Постанова

від 16.04.2024 по справі 523/3567/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2009/24

Справа № 523/3567/20

Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року в частині відмови в скасуванні заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення за договором позики боргу у розмірі: 704 187 грн, штраф 14 083 грн., 74 коп., 3% річних у розмірі: 33 627 грн. 34 коп., інфляційні витрати у розмірі: 68 403 грн. та сплаченого судового збору, а також витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову до вирішення справи по суті, шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0112, що належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Заборонено суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна, на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0112.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2023 задоволено клопотання ОСОБА_2 про заміну відповідача на правонаступника, залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики ОСОБА_1 , як правонаступника первісного відповідача.

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову накладених ухвалою суду від 10 березня 2020 року та закриття провадження у справі, посилаючись на те, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, однак хоча він дійсно і звернувся до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину, проте свідоцтва не отримав, що вважає свідчить про відсутність у нього зобов`язання щодо задоволення вимоги позикодавця за договором позики. Крім того зазначає, що за життя ОСОБА_3 , повернула позичальнику суму боргу у розмірі 23 000 доларів США, а відтак сума боргу становить лише 4 000 доларів США, тому просив закрити провадження справі.

Отже, вжиті заходи забезпечення позову позбавляють відповідача права, передбаченого ст. 1296 ЦК України, на отримання свідоцтва про право на спадщину, а відтак ОСОБА_1 вважав, що є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року вказані клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 рокузалишено без задоволення.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість висновків суду про відмову в задоволенні заявлених ним клопотань, просив скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року, та закрити провадження у справі.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року у частині відмови ОСОБА_1 у закритті провадження по справі.

Апеляційна скарга щодо незгоди з висновками суду про залишення без задоволення клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року, скаржником обґрунтована тим, що він не повинен відповідати за зобов`язаннями спадкодавця, оскільки не є власником нерухомого майна, щодо якого вжито заходи забезпечення позову та, яке входить до спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , водночас, позбавлений можливості оформити зазначені об`єкти у власність у порядку спадкування за наявності обмежень, накладених судом.

30 серпня 2023 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Переходов М.В., направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

У судовому засіданні 27 лютого 2024 року, скаржник підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги щодо незаконності ухвали суду від 13 липня 2023 року про відмову в задоволенні поданого ним клопотання про скасування заходів забезпечення позову, представник позивача ОСОБА_4 заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги у вказаній вище частині.

16 квітня 2024 року учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в оскаржуваній частині у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду в оскаржуваній частині мотивована тим, що відповідачем під час розгляду справи та безпосередньо в самому клопотанні не зазначено про наявність можливості здійснення заміни раніше прийнятого заходу на інший, а самі лише посилання на те, що неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину пов`язана з накладенням арешту на майно не можуть бути безумовною підставою скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду в оскаржуваній частині відповідає вказаним нормам, з огляду на таке.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, у березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму основного боргу у розмірі: 704 187 грн, штраф 14 083 грн, 74 коп., 3% річних у розмірі: 33 627 грн 34 коп., інфляційні витрати у розмірі: 68 403 грн, сплачений судовий збір, а також витрати на правничу допомогу, посилаючись на те, що між ним та первісним відповідачем ( ОСОБА_3 ) 24 травня 2018 року було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко А.В., за умовами якого відповідачка отримала в борг грошову суму в розмірі: 704 187 грн, що за курсом НБУ станом на 24 травня 2018 року становить: 27 000 доларів США, які зобов`язалась повернути до 24 липня 2018 року. Проте у визначений договором строк відповідачка грошові кошти не повернула у зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Разом із позовом ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку, а саме на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0112, що належать на праві власності ОСОБА_3 , з посиланнями на не виконання ОСОБА_3 умов нотаріально посвідченого договору позики від 24 травня 2018 року, при цьому остання відмовляється вирішити спір щодо повернення коштів у позасудовому порядку, а відчуження зазначеного вище нерухомого майна може ускладнити виконання рішення.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Вжито заходи по забезпеченню позову вирішення справи по суті шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0112, що належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Заборонено суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна, на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:02:001:0112.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачки, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22 грудня 2006 року, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Крім того, встановивши можливість подання заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову, а також на будь-якій стадії судового розгляду (частина друга статті 149 ЦПК України), відповідний порядок (без повідомлення учасників справи) та скорочені строки (не пізніше двох днів з дня надходження заяви) її розгляду (частина перша статті 153 ЦПК України), задля збалансування інтересів позивача (заявника) та відповідача (особи, щодо якої застосовуються заходи забезпечення позову) закон встановив можливість для суду першої інстанції самостійно з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи скасувати заходи забезпечення позову (частина перша статті 158 ЦПК України). При цьому закон не визначає переліку підстав, за яких заходи забезпечення позову підлягають скасуванню, окрім імперативних приписів частини четвертої статті 152 ЦПК України про обов`язок заявника у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви пред`явити позов упродовж десяти днів та частини десятої статті 154 цього Кодексу щодо скасування заходів забезпечення позову, якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконає вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову, в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.

Тобто, скасування заходів забезпечення позову судом, який їх застосував, можливе, якщо відпали підстави, з яким закон пов`язує можливість застосування таких заходів.

З виділених матеріалів справи убачається, що між сторонами виник спір щодо повернення спадкодавицею відповідача (первісним відповідачем) взятих у позивача 24 травня 2018 року в борг грошових коштів, які зобов`язалась повернути до 27 липня 2018 року, однак, за твердженнями позивача, на день звернення до суду з цим позовом борг не повернула, а отже невжиття заходів забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи скаржника щодо часткового виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за договором позики стосуються предмета та підстав заявленого позову, обґрунтованість якого під час вирішення питання щодо забезпечення позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Стосовно посилань скаржника щодо неможливості отримання ним свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з накладенням судовим рішенням арешту на спадкове майно, як і посилань на неотримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1268, частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину на вказане майно в силу вимог частини третьої статті 1296 ЦК України не позбавляє його права на спадщину та не може свідчити про те, що позивач не прийняв спадщину після смерті матері.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 03 червня 2020 року у справі №2-1799/11, від 11 травня 2021 року у справі №554/4712/15-ц та від 22 грудня 2021 року у справі №159/889/21.

Окрім того, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Тож, у випадку скасування вжитих ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року заходів забезпечення позову ОСОБА_2 та отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину усуне перешкоди для відчуження арештованого нерухомого майна, в той час, як потенційна можливість цього стала підставою для вжиття відповідних заходів, а доказів того, що підстави застосування відповідних заходів забезпечення відпали ОСОБА_1 суду не надано.

Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зауважує про те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом вказаного питання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду в оскаржуваній частині, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 22 квітня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова