Постанова

від 26.06.2024 по справі 916/938/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/938/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 (судді: Філінюк І. Г. - головуючий, Аленін О. Ю., Богатир К. В.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесакомунекологія" у справі

за позовом заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби

до Управління капітального будівництва Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесакомунекологія"

про визнання недійсним договору та стягнення 8 152 000,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову

1.1. Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби до Управління капітального будівництва Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесакомунекологія" (далі - ТОВ "Одесакомунекологія") про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти від 06.12.2017 № 166-17/П "Капітальний ремонт стадіону ОСШ № 40 за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 15а", укладеного між відповідачами у справі; та стягнення з ТОВ "Одесакомунекологія" на користь Управління капітального будівництва Одеської міської ради 8 152 000,00 грн, а з Управління капітального будівництва Одеської міської ради одержані ним за рішенням суду 8 152 000,00 грн стягнути в дохід держави.

Позов обґрунтовано обставинами укладання оспорюваного договору всупереч інтересам держави та суспільства, оскільки з боку ТОВ "Одесакомунекологія" мали місце антиконкурентні узгоджені дії, направлені на спотворення результатів публічної закупівлі, за результатами якої укладено такий договір.

1.2. Одночасно з позовом прокурор подав до суду заяву, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ "Одесакомунекологія" та знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 8 152 000,00 грн.

Заява з посиланням на положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України обґрунтована наявністю підстав для вжиття обраного прокурором заходу забезпечення позову, оскільки виконання майбутнього судового рішення у справі у разі задоволення позову залежатиме від тієї обставини чи матиме відповідач грошові кошти для задоволення позовних вимог.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.03.2024 (суддя Лічман Л. В.) у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовлено.

Аргументуючи ухвалу, місцевий господарський суд виходив із недоведеності прокурором викладених у заяві обставин та передумов, необхідних для вжиття заходів забезпечення позову.

2.2. За наслідками перегляду вказаної ухвали Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 15.04.2024 (судді: Філінюк І. Г. - головуючий, Аленін О. Ю., Богатир К. В.) скасував ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.03.2024 та прийняв нове рішення, яким заяву прокурора про забезпечення позову задовольнив. На період розгляду справи накладено арешт на грошові кошти ТОВ "Одесакомунекологія" у розмірі 8 152 000,00 грн, які знаходяться в банківський установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання постанови суду про забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд, керуючись положеннями статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи сталу судову практику Верховного Суду у питанні застосування вказаних норм, дійшов висновку про наявність у наведеному випадку підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову. При цьому суд виходив із того, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі в обраний прокурором спосіб відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову; обставини щодо ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів є доведеними.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанцій, ТОВ "Одесакомунекологія" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у цій справі, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.03.2024 залишити без змін.

Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, неврахування позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 14.12.2022 у справі № 904/1513/22, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23, від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 щодо необхідності дотримання принципів співмірності та адекватності заходів забезпечення позову.

Зокрема, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції не перевірив і не застосував принципів адекватності та співмірності застосованого заходу забезпечення позову; суд не аналізував при обранні міри заходу забезпечення реальних фактичних обставин справи.

3.2. Від прокурора та позивачів відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Одесакомунекологія" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 в порядку письмового провадження; витребувано з Господарського суду Одеської області/Південно-західного апеляційного господарського суду справу № 916/938/24.

Згідно з інформацією автоматизованої бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" справа № 916/938/24 надійшла до Верховного Суду 24.06.2024.

З урахуванням викладеного, справу розглянуто у розумні строки після надходження матеріалів справи на запит до суду касаційної інстанції.

4.2. Переглянувши оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.

4.3. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду у цій справі про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

4.4. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)

У разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

4.5. Предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів у розмірі 8 152 000,00 грн, тобто вимоги майнового та немайнового характеру.

4.6. Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову цій справі, апеляційний господарський суд урахував положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також сталу судову практику суду касаційної інстанції у застосуванні цих норм, надав оцінку наведеному у заяві прокурора обґрунтуванню та установив, що виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежитиме від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Також суд установив, що адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Разом із тим суд апеляційної інстанції констатував, що вжиття заходу забезпечення позову у цій справі, обраного прокурором, відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу.

Водночас суд не установив, що вжиття заходу забезпечення позову у цій справі призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а також створення перешкод у господарській діяльності відповідача. При цьому суд апеляційної інстанції акцентував на тому, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.7. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених перелічених ним у касаційній скарзі постановах у інших справах, оскільки застосування судами процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у вказаних справах залежало від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень. Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції принципів адекватності та співмірності застосованого заходу забезпечення позову, оскільки такі твердження спростовуються змістом оскарженої постанови, позаяк суд апеляційної інстанції достеменно установив, що обраний прокурором засіб забезпечення позову у виді арешту грошових коштів є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, а тому колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника у цій частині.

Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника, що він не позбавлений права відповідно до положень статті 145 Господарського процесуального кодексу України звернутись до суду з вмотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, зокрема, в частині накладення арешту на його грошові кошти.

4.8. На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для забезпечення позову. За результатами перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у касаційному порядку Верховний Суд не встановив порушення ним норм процесуального права чи неврахування сформованої практики Верховного Суду у цій категорії справ, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.4. Таким чином, перевіривши постанову суду апеляційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної у справі постанові не знайшли підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

6. Судові витрати

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесакомунекологія" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі № 916/938/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак