Постанова

від 06.06.2024 по справі 757/15501/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2024 року м. Київ

Справа №757/15501/17-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/8777/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Бевзи А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Новака Р.В. 04 березня 2019 року, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом Фермерського господарства «Бурка В.В.» до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з кожного з відповідачів на його користь по 1000000 (одному мільйону) гривень.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що не виконавши вимоги ст. 40 Конституції України щодо розгляду його скарги від 03 січня 2017 року за вихідним №16, Уповноважений Верховної Ради з прав людини не здійснив захисту прав Фермерського господарства «Бурка В.В.», чим спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків з оточуючими. Оскільки Держава є відповідальною за діяльність своїх органів, то вона також має нести цивільну відповідальність.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року в задоволенні позову Фермерського господарства «Бурка В.В.» до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачами Державою Україна в особі Державної казначейської служби України та Уповноваженим Верховної Ради з прав людини заподіяно шкоду та не довів наявність такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні.

Позивачем не вказано, кому конкретно спричинена моральна шкода, в позовній заяві вказано, що Буркі В.В. , як представнику фермерського господарства спричинені моральні страждання, оскільки він не міг захистити права фермерського господарства, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації, а позов пред`явлений ФГ «Бурка В.В.».В відтак суд вважав, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач, ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність та необґрунтованість рішення суду, у зв`язку з неповним дослідженням обставин справи, та їх неправильною оцінкою.

Позивач вказує на те, що відмовивши йому, Буркі В.В. , як представнику ФК «Бурка В.В.» в розгляді його скарги від 03 січня 2017 року представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини грубу порушив права гарантовані ст. 40 Конституції України і на даний час не прийняв законного рішення за результатами розгляду його скарги.

Вказує, що ним в позові надані докази незаконності дій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді скарги, і дані докази не спростовані в рішенні суду, а тому суд зобов`язаний був захистити права передбачені ст. 56 Конституції України і задовольнити його позовну заяву в повному обсязі, або на підставі ст. 40 Конституції України та ст.23 ЦК України вказати в рішенні, що в результаті незаконних дій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не відбулось і не могло відбутись приниження ділової репутації фермерського господарства, що права фермерського господарства не порушувались і не порушуються, однак суд цього не зробив, чим порушив норми вказаних статтей.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вказує на те, що позивачем не було надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено незгоду зі змістом відповіді, яка викладена у листі відповідача. Крім того, відсутнє рішення адміністративного суду про протиправні дії/бездіяльність відповідача, а лише позивачем зроблено припущення про їх наявність.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - Бугай О.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому їх неявка, згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що 03 січня 2017 року ФГ «Бурка В.В.» звернулось до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини зі скаргою на дії посадових осіб Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Львівській області, які не надали відповіді у встановлений законом строк на його звернення від 31 серпня 2016 року /а.с.8-20/.

Уповноваженим Верховної Ради з прав людини 09 лютого 2017 року надано відповідь на вказане звернення, а саме вказано, що враховуючи зміст поставлених питань та компетенцію Уповноваженого з прав людини, правові підстав для вжиття заходів реагування відсутні /а.с.21-22/.

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказує на те, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини не здійснив захисту прав позивача, чим спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, моральних переживань, порушення нормальних життєвих стосунків з оточуючими, яку він оцінює в 1000000 (один мільйон) гривень. Оскільки Держава є відповідальною за діяльність своїх органів, то вона також має нести цивільну відповідальність, тому ним заявлено і вимогу про стягнення Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року відмовлено в задоволенні позову Фермерського господарства «Бурка В.В.» до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди з підстав недоведеності.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Згідно з ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Вирішуючи питання про те, чи є правовідносини господарськими, а відповідно, і спір господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у ст.2 та ч.1 ст.3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

У ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (ч.4 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц зроблено висновок, що ФГ «Бурка В.В.» заявило вимогу до прокуратури Львівської області та держави України в особі Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб`єкта владних повноважень, така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду».

Такий правовий висновок викладений і у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 454/1668/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 454/1008/16-ц вказано, що Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»). Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ФГ «Бурка В.В.» заявило вимогу до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, такі вимоги не об`єднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Аналогічна правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 464/1874/17, від 05 червня 2019 року у справі № 454/1690/16, від 05 червня 2019 року у справі № 454/2181/16, від 03 липня 2019 року у справі № 454/3304/14, від 18 вересня 2019 року у справі №757/37226/17, і підстав для відступу від такої правової позиції Верховний Суд вбачав.

Крім того, аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/3186/16-ц, від 13 вересня 2022 року у справі № 454/2182/16-ц, від 22 червня 2023 року у справі № 461/1053/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 461/5197/22.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.1ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

В силу ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст.ст. 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст.ст. 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Отже важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і положеннями міжнародного і національного законодавства, прецедентною практикою Європейського суду з прав людини та усталеною практикою Верховного Суду.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за наступних умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи і позивач є саме таким підприємством.

Враховуючи те, що ФГ «Бурка В.В.» заявило вимогу фактично до Держави України в особі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Державної Казначейської служби України і лише про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій посадових осіб, така вимога не об`єднана із вимогою вирішити публічно-правовий спір, відтак за своїм суб`єктним складом така вимога повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, оскільки спір у даній справі виник між юридичними особами, він не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Отже, правильним в цій справі є закриття провадження з вищенаведених мотивів.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції не дослідив належним чином питання юрисдикції спору, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо розгляду справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі. Оскільки відповідачем є Держава Україна, то справа є підсудною Господарському суду м. Києва.

Керуючись ст. ст. 255, 256, 367, 374, 377, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом Фермерського господарства «Бурка В.В.» до Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи має відбуватись в порядку господарського судочинства і відноситься до юрисдикції Господарського суду м. Києва.

Апеляційний суд також роз`яснює позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутись до Київського апеляційного суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 25 червня 2024 року.