 осіб у рядку 02 форми звітності № 10-ПОІ за 2021 рік та подати Звіт, з урахуванням зазначених 10 осіб у встановлений пунктом 2 Порядку № 70 строк. У зв`язку з чим, такі доводи позивач вважає безпідставними. Крім того, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, у тому числі, щодо вказаних 10 осіб, відповідач подав до суду першої інстанції лише 07.11.2023, тобто, всупереч ч. 3 ст. 79, п. 3 ч. 2 ст. 173, п. 1 ч. 1 ст. 175 КАС України, подав докази через більше ніж 5 календарних місяців після законодавчо визначеного процесуального строку для подання доказів сторонами, тому відповідач порушив процесуальні строки для подання доказів по справі. При цьому, відповідач письмово не повідомив суд, що вказані докази не могли бути подані у встановлений законом строк з об`єктивних причин та не зазначив причини, з яких вказані докази не могли бути подано.

Також позивач зазначає, що відповідач, починаючи з 04 січня 2021 року, - дата яка була першим робочим днем у 2021 році, повинен був відповідно до вимог пункту 3.2 Інструкції № 286 розрахувати чисельність середньооблікової кількості штатних працівників підприємства, на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників. Однак відповідач лише у грудні 2021 звернувся до центру зайнятості щодо направлення осіб з інвалідністю для працевлаштування на Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України. Отже, відповідальні фахівці центру зайнятості не маючи вказаної інформації не були обізнані про наявність у відповідача попиту на робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідністю та увесь час, у 2021 року, не направляли до відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 червня 2024 року.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на правомірність застосування до відповідача адміністративно господарських санкцій.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, з підстав наведених у апеляційній скарзі.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДП Обслуговування повітряного руху України «Украерорух» (ЄДРПОУ 19477064) зареєстроване як юридична особа 15.01.1993, номер запису: 10741200000004626, місцезнаходження: 08301, Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, аеропорт «Бориспіль», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідачем подано звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік, за змістом якого, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 3784 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 123 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить - 151 особа.

Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не працевлаштовано 28 осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню, оскільки відповідач добровільно не сплатив суму нарахованих санкцій та пені та не відреагував на претензію позивача.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що для виконання нормативу робочих місць, роботодавець має брати активну участь у заходах, що проводить державна служба зайнятості для працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас, зібрані докази у справі свідчать про те, що звіти за формою № 3-ПН подавались відповідачем до центру зайнятості переважно у грудні 2021 року, зокрема, 17.12.2021, 29.12.2021 тощо, що не може вважатись виконанням обов`язку та встановленого нормативу, оскільки центр зайнятості не мав змоги забезпечити у такі строки працевлаштування осіб з інвалідність у регіональних структурних підрозділах відповідача, хоча, роботодавець має подавати звіт за вказаною формою протягом 3 днів з дня створення відповідної вакансії.

Також суд першої інстанції зазначив, що надані відповідачем докази свідчать про те, що 8 осіб-працівників підприємства, які протягом 2021 отримали інвалідність, працювали на відповідних вакантних та не увійшли до звіту за формою 10-ПОІ, у якому відповідач зазначив 123 особи, тому відповідачем не дотримано вимог, встановлених ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ в частині виконання нормативу з працевлаштування щодо 20 осіб з інвалідністю за 2021 рік. У зв`язку з чим, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок адміністративно-господарських санкції та пені за 20 осіб, яка становить 6498595,40 грн (324929,77 грн * 20); пеня - 317131,59 грн, разом - 6815726,99 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовано Законом України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до норм ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обов`язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з приписами ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства (об`єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об`єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до положень п. п. 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок № 70), роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За приписами п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання приписів п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Відповідно до цих правових актів, на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку, учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Важливим є те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

У свою чергу, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.

Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, адже саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків, є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18 від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.

Колегія суддів наголошує, що сума заборгованості з адміністративно-господарських санкцій виникла з поданого відповідачем звіту за формою 10-ПОІ за 2021 рік, оскільки відповідно до пунктів 1 і 2 Порядку № 70, відповідач подає звіти, форма яких встановлена наказом Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення від 27.08.2020 № 591 з врахуванням змін, внесеними Наказом Міністерства соціальної політики України від 18.12.2020 № 821, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.01.2021 № 115/35737:

а) про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю - до відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (щороку до 1 березня);

б) інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - до центрів зайнятості.

Суд першої інстанції достовірно встановив, що згідно з поданим до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звітом про наявність та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форма № 10-ПОІ) у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила 3784 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 123 осіб, а кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ становила 151 особа, фонд оплати праці штатних працівників становив 1229534,2 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 324929,77 грн.

Тому, згідно з поданим відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звітом за формою № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік відповідачем не виконано норматив щодо працевлаштування інвалідів у кількості 28 робочих місць. При цьому, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 9098033,28 грн., сума пені - 443984,23 грн.

У свою чергу, відповідач зазначив, що протягом 2021 року подавав звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Також, відповідачем надано копії звітів за формою № 3-ПН, зокрема, поданими і структурними підрозділами. Крім того, копії вказаних звітів судом першої інстанції одержано на виконання вимог ухвал суду від відповідних центрів зайнятості.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач згідно з оновленої організаційної структури з 15.12.2020, має в складі такі регіональні структурні підрозділи: Дніпровський регіональний структурний підрозділ (РСП), Одеський, Львівський, РСП «Київцентраеро», РСП «Кримаерорух».

ДП Украерорух звіти за формою № 3-ПН, подавались 17.12.2021 до Бориспільської міськрайонної філії Київського обласного центру зайнятості - 3 вакансії (а.с.134-135, т.1); РСП «Київцентраеро» - 5 вакансій, подавався 17.12.2021 (а.с.148-149, т.1). Подання таких звітів підтверджено листами від 13.10.2023 та 22.11.2023 Київського обласного центру зайнятості (а.с.1, 16, т. 4).

Дніпровським регіональним структурним підрозділом 29.12.2021 (три звіти на 3 посади), 22.07.2021 (одна посада), 19.10.2021 (одна посада) надано 5 звітів форми № 3-ПН про попит на робочу силу за 2021 рік (а.с.179-197, т.1). Однак ці звіти не містили зазначення у коментарях до 5 вакансій, що ці робочі місця пропонуються особам з інвалідністю. Також в матеріалах справи міститься лист Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 14.12.2023 № 12/02.03-4271 про те, Дніпровський РСП до Дніпропетровського обласного до центру зайнятості подано звіт за формою № 3-ПН з 1 вакансією архіваріуса для особи з інвалідністю (а.с.140, т. 3).

Колегія суддів наголошує, що відповідач долучив до матеріалів справи шість звітів форми № 3-ПН, які подавались Львівським регіональним структурним підрозділом ДП Украерорух, однак у цих звітах відсутні відмітки про прийняття звітів відповідним центром зайнятості (а.с.234-239, т.1).

Судом першої інстанції до матеріалів справи долучені ці шість звітів форми № 3-ПН, що подавались Львівським регіональним структурним підрозділом ДП Украерорух, які містять дати прийняття відповідальною особою центру зайнятості звітності 22.01.2021, 05.02.2021, 12.02.2021, 03.03.2021, 29.10.2021, 25.11.2021, проте на звітах не містять відтиск штемпелю відповідного центру зайнятості (а.с.140-142, т.2).

На запит суду першої інстанції Львівський обласний центр зайнятості листами від 13.10.2023 та 22.11.2023 повідомив про те, що ДП Украерорух звіти за формою № 3-ПН не подавало (а.с.28-32, т. 4).

