Постанова

від 22.08.2024 по справі 352/2243/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 352/2243/18

провадження № 61-4333св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,відповідачі: Акціонерне товариство «Сенс Банк», який є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рона», приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Грицак Ольга Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроторг Прикарпаття», Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська торгово-комерційна компанія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, Обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05 листопада 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рона»

(далі - ТОВ «Компанія «Рона»), в якому просили:

- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений ОСОБА_1 шляхом складення заяви про надання згоди на укладання ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Компанія «Рона» договору про передачу в іпотеку нерухомого майна та земельної ділянки, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Грицак О. І. (далі - приватний нотаріус

Івано-Франківського МНО) 17 вересня 2014 року за реєстровим № 814;

- визнати недійсним іпотечний договір від 17 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 815 зі всіма змінами і доповненнями, щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

06 травня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просили:

- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений ОСОБА_1 шляхом складення заяви про надання згоди на укладання ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Компанія «Рона» договору про передачу в іпотеку нерухомого майна та земельної ділянки, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І.

17 вересня 2014 року за реєстровим номером 814;

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Грицак О. І. щодо недодержання вимог законодавства при посвідченні іпотечного договору від 17 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», реєстровий № 815, в якому відсутні істотні умови договору;

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Грицак О. І. щодо недодержання вимог законодавства при посвідченні іпотечного договору від 26 грудня 2014 року, укладеного між

ТОВ «Євроторг Прикарпаття» та АТ «Укрсоцбанк», та договору про внесення змін і доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. 26 грудня 2014 року за реєстровим

№ 1114, що посвідчений 26 червня 2015 року за реєстровим № 273,

які стосуються неіснуючого нерухомого майна;

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Грицак О. І. щодо недодержання вимог законодавства при посвідченні іпотечного договору від 26 грудня 2014 року, укладеного між ТОВ «Українська торгово-комерційна компанія» та АТ «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 1114,

та договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І.

26 грудня 2014 року за реєстровим № 1114, що посвідчений 26 червня

2015 року за реєстровим № 271, які стосуються неіснуючого нерухомого майна.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2020 року

залучив до участі у справі правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк» -

АТ «Альфа-Банк».

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 16 липня 2020 року залучив до участі у справі правонаступника первісного відповідача АТ «Альфа-Банк» - АТ «Сенс Банк».

16 липня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду першої інстанції із заявою про збільшення позовних вимог до АТ «Альфа-Банк»,

ТОВ «Компанія «Рона», приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО

Грицак О. І., ТОВ «Євроторг Прикарпаття», ТОВ «Українська

торгово-комерційна компанія», ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області

(далі - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області), Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі - ОКП «Івано-Франківське ОБТІ»), у якій доповнили свій позов такими вимогами:

- визнати недійсними пункти 1, 2 договору від 26 грудня 2014 року про внесення змін № 1 до Генерального договору № 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня 2014 року;

- визнати недійсним іпотечний договір від 26 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «Євроторг Прикарпаття» та АТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 1110 зі всіма додатками, а також змінами та доповненнями, що внесені на підставі договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І.

26 грудня 2014 року за реєстровим № 1110, що посвідчений 26 червня

2015 року за реєстровим № 273, та скасувати реєстрацію речових прав на вказане нерухоме майно за адресою: місто Івано-Франківськ, бульвар Південний, 24-В; зареєстрованого за № 27947714 від 10 жовтня 2014 року, власник ТОВ «Євроторг Прикарпаття»;

- визнати недійсним іпотечний договір від 26 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «Українська торгово-комерційна компанія» та АТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 1114 зі всіма додатками, а також змінами та доповненнями, що внесені на підставі договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. 26 грудня 2014 року за реєстровим № 1114, що посвідчений

26 червня 2015 року за реєстровим № 271, та скасувати реєстрацію речових прав на вказане нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованого за № 16678022 від 22 жовтня 2014 року та за № 16677787 від 22 жовтня 2014 року;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області скасувати реєстрацію земельної ділянки за адресою: місто Івано-Франківськ, бульвар Південний 24-В, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:002:0312;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області скасувати реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:001:0001;

- визнати дії ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», пов`язані з виготовленням та затвердженням технічних паспортів на об`єкти за адресами: місто

Івано-Франківськ, бульвар Південний, 24-В та АДРЕСА_2 , неправомірними (незаконними);

- визнати дії ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», пов`язані із оцінкою майна за адресою: АДРЕСА_3 та майна за адресою: АДРЕСА_2 , незаконними.

18 травня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду першої інстанції із заявою про збільшення позовних вимог, у якій доповнили позов трьома новими вимогами, а саме просили:

- визнати недійсним договір про внесення змін № 4 до Генерального договору № 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня

2014 року;

- визнати недійсним додаток № 6.4.1 до Генерального договору

№ 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня 2014 року про мультивалютну відновлювальну кредитну лінію;

- визнати недійсним додаток № 6.6.1 до Генерального договору

№ 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня 2014 року про відкриття акредитивів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви

їх ухвалення

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою

від 09 жовтня 2023 року (у складі судді Хоминець М. М.) позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишив без розгляду на підставі пункту 3 частини першої

статті 257 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду).

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою

від 10 жовтня 2023 року скасував заходи забезпечення позову згідно

з ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 20 грудня 2021 року.

Не погодившись з ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2023 року та ухвалою цього ж суду від 10 жовтня

2023 року, ОСОБА_2 оскаржив їх в апеляційному порядку.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишив без задоволення. Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня

2023 року та ухвалу цього ж суду від 10 жовтня 2023 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачі та їх представник, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, 31 липня та 09 жовтня 2023 року не з`явилися у ці судові засідання, не надіслали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. Повторна неявка позивачів та/або їх представника в судове засідання перешкоджає розгляду справи, всебічному і повному з`ясуванню обставин справи. Таким чином, враховуючи предмет спору, позов слід залишити без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню позивачів до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Також заявниця вказала, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме зазначає, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що жодних ухвал, повісток суд першої інстанції заявниці на направляв. Крім того, не містить ухвал про призначення справи до судового розгляду

на 31 липня та 09 жовтня 2023 року, тому позивачі не могли з`явитися у вказані судові засідання.

Заявниця вважає, що суд апеляційної інстанції прямо порушив норми процесуального права, що свідчить про обмеження у доступі до правосуддя, яке захищається статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Доводи інших учасників справи

У липні 2024 року АТ «Сенс Банк» та ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до АТ «Укрсоцбанк», ТОВ «Компанія «Рона»,

в якому просили:

- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений ОСОБА_1 шляхом складення заяви про надання згоди на укладання ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Компанія «Рона» договору про передачу в іпотеку нерухомого майна та земельної ділянки, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І.

17 вересня 2014 року за реєстровим № 814;

- визнати недійсним іпотечний договір від 17 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 815 зі всіма змінами і доповненнями, щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

06 травня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просили:

- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений ОСОБА_1 шляхом складення заяви про надання згоди на укладання ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Компанія «Рона» договору про передачу в іпотеку нерухомого майна та земельної ділянки, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І.

17 вересня 2014 року за реєстровим номером 814;

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Грицак О. І. щодо недодержання вимог законодавства при посвідченні іпотечного договору від 17 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», реєстровий № 815, в якому відсутні істотні умови договору;

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Грицак О. І. щодо недодержання вимог законодавства при посвідченні іпотечного договору від 26 грудня 2014 року, укладеного між ТОВ «Євроторг Прикарпаття» та АТ «Укрсоцбанк», та договору про внесення змін і доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом

Івано-Франківського МНО Грицак О. І. 26 грудня 2014 року за реєстровим

№ 1114, що посвідчений 26 червня 2015 року за реєстровим № 273, які стосуються неіснуючого нерухомого майна;

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Івано-Франківського

МНО Грицак О. І. щодо недодержання вимог законодавства при посвідченні іпотечного договору від 26 грудня 2014 року, укладеного між ТОВ «Українська торгово-комерційна компанія» та АТ «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 1114, та договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І.

26 грудня 2014 року за реєстровим № 1114, що посвідчений 26 червня

2015 року за реєстровим № 271, які стосуються неіснуючого нерухомого майна.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2020 року

залучив до участі у справі правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк» -

АТ «Альфа-Банк».

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 16 липня 2020 року залучив до участі у справі правонаступника первісного відповідача АТ «Альфа-Банк» - АТ «Сенс Банк».

16 липня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду першої інстанції із заявою про збільшення позовних вимог до АТ «Альфа-Банк»,

ТОВ «Компанія «Рона», приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО

Грицак О. І., ТОВ «Євроторг Прикарпаття», ТОВ «Українська

торгово-комерційна компанія», ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги»,

ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, ОКП «Івано-Франківське ОБТІ»,

у якій доповнили свій позов такими вимогами:

- визнати недійсними пункти 1, 2 договору від 26 грудня 2014 року про внесення змін № 1 до Генерального договору № 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня 2014 року;

- визнати недійсним іпотечний договір від 26 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «Євроторг Прикарпаття» та АТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 1110 зі всіма додатками, а також змінами та доповненнями, що внесені на підставі договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І.

26 грудня 2014 року за реєстровим № 1110, що посвідчений 26 червня

2015 року за реєстровим № 273, та скасувати реєстрацію речових прав на вказане нерухоме майно за адресою: місто Івано-Франківськ, бульвар Південний, 24-В; зареєстрованого за № 27947714 від 10 жовтня 2014 року, власник ТОВ «Євроторг Прикарпаття»;

- визнати недійсним іпотечний договір від 26 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «Українська торгово-комерційна компанія» та АТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. за реєстровим № 1114 зі всіма додатками, а також змінами та доповненнями, що внесені на підставі договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Грицак О. І. 26 грудня 2014 року за реєстровим № 1114, що посвідчений

26 червня 2015 року за реєстровим № 271, та скасувати реєстрацію речових прав на вказане нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованого за № 16678022 від 22 жовтня 2014 року та за № 16677787 від 22 жовтня 2014 року;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області скасувати реєстрацію земельної ділянки за адресою: місто Івано-Франківськ, бульвар Південний 24-В, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:002:0312;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області скасувати реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:04:001:0001;

- визнати дії ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», пов`язані з виготовленням та затвердженням технічних паспортів на об`єкти за адресами:

АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , неправомірними (незаконними);

- визнати дії ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», пов`язані із оцінкою майна за адресою: АДРЕСА_3 та майна за адресою: АДРЕСА_2 , незаконними.

18 травня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду першої інстанції із заявою про збільшення позовних вимог, у якій доповнили позов трьома новими вимогами, а саме просили:

- визнати недійсним договір про внесення змін № 4 до Генерального договору № 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня

2014 року;

- визнати недійсним додаток № 6.4.1 до Генерального договору

№ 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня 2014 року про мультивалютну відновлювальну кредитну лінію;

- визнати недійсним додаток № 6.6.1 до Генерального договору

№ 06.201-72/025 про здійснення кредитування від 17 вересня 2014 року про відкриття акредитивів.

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою

від 09 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишив без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою

від 10 жовтня 2023 року скасував заходи забезпечення позову згідно

з ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 20 грудня 2021 року.

Не погодившись з ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2023 року та ухвалою цього ж суду від 10 жовтня

2023 року, ОСОБА_2 оскаржив їх в апеляційному порядку.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишив без задоволення. Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня

2023 року та ухвалу цього ж суду від 10 жовтня 2023 року залишив без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частини перша, третя статті 406 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається

ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів

цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Надаючи оцінку вказаним доводам касаційної скарги, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Згідно з частиною п`ятою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 28 липня 2021 року у справі № 756/6049/19 (провадження

№ 61-4177св21) Верховний Суд вказав, що «залишення позову без

розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що заява про розгляд справи за відсутності позивача ані позивачем, ані його представником подана не була. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача».

Суд зобов`язаний припиняти недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.

Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.

Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача. При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (див., зокрема постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17 (провадження № 61-4437св20), від 20 травня 2021 року у справі

№ 522/13928/15 (провадження № 61-2134св21), від 18 серпня 2021 року у справі № 495/9414/15-ц (провадження № 61-5230св21), від 10 лютого

2022 року в справі № 756/16448/18 (провадження № 61-16720св20),

від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження

№ 61-2956св22).

У справі, що переглядається:

у листопаді 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який неодноразово змінювався, збільшувався та доповнювався, до

АТ «Сенс Банк», ТОВ «Компанія «Рона», приватного нотаріуса

Івано-Франківського МНО Грицак О. І., ТОВ «Євроторг Прикарпаття»,

ТОВ «Українська торгово-комерційна компанія», ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради,

ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» про визнання недійсними іпотечних договорів, визнання протиправними дій нотаріуса при посвідченні іпотечних договорів, визнання частково недійсним договору про внесення змін до генерального договору про здійснення кредитування, скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно, визнання незаконними дій, пов`язаних з виготовленням технічної документації на об`єкти нерухомого майна та оцінкою майна, зобов`язання вчинити дії;

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою

від 12 травня 2023 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 15 червня 2023 року (а. с. 25-26, 32-36, т. 17);

18 травня 2023 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу ухвали суду від 12 травня 2023 року (https://reestr.court.gov.ua/Review/110909642);

08 червня 2023 року копія ухвали від 12 травня 2023 року направлена засобами поштового зв`язку на адресу заявника ОСОБА_2 (

АДРЕСА_4 ), яка зазначена в позовній заяві, та отримана заявником особисто 12 червня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи, а також інформацією щодо направлення поштових відправлень Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта», з вказівкою часу приймання та отримання, згідно з номером ідентифікатора поштового відправлення (а. с. 40, 47, т. 17);

07 липня 2023 року копія ухвали від 12 травня 2023 року направлена засобами поштового зв`язку на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ), яка зазначена в позовній заяві, та отримана заявницею особисто 10 липня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи (а. с. 82, т. 17);

07 липня 2023 року копія ухвали від 12 травня 2023 року направлена засобами поштового зв`язку на адресу представника позивачів - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ).

17 липня 2023 року до суду першої інстанції повернулося рекомендоване поштове відправлення № 7740103588714, в якому надіслана ОСОБА_3 копія ухвали суду від 12 травня 2023 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою»

(а. с. 69-74, т. 17);

15 червня 2023 року справа не розглядалась у зв`язку з неявкою

позивачів. Розгляд справи відкладений на 31 липня 2023 року о 14 год 00 хв (а. с. 41-42, т. 17);

позивачі та їх представник були повідомлені про розгляд справи на 31 липня 2023 року, що підтверджується повісткою про виклик (а. с. 44-46, 79, т. 17);

10 липня 2023 року повістка про виклик щодо призначення справи

на 31 липня 2023 року (352/2243/18/5355/2023) направлена засобами поштового зв`язку на адресу заявника ОСОБА_2 (

АДРЕСА_4 ), яка зазначена в позовній заяві, та отримана заявником особисто 13 липня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи (а. с. 83, т. 17);

10 липня 2023 року повістка про виклик щодо призначення справи

на 31 липня 2023 року (352/2243/18/5354/2023) направлена засобами поштового зв`язку на адресу заявниці ОСОБА_1 (

АДРЕСА_4 ), яка зазначена в позовній заяві, та отримана заявницею особисто 13 липня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи (а. с. 84, т. 17);

10 липня 2023 року повістка про виклик щодо призначення справи

на 31 липня 2023 року (352/2243/18/5356/2023) направлена засобами поштового зв`язку на адресу представника позивачів - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ).

