Ухвала

від 26.06.2024 по справі 352/2243/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 352/2243/18

провадження № 61-4333ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рона», приватного нотаріуса

Івано-Франківського міського нотаріального округу Грицак Ольги Іванівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроторг Прикарпаття», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгово-комерційна компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», Головного управління Держгеокадастру в

Івано-Франківській області, Управління реєстраційних процедур

Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсними іпотечних договорів, визнання протиправними дій нотаріуса при посвідченні іпотечних договорів, визнання частково недійсним договору про внесення змін до генерального договору про здійснення кредитування, скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно, визнання незаконними дій, пов`язаних з виготовленням технічної документації на об`єкти нерухомого майна та оцінкою майна, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рона»

(далі - ТОВ «Компанія Рона») про визнання договору іпотеки недійсним.

У травні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 подали до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2020 року

залучив до участі у справі правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк» -

АТ «Альфа-Банк».

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 16 липня 2020 року залучив до участі у справі правонаступника первісного відповідача АТ «Альфа-Банк» - АТ «Сенс Банк».

У липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до суду першої інстанції

до відповідачів АТ «Альфа-Банк», ТОВ «Компанія «Рона», приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Грицак О. І.,

ТОВ «Євроторг Прикарпаття», ТОВ «Українська торгово-комерційна компанія», ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське бюро технічної інвентаризації» заяву про збільшення позовних вимог.

У травні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 подали до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог.

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою

від 09 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою

від 10 жовтня 2023 року скасував заходи забезпечення позову згідно

з ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 20 грудня 2021 року.

Не погодившись з ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2023 року та ухвалою цього ж суду від 10 жовтня

2023 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в апеляційному порядку.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня

2023 року та ухвалу цього ж суду від 10 жовтня 2023 року залишив без задоволення.

19 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 09 квітня 2024 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику: подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із наведеними причинами пропуску такого строку та доказами щодо недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України; надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; уточнити прохальну частину. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

Залишаючи касаційну скаргу без руху, касаційний суд виснував, що доказів поважності пропуску строку для звернення з касаційною скаргою ОСОБА_1 до суду не надав, як і не продемонстрував добросовісного ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження.

У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження заявник вказував, що повний текст постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року він особисто не отримував, оскільки у період

з 03 лютого до 18 березня 2024 року перебував за межами Івано-Франківської області. Касаційна скарга направлена до суду касаційної інстанції 19 березня

2024 року.

Таким чином, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не містило доказів наявності об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником, а тому Верховний Суд запропонував надати докази щодо недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України.

15 квітня 2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу ухвали Верховного Суду

від 09 квітня 2024 року.

17 квітня 2024 року копія ухвали суду касаційної інстанції від 09 квітня

2024 року направлена засобами поштового зв`язку на адресу заявника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі, та отримана заявником 22 квітня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів касаційного провадження.

Також копія ухвали суду касаційної інстанції від 09 квітня 2024 року направлена заявнику ОСОБА_1 через систему «Електронний суд», документ доставлений до електронного кабінету заявника 13 квітня 2024 року

о 07:14:44, що підтверджується повідомленням про доставлення електронного листа.

Покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо сплати судового збору

у встановлених порядку і розмірі у справі є виконанням вимог

статті 392 ЦПК України.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги як неподаної особі, яка її подала,

з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 27 червня

2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» (заява № 70329/12

та 5 інших заяв) зазначав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

(частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

ЄСПЛ вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Заявник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 09 квітня 2024 року, зокрема не подав заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із наведеними причинами пропуску такого строку та доказами щодо недотримання апеляційним судом вимог, встановлених

статтею 272 ЦПК України; не додав документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, не уточнив прохальну частину касаційної скарги.

На час вирішення питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року будь-які заяви або клопотання від заявника засобами поштового зв`язку або через систему «Електронний суд» не надходили, недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалі Верховного Суду від 09 квітня 2024 року не усунено.

Заявникові надавався достатній строк для усунення недоліків касаційної скарги, з урахуванням обставин, які склалися у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, однак він не проявив належної обачності в захисті своїх прав, не цікавився результатами розгляду касаційної скарги.

Оскільки заявник не виконав вимог ухвали Верховного Суду від 09 квітня 2024 року, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року має бути визнана неподаною та повернута заявникові.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права.

Тому повернення касаційної скарги не є порушенням права заявника на доступ до суду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року вважати неподаною та повернути заявникові.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська