Постанова

від 26.06.2024 по справі 904/2404/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/2404/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Колос І.Б., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників учасників справи:

позивача - Гричиної В.В.,

відповідача 1 - Нейрановського А.О.,

відповідача 2 - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 (головуючий суддя - Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А., Кощеєв І.М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 (суддя Красота О.І.)

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп"

на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 (головуючий суддя - Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А., Кощеєв І.М.)

у справі №904/2404/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко"

про визнання недійсним договору про внесення змін до іпотечного договору, зняття обтяження з предмету іпотеки за іпотечним договором, визнання виконаним кредитного договору, визнання припиненими іпотечних договорів, договорів застави товарів в обороті та договорів застави майнових прав,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі також - ТОВ "Укравтозапчастина") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство "ВТБ Банк", яке, в свою чергу, було замінено на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп" (далі також - ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп"), та Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко" (далі також - ТОВ "Салон-магазин "Алеко"), в якому, з урахуванням остаточно визначеної судом ухвалою від 03.07.2018 редакції позовних вимог, просило:

1. визнати недійсним договір №4 про внесення змін до іпотечного договору, посвідчений 12.06.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Несмашною О.С. за реєстровим №247 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Салон-магазин "Алеко";

2. зняти обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з предмету іпотеки за іпотечним договором від 12.06.2013 №247: вбудоване приміщення магазину, що знаходиться за адресою: Україна, м. Вінниця, вул. Київська, буд. 49, що належить відповідачу 2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І.І. 02.06.2004 за реєстровим №1707. Право власності зареєстровано 16.05.2013 Реєстраційною службою Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, державним реєстратором прав на нерухоме майно Юрій Н.О., номер запису про право власності: 1072209, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68190905101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим 04.06.2013, індексний номер витягу: 4396271) із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

3. визнати кредитний договір від 31.05.2013 №54, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", виконаним;

4. визнати іпотечний договір від 31.05.2013 №200, укладений між ТОВ "Салон-магазин "Алеко" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;

5. визнати іпотечний договір від 12.06.2013 №247, укладений між ТОВ "Салон-магазин "Алеко" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;

6. визнати іпотечний договір від 31.05.2013 №204, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;

7. визнати договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;

8. визнати договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-1, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;

9. визнати договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-2, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;

10. визнати договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-3, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;

11. визнати договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z-4, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.31.05.2013 Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк", яке з 18.05.2018 має назву Акціонерне товариство "ВТБ Банк", та ТОВ "Укравтозапчастина" уклали кредитний договір №54 (далі - кредитний договір).

2.2.Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк на умовах договору зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі 98 000 000 грн у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, розмір якого встановлюється за графіком відповідно до таблиці 1 договору. Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах і у строки/терміни, визначені договором, але не пізніше 01.05.2015, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах і у строки/терміни, визначені договором. Загальна заборгованість позичальника за цим договором та кредитним договором №19ВД від 23.05.2007, укладеним між позичальником та банком, у будь-який час не може перевищувати ліміт кредитування згідно з таблицею 1 договору.

2.3.За умовами пункту 2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється окремими траншами у безготівковій формі на підставі письмової заявки позичальника про надання траншу за формою додатку 1 до договору в межах невикористаного ліміту кредитування, шляхом перерахування траншу на поточний рахунок позичальника та в розмірі, зазначеному в заявці, за умови виконання позичальником своїх зобов`язань належним чином та додержання всіх умов надання траншу, визначених договором.

2.4.Підпунктом 2.3.3 кредитного договору визначено, що розмір траншу, зазначений у заявці, не перевищує невикористаний ліміт кредитування. Враховуючи при цьому, що загальна заборгованість позичальника за цим договором та кредитним договором №19ВД від 23.05.2007, укладеним між банком та позичальником, у будь-який час не може перевищувати ліміт кредитування згідно з таблицею 1 договору.

2.5.Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.1.2 кредитного договору плата за користування кредитом визначається у вигляді процентів, розмір яких є фіксованим і становить 11,0% (одинадцять) процентів річних. Нарахування плати за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на суму заборгованості за кредитом за весь строк користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню повного його повернення, із розрахунку факт/365. Плата за користування кредитом нараховується банком 24 числа кожного місяця, в останній день кожного місяця та в термін, зазначений в пункті 1.1 договору, або у разі розірвання договору в день повернення кредиту в повному обсязі.

2.6.Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати укладання договору (з урахуванням дня укладання) позичальник зобов`язаний сплатити банку комісійну винагороду за надання кредиту (одноразова) в розмірі 1,0% (один) відсоток від ліміту кредитування, встановленого на дату укладення договору. Комісійна винагорода за надання кредиту (одноразова) сплачується позичальником на рахунок для обліку/сплати відповідної комісійної винагороди, зазначеній в 11.1 договору, в національній валюті України.

