Окрема думка

від 25.06.2024 по справі 190/349/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.,

25 червня 2024 року

м. Київ

справа № 190/349/21

провадження № 61-15118св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року залишив без змін.

В постанові касаційний суд зазначив, зокрема, що:

«апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не підписував оспорюваний договір дарування від 18 серпня 2000 року, що підтверджується відповідним висновком судової почеркознавчої експертизи, на спростовання якого відповідач доказів не надав. Тому обґрунтовано вважав наявними підстави для визнання такого договору недійсним на підставі частини першої статті 48 ЦК УРСР;

відповідач заявив про застосування позовної давності;

звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 вказував, що оспорюваний договір він не підписував, а про його наявність стало відомо лише у липні 2020 року, після отримання відповідного листа П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області;

відповідач не надав доказів, що позивач знав або міг довідатись про вчинення цього договору раніше.

Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 більше двадцяти років не цікавився своїм правом на земельну ділянку, хоча до 20 липня 2000 року проживав у с. Пальмирівка П`ятихатського району Дніпропетровської області, оскільки вирішуючи питання коли особа довідалась чи могла довідатись про порушення свого права слід виходити з об`єктивної можливості цієї особи знати про обставини порушення її прав. Колегія суддів враховує специфіку спірних правовідносин, зокрема, що сертифікат про право на земельну ділянку посвідчує майнове право на земельну ділянку (пай), а не на сформовану земельну ділянку, законодавство (на час спірних правовідносин) не містило граничних термінів реалізації права власників земельних часток (паїв) на виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та передбачає порядок використання невитребуваних земельних ділянок на земельні частки (паї) (стаття 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)). Тому за встановлених обставин цієї справи не можливо виключати, що позивач міг не бути обізнаним про наявність оспорюваного договору тривалий час, і саме відповідач має довести, що про порушення свого права позивач міг дізнатися раніше;

вказав, що посилання в касаційній скарзі на те, що у договорі дарування була зазначена нова адреса ОСОБА_2 , що може свідчити про те, що ОСОБА_2 був присутній у нотаріальній конторі і підписав договір, спростовується висновком експерта, якому апеляційний суд надав належну оцінку.

Не можу погодитися із вказаною постановою касаційного суду з таких мотивів.

1. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).

1.1. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

1.2. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

1.3. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

1.4. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга статті 89 ЦПК України).

1.5. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

1.6. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

2. Під час розгляду справи в суді першої інстанції суд встановив, що:

позивач, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, в подальшому заявив клопотання про проведення почеркознавчої експертизи за висновками якої в графі: «Дарувальник» підпис виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. Проте, при призначенні судом комісійної судово-почеркознавчої експертизи, запитувані експертами документи позивачем надані не були.

представником позивача на вимогу експертів про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, на електрону адресу суду надійшло клопотання про неможливість надати витребувані документи та заявлено вимогу про відновлення розгляду справи;

03 березня 2023 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повідомив про те, що ухвала суду від 12 серпня 2022 року про призначення судової почеркознавчої експертизи залишена без виконання в зв`язку з тим, що не проведена оплата проведення експертизи.

2.1. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

2.2. У змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу. Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Отже, призначення експертизи можливе з власної ініціативи суду, що відрізняє новий ЦПК України від ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року. Таким чином, лише у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України). Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21 (провадження № 61-9158св22); від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61-431св23), від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22 (провадження № 61-2665св23).

3. За таких обставин очевидно, що касаційному суду належало постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Суддя В. І. Крат