18 липня 2023 року до суду першої інстанції повернулося рекомендоване поштове відправлення № 7740103581787, в якому надіслана ОСОБА_3 повістка про виклик щодо призначення справи на 31 липня 2023 року (352/2243/18/5356/2023), з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 79-81, т. 17);

Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Заяви/клопотання про зміну місця проживання або місцезнаходження представника позивачів матеріали справи не містять.

31 липня 2023 року справа не розглядалась у зв`язку з неявкою позивачів. Розгляд справи відкладений на 09 жовтня 2023 року о 14 год 00 хв

(а. с. 86-87, т. 17);

позивачі та їх представник були повідомлені про розгляд справи на 09 жовтня 2023 року, що підтверджується повісткою про виклик (а. с. 90-92, т. 17);

02 серпня 2023 року повістка про виклик щодо призначення справи

на 09 жовтня 2023 року направлена засобами поштового зв`язку на адресу заявника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), яка зазначена в позовній заяві, та отримана заявником особисто 07 серпня

2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи

(а. с. 95, т. 17);

02 серпня 2023 року повістка про виклик щодо призначення справи

на 09 жовтня 2023 року направлена засобами поштового зв`язку на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ), яка зазначена в позовній заяві, та отримана заявницею особисто 07 серпня

2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи

(а. с. 94, т. 17);

02 серпня 2023 року повістка про виклик щодо призначення справи

на 09 жовтня 2023 року направлена засобами поштового зв`язку на адресу представника позивачів - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , та отримана ним особисто 07 серпня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи (а. с. 93, т. 17);

в судове засідання, призначене на 09 жовтня 2023 року, позивачі та їх представник повторно не з`явились;

правове значення при залишенні позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача;

таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, без наявності в матеріалах справи вимоги позивача про розгляд справи без їх участі та їх представника, зробив правильний висновок про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 без розгляду, оскільки матеріали справи містять докази належного повідомлення позивачів

(їх представника ОСОБА_3 ) про судові засідання, які були призначені

на 31 липня та 09 жовтня 2023 року.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що представник позивачів - адвокат Хоптій М. В. не був їх представником під час призначення до розгляду справи, не впливають на висновок судів про залишення позову без розгляду, оскільки судові повістки були належним чином направлені особисто позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчать матеріали справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи

Отже, основним способом, за допомогою якого суд здійснює повідомлення, є надіслання повісток. При чому у практиці Верховного Суду використовується презумпція добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків.

Надаючи оцінку повідомленню про вручення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 поштової кореспонденції, що є в матеріалах справи, суди врахували Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою від 05 березня 2009 року № 270, які передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень та за змістом яких перевірка документів, що посвідчують особу адресата (фізичну особу), особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, родинні зв`язки з адресатом, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладено на працівників поштового зв`язку. Суди попередніх інстанцій зазначили, що рекомендоване поштове відправлення про вручення містить підпис одержувача.

Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта» своїх службових обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано.

Суди дійшли правильного висновку, що відповідними рекомендованими повідомленнями підтверджується вручення ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 копії ухвали про призначення справи на 31 липня та 09 жовтня 2023 року.

Разом із цим, позивачами не спростовано презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків при врученні ним відповідних рекомендованих листів, оскільки докази на підтвердження цих обставин у справі відсутні.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 24 травня 2021 року у справі № 565/875/19 (провадження

№ 61-9818св20), від 22 липня 2021 року у справі № 755/12002/16 (провадження № 61-13156св20), від 18 січня 2023 року у справі №752/24739/19 (провадження № 61-20936св21), від 05 липня 2024 року

у справі № 944/4767/21 (провадження № 61-13924св23).

Як наголошує в своїх рішеннях ЄСПЛ, учасники справи, які задіяні в ході судового розгляду, зобов`язані з розумним інтервалом часу цікавитися щодо провадження у справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (див. рішення ЄСПЛ «Каракуця проти України»).

Особливу стурбованість щодо розгляду справи зобов`язана демонструвати особа, за ініціативою якої розпочато судовий розгляд. Від такої особи вимагається особлива сумлінність. Позивач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд, на який покладено обов`язок керування справою, зобов`язаний запобігати невиправданим затягуванням, для чого використовувати всі, передбачені законодавством, процесуальні механізми.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18 (провадження № 11-1179заі19) та від 27 травня 2020 року

у справі № 9901/11/19 (провадження № 11-122заі20) дійшла висновку, що загальнообов`язкові процесуальні правила є певною формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права. Водночас ці правила прописують наслідки та умови, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил (процесу) судового провадження.

Встановивши, що позивачі та їх представник були належним чином повідомлені про судові засідання, призначені на 31 липня та 09 жовтня

2023 року, двічі у ці судові засідання не з`явилися, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подавали, визнавши відсутність поважних обставин для відкладення розгляду справи, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд розглянув справу неповноважним складом суду, з огляду на таке.

29 березня 2019 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про відвід колегії суддів: судді-доповідачеві Фединяку В. Д., Бойчуку І. В. та Девляшевському В. А., зазначивши про недовіру складу суду, зокрема у зв`язку з тим, що суддя Девляшевський В. А. займає посаду заступника голови Івано-Франківського апеляційного суду, а його дружина є приватним нотаріусом і посвідчувала договори іпотеки щодо неіснуючих об`єктів нерухомого майна, на підставі яких ТОВ «Компанія «Рона» неодноразово отримувало кредити у особливо великому розмірі.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 01 квітня 2019 року провадження у справі зупинив до вирішення питання про відвід, у зв`язку з його необґрунтованістю. Заяву про відвід передав для вирішення іншому судді (https://reestr.court.gov.ua/Review/80880495).

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2019 року відмовив ОСОБА_2 в задоволенні заяви про відвід суддів

Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвала мотивована тим, що заява про відвід складу колегії суддів не містить жодної об`єктивної підстави, яка б свідчила про необхідність відведення суддів та не відповідає меті цивільного судочинства, оскільки в основу її покладені припущення щодо упередженості та необ`єктивності суддів і зв`язки з нотаріусами. Жодних конкретних обставин, які б могли свідчити про упередженість суддів Фединяка В. Д. та Бойчука І.В. заява не містить. Разом з тим, хоча дружина судді Девляшевського В. А. є приватним нотаріусом та посвідчувала договори забезпечення, стороною у яких виступало

ТОВ «Компанія «Рона», однак ці договори у судовому порядку в межах цієї цивільної справи не оспорюються, суддя Девляшевський В. А. заявив про відсутність у нього заінтересованості у результатах розгляду справи і не вчинив жодних дій, які б свідчили про наявність у нього безсторонності, тому очевидним є висновок про те, що правосуддя у визначеному складі суду автоматизованою системою не є упередженим та не несе ризиків виглядати таким.

02 квітня 2019 року суддя Івано-Франківського апеляційного суду Девляшевський В. А. подав до апеляційному суду заяву про самовідвід у розгляді даної справи, зазначивши, що його дружина є приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО та посвідчувала іпотечні угоди, стороною яких було ТОВ «Компанія «Рона». Вказані обставини можуть викликати у стороннього спостерігача сумніви в його неупередженості або об`єктивності.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 04 квітня 2019 року відмовив в задоволенні заяви судді Девляшевського В. А. про самовідвід у даній справі (https://reestr.court.gov.ua/Review/80945722).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що наведені суддею Девляшевським В. А. обставини для самовідводу є необґрунтованими та не містять підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України, для його самовідводу, Тому у задоволенні заяви про самовідвід судді Девляшевського В. А. необхідно відмовити.

Разом з тим, у касаційній скарзі заявниця ОСОБА_1 лише наводить доводи щодо можливого обов`язку заявлення про самовідвід одного із членів колегії

(судді Девляшевського В. А.), який його заявив, але вказаний самовідвід був відхилений колегією суддів апеляційного суду. ОСОБА_1 не скористалася правом на заявлення відводу колегії або одного з членів колегії.

Щодо обґрунтованості підстав відводу, заявленого іншим позивачем ОСОБА_2 , Верховний Суд зауважує, що не можуть бути підставою для відводу судді обставини, викладені у заяві, які є припущеннями про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно повинні бути наведені аргументи, а до заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ об`єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об`єктивно виправданих підстав

(і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

ЄСПЛ зазначив, що найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості. Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення

будь-якого законного сумніву з цього приводу (справа Гаусшильдта,

заява № 11/1987/134/188).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (заява № 33958/96) зазначено, що у контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.

При цьому неупередженість має одночасно існувати як фактично (суб`єктивний тест), так і має бути забезпечена її розумна видимість (об`єктивний тест) (рішення ЄСПЛ у справі «Мікаллеф проти Мальти», заява від 15 жовтня 2009 року № 17056/06; «Rustavi 2 Broadcasting Company Ltd та інші проти Грузії», заява від 18 липня 2019 року № 16812/17).

Отже, щоб підтвердити порушення (або можливе порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність суб`єктивних та / або об`єктивних складових неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про особисте переконання та поведінку конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі, тощо).

Обставин, які б свідчили про упередженість судді апеляційного суду, якому заявлено відвід, стосовно позивачів, чи необ`єктивне ставлення до сторін у справі, чи зацікавленість в певному рішенні в цій справі, з урахуванням відсутності підстав, що свідчать про конфлікт інтересів, та відсутності існування приватного інтересу, який має бути чітко сформованим та визначеним, заявницею не наведено, а апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, у розумінні пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України, посвідчення договорів іпотеки, які не є предметом цього судового розгляду,

у тому числі стороною у яких є ТОВ «Компанія «Рона», дружиною судді, правильно оцінені апеляційним судом під час розгляду заяви ОСОБА_2 про відвід, як необґрунтовані, а іншим позивачем ОСОБА_1 заяви про відвід заявлено не було.

Отже, підстави, передбачені пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України (справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду), для скасування судового рішення, що оскаржується, Верховним Судом не встановлено.

Крім того, оскаржуючи лише постанову апеляційного суду, заявниця в касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права судом першої інстанції та фактично зводить свої вимоги до перегляду Верховним судом ухвал Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 та 10 жовтня 2023 року, які є аналогічними вимогам апеляційних скарг ОСОБА_2 та були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, зазначені доводи є необґрунтованими, оскільки склад суду апеляційної інстанції, який розглядав справу, був сформований відповідно до норм процесуального права, відвід/самовідвід були визнані необґрунтованими, у задоволенні яких було відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю, а тому підстав для обов`язкового скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до зазначеної норми ЦПК України Верховний Суд не встановив.

Доводи касаційної скарги про те, що жодних ухвал, повісток суд першої інстанції заявниці на направляв, спростовуються матеріалами справи.

Також ОСОБА_1 зазначає про наявність в матеріалах справи «квитанцій, які стосуються рекомендованих листів, підписи в яких ОСОБА_2 та адвоката Хоптія М. В. відрізняються».

Таким чином, сама заявниця підтверджує, що матеріали справи містять докази направлення позивачам та їх представнику судових повісток рекомендованими листами з повідомленням.

При цьому ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 12 травня 2023 року, якою призначено перше судове засідання на 15 червня 2023 року, була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України 15 травня

2023 року. Отже, позивачі до першого судового засідання 15 червня

2023 року, усвідомлюючи наслідки їх неявки, передбачені

статтею 223 ЦПК України, маючи об`єктивну можливість бути обізнаними про дату та час судового засідання, до суду не з`явились та про причини неявки не повідомили. Крім цього, всупереч вимогам частини четвертої

статті 64 ЦПК України, не повідомили суд шляхом подання письмової заяви про припинення повноважень їх представника - адвоката Хоптія М. В.

Разом з тим позивач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляду справи, призначений на 15 червня 2023 року, що підтверджується його підписом у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Отже, враховуючи родинні зв`язки з адресатом ОСОБА_2 та їх спільне місце проживання з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ), очевидно, що остання (яка отримала із запізненням ухвалу суду від 12 травня 2023 року про призначення справи на 15 червня 2023 року) була обізнана про розгляд справи, призначений на 15 червня 2023 року.

У зв`язку із неявкою позивачів у судове засідання на 15 червня 2023 року розгляд справи був відкладений на 31 липня та 09 жовтня 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Задля реалізації такого права у відкритому доступі на офіційному веб-порталі судової влади цілодобово у доступі інформація як про стан розгляду справ, так і про дати призначених судових засідань (в тому числі й у справі, що переглядається).

Натомість позивачі не вжили жодних заходів для можливості належного отримання інформації про хід провадження, учасниками якого вони є, як то не повідомили суд про можливі альтернативні канали зв`язку (електронна пошта, месенджери тощо), не зареєстрували кабінет в системі Електронного суду, а також не надали будь-яких повідомлень суду про неможливість отримання інформації про хід справи та про поважність причин неявки у судові засідання, призначені на 31 липня та 09 жовтня 2023 року.

Заперечуючи свої підписи у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не надали належних та допустимих доказів цієї обставини.

Доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Верховним Судом, так як зводяться до власного тлумачення заявницею норм процесуального права, спростовуються матеріалами справи й не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, в загальному зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, інші наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судом при розгляді спору у даній справі.

На думку судової колегії постанова Івано-Франківського апеляційного суду

від 23 січня 2024 року в частині перегляду апеляційним судом ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня

2023 року про залишення позову без розгляду є обґрунтованою.

Щодо оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду

від 23 січня 2024 року в частині перегляду апеляційним судом ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня

2023 року про скасування заходів забезпечення позову

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову.

Стаття 389 ЦПК України визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Ухвала суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку оскарженню в касаційному порядку не підлягає, оскільки це не передбачено пунктом другим частини першої

статті 389 ЦПК України. Самостійним предметом розгляду в касаційному порядку не може бути і постанова апеляційного суду, прийнята за результатами апеляційного перегляду такої ухвали.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, який підтверджений у постанові від 18 травня 2021 року у справі

№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), зокрема в частині, що «з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої

статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав».

З огляду на вказане вище, ухвала суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову, яка є в переліку пункту 4 частини першої

статті 353 ЦПК України (щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову) та яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, не підлягає оскарженню у касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження

№ 14-53цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо «касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити».

Таким чином, оскільки оскаржена постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині перегляду апеляційним судом ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 09 жовтня 2023 року про скасування заходів забезпечення позову не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження в цій частині необхідно закрити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 396, 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 23 січня 2023 року в частині перегляду апеляційним судом ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня

2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рона», приватного нотаріуса

Івано-Франківського міського нотаріального округу Грицак Ольги Іванівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроторг Прикарпаття», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгово-комерційна компанія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Нексія ДК. Оцінювальні послуги», Головного управління Держгеокадастру в

Івано-Франківській області, Управління реєстраційних процедур

Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсними іпотечних договорів, визнання протиправними дій нотаріуса при посвідченні іпотечних договорів, визнання частково недійсним договору про внесення змін до генерального договору про здійснення кредитування, скасування реєстрації речових прав на нерухоме майно, визнання незаконними дій, пов`язаних з виготовленням технічної документації на об`єкти нерухомого майна та оцінкою майна, зобов`язання вчинити дії, закрити.

В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк