Рішення

від 20.06.2024 по справі 914/386/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2024 Справа № 914/386/24

За позовом: ОСОБА_1 , м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_2 , м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_3 , м. Львів,

про: визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

від позивача: Буй Б.В. - представник

від відповідача: Дуда І.П. представник

від третьої особи-1: Петровський Ю.І. - представник

від третьої особи-2:не з`явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства.

Ухвалою суду від 26.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 16.05.2024 закрито підготовче провадження у справі №914/386/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.06.2024. В подальшому розгляд справи відкладено на 20.06.2024.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позов обґрунтовано тим, що підпункт «г» пункту 13.3, підпункт «ґ» пункту 13.3, пункт 13.4, пункт 13.12, пункт 13.26 Статуту підприємства підлягають визнанню недійсними, оскільки положення таких на момент затвердження не відповідають вимогам Закону №2275-VIII, Цивільного кодексу України та такі порушують право на управління справами Підприємства.

Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення у справі, проти позову заперечив усно. В обгрунтування своїх заперечень представник відповідача зіслався на відсутність порушеного права позивача для звернення з позовом. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Не погоджуючись з наведеним у позовній заяві, представником третьої особи -1 15.04.2024 (вх. №10286/24) подано до суду пояснення, в яких просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому завданні 20.06.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено судом, Приватне підприємство «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» (надалі-за текстом Підприємство,Відповідач) є юридичною особою, створеною за законодавством України (ідентифікаційний код: 36544827; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 07.07.2009 року №14151020000022291).

Згідно з даними, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, учасниками (засновниками) Відповідача є: ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 5.2. Статуту внески Учасників в статутному капіталі розподілено наступним чином: частка ОСОБА_1 становить -43%; частка ОСОБА_3 становить 14 %; частка ОСОБА_2 становить 43%.

На момент звернення з позовом Підприємство діє на підставі Статуту в редакції затвердженій Загальними зборами Учасників (протокол № 16/10/23 від 16 жовтня 2023 року).

Вищим органом управління Підприємства є Загальні збори Учасників, які складаються з Учасників або призначених ними представників (пункт 13.1 Статуту).

Загальні збори Учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі Учасники (представники Учасників) (пункт 13.4 Статуту).

Підпунктом «г» пункту 13.3 Статуту передбачено , що до компетенції загальних зборів належить: «Затвердження складу Дирекції Підприємства» , а підпунктом «ґ» пункту 13.3 передбачено "Відсторонення ( звільнення) членів Дирекції".

Вирішення питань поточної (оперативної) діяльності Підприємства покладається на Дирекцію Підприємства. Кількісний склад Дирекції становить 3 (три) особи. Членами Дирекції є Комерційний директор, Медичний директор, Фінансовий директор. Дирекція здійснює свої повноваження колегіально ( пункт 13.12 Статуту).

Кожен з учасників Підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників. Учасник не вправі заперечити проти такого призначення члена Дирекції, окрім випадків коли така особа у минолому була звільнена за рішенням загальних зборів учасників на підставі підпунктів 13.35.4 та 13.35.5 Статуту (пункт 13.26 Статуту).

Позивач вважає, що пункти Статуту 13.4., 13.12., 13.26 не відповідають вимогам закону та відповідно порушують його права на управління Підприємством, оскільки при відсутності одного з учасників на зборах - вони вважаються не правомочними, а відтак жодних рішень Збори приймати не можуть. У випадку усунення одного із членів Дирекції, вирішення питань поточної діяльності є неможожливим, що фактично унеможливлює діяльність підприємства, призводить до невиплати зарплат, укладання договорів, сплату орендних платежів та інше. Зазначені обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду з матеріально правовою вимогою про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою.

Один з засновників Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» Луговський Станіслав Валерійович звернувся до суду з вимогою, зокрема, про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства, які не відповідають вимогам закону та відповідно порушують їхні права на управління Підприємством з огляду на наступні обставини.

Так, щодо визнання недійсним пункту 13.4 Статуту, яким передбачено, що "Загальні збори Учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі Учасники (представники Учасників)" судом встановлено:

Приватним підприємством згідно з статтею 113 ГК України визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.

В постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 907/167/17 зазначено, що порядок створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством не врегульований ні ЦК України, ні ГК України.

Зокрема, наведеними нормативно-правовими актами не передбачений порядок скликання та проведення загальних зборів учасників приватного підприємства.

Відтак, відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України щодо спірних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Оскільки Підприємство-Відповідач засноване на приватній власності кількох осіб (засновників), а його статутний капітал поділений між учасниками на частки, згідно з наведеною правовою позицією Верховного Суду до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю», які регулюють правовідносини щодо порядку скликання та проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно з частинами першою - п`ятою статті 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим голосуванням, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 13 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Рішення загальних зборів учасників з питань, передбачених пунктами 4, 5, 9, 10 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.

Та обставина, що Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містить прямої (буквальної) заборони встановлювати відсоток голосів учасників, за умови присутності яких загальні збори учасників вважаються повноважними, не означає, що статут товариства, що містить положення про кворум, не суперечить закону.

Така заборона випливає як із змісту статті 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка пов`язує факт прийняття рішень загальними зборами учасників лише з наявністю необхідної кількості голосів учасників, що підтримали таке рішення, і передбачає можливість встановлювати у статуті товариства лише іншу кількість голосів, тим самим імперативно забороняє інше, так з мети законодавчих змін (виключення поняття кворуму та можливості встановлення кількості голосів учасників для кворуму) - надання більших гарантій реалізації корпоративних прав учасників в управлінні товариством та прийняття ними рішень, запобігання та унеможливлювання зловживання правом не брати участь у зборах, що призводить до блокування прийняття рішень більшістю.

Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеним в постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 910/10275/20, від 16.02.2022 у справі №922/1122/21, від 10.11.2021 у справі № 910/11992/20, які є чіткими, зрозумілими, послідовними та сприяють однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права

Отже, станом на теперішній час сформувалась стала та послідовна судова практика Верховного Суду у спорах за умови наявності у статуті товариства положень щодо кворуму після прийняття Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Статутом Відповідача встановлено, що «Загальні збори Учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі Учасники (представники Учасників)» (пункт 13.4 Статуту).

Тобто, правомочність вищого органу управління Підприємства та відповідно можливість прийняття рішень пов`язане з умовою присутності всіх учасників, яким в сукупності належить 100 % статутного капіталу.

Таким чином, в Статуті закріплено поняття «кворуму», яке надає можливість для зловживання правом не приймати участь у зборах та блокувати прийняття рішень більшістю, що може призвести до повної зупинки господарської діяльності підприємства.

Більше того, Статутом Підприємства передбачено, що «У випадку неможливості скликання Дирекції із будь-яких причин протягом двох днів, а щодо питань, які потребують термінового вирішення-негайно, скликаються Загальні Збори Підприємства, які вправі вирішити будь-які питання, у тому числі ті, які віднесені до компетенції Дирекції Підприємства».

Вирішення питань віднесених до компетенції Дирекції потребують оперативності, адже такі впливають на загальний фінансовий результат Підприємства.

При цьому, рішення з таких питань відповідно до вимог частини 4 статті 34 приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Окрім цього, як зазначає позивач, наявність в Статуті положення про «кворум» зупине діяльність Підприємства, у випадку дострокового припинення повноважень одного з членів Дирекції (п.13.35 Статуту), оскільки в такому випадку виконавчий орган буде не правомочним приймати рішення (п.13.31 Статуту), та вирішення усіх питань покладається на Загальні збори (п.13.30 Статуту).

Установчим документом товариства є Статут (частина 1 статті 11 Закону No2275-VIII). Статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону (частина 6 статті 11 Закону No2275-VIII)..

Згідно з пунктом 8.1.1. учасники Підприємства мають право брати участь в управлінні справами Підприємства.

Статтею 5 Закону №2275-VIII визначено перелік прав учасників до яких зокрема належить право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.

Окрім цього, пунктом «а» частини 1 статті 116 ЦК України встановлено, що учасники товариства, серед іншого, мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №922/172/16 та інші).

З огляду на викладені обставини, пункт 13.4. Статуту підлягає визнанню недійсним, оскільки положення такого на момент затвердження не відповідали вимогам статті 34 Закону №2275-VIII та такий порушує право учасників на управління справами Підприємства.

Щодо визнання недійсним підпункту г пункту 13.3, підпункту ґ пункту 13.3, пунктів 13.12, 13.26 Статуту, суд встановив таке.

Відповідно до статті 28 Закону №2275-VIII органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (частина 1 статті 39 Закону №2275-VIII).

До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (частина 2 статті 39 Закону №2275-VIII).

Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень (частина 3 статті 39 Закону №2275-VIII).

Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва (частина 4 статті 39 Закону №2275-VIII).

Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є «дирекція», а його голови «генеральний директор», якщо статутом не передбачені інші назви (частина 5 статті 39 Закону №2275-VIII).

За змістом пункту 13.13 Статуту підприємства - Дирекція є колегіальним виконавчим органом Відповідача.

Відповідно до пункту 13.26 Статуту кожен з учасників Підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників. Учасник не вправі заперечити проти такого призначення члена Дирекції, окрім випадків коли така особа у минулому була звільнена за рішенням загальних зборів учасників на підставі підпунктів 13.35.4 та 13.35.5 Статуту.

У відповідності до статті 29 Закону №2275-VIII загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 30 Закону до компетенції загальних зборів учасників належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Подібна за змістом норма передбачена частиною 1 статті 99 Цивільного кодексу України «Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад».

Наведені норми законодавства передбачають право кожного учасника приймати участь в обранні виконавчого органу та вносити без будь-яких обмежень свої пропозиції щодо членів такого.

Водночас, встановлення у статуті Відповідача для учасників обов`язку голосувати на загальних зборах певним чином (Кожен з учасників Підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників) та заборона заперечити проти такого призначення члена Дирекції - п. 13.26 Статуту) беззаперечно порушує право Позивача брати участь в управлінні товариством, зокрема у формуванні виконавчого органу товариства, у той спосіб (у тій формі), який вони вважатимуть за необхідне задля досягнення цілей товариства, а саме позбавляє учасника товариства права не підтримати кандидатури членів дирекції, що пропонуються до обрання.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 09.06.2020 року у справі № 910/1654/19.

Окрім вказаного, не відповідає закону можливість учасника за власним рішенням призначати члена Дирекції Підприємства, оскільки таке право належить до виключної компетенції Загальних Зборів (пункт 7 частини 2 статті 30 Закону №2275-VIII, частина 1 статті 99 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, як зазначає позивач, положення Статуту про призначення членів виконавчого органу за рішенням учасників (п.13.26) призвело до невірного визначення в цій частині компетенції Загальних Зборів.

Зокрема, підпунктом «ґ» пункту 13.3 Статуту передбачено, що до компетенції Загальних Зборів Учасників належить «затвердження складу Дирекції Підприємства».

Однак, таке положення не відповідає вимогам закону, оскільки загальним зборам надається право «обирати одноосібний виконавчий орган товариства або членів колегіального виконавчого органу» (пункт 7 частини 2 статті 30 Закону №2275-VIII), а не затверджувати.

Тобто, законодавцем встановлено єдиний вірний порядок, який необхідно застосовувати Учасниками при формуванні виконавчого органу. Процедура «обрання» членів виконавчого органу дозволяє провести обговорення кандидатур на посади, та у випадку незгоди-не підтримати (не обрати) такого кандидата.

При цьому, передбачений Статутом спосіб формування виконавчого органу через затвердження його членів позбавляє учасника товариства права не підтримати кандидатури членів дирекції, що пропонуються.

Таким чином, підпункт «ґ» пункту 13.3 Статуту порушує право учасників брати участь в управлінні справами Підприємства.

Відповідно до пункту 13.12. Статуту вирішення питань поточної (оперативної) діяльності Підприємства покладається на Дирекцію Підприємства. Кількісний склад Дирекції становить 3 (три) особи. Членами Дирекції є Комерційний директор, Медичний директор, Фінансовий директор. Дирекція здійснює свої повноваження колегіально.

Згідно з наказом № 1610/3-ОС від 16.10.2023 ОСОБА_4 приступила за сумісництвом до виконання обов`язків Медичного директора на умовах неповного робочого дня з окладом згідно штатного розпису.

Згідно з наказом № 1610/2-ОС від 16.10.2023 ОСОБА_5 приступив за сумісництвом до виконання обов`язків Комерційного директора на умовах неповного робочого дня з окладом згідно штатного розпису.

Згідно з наказом № 1610/4-ОС від 16.10.2023 ОСОБА_6 приступив за сумісництвом до виконання обов`язків Комерційного директора на умовах неповного робочого дня з окладом згідно штатного розпису.

Відповідно до стаття 102-1 Кодексу Законів про працю сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.

У відповідності до статті 23 Кодексу законів про працю трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Оскільки в наказах не визначено конкретного строку, з 16 жовтня 2023 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Відповідачем укладено безстрокові трудові договори, які в силу приписів статті 23 Кодексу законів про працю діють на невизначений строк.

При цьому, звільнення працівників-сумісників з якими укладено безстрокові трудові договори проводиться за загальними правилами Кодексу законів про працю.

Згідно з пунктом 13.20 Статуту Дирекція Підприємства обирається строком на 1 (один) рік.

Після закінчення вказаного строку буде припинено повноваження ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виключно як членів виконавчого органу (Дирекції).

При цьому, вони залишаться на посадах Медичного директора, Комерційного директора та Фінансового директора відповідно, оскільки закінчення строку на який особу обрано членом Дирекції, не припиняє трудових відносин з Відповідачем щодо зазначених посад.

В такому випадку, учасники повністю позбавляються можливості обрати нових членів Дирекції, оскільки положення Статуту (пункт 13.12.) визначають, що такими можуть бути виключно Медичний директор, Комерційний директор, Фінансовий директор.

Відповідно до пункту 8.1.1 Статуту учасники Підприємства мають право брати участь в управлінні справами Підприємства.

Статтею 5 Закону №2275-VIII визначено перелік прав учасників до яких зокрема належить право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.

Окрім цього, пунктом «а» частини 1 статті 116 ЦК України встановлено, що учасники товариства, серед іншого, мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 922/172/16 та інші).

З огляду на викладені обставини, підпункт «ґ» пункту 13.3 та пункти 13.12, 13.26. Статуту підлягають визнанню недійсними, оскільки положення таких на момент затвердження не відповідають вимогам пункт 7 частини 2 статті 30 Закону №2275-VIII, частина 1 статті 99 Цивільного кодексу України та такі порушують право на управління справами Підприємства.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 15 140,00 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити.

2. Визнати недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 року Оброшинською сільською радою Льівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині пункту 13.4 «Загальні збори Учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі Учасники (представники Учасників)».

3. Визнати недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 року Оброшинською сільською радою Льівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині підпункту «г» пункту 13.3 «Відсторонення (звільнення) членів Дирекції».

4. Визнати недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 року Оброшинською сільською радою Льівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині підпункту «ґ» пункту 13.3 «Затвердження складу Дирекції Підприємства».

5. Визнати недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 року Оброшинською сільською радою Льівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині пункту 13.12 «Членами Дирекції є Комерційний директор, Медичний директор, Фінансовий директор».

6. Визнати недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 року Оброшинською сільською радою Льівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині пункту 13.26 «Кожен з учасників Підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників. Учасник не вправі заперечити проти такого призначення члена Дирекції, окрім випадків коли така особа у минолому була звільнена за рішеням загальних зборів учасників на підставі підпунктів 13.35.4 та 13.35.5 Статуту»

7. Стягнути з Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» (79069, м. Львів, вул. Шевченка, 313, код ЄДРПОУ 36544827) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 15 140,00 грн судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.06.2024.

СуддяБерезяк Н.Є.