Ухвала

від 24.06.2024 по справі 906/1460/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

УХВАЛА

"24" червня 2024 р. Справа № 906/1460/23.

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді: Соловей Л.А.,

за участі секретаря судового засідання Васильєвій Т.О.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" від 07.06.2024 про розстрочення виконання рішення у господарській справі №906/1460/23

за позовом: Відділу освіти Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області (с.Оліївка Житомирського району Житомирської області)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (м.Житмоир)

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області (м.Житомир)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів,

за участю представників сторін:

від боржника: Шароварський В.В., довіреність №007-2-1223 від 22.12.2023

від стягувача: Антонюк О.М., керівник, виписка з ЄДР;

від третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.03.2024 позовні вимоги Відділу освіти Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" задоволено повністю: визнано недійсними додаткові угоди №2, №3, №4, №5, №6, №7, №9, 10, №11 до договору №87 від 17.05.2021 на постачання електричної енергії для потреб непобутових споживачів, укладені між Відділом освіти Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" на користь Відділу освіти Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області 88 601,82грн безпідставно сплачених коштів; 26 840,00грн судового збору.

07.06.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" від 07.06.2024 (сформована в системі "Електронний суд"), в якій відповідач просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 18.03.2024 у справі № 906/1460/23 згідно наступного графіку:

- до 30.06.2024 - 12 826,94грн;

- до 30.07.2024 - 12 826,94грн;

- до 30.08.2024 - 12 826,94грн;

- до 30.09.2024 - 12 826,94грн;

- до 30.10.2024 - 12 826,94грн;

- до 30.11.2024 - 12 826,94грн;

- до 30.12.2024 - 12 826,94грн;

- до 30.01.2025 - 12 826,94грн;

- до 28.02.2025 - 12 826,94грн.

Ухвалою суду від 11.06.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" від 07.06.2024 про розстрочення виконання рішення у господарській справі №906/1460/23 прийняти до розгляду; судове засідання для розгляду заяви призначено на 24.06.2024.

Представник боржника (заявника) у судовому засіданні підтримав заяву про розстрочення виконання рішення у господарській справі №906/1460/23, просив її задовольнити.

Представник стягувача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення та зазначив, що відповідно до розпорядження Оліївської сільської ради від 21.05.2024 №103-0/24 утворено ліквідаційну комісію з припинення діяльності юридичної особи - відділу освіти Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області; відтак, у разі задоволення заяви боржника, рішення суду фактично залишиться не виконаним.

Розглянувши заяву про розстрочення виконання рішення, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною 1 ст.326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.327 ГПК України).

Частиною 1 ст.331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

За приписами ч.4 ст.331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Зі змісту приписів ст.331 ГПК України вбачається, що розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується після набрання рішенням законної сили, але виключно у виняткових випадках та за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

В обґрунтування неможливості виконання перед позивачем зобов`язань, відповідач посилається на те, що відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 08.06.2022 №198 з 01.05.2022 всіх побутових споживачів ТОВ "Житомиргаз збут" переведено на постачальника "останньої надії" ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України". Вказана обставина призвела до виникнення значної переплати побутових споживачів перед ТОВ "Житомиргаз збут", які продовжували протягом травна 2022 року здійснювати оплати на рахунки товариства, що призвело надалі до масових звернень побутових споживачі щодо повернення коштів у зв`язку з переплатою. Насьогодні кількість таких звернень зросла до 48 тисяч, що спричинило неможливість вчасного опрацювання такої кількості звернень як через брак людських ресурсів, так і через фінансову неспроможність одночасного повернення всіх сум переплат. Крім того, починаючи з вересня 2022 року товариство практично не проводить і господарську діяльність з постачання природного газу, що підтверджено поданими до НКРЕКП звітами. Наразі, товариство забезпечує свою діяльність лише за рахунок коштів, які надходять за результатом проведення претензійно-правової роботи щодо стягнення заборгованості за попередні періоди з побутових споживачів. Станом на 01.05.2024 дебіторська заборгованість перед товариством становить 512 767 862,10грн. Наголошує, що не менш важливою обставиною, яка істотно вплинула на діяльність товариства є військова агресія Російської Федерації проти України. При цьому, просить врахувати характер спору та рівну ступінь вини як боржника, так і стягувача у виникненні даного спору.

Суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а ч.2 ст.193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із змісту рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1460/23 від 18.03.2024, заборгованість відповідача перед позивачем, що була предметом спору у даній справі, виникла внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію та укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії з порушенням законодавства.

З моменту прийняття рішення пройшло більше 3 місяців заявник просить розстрочити виконання рішення ще на 9 місяців, тобто хоча сума є незначною, судове рішення буде виконуватись рік.

При цьому, суд зауважує на тому, що фактично обґрунтування поданої заяви про розстрочення виконання рішення суду зведені до відсутності у ТОВ "Житомиргаз збут" коштів та збройною агресією РФ проти України.

У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, у питаннях відповідальності за порушення зобов`язань.

Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява №18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, факт відсутності коштів у боржника не може бути достатньою підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим.

При цьому, наявність дебіторської заборгованості перед товариством не виправдовує його бездіяльність і не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість надання розстрочення виконання рішення суду.

Твердження ТОВ "Житомиргаз збут" про те, що неможливість виконання рішення суду у справі зумовлено в тому числі, військовою агресією Російської Федерації проти України суд вважає безпідставними, оскільки ведення воєнного стану на території України не свідчить про те, що боржник не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Боржник не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Судом враховано, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення в Україні військового стану має загальний характер та впливає на діяльність, без виключення, усіх суб`єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, саме відповідачем порушено зобов`язання, тобто через його винні дії виник спір, при цьому відповідачем під час розгляду справи не було доведено, що порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, тому доводи ТОВ "Житомиргаз збут" щодо настання надзвичайних подій для боржника, які можуть ускладнити виконання рішення суду, є безпідставними та необґрунтованими.

В даному випадку суд також приймає до уваги доводи стягувача, що Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області перебуває в стадії припинення юридичної особи, і у разі ухвалення рішення про розстрочення виконання рішення суду у справі №906/1460/23, останнє може залишитись не виконаним.

Натомість, виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v.Greece), від 19.03.1997, п.40, ReportsofJudgmentsandDecisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів чи наявність інших обставин. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

З огляду на вищевикладене, враховуючи заперечення позивача, матеріальні інтереси та статус обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч.3 ст. 13 ГПК України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі №906/1460/23.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" від 07.06.2024 про розстрочення виконання рішення у господарській справі №906/1460/23 відмовити.

Ухвала набрала законної сили 24.06.2024 та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Соловей Л.А.

Друк:

1 - у справу;

2-4 - через "Електронний суд".