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для виконання нормативу робочих місць, роботодавець має брати активну участь у заходах, що проводить державна служба зайнятості для працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас, зібрані у справі докази свідчать про те, що відповідні звіти за формою № 3-ПН подавались відповідачем до центру зайнятості переважно лише у грудні 2021 року, зокрема, 17.12.2021, 29.12.2021 тощо, тоді як перший робочий день у січні 2021 року припадав на 04 січня 2021 року, що не може вважатись виконанням обов`язку та встановленого нормативу, адже центр зайнятості не мав змоги забезпечити у такі строки працевлаштування осіб з інвалідність у регіональні структурні підрозділи ДП Украерорух у 2021 році, хоча як вже зазначалось, роботодавець має подавати звіт за вказаною формою протягом 3 днів з дня створення відповідної вакансії.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані доводи відповідача не знайшли свого підтвердження та не є підставою для звільнення відповідача від стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Також суд першої інстанції правильно встановив, що надані відповідачем докази свідчать про те, що 8 осіб-працівників підприємства, які протягом 2021 отримали інвалідність, працювали на відповідних вакантних та не увійшли до звіту за формою 10-ПОІ, у якому відповідач зазначив 123 особи, тому відповідачем не дотримано вимог, встановлених ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ в частині виконання нормативу з працевлаштування щодо 20 осіб з інвалідністю за 2021 рік. У зв`язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано здійснив власний розрахунок адміністративно-господарських санкції та пені за 20 осіб, яка становить 6498595,40 грн (324929,77 грн * 20); пеня - 317131,59 грн, разом - 6815726,99 грн, що не заперечується позивачем.

Отже, оскільки відповідачем не дотримано вимог, встановлених ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ в частині виконання нормативу з працевлаштування 20 інвалідів за 2020 рік, він зобов`язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю.

Статтею 238 ГК України, передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (частина перша).

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами (частина друга).

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст. 239 ГК Україні, зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Докази сплати адміністративно-господарських санкцій у матеріалах справи відсутні, тому згідно розрахунку суду відповідач зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 6815726,99 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції, виключаючи 8 працівників, які протягом 2021 року отримали інвалідність, із загальної кількості непрацевлаштованих інвалідів (28 робочих місць), не врахував працівників (осіб з інвалідністю) Украероруху, які увільнені від роботи у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, поновлені на роботі в Украерорусі за рішенням суду (2 працівники) та працівники (осіб з інвалідністю), які працювали в Украерорусі менше 6 місяців у 2021 році (8 працівників), то колегія суддів їх відхиляє, з огляду на те, що відповідач не скористався своїм правом розрахувати середньооблікову кількість осіб з інвалідністю щодо вказаних відповідачем 10 осіб у рядку 02 форми звітності № 10-ПОІ за 2021 рік та подати Звіт, з урахуванням зазначених 10 осіб у встановлений пунктом 2 Порядку № 70 строк. Чинним законодавством України передбачено порядок, яким саме відповідач повинен розрахувати середньооблікову кількість штатних працівників за 2021 рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність. Колегія суддів звертає увагу, що відповідач надав суду першої інстанції відомості щодо «нововиявлених», працевлаштованих у 2021 році в ДП Украерорух, осіб з інвалідністю, тим самим переклав свій обов`язок щодо розрахунку середньооблікової кількості осіб з інвалідністю на суд першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про те, що чинним законодавством України не встановлено періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН, а передбачено одноразове інформування протягом 3 днів після відкриття вакансії, то колегія суддів вважає у цьому випадку такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач майже увесь 2021 рік не подавав звітності за формою № 3-ПН, що вказує на те, що відповідачем не вжито заходів для повідомлення відповідного державного органу щодо наявності вакантних посад для осіб з інвалідністю. Отже, відповідачем не здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, щодо систематичного повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, щодо невстановлення чинним законодавством України періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН, не заслуговує на увагу, оскільки у вказаній справі, яку розглянув Верховний Суд, судами попередніх інстанцій встановлені інші фактичні обставини справи, адже у справі № 820/1889/17 відповідач щомісячно повідомляв центр зайнятості формою звіту № 3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю.

Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому колегія суддів в силу положень ч. 1 ст. 308 КАС України не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Обслуговування повітряного руху України «Украерорух» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 20.06.2024.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна