Постанова

від 04.11.2024 по справі 914/386/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р. Справа №914/386/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді О.В. Зварич

суддівІ.Б. Малех

І.Ю. Панова

секретар судового засідання Р.А. Пишна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 10.07.2024 року (вх. №01-05/1959/24 від 10.07.2024 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 20.06.2024 року (суддя Н.Є.Березяк; повний текст рішення складено 26.06.2024 року)

у справі № 914/386/24

за позовом: ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2 )

до відповідача: Приватного підприємства Перша соціальна медична лабораторія Ескулаб (надалі ПППСМЛ Ескулаб)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_3 (надалі ОСОБА_3 )

про визнання недійсними підпункту г пункту 13.3, підпункту ґ пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства

за участю:

від позивача: ОСОБА_2 ; Хандусенко І.О. адвокат (ордер серії АР № 1205754 від 04.11.2024);

від відповідача: Дуда І.П. адвокат (ордер серії ВС № 1310090 від 16.09.2024);

від третьої особи-1: Петровський Ю.І. адвокат (ордер серії ВС № 1294912 від 09.07.2024); Бочуляк Ю.І. (ордер серії ВС № 1322506 від 04.11.2024);

від третьої особи-2: ОСОБА_3 ; Хандусенко І.О. адвокат (ордер серії АР № 1197310 від 16.09.2024),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Львівської області із позов до Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підпункт «г» пункту 13.3, підпункт «ґ» пункту 13.3, пункт 13.4, пункт 13.12, пункт 13.26 Статуту підприємства підлягають визнанню недійсними, оскільки положення цих пунктів Статуту на момент затвердження не відповідають вимогам Закону №2275-VIII, Цивільного кодексу України та такі порушують право на управління справами підприємства.

Відповідач проти позову заперечив, вважає його безпідставним та таким, що до задоволення не підлягає. В обґрунтування своїх заперечень відповідач покликається на відсутність порушеного права позивача для звернення з позовом.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.06.2024 у справі № 914/386/24 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 Оброшинською сільською радою Львівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині пункту 13.4 «Загальні збори Учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі Учасники (представники Учасників)». Визнано недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 Оброшинською сільською радою Львівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині підпункту «г» пункту 13.3 «Відсторонення (звільнення) членів Дирекції». Визнано недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 Оброшинською сільською радою Львівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині підпункту «ґ» пункту 13.3 «Затвердження складу Дирекції Підприємства». Визнано недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 Оброшинською сільською радою Львівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині пункту 13.12 «Членами Дирекції є Комерційний директор, Медичний директор, Фінансовий директор». Визнано недійсним Статут Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб», зареєстрований 17.10.2023 Оброшинською сільською радою Львівського району Львівської області (номер запису 1004151070056022291), в частині пункту 13.26 «Кожен з учасників Підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників. Учасник не вправі заперечити проти такого призначення члена Дирекції, окрім випадків коли така особа у минулому була звільнена за рішенням загальних зборів учасників на підставі підпунктів 13.35.4 та 13.35.5 Статуту».

Стягнуто з Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» на користь ОСОБА_2 15 140,00 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд, дослідивши оскаржувані пункти Статуту, дійшов висновку про невідповідність положень Статуту підприємства чинному законодавству, а саме підпункт «г» пункту 13.3, підпункт «ґ» пункту 13.3, пункт 13.4, пункт 13.12, пункт 13.26 Статуту підприємства є такими, що порушують законні права позивача та інших учасників підприємства на управління справами підприємства, а відтак підлягають визнанню недійсними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, судове рішення винесено з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, а відтак просить суд його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що заявляючи про порушення своїх прав, позивач очевидно діє недобросовісно, адже просить визнати недійсним положення статуту підприємства щодо членів Дирекції, які були внесені за його ініціативою.

Щодо пункту 13.4 Статуту, то наявність такого пункту в Статуті підприємства, з урахуванням інших положень Статуту, зокрема в частині порядку голосування з питань діяльності підприємства та необхідної кількості голосів для прийняття рішення, жодним чином не обмежує корпоративні права позивача на участь в управлінні діяльністю підприємства. Передбачена статутом кількість голосів (100 % голосів), яка необхідна для прийняття рішення з усіх питань діяльності підприємства, на переконання апелянта, відповідає положенням Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та є правомірною, адже за таке положення Статуту проголосували одностайно всі учасники підприємства на Загальних зборах учасників підприємства, які відбулися 16.10.2023.

Скаржник зазначає, що, визнаючи недійсними п.п. г п. 13.3, п. 13.12 та п. 13.26 Статуту, суд залишив поза увагою п.13.20 Статуту, яким Дирекція обирається Загальними зборами одностайним рішенням строком на 1 (один) календарний рік.

Загалом апелянт вважає, що місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, формально підійшов до позовних вимог про визнання пунктів Статуту недійсними.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/5383/24 від 16.08.2024). Зокрема, позивач заперечує щодо недобросовісної поведінки, стверджуючи, що даний позов в першу чергу спрямований на захист корпоративних прав усіх учасників товариства і відповідає інтересам усіх його учасників. Оскільки у випадку залишення положень Статуту у тій редакції, в якій вони були на момент їх оскарження, такі будуть суперечити нормам чинного законодавства та обмежуватимуть в правах учасників товариства, в т.ч. права на управління підприємством. Так, на його думку, суд дійшов вірного висновку про визнання недійсним п.13.4 Статуту, оскільки закріплення в Статуті поняття «кворуму», надає можливість учасникам підприємства для зловживання правом не приймати участь у зборах та блокувати прийняття рішень більшістю, що може призвести до повної зупинки господарської діяльності підприємства.

Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає право кожного учасника приймати участь в обранні виконавчого органу та вносити без будь-яких обмежень свої пропозиції щодо членів такого. Натомість, обумовлений у Статуті відповідача для учасників обов`язок голосувати на загальних зборах певним чином та заборона заперечити проти такого члена Дирекції, порушує право як позивача, так і інших учасників товариства брати участь в управлінні товариством.

А відтак, позивач вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, представник в судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Третя особа -2 ОСОБА_3 проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/5390/24 від 16.08.2024). Зокрема вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив обставини справи, надав їм належну оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому просить суд апеляційної інстанції залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розгляд клопотань

04.11.2024 на електронну адресу Західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_4 (зареєстроване в канцелярії за вх№ 01-04/7464/24), Львівський апеляційний суд (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/7448/24) та від Sofia Fenko (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/7448/24) надійшли клопотання про надання дозволу на зйомку судового засідання.

Однак, враховуючи, що згідно довідок працівників відділу документального забезпечення Західного апеляційного суду про те, що такі клопотання не містять файлів з кваліфікованим електронним підписом, колегія суддів залишає вказані клопотання без розгляду.

Також 04.11.2024 на адресу суду через систему Електронний суд від представника скаржника надійшло клопотання про зупинення розгляду даної справи № 914/386/24 до набрання законної сили рішенням суду по справі № 914/653/24, яка перебуває в провадженні Західного апеляційного господарського суду, на підставі п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України (зареєстроване в канцелярії суду за вх.№ 01-05/3132/24). Зокрема, заявник вважає, що справа № 914/653/24 за позовом ОСОБА_1 до ПП Перша соціальна медична лабораторія Ескулаб, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним рішень загальних зборів, визнання недійсним статуту та скасування реєстраційних дій/записів є взаємопов`язаною із справою № 914/386/24. А відтак, обставини які будуть встановлені при розгляді господарської справи № 914/653/24 можуть вплинути на обставини під час розгляду справи № 914/386/24.

За наслідками розгляду клопотання колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні, враховуючи наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Згідно із п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до імперативних приписів ч.3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-31 ч.1 ст.227 та п.1 ч.1 ст. 228 цього Кодексу.

Отже, об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку, зокрема господарського судочинства не входить до вичерпного переліку підстав для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті.

Водночас згідно з ч.1 та ч.2 ст.270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Виходячи з системного аналізу змісту положень ч.3 ст.195, ч.1 та ч.2 ст.270 ГПК України, зупинення провадження у справі на підставі п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України допускається лише до початку розгляду (перегляду) апеляційним судом справи по суті. Близькі за змістом правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №902/368/16, від 07.09.2023 у справі №910/15380/21, від 13.04.2023 у справі №914/2150/18, від 01.03.2024 у справі №910/17615/20, від 02.05.2024 у справі № 922/1334/22.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.07.2024 ухвалою Західного апеляційного господарського суду було відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2024 у справі № 914/386/24. Розгляд вказаної апеляційної скарги ухвалою суду від 30.07.2024 був призначений на 16.09.2023. В подальшому в судовому засіданні 16.09.2024 було оголошено перерву до 14.10.2024. А ухвалою суду від 09.10.2024 повідомлено учасників справи про неможливість проведення судового засідання 14.10.2024 у зв`язку з перебуванням члена колегії суддів по розгляду справи № 914/386/24 судді Малех І.Б. у відрядженні, у зв`язку з чим судове засідання переноситься з 14.10.2024 на 04.11.2024.

Зі змісту протоколу судового засідання від 16.09.2024 та ухвали Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 вбачається, що суддя-доповідач у відповідності до вимог ч.5 ст. 270 ГПК України доповіла зміст судового рішення, яке оскаржене, доводи апеляційної скарги тощо, після чого на виконання положень ч. 6 ст.270 ГПК України свої пояснення надали представник скаржника з приводу поданої ним апеляційної скарги, представники позивача, відповідача та третьої особи.

Наведене свідчить, що розгляд (перегляд) апеляційним судом справи по суті вже було розпочато.

В свою чергу, клопотання представника скаржника про зупинення провадження у справі подане до апеляційного суду лише 04.11.2024, тобто вже на стадії апеляційного перегляду справи по суті, що з урахуванням приписів ч.3 ст.195, ч.1 та ч.2 ст.270 ГПК України, свідчить про відсутність передбачених чинним процесуальним законом підстав для зупинення апеляційного провадження на підставі п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України.

А відтак, клопотання про зупинення розгляду справи до задоволення не підлягає.

Обставини справи

ПП ПСМЛ Ескулаб (надалі підприємство, відповідач) є юридичною особою, створеною за законодавством України (ідентифікаційний код: 36544827; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 07.07.2009 №14151020000022291).

Згідно з даними, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, учасниками (засновниками) відповідача є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

Відповідно до п.5.2 Статуту внески учасників в статутному капіталі розподілено наступним чином: частка ОСОБА_2 становить - 43%; частка ОСОБА_3 становить - 14 %; частка ОСОБА_1 становить - 43%.

На момент звернення з позовом підприємство діє на підставі Статуту в редакції, затвердженій Загальними зборами учасників (протокол № 16/10/23 від 16.10.2023).

Вищим органом управління підприємства є Загальні збори учасників, які складаються з учасників або призначених ними представників (пункт 13.1 Статуту).

Загальні збори учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі учасники (представники учасників) (пункт 13.4 Статуту).

Підпунктом «г» пункту 13.3 Статуту передбачено, що до компетенції загальних зборів належить: «Затвердження складу Дирекції Підприємства», а підпунктом «ґ» пункту 13.3 передбачено "Відсторонення ( звільнення) членів Дирекції".

Вирішення питань поточної (оперативної) діяльності підприємства покладається на Дирекцію підприємства. Кількісний склад Дирекції становить 3 (три) особи. Членами Дирекції є Комерційний директор, Медичний директор, Фінансовий директор. Дирекція здійснює свої повноваження колегіально ( пункт 13.12 Статуту).

Кожен з учасників підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників. Учасник не вправі заперечити проти такого призначення члена Дирекції, окрім випадків, коли така особа у минулому була звільнена за рішенням загальних зборів учасників на підставі підпунктів 13.35.4 та 13.35.5 Статуту (пункт 13.26 Статуту).

Позивач вважає, що пункти Статуту 13.4., 13.12., 13.26 не відповідають вимогам закону та відповідно порушують його права на управління підприємством, оскільки при відсутності одного з учасників на зборах - вони вважаються не правомочними, а відтак жодних рішень Збори приймати не можуть. У випадку усунення одного із членів Дирекції, вирішення питань поточної діяльності є неможливим, що фактично унеможливлює діяльність підприємства, призводить до невиплати зарплат, укладання договорів, сплату орендних платежів та інше.

Зазначені обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога позивача до ПП ПСМЛ Ескулаб про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано, що установчим документом товариства є статут, у якому зазначаються відомості, зокрема, про органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.

Статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту, який за змістом частини другої статті 20 ГК України може бути визнаний недійсним, якщо його положення суперечать законодавству.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, за наявності відповідного спору положення статуту товариства, які не відповідають вимогам законодавства, та порушують права чи охоронювані законом інтереси учасника (позивача), можуть бути визнані недійсними шляхом подання позову щодо недійсності статуту.

У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються. При цьому задоволення позовних вимог судом не повинно порушувати прав інших осіб.

Схожі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №922/172/16, від 02.08.2022 у справі № 926/365/19, від 09.02.2022 у справі № 916/3828/20, від 18.05.2022 у справі №910/17657/20, від 20.03.2024 у справі №910/20940/21, від 26.06.2024 у справі № 914/1833/23.

Щодо визнання недійсним пункту 13.4 Статуту, яким передбачено, що "Загальні збори Учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі Учасники (представники Учасників)" судом встановлено:

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці (ст.113 ГК України).

Оскільки підприємство-відповідач засноване на приватній власності кількох осіб (засновників), а його статутний капітал поділений між учасниками на частки, згідно з наведеною правовою позицією Верховного Суду до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю», які регулюють правовідносини щодо порядку скликання та проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно з частинами 1-5 статті 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим голосуванням, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 13 ч.2 ст.30 цього Закону, приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Рішення загальних зборів учасників з питань, передбачених пунктами 4, 5, 9, 10 ч.2 ст. 30 цього Закону, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Відповідно до частини 6 статті 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.

Та обставина, що Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містить прямої (буквальної) заборони встановлювати відсоток голосів учасників, за умови присутності яких загальні збори учасників вважаються повноважними, не означає, що статут товариства, що містить положення про кворум, не суперечить закону.

Така заборона випливає як із змісту статті 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка пов`язує факт прийняття рішень загальними зборами учасників лише з наявністю необхідної кількості голосів учасників, що підтримали таке рішення, і передбачає можливість встановлювати у статуті товариства лише іншу кількість голосів, тим самим імперативно забороняє інше, так з мети законодавчих змін (виключення поняття кворуму та можливості встановлення кількості голосів учасників для кворуму) - надання більших гарантій реалізації корпоративних прав учасників в управлінні товариством та прийняття ними рішень, запобігання та унеможливлювання зловживання правом не брати участь у зборах, що призводить до блокування прийняття рішень більшістю.

Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеним в постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 910/10275/20, від 16.02.2022 у справі №922/1122/21, від 10.11.2021 у справі № 910/11992/20, які є чіткими, зрозумілими, послідовними та сприяють однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.

Статутом відповідача встановлено, що «Загальні збори Учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні всі Учасники (представники Учасників)» (пункт 13.4 Статуту).

Тобто, правомочність вищого органу управління підприємства та відповідно можливість прийняття рішень пов`язане з умовою присутності всіх учасників, яким в сукупності належить 100 % статутного капіталу.

Таким чином, в Статуті закріплено поняття «кворуму», яке надає можливість для зловживання правом не приймати участь у зборах та блокувати прийняття рішень більшістю, що може призвести до повної зупинки господарської діяльності підприємства.

Більше того, Статутом підприємства передбачено, що «У випадку неможливості скликання Дирекції із будь-яких причин протягом двох днів, а щодо питань, які потребують термінового вирішення-негайно, скликаються Загальні Збори Підприємства, які вправі вирішити будь-які питання, у тому числі ті, які віднесені до компетенції Дирекції Підприємства».

Вирішення питань віднесених до компетенції Дирекції потребують оперативності, адже такі впливають на загальний фінансовий результат підприємства.

При цьому, рішення з таких питань відповідно до вимог частини 4 статті 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Окрім цього, як зазначає позивач, наявність в Статуті положення про «кворум» зупине діяльність підприємства, у випадку дострокового припинення повноважень одного з членів Дирекції (п.13.35 Статуту), оскільки в такому випадку виконавчий орган буде не правомочним приймати рішення (п.13.31 Статуту), та вирішення усіх питань покладається на Загальні збори (п.13.30 Статуту).

Установчим документом товариства є Статут (ч.1 ст. 11 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону (ч.6 ст.11 Закону).

Згідно з пунктом 8.1.1 Статуту учасники підприємства мають право брати участь в управлінні справами підприємства.

Статтею 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено перелік прав учасників, до яких зокрема належить право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.

Окрім цього, пунктом «а» ч.1 ст.116 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники товариства, серед іншого, мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №922/172/16).

З огляду на викладені обставини, пункт 13.4. Статуту підлягає визнанню недійсним, оскільки положення такого на момент затвердження не відповідали вимогам ст.34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» і та такий порушує право учасників на управління справами підприємства.

Щодо визнання недійсним підпункту г пункту 13.3, підпункту ґ пункту 13.3, пунктів 13.12, 13.26 Статуту, суд встановив таке.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (ч.1 ст.39 Закону).

До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (ч.2 ст.39 Закону).

Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень (ч.3 ст.39 Закону).

Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва (ч. 4 ст.39 Закону).

Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є «дирекція», а його голови «генеральний директор», якщо статутом не передбачені інші назви (ч.5 ст.39 Закону).

За змістом пункту 13.13 Статуту підприємства - Дирекція є колегіальним виконавчим органом відповідача.

Відповідно до пункту 13.26 Статуту кожен з учасників підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників. Учасник не вправі заперечити проти такого призначення члена Дирекції, окрім випадків коли така особа у минулому була звільнена за рішенням загальних зборів учасників на підставі підпунктів 13.35.4 та 13.35.5 Статуту.

У відповідності до ст.29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Приписами п.7 ч.2 ст.30 Закону визначено, що до компетенції загальних зборів учасників належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Подібна за змістом норма передбачена ч.1 ст.99 ЦК України «Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад».

Наведені норми законодавства передбачають право кожного учасника приймати участь в обранні виконавчого органу та вносити без будь-яких обмежень свої пропозиції щодо членів такого.

Водночас, встановлення у статуті відповідача для учасників обов`язку голосувати на загальних зборах певним чином (кожен з учасників підприємства призначає одного члена Дирекції, яке оформлюється рішенням такого учасника у письмовій довільній формі та доводиться до відома інших учасників) та заборона заперечити проти такого призначення члена Дирекції - п. 13.26 Статуту) порушує право позивача брати участь в управлінні товариством, зокрема у формуванні виконавчого органу товариства, у той спосіб (у тій формі), який вони вважатимуть за необхідне задля досягнення цілей товариства, а саме позбавляє учасника товариства права не підтримати кандидатури членів дирекції, що пропонуються до обрання.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 09.06.2020 у справі № 910/1654/19.

Окрім вказаного, не відповідає закону можливість учасника за власним рішенням призначати члена Дирекції підприємства, оскільки таке право належить до виключної компетенції Загальних Зборів (п.7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ч. 1 ст. 99 ЦК України).

В даній ситуації положення Статуту про призначення членів виконавчого органу за рішенням учасників (п.13.26) призвело до невірного визначення в цій частині компетенції Загальних зборів.

Зокрема, підпунктом «ґ» пункту 13.3 Статуту передбачено, що до компетенції Загальних зборів учасників належить «затвердження складу Дирекції Підприємства».

Однак, таке положення не відповідає вимогам закону, оскільки загальним зборам надається право «обирати одноосібний виконавчий орган товариства або членів колегіального виконавчого органу» (п.7 ч.2 ст. 30 Закону), а не затверджувати.

Тобто, законодавцем встановлено єдиний вірний порядок, який необхідно застосовувати Учасниками при формуванні виконавчого органу. Процедура «обрання» членів виконавчого органу дозволяє провести обговорення кандидатур на посади, та у випадку незгоди-не підтримати (не обрати) такого кандидата.

При цьому, передбачений Статутом спосіб формування виконавчого органу через затвердження його членів позбавляє учасника товариства права не підтримати кандидатури членів дирекції, що пропонуються.

Таким чином, підпункт «ґ» пункту 13.3 Статуту порушує право учасників брати участь в управлінні справами підприємства.

Відповідно до пункту 13.12. Статуту вирішення питань поточної (оперативної) діяльності підприємства покладається на Дирекцію підприємства. Кількісний склад Дирекції становить 3 (три) особи. Членами Дирекції є Комерційний директор, Медичний директор, Фінансовий директор. Дирекція здійснює свої повноваження колегіально.

Призначення, звільнення з посад Комерційного директора, Медичного директора, Фінансового директора та укладення трудових договорів (на визначений/невизначений строк) регулюється відповідними положеннями Кодексу законів про працю.

Зокрема, у відповідності до ст. 23 Кодексу законів про працю трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Згідно з пунктом 13.20 Статуту Дирекція підприємства обирається строком на 1 (один) рік.

Після закінчення вказаного строку припиняються повноваження конкретних осіб, які займають посади Комерційного директора, Медичного директора та Фінансового директора за трудовими договорами, укладеними на невизначений строк, виключно як членів виконавчого органу (Дирекції).

При цьому, вони залишаться на посадах Медичного директора, Комерційного директора та Фінансового директора відповідно, оскільки закінчення строку, на який особу обрано членом Дирекції, не припиняє трудових відносин з відповідачем щодо зазначених посад.

В такому випадку, учасники повністю позбавляються можливості обрати нових членів Дирекції, оскільки положення Статуту (пункт 13.12.) визначають, що такими можуть бути виключно Медичний директор, Комерційний директор, Фінансовий директор.

Відповідно до пункту 8.1.1 Статуту учасники підприємства мають право брати участь в управлінні справами підприємства.

Статтею 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено перелік прав учасників до яких зокрема належить право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.

Окрім цього, п. «а» ч. 1 ст. 116 ЦК України встановлено, що учасники товариства, серед іншого, мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

З огляду на викладені обставини, положення підпункт «ґ» пункту 13.3 та пункти 13.12, 13.26. Статуту на момент затвердження не відповідають вимогам п.7 ч.2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ч.1 ст.99 ЦК України та є такими, що порушують право на управління справами підприємства.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №926/365/19, зокрема зазначив, що вимога щодо про визнання положень статуту недійсними, призведе до реального відновлення корпоративного права позивача та свідчить про ефективність обраного способу захисту в цій частині.

Крім того, Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №922/172/16, від 02.08.2022 у справі №926/365/19, від 24.11.2022 у справі № 916/2499 вказав, що господарським судам слід звернути увагу на необхідності аналізу положень статуту на відповідність їх вимогам законодавства. Підставою для визнання недійсним пункту статуту є, зокрема, його невідповідність вимогам чинного законодавства, тобто його незаконність. Як внаслідок визнання недійсним, так і внаслідок визнання незаконним на підставі рішення суду, відповідне положення статуту вважається таким, що не має правової сили.

Аналізуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені судом обставини у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_2 до ПП «ПСМЛ «Ескулаб» про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.4, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту підприємства та таких, що підлягають задоволенню.

Щодо зауваження представника скаржника в судовому засіданні про те, що суд першої інстанції у рішенні залишив поза увагою та не надав оцінки позову в частині зобов`язання державного реєстратора вчинити дії щодо внесення до Реєстру інформації про визнання недійсними підпункту «г» пункту 13.3, підпункту «ґ» пункту 13.3, пункту 13.12, пункту 13.26 Статуту, апеляційна інстанція зазначає таке.

Приписами ст. 269 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.5).

Згідно з ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2024 у справі 756/11081/20, зауважила, що суд апеляційної інстанції не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника. Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Проаналізувавши зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зауважує, що скаржник жодних доводів щодо позовної вимоги про зобов`язання державного реєстратора вчинити дії щодо внесення до Реєстру інформації про визнання недійсними пунктів Статуту не наводить. Натомість, доводи апеляційної скарги фактично стосуються судового рішення в частині задоволених позовних вимог. Тобто, скаржником в цій частині позовної вимоги рішення місцевого господарського суду не оскаржується.

Враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції ,визначені ст.269 ГПК України, правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі 756/11081/20, колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в частині, яка не оскаржувалася скаржником.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 921/703/23.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Водночас, частини 1,3,4 ст. 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14, 76-79 ГПК України, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими, в свою чергу скаржником належними та допустимими доказами не спростовані, а відтак судом першої інстанції правомірно задоволені.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати.

Згідно з 2 ч.4 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі у разі задоволення позову - покладається на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишається за скаржником.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 10.07.2024 року (вх. №01-05/1959/24 від 10.07.2024 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 20.06.2024 року у справі № 914/386/24 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст постанови складено 08.11.2024.

Головуючий суддяО.В. Зварич

судді І.Б. Малех

І.Ю. Панова