2.7.Пунктом 3.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язаний щороку сплачувати банку комісійну винагороду за управління кредитом (щорічну) в розмірі 1,0% (один) відсоток від ліміту кредитування, встановленого на день, який настає через кожні 12 (дванадцять) місяців, починаючи з дати укладення договору. Комісійна винагорода (щорічна) сплачується позичальником в національній валюті України на рахунок обліку/сплати відповідної комісійної винагороди, зазначеній в п. 11.1 договору, через кожні 12 місяців, починаючи з дати укладання договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з дня закінчення кожного такого 12-місячного періоду (з урахуванням дати договору), з 02.06.2014 по 04.06.2014.

2.8.Відповідно до пункту 3.4.2.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний щомісячно сплачувати банку комісійну винагороду (щомісячну) за управління кредитом у розмірі, який встановлюється за формулою, зазначеною в цьому пункті договору.

2.9.Пунктом 3.4.2.3 кредитного договору встановлено, що зазначена в пункті 3.4.2.1 цього договору комісійна винагорода нараховується банком та сплачується позичальником у гривнях в такому порядку: щомісячно в день погашення заборгованості за кредитом згідно графіку повернення, зазначеному в п.2.4 договору, та процентів, згідно з пунктом 3.1 договору; в дату повного погашення заборгованості за кредитом; у випадку дострокового повного або часткового погашення заборгованості за кредитом.

2.10.Згідно з пунктом 4.4.5 договору позичальник має право за власною ініціативою достроково повернути кредит частково та/або в повному обсязі (за умови попереднього письмового повідомлення про це банку не менш як за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати дострокового повернення кредиту в повному обсязі).

2.11.18.06.2013 позивач та відповідач 1 уклали договір №1 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до пункт 4.3.10.4 договору і викласти його в новій редакції.

2.12.26.06.2013 позивач та відповідач 1 уклали договір №2 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до п.4.3.10.1 Договору і викласти його в новій редакції.

2.13.17.12.2013 позивач та відповідач 1 уклали договір №3 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до п.4.3.10.1 і викласти його в новій редакції.

2.14.19.05.2014 позивач та відповідач 1 уклали договір №4 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до договору та викласти в новій редакції пункти 1.1, 2.4, 4.3.17, 4.3.18, 7.3.4, 7.3.5, 7.3.8 договору.

2.15.Відповідно до договору №4 про внесення змін до договору позичальник зобов`язаний протягом 3 (трьох) банківських днів з дати укладання договору №4 про внесення змін до договору сплатити банку комісійну винагороду за управління кредитом (за внесення змін до кредитного договору) у розмірі 95 000 грн. Зазначена комісійна винагорода нараховується банком та сплачується позичальником на зазначений банком рахунок.

2.16.05.08.2014 позивач та відповідач 1 уклали договір №5 про внесення змін до договору, за яким сторони домовились виключити пункт 4.3.18 з тексту договору і всі посилання на нього по тексту договору.

2.17.09.04.2015 позивач та відповідач 1 уклали договір №6 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до договору і викласти його в редакції:

1.1.Банк на умовах договору зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, розмір якого встановлюється за зміненим графіком.

1.2.Цільове використання кредиту:

1.2.1.Покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного капіталу позичальника, банків та інших господарських товариств; погашення грошових зобов`язань позичальника, поповнення обігових коштів.

1.2.2.Сплата банку комісійної винагороди за управління кредитом по даному договору.

2.4.Позичальник зобов`язаний погасити заборгованість за кредитом відповідно до зміненого графіку.

3.1.1.Плата за користування кредитом визначається у вигляді процентів, розмір яких є фіксованим та становить 20% (двадцять процентів) річних.

3.4.2.Комісійна винагорода за управління кредитом (одноразова):

3.4.2.1.Позичальник зобов`язаний сплатити банку комісійну винагороду (щомісячну) за управління кредитом у розмірі, який встановлюється за формулою, визначеною в цьому пункті договору.

3.4.2.3.Зазначена в п.3.4.2 договору комісійна винагорода нараховується банком одноразово в гривні в день укладання договору №6 про внесення змін до цього договору та сплачується позичальником не пізніше наступного банківського дня з дати укладання договору №6 про внесення змін до договору.

2.18.10.04.2015 позивач подав банку: платіжне доручення від 10.04.2015 №22509 про перерахування кредиту відповідно до договору, заяву б/н від 10.04.2015, розпорядження від 10.04.2015 у розмірі 136 239 288,15 (сто тридцять шість мільйонів двісті тридцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім грн 15 коп.); платіжне доручення від 10.04.2015 №5890 про сплату комісійної винагороди за управлінням кредитом по Договору у розмірі 136 239 288,15 (сто тридцять шість мільйонів двісті тридцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім грн 15 коп.).

2.19.У забезпечення виконання позивачем кредитного договору від 31.05.2013 №54 позивач та відповідач 1 уклали такі договори:

- іпотечний договір від 31.05.2013 за реєстровим номером 204, згідно з яким позивач передав в іпотеку відповідачу 1 належне позивачу на праві власності нерухоме майно, яким є: нежитлова будівля "корпус №5", загальною площею 28 558,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Шевченка, буд 109/13 (сто дев`ять дріб тринадцять); комплекс нерухомості, загальною площею 4409,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Березань, вул. Недрянська, 25 (двадцять п`ять); комплекс (склад з/ч і матеріалів), загальною площею 1393,2 кв. м, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Київська, 2 (два); земельна ділянка, на якій розташований комплекс (склад з/ч і матеріалів), площею 1,0987 га, кадастровий номер 5310700000:01:056:0006, що розташована за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Київська, 2 (два);

- договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z, згідно з яким позивач передав в заставу відповідачу 1 товари в обороті (запчастини) згідно з переліком (додаток до договору);

- договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-1. Предметом застави за цим договором є належне позивачу право вимоги здійснення поставки товару за контрактом від 30.09.2012 №2012/03.09, укладеним між позивачем та МАGNЕТОN а.s., ідентифікаційний номер 278 24 047 (Чеська Республіка), від якого позивач має право вимагати предмет застави на умовах, передбачених контрактом. За домовленістю сторін на момент укладення договору №1 про внесення змін до цього договору предмет застави оцінено у сумі 148 176 704 (сто сорок вісім мільйонів сто сімдесят шість тисяч сімсот чотири) грн;

- договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-2. Предметом застави за цим договором є належне позивачеві право вимоги здійснення поставки товару за контрактом №UAZ-HYD 11/2012 від 22.11.2012, укладеним між позивачем та PPHU "HYDRAMET" Sp.z o.o., Gizysko-Gajewo, ul. Obwodowa, 3, VAT, Number: PL8450000518 REGON 790009354, (викладено мовою оригіналу), від якого позивач має право вимагати предмет застави на умовах, передбачених контрактом. За домовленістю сторін на момент укладення цього договору предмет застави оцінено у сумі 51 424 241 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання договору становить 4 970 379,87 євро або 6 433 659,58 доларів США;

- договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-3. Предметом застави за цим договором є належне позивачеві право вимоги здійснення поставки товару за контрактом №112/05786206/01-1409-930 від 21.12.2013, укладеним між позивачем та Республіканським унітарним підприємством "Мінський тракторний завод" (Республіка Білорусь), ОКПО 057862065000, місцезнаходження (мовою оригіналу): Республика Беларусь, 220668, город Минск, улица Долгобродская, дом 29, комната 201, від якого позивач має право вимагати предмет застави на умовах, передбачених контрактом; 2.2.За домовленістю сторін на момент укладення договору №1 про внесення змін до цього договору предмет застави оцінено у сумі 34 153 800 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання договору №1 про внесення змін до цього договору 1 долар США = 11.752057 грн становить 2 906 197,61 доларів США;

- договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z-4, згідно з яким позивач передав в заставу відповідачу 1 товари в обороті (трактори) згідно з переліком (додаток до договору), зареєстрованим в реєстрі за №203.

2.20.У забезпечення виконання позивачем кредитного договору від 31.05.2013 №54 відповідач 1 та відповідач уклали такі договори:

- іпотечний договір від 31.05.2013 за реєстровим номером 200, за яким відповідач 2 передав в іпотеку відповідачу 1 належне відповідачу 2 на праві власності нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Запорізька обл., м.Запоріжжя, вул.Заводська, будинок 5 (п`ять); належна відповідачу 2 на праві власності земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно, зазначене вище, площею 0,6286 га, кадастровий номер 2310100000:05:009:0124, що розташована за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 5 (п`ять);

- іпотечний договір від 12.06.2013 за реєстровим номером 247, за яким відповідач 2 передав в іпотеку відповідачу 1 належне відповідачу 2 на праві власності нерухоме майно, яким є: вбудоване приміщення магазину, загальною площею 1026,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, вул. Київська, буд.49.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 23.06.2022 у справі №904/2404/18, яке Центральний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 18.03.2024, у задоволенні позову відмовив.

3.2.Судові рішення мотивовані тим, що (1) законом прямо не встановлена недійсність правочину про визначення в кредитному договорі умов про сплату позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредиту; (2) підписавши кредитний договір та договори про внесення змін, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані; (3) висновок від 16.01.2024 №28812/28813/22-72 за результатами проведення повторної комісійної судової економічної експертизи спростовує доводи позивача про відсутність заборгованості за кредитним договором від 31.05.2013 №54 станом на 05.06.2018; (4) оскільки позивач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором від 31.05.2013 №54 стосовно погашення тіла кредиту та відсотків не виконав, що є істотним порушенням умов договору, цей договір не можна вважати виконаним належним чином, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги; (5) відмова у задоволенні позовних вимог про визнання договору від 31.05.2013 №54 виконаним є підставою для відмови у задоволенні похідних позовних вимог про визнання припиненими договорів (іпотеки, застави товарів в обороті та застави майнових прав); (6) недоведення позивачем факту обману та наявності умислу у діях відповідача 1 при укладенні договору №4 про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 12.06.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Несмашною О.С. за реєстровим №247 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Салон-магазин "Алеко", є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним цього договору; (7) відмова у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору №4 є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про зняття обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з предмету іпотеки за іпотечним договором від 12.06.2013 №247.

3.3.Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 15.04.2024 у задоволенні заяви ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" про ухвалення додаткового рішення по справі №904/2404/18 відмовив.

3.4.Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач 1 до відзиву на апеляційну скаргу, який у цьому випадку є першою заявою по суті спору, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат не надав та до закінчення судових дебатів не заявив про відшкодування судових витрат у суді апеляційної інстанції. Про необхідність розподілу судових витрат на правничу допомогу відповідач 1 зазначив лише у заяві від 20.03.2024 про ухвалення додаткового рішення, до якої надав докази на підтвердження обставин, викладених в останній. Вказане свідчить про недотримання ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат на правничу допомогу.

3.5.Крім цього, проаналізувавши опис робіт, наведений у вказаному вище акті прийому-передачі правової допомоги, апеляційний суд вважав, що зазначені у ньому послуги та витрачений на їх надання час, такі як: аналіз судової практики, складання письмових пояснень, запитів та заяв про вступ у справу та участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції тощо, не є співмірним з часом, необхідним для фактичного виконання даних завдань для кваліфікованого спеціаліста, яким є адвокат як професіонал в галузі права та обсягом наданих послуг і виконаних робіт.

4.Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1.ТОВ "Укравтозапчастина" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить (з урахуванням уточнення від 17.04.2024) скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 у цій справі і передати справу повністю на новий розгляд. Зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.2.Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі позивач вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

4.3.Доводи позивача зводяться до того, що:

(1) апеляційний суд проігнорував доводи позивача про підтвердження його позиції пунктом 2.8 кредитного договору від 31.05.2013 №54 щодо черговості погашення боргових зобов`язань позичальника. Оскільки такий вид платежу, як сплата комісійної винагороди, сплата комісії банку тощо пунктом 2.8 спірного договору не передбачено, встановлення комісії є нікчемною умовою кредитного договору;

(2) у випадку неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду;

(3) передчасним є завершення апеляційного перегляду справи у першому судовому засіданні за відсутності представників сторін, які зацікавлені в розгляді справи і чітко висловили своє волевиявлення через клопотання про намір скористатися своїм правом на участь в судовому засіданні. Такі дії суду свідчать про неналежне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.

4.4.ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "Укравтозапчастина", в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.

4.5.За твердженнями відповідача 1:

(1) заявник не оспорює умови кредитного договору, а навпаки підтверджує, проте існує спір щодо наявної суми заборгованості через перевищення суми сплати по нарахованим відсоткам. Цей факт спростований висновками експертів;

(2) ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" набуло всіх прав кредитора та іпотекодержателя за зобов`язаннями ТОВ "Укравтозапчастина";

(3) умови кредитного договору були обумовлені, погодженні обома сторонами правочину, в порядку та на умовах, визначених законодавством;

(4) кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності товариства, між сторонами не укладалися договори про надання споживчих кредитів, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, відповідно відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

4.6.ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі №904/2404/18 та прийняти постанову, якою заяву ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" задовольнити та стягнути з ТОВ "Укравтозапчастина" судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

4.7.Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі відповідач 1 вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15ц, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 23.09.2021 у справі №904/1907/15, щодо застосування статті 126 ГПК.

4.8.Доводи відповідача 1 зводяться до того, що:

(1) апеляційний суд проігнорував норми щодо визначення співмірності наданого обсягу послуг ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" за період перебування справи на розгляді, не оцінив кількість та допустимість доказів, доданих до заяви, з метою прискорення адвокатом розгляду справи;

(2) затягування судового процесу саме при розгляді цієї справи вбачалось не зі сторони адвоката відповідача 1, а навпаки на нього це вплинуло у вигляді додаткових витрат часу щодо щоденного моніторингу сайту Судової влади України, написання низки запитів до суду, Міністерства юстиції України та дослідного інституту судових експертиз щодо перебігу експертизи та стану розгляду справи №904/2404/18, оскільки в суді апеляційної інстанції розгляд справи було зупинено з 05.10.2022 по 08.02.2024 для проведення повторної комісійної судової економічної експертизи;

(3) апеляційний суд абсолютно не дослідив та проігнорував належність наданих доказів адвокатом, дійсний стан обставин у справі;

(4) висновки суду щодо неспівмірності витраченого часу та оплати послуг адвоката з ознайомлення та вивчення висновку експертизи, а також складання та направлення письмових пояснень, на які адвокатом витрачено 15 годин (30 000 грн) є невірним, оскільки матеріали справи містять 3 (три) висновки по проведенню комісійних експертиз, розрахунки первісного відповідача та надані позивачем, з якими необхідно було ознайомитись та надати правомірну оцінку. Вказівка суду про сумнівність необхідності надання цієї послуги взагалі є неприпустимою, оскільки в такому разі для чого було задовольняти проведення повторної експертизи, з цього вбачається хіба що затягування судового розгляду справи.

4.9.ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" подало заяву про судові витрати в порядку статті 221 ГПК, в якій просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ТОВ "Укравтозапчастина" на користь ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 38 000 грн.

4.10.На підтвердження таких витрат надав: договір про надання правової допомоги від 06.10.2022 №0610, укладений між адвокатом Нейрановським А.О. та ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп", додаткову угоду від 15.04.2024 до вказаного договору, акт-рахунок від 04.06.2024.

4.11.ТОВ "Укравтозапчастина" подало заперечення на заяву ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" про судові витрати, в якій заявило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, на 36 000 грн.

5.Позиція Верховного Суду

Щодо касаційної скарги ТОВ "Укравтозапчастина" на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду по суті спору

5.1.Касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ "Укравтозапчастина" Суд відкрив на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, відповідно до якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.2.Відповідно до цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.3.Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4.При цьому, сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначено самим скаржником), покладається саме на скаржника.

5.5.Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема, ураховуючи принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.6.Відповідно до імперативних норм статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.7.Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

5.8.Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

5.9.Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

5.10.Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

5.11.Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.12.При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

5.13.З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

5.14.У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.15.Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.16.Як зазначалось, підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій по суті спору у цій справі ТОВ "Укравтозапчастина" вважає неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

5.17.Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ТОВ "Укравтозапчастина" у своїй касаційній скарзі, Суд зазначає таке.

5.18.У справі №496/3134/19 за позовом фізичної особи до банку про визнання недійсним кредитного договору від 13.09.2018 з підстав стягнення банком, зокрема, плати за обслуговування кредитної заборгованості та надання інформації про кредит, Велика Палата Верховного Суду, надаючи відповідь на питання про те, чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно із Законом України "Про споживче кредитування" та чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана, відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №583/3343/19 й постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №361/392/20, та зазначила що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за Законом України "Про споживче кредитування" повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення кредитного договору, укладеного між фізичною особою та банком, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

5.19.Водночас, у цій справі №904/2404/18, як правильно зазначив апеляційний суд, кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності товариства, сторони не укладали договорів про надання споживчих кредитів, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, відповідно суди не застосовували до цих правовідносин, зокрема в контексті розгляду позовних вимог про визнання виконаним кредитного договору, укладеного 31.05.2013, норм, що регулювали відносини споживчого кредитування, зокрема норм Закону України "Про захист прав споживачів" (станом на дату укладення кредитного договору) та Закону України "Про споживче кредитування", який набув чинності 10.06.2017 (після укладення кредитного договору від 31.05.2013), та щодо застосування норм якого виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, а саме з огляду на дату укладення (13.09.2018) кредитного договору у вказаній справі.

5.20.Верховний Суд також враховує, що ТОВ "Укравтозапчастина" в касаційній скарзі жодним чином не обґрунтовує необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", відповідно наявність підстав для урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, а вказує лише на те, що апеляційний суд проігнорував доводи позивача про підтвердження його позиції пунктом 2.8 кредитного договору від 31.05.2013 №54 щодо черговості погашення боргових зобов`язань позичальника, оскільки такий вид платежу як сплата комісійної винагороди, сплата комісії банку тощо не передбачена пунктом 2.8 кредитного договору, встановлення комісії є нікчемною умовою кредитного договору.

5.21.Крім цього, скаржник - ТОВ "Укравтозапчастина" не зазначає, якого саме висновку, викладеного у справі №496/3134/19, та щодо якої норми права не врахували суди попередніх інстанцій, а лише цитує частину першу статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), щодо застосування якої в контексті з`ясування питання стосовно можливості встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно із Законом України "Про споживче кредитування" та кваліфікації умови договору, що передбачає комісію, як дійсної/нікчемної/оспорюваної Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 не виснувала.

5.22.Саме лише цитування Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 частини першої статті 1054 ЦК з подальшим викладенням висновків, зокрема щодо застосування норм Закону України "Про споживче кредитування", не свідчить про інакше застосування судами вказаної норми у цій справі.

5.23.У постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, на неврахування висновків Верховного Суду в якій посилається скаржник, сторонами спору є приватне акціонерне товариство (позивач) та товариство з обмеженою відповідальністю (відповідач); спір стосується різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки, з яким безпосередньо пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару.

5.24.У наведеній постанові у справі №917/1307/18 Верховний Суд, звернувшись до власних висновків, викладених у постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

5.25.З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 зазначив, що саме позивач, як особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов`язань за договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

5.26.Вказуючи на неврахування апеляційними судом наведеного у пункті 5.24 цієї постанови висновку Верховного Суду, скаржник - ТОВ "Укравтозапчастина" не доводить недотримання принципу змагальності у цій справі, аргументи скаржника в цій частині лише узагальнено зводяться до цитування висновків Верховного Суду стосовно принципу змагальності, які безпосередньо пов`язані з індивідуально-встановленими судами у наведеній справі обставинами та є відмінними зі справою, що розглядається.

5.27.Посилання скаржника на огляд судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо окремих питань застосування положень Господарського процесуального кодексу України, рішення, внесені до ЄДРСР, за лютий 2022 - січень 2023, в контексті наведених ним доводів щодо передчасного завершення апеляційного перегляду справи у першому судовому засіданні за відсутності представників сторін, які зацікавлені в розгляді справи, і чітко висловили своє волевиявлення через клопотання про намір скористатися своїм правом на участь в судовому засіданні, а також невизнання обов`язковою явки учасників справи у судове засідання, що свідчать про неналежне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду, Верховний Суд відхиляє, адже скаржник не вказує у яких саме постановах (із зазначенням номерів справ та дат винесення відповідних постанов) були викладені правові висновки, неврахування яких в контексті цих доводів могло бути підставою для касаційного перегляду судового рішення, що, в свою чергу, не дозволяє Суду перевірити наявність таких висновків та, відповідно, встановити, чи мали застосовуватися такі висновки до правовідносин у справі, яка переглядається.

5.28.У постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, виснуючи стосовно принципу змагальності, відповідно до якого тягар доказування покладається на сторони, Верховний Суд жодним чином не пов`язував дотримання такого принципу з обов`язком суду визнати обов`язковою явку учасників справи або залишити позов без розгляду у випадку неявки позивача.

5.29.У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначає про те, що висновки Суду у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в аспекті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

5.30.Наведене свідчить, що визначена скаржником - ТОВ "Укравтозапчастина" підстава касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 у цій справі №904/2404/18 не знайшла свого підтвердження.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" на додаткову постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення

5.31.Як зазначалось, 18.03.2024 Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ "Укравтозапчастина" залишив без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 залишив без змін.

5.32.20.03.2024 через систему Електронний суд ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник зазначає, що відповідно до договірних домовленостей відповідача 1 з адвокатом розрахунок буде виконаний у майбутньому після складення та підписання акта наданих послуг до договору про надання правової допомоги, тому на підтвердження факту наданих послуг заявником надаються відповідні документи.

5.33.Заявник вважає, що до правовідносин сторін у даному випадку підлягає застосуванню норма частини восьмої статті 129 ГПК стосовно подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто до 23.03.2024, а тому заява є такою, що подана у передбачений законодавством строк.

5.34.За твердженням заявника, оскільки 18.03.2024 Центральним апеляційним господарським судом ухвалено постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, виникають правові підстави для відшкодування відповідачу 1 судових витрат шляхом стягнення з ТОВ "Укравтозапчастина" витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 261 500грн.

5.35.На підтвердження понесених витрат у вказаній вище сумі заявник надав: акт- рахунок прийому-передачі правової допомоги від 20.03.2024, договір про надання правової допомоги від 06.10.2022 №0610, додаткову угоду від 01.12.2022.

5.36.28.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли заперечення ТОВ "Укравтозапчастина" щодо поданої відповідачем 1 заяви про ухвалення додаткового рішення.

5.37.У запереченнях позивач зазначає, що при визначенні сум відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Заявлена відповідачем до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 261 500 грн є необґрунтованою, завищеною порівняно з середньою вартістю таких послуг за правничу допомогу по аналогічних категоріях справ, не відповідає критеріям дійсності, необхідності та реальності адвокатських витрат на спірну суму.

5.38.Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

5.39.Згідно з частинами першою, другою статті 124 ГПК разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

5.40.Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

5.41.Кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 124 ГПК особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.

5.42.Відповідний правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 14.02.2019 у справі №916/24/18, від 21.06.2022 у справі №908/574/20.

5.43.За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які відповідач 1 поніс у суді апеляційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини 2 статті 124 ГПК, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду.

5.44.Частина восьма статті 129 ГПК передбачає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

5.45.Таким чином, відшкодування судових витрат здійснюється у разі подання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

5.46.У додатковій постанові від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20) Верховний Суд зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

5.47.Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21).

5.48.Водночас, як правильно встановив апеляційний суд, у цьому випадку відповідачем 1 не виконані усі вимоги вказаного процесуального законодавства, оскільки разом із відзивом на апеляційну скаргу, який є першою заявою, поданою під час апеляційного провадження, не надав попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та до закінчення судових дебатів (закінчення судового засідання) не заявив про відшкодування судових витрат в суді апеляційної інстанції, відповідну заяву відповідач 1 виклав у заяві про ухвалення додаткового рішення від 20.03.2024, яка була подана вже після закінчення апеляційного розгляду.

5.49.Відповідно до відеозапису судового засідання апеляційної інстанції 18.03.2024 та протоколу цього засідання, в якому представник відповідача 1 брав участь в режимі відеоконференції, останній не робив також й усної заяви про відшкодування судових витрат в суді апеляційної інстанції до закінчення судових дебатів (закінчення судового засідання), що спростовує відповідні доводи представника відповідача 1, озвучені в судовому засіданні касаційної інстанції. Зазначення про необхідність віднесення судових витрат на позивача, про що заявляв у відповідному судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача 1, не може вважатись вчиненням заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розумінні частини першої статті 124, частини восьмої статі 128 ГПК.

5.50.Колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18 (провадження №61-3454св22) зазначила, що потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.

5.51.За таких підстав та враховуючи неподання попереднього розрахунку судових витрат і відповідної заяви у встановлені процесуальним законодавством строки, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви відповідача 1 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

5.52.Водночас, Суд вважає, що апеляційний суд безпідставно здійснив дослідження та аналіз наданих адвокатом послуг, зокрема на предмет їх обґрунтованості, дійсності, необхідності, реальності та співмірності, як правильно зазначив апеляційний суд, оскільки недотримання ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" норм частини першої статті 124, частини восьмої статі 128 ГПК, про які зазначалось вище, є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат на правничу допомогу.

5.53.Проте, оскільки таке дослідження та аналіз наданих адвокатом послуг не призвело до прийняття неправильного по суті рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, Суд не вбачає підстав для скасування такого рішення суду.

5.54.Верховний Суд також враховує, що доводи скаржника - ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп", наведені в його касаційній сказі, зводяться по суті до незгоди з рішенням в частині саме дослідження та аналізу наданих адвокатом послуг, зокрема на предмет їх обґрунтованості, дійсності, необхідності, реальності та співмірності, що, як зазначалось вище, не підлягало з`ясуванню під час вирішення питання про ухвалення додаткового рішення. Доводів на спростування рішення апеляційного суду по відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з підстав недотримання заявником норм частини першої статті 124, частини восьмої статі 128 ГПК скаржник - ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" не наводить.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).

6.2.Зважаючи на те, що наведена скаржником - ТОВ "Укравтозапчастина" підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Суд, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Укравтозапчастина" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 у цій справі №904/2404/18.

6.3.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4.Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5.За результатами касаційного перегляду додаткової постанови апеляційного суду Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідне судове рішення про відмову у задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у касаційній скарзі ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп", Верховний Суд не вбачає.

7.Розподіл судових витрат (судового збору)

7.1.З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Укравтозапчастина", сплачений ним за подання касаційної скарги судовий збір в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника - ТОВ "Укравтозапчастина".

7.2.Оскільки судовий збір за подання касаційної скарги ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" на додаткову постанову апеляційного суду не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.

8.Розподіл судових витрат (витрат на правничу допомогу)

8.1.Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, Верховний Суд виходить з такого.

8.2.Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

8.3.Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статті 131-2 Конституції України, статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК), відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

8.4.Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

8.5.Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.6.Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК).

8.7.Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

8.8.Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

8.9.Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК).

8.10.Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

8.11.Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

8.12.За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

8.13.Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

8.14.Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

8.15.Як зазначалось, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" надало договір про надання правової допомоги від 06.10.2022 №0610, укладений між адвокатом Нейрановським А.О. та ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп".

8.16.За цим договором адвокат за завданням (дорученням) клієнта зобов`язується надати правову допомогу, визначену в цьому договорі, а клієнт зобов`язується оплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги та усі фактичні витрати, необхідні для виконанням адвокатом своїх зобов`язань за цим договором (пункт 1.11 договору).

8.17.Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору за надання правової допомоги, передбаченої цим Договором, Клієнт зобов`язується оплатити адвокату гонорар та фактичні витрати, необхідні для виконання адвокатом своїх зобов`язань за цим договором. Розмір, порядок обчислення і сплати гонорару та фактичних витрат визначається в додаткових угодах до цього договору.

8.18.В додатковій угоді від 15.04.2024 сторони погодили, що згідно з договором адвокат за завданням (дорученням) клієнта зобов`язується надати правову допомогу, визначену в цьому договорі, а клієнт зобов`язується оплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги та усі фактичні витрати, необхідні для виконання адвокатом своїх зобов`язань у справі: №904/2404/18 за позовом ТОВ "Укравтозапчастина" до ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп", ТОВ "Салон-магазин "Алеко" про визнання недійсним договору від 20.12.2017 №4 про внесення змін до іпотечного договору посвідченого 12.06.2013, зняття обтяження, визнання виконаним кредитного договору та визнання припиненими договорів забезпечення, провадження по якій підлягає розгляду в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду України (пункт 1).

8.19.Відповідно до пункту 3 вказаної додаткової угоди розмір адвокатського гонорару по справі здійснюється з розрахунку оплати роботи адвоката та/або кількості наданих послуг.

8.20.Згідно з пунктами 6, 7 додатковї угоди визначення фактичного об`єму послуги з правової допомоги адвокатом клієнту здійснюється відповідно до фактично витраченого часу роботи по справі та/або кількості наданих послуг, на підтвердження чого адвокат складає та надає клієнту акт-рахунок. Підставою для сплати клієнтом гонорару адвокату є підписаний сторонами акт-рахунок.

8.21.У підписаному сторонами акті-рахунку прийому-передачі правової допомоги від 04.06.2024 сторони у пункті 1 погодили, що адвокат надав, а клієнт прийняв послугу з правової допомоги в повному обсязі, якісно і в строк: у справі №904/2404/18 за позовом ТОВ "Укравтозапчастина" до ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп", ТОВ "Салон-магазин "Алеко" про визнання недійсним договору від 20.12.2017 №4 про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 12.06.2013, зняття обтяження, визнання виконаним кредитного договору та визнання припиненими договорів забезпечення, провадження по якій перебуває в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду:

(1) підготовка, складання касаційної скарги на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі №904/2404/18;

(2) складання заяви про усунення недоліків за постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.05.2024 року у справі №904/2404/18, шляхом подання касаційної скарги на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі №904/2404/18 у новій редакції;

(3) підготовка, складання відзиву на касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 року у справі № 904/2404/18;

(4) процесуальне супроводження справи №904/2404/18, провадження по якій перебуває в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.

8.22.Вартість послуг, вказаних у пункті 1 акта, становить 38 000 грн (пункт 2 акта-рахунку).

8.23.Верховний Суд наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

8.24..Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

8.25.Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п.33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

8.26.За змістом частини четвертої статті 126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

8.27.У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК).

8.28.Водночас, за нормами частини шостої статті 126 ГПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

8.29.У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

8.30.Отже, процесуальне законодавства надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

8.31.Як зазначалось, ТОВ "Укравтозапчастина" подало заперечення на заяву ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" про судові витрати, в яких заявило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, на 36 000 грн.

8.32.Вказані заперечення мотивовані тим, що включена відповідачем 1 до витрат на правничу допомога сума у розмірі 36 000 грн є необґрунтованою, завищеною порівняно із середньою вартістю таких послуг по аналогічним категоріям справ. Такі витрати не мають розумного та неминучого характеру. Ані додаткова угода до договору, ані акт-рахунок не містять розміру та/або порядку обчислення витрат, відтак неможливо визначити реальну вартість кожної з чотирьох наданих адвокатом послуг. Витрачений адвокатом час на складання заяви про усунення недоліків (касаційної скарги у новій редакції) є фактично часом, витраченим адвокатом на