Ухвала

від 21.06.2024 по справі 320/17067/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

21 червня 2024 року

м. Київ

справа №320/17067/23

адміністративне провадження № К/990/21733/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

перевіривши касаційну скаргу Національної спілки кінематографів України на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2024 у справі за позовом Національної спілки кінематографів України до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного агентства з питань кіно, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Громадської організації "Творче об`єднання "Вавилон 13" про визнання протиправною та нечинною постанови,

У С Т А Н О В И В:

Національна спілка кінематографів України звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача в якому просила визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2023 №203 "Деякі питання організації роботи Ради з державної підтримки кінематографії".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.11.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2024, адміністративний позов задоволено.

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2024 заяву Національної спілки кінематографів України про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто на користь Національної спілки кінематографів України за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятою додатковою постановою суду апеляційної інстанції, Національна спілка кінематографів України звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку загального позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, яка сформована в постанові від 16.12.2021 у справі №389/3078/16-а щодо неможливості зменшення судових витрат на правничу допомогу з власної ініціативи суду. Скаржник також вказує, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушив норми статті 246 КАС України та не обґрунтував у чому полягає неспівмірність витрат на правничу допомогу та неврахував доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу.

З огляду на вказані доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає.

Виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, на який у касаційній скарзі посилається заявник, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.

Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень цих норм процесуального права касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі №389/3078/16-а задовольняючи вимоги касаційної скарги щодо розподілу судових витрат Верховний Суд встановив та прийшов до висновку, що відповідачем не було подано клопотання (заперечення) щодо розподілу судових витрат, тому суд апеляційної інстанції не мав права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду у справі №389/3078/16-а з огляду на те, що в справі, яка розглядається Кабінетом Міністрів України подано заперечення про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови врахував заперечення відповідача та прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Таким чином висновок Верховного Суду в зазначеній справі не є релевантним до обставин цієї судової справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постановах від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулися рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів принципу верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є нерозмірним.

Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 вказав, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Також, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece», заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Касаційна скарга не містить інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 КАС України.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною за касаційною скаргою Національної спілки кінематографів України на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2024 у справі за позовом Національної спілки кінематографів України до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного агентства з питань кіно, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Громадської організації "Творче об`єднання "Вавилон 13" про визнання протиправною та нечинною постанови.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя А.І. Рибачук