Ухвала

від 13.12.2024 по справі 320/17067/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 320/17067/23

провадження № К/990/17523/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Бучик А.Ю., Рибачука А.І., розглянувши у порядку письмового провадження справу заяву Національної спілки кінематографістів України про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Національної спілки кінематографістів України до Кабінету Міністрів України, треті особи - Державне агентство з питань кіно, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Громадська організація «Творче об`єднання «Вавилон 13», про визнання протиправною та нечинною постанови,

УСТАНОВИВ:

1. Національна спілка кінематографістів України звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи - Державне агентство з питань кіно, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Громадська організація «Творче об`єднання «Вавилон 13», про визнання протиправною та нечинною постанови, в якому просила:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 07 березня 2023 року № 203 «Деякі питання організації роботи Ради з державної підтримки кінематографії».

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року, позовні вимоги Національної спілки кінематографів України було задоволено.

Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 07 березня 2023 року № 203 «Деякі питання організації роботи Ради з державної підтримки кінематографії».

3. Постановою Верховного Суду від 12 червня 2024 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України було залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року - без змін.

4. У відзиві на касаційну скаргу позивач зробив заяву про намір здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за результатами касаційного перегляду справи, із вказівкою про те, що докази понесення таких витрат будуть подані після ухвалення рішення суду.

5. 19 червня 2024 року до Суду надійшла заява представника позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 42 949,30 грн.

6. Заявник зауважує, що ним у відзиві на касаційну скаргу в порядку частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України зроблено заяву про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції після ухвалення касаційним судом рішення у цій справі, тому просить стягнути на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України понесені на стадії касаційного перегляду витрати на професійну правничу допомогу в сумі 42 949,30 грн.

7. До поданої заяви представником додано: звіт про надану правову допомогу за договором про надання правової допомоги від 31 березня 2023 року і додатком № 3 до нього від 11 травня 2024 року; рахунок від 11 травня 2024 року № 12/05/24 на суму 21 216,00 грн.

8. Кабінет Міністрів України подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у якому просить відмовити заявнику у задоволенні заяви щодо ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України судових витрат у сумі 42 940,30 грн.

9. Перевіривши доводи заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та заперечень щодо заявлених витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає таке.

10. Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, ухваленій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, здійснив комплексний аналіз статей 132, 134, 244, 252 Кодексу адміністративного судочинства України і висловив правову позицію про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішити питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги. Таким чином, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

11. У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд також зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме:

1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143);

2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143);

3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).

12. Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

13. Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

14. Відповідно до частин першої, другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

15. Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

16. Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

17. Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

18. Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

19. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

20. Частина перша статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

21. Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

22. З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

23. В ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду сформовано загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції.

24. Так, вирішуючи питання подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, Суд висловився про те, що визначені процесуальними нормами закону порядок звернення до суду касаційної інстанції і процедуру розгляду касаційної скарги, положення частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України треба розуміти так, що сторона має заявити суду касаційної інстанції про необхідність розподілу витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката, до ухвалення цим судом остаточного судового рішення за касаційною скаргою. У такому випадку докази, які підтверджують ці витрати (які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи), можуть бути надані суду касаційної інстанції - для ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, докази понесення яких не могли бути надані суду до ухвалення постанови - протягом п`яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою. Якщо докази на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката, - за умови, що прохання про розподіл цих витрат буде заявлене суду касаційної інстанції до завершення розгляду справи - будуть надані по спливу п`яти днів після ухвалення судового рішення за касаційною скаргою - заява про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги [в суді касаційної інстанції] залишається без розгляду.

25. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

26. У розвиток вищенаведеного правозастосування Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року по справі № 340/4492/22 вказав, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

27. У цій постанові Верховним судом сформовано підхід, за якого для вирішення питання відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу з`ясуванню підлягають (у сукупності): 1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; 2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

28. Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України вирішення питання про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у зв`язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

29. Об`єднаною палатою Верховного Суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 зауважено на тому, що підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

30. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача, посилаючись на частину сьому статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначив про намір подати докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення судом касаційної інстанції.

31. Рішення у цій справі за результатом перегляду рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року прийнято Верховним Судом 12 червня 2024 року.

32. Із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 320/17067/23, до якої було додано докази на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, представник Національної спілки кінематографістів України звернувся 19 червня 2024 року.

33. Тобто докази на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги позивачем було надано поза межами 5 денного строку визначеного частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

34. Оскільки Позивач у цій справі не дотримався процесуальних норм закону щодо надання доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, визначених частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, після того, як за касаційною скаргою ухвалена постанова, у суду касаційної інстанції відсутні процесуальні підстави для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 139, 252, 345 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Заяву Національної спілки кінематографістів України про ухвалення додаткового рішення у справі № 320/17067/23 за позовом Національної спілки кінематографістів України до Кабінету Міністрів України, треті особи - Державне агентство з питань кіно, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Громадська організація «Творче об`єднання «Вавилон 13», про визнання протиправною та нечинною постанови, залишити без розгляду.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук