Постанова

від 25.06.2024 по справі 183/4366/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6260/24 Справа № 183/4366/24 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

розглянувши безповідомлення учасниківсправи ум.Дніпро апеляційнускаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 заінтересована особаУправління соціальної та ветеранської політики Новомосковської державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення (суддя першої інстанції Парфьонов Д.О., повний текст ухвали складено 06 травня 2024 року)),

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту, в якому просила встановити той факт, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала від домашнього насильства.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Із вказаною ухвалою суду не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначено, що вона постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, суд першої інстанції фактично вирішив заяву по суті. При повернення заяви, суд застосував норми позовного провадження та проявив надмірний формалізм. Ухвалою суду від 02.05.2024 року вимагав надати докази, які містились у справі або які і не повинні надаватись.

ОСОБА_2 просив ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви позивачеві.

Згідно ч.2ст.369ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зп.4ч.1ст.379ЦПК Українипідставою дляскасування ухвалисуду,що перешкоджаєподальшому провадженнюу справіі направленнясправи дляподальшого розглядудо судупершої інстанціїє порушеннянорм процесуальногоправа чинеправильне застосуваннянорм матеріальногоправа,які призвелидо постановленняпомилкової ухвали.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником у встановлений судом строк не усунуто недоліки заяви.

Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175і177цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року заява ОСОБА_1 була залишена без руху для усунення її недоліків, а саме шляхом: надання заяви, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства із зазначенням у ній відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету заявника та заінтересованої особи; надання всіх наявних у заявника доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, оформлених належним чином з їх перекладом державною мовою.

06 травня 2024 року, на виконання ухвали про залишення заяви без руху представником заявника подано заяву про усунення недоліків.

В заяві вказано, що:

-у листі № 597 від 11 квітня 2024 року зазначено загальну інформацію для заявниці щодо вчинення нею відповідних дій. Тобто, заінтересована особа зазначила, що заявниці необхідно звернутись до суду;

- усі документи, подані суду, складені російською мовою, а тому суд не позбавлений можливості ознайомитись з цими доказами, що відповідає законодавству України та міжнародній Конвенції до якої долучилась Україна (пункт 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ та Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 202/4449/22 від 29 листопада 2023 року);

- надано відомості про наявність електронного кабінету заявника та заінтересованої особи.

Відповідно до положень частини першої та другоїстатті 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Відповідно до частини першоїстатті 293ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами третьою, четвертою, шостоїстатті 294ЦПК Українипередбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Пунктом 5 частини другоїстатті 293ЦПК Українивизначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Згідно ч.2ст.315ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Заявник вказує, що встановлення факту їй необхідне для підтвердження статусу постраждалої від домашнього насильства, який не визнає заінтересована особа через відсутність належних підтверджень відповідного факту та те, що обставини, за яких її слід визнати особою, що постраждала від домашнього насильства підтверджуються низкою документів, які видавалися органом іноземної держави, подавалися до та аналізувалися іноземним судом, підтверджені судовим рішенням іноземного суду, яке не визнається в Україні.

Відповідно до вимог Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

При зверненні із даною заявою, ОСОБА_1 посилалась на рішення суду Одинцовського міського суду Московської області від 24 вересня 2019 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у нанесенні побоїв ОСОБА_1 , притягнуто до відповідальності та накладено штраф.

Також із заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона посилалась як на доказ факту на матеріали справи, щодо притягнення ОСОБА_3 до відповідальності та надала відповідні копії матеріалів вказаної справи.

Устатті 13 Закону України«Про міжнароднеприватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

В силу статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 наведеної Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

В силу вимог статей 4, 5 Конвенції передбачений статтею 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» повинен бути викладений французькою мовою.

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованоюЗаконом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинностіЗакон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до вказаногоЗаконудію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Разом з тим з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага.

Відповідно доЗакону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІУкраїна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав»під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, вказані та долученої до заяви документи, на підставі яких ОСОБА_1 просить встановити факт, видані на території російської федерації, не потребують будь-якої легалізації.

Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 рокуу справі № 202/4449/22 (провадження № 61-4479св23).

Згідно частини третьоїстатті 8 Конституції Українизвернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права таКонвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду.

У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики "справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про повернення заяви, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Також апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повертаючи заяву про встановлення факту, на стадії прийняття заяви до розгляду, дійшов до надмірного формалізму та поспішного висновку, оскільки, у даному випадку, судом першої інстанції не було з`ясовано думку сторін щодо викладеної ними у заяві обставини на належним чином не досліджено докази на які посилалась заявниця, щодо встановлення факту.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 слід задовольнити, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 379, 381 - 384 ЦПК України,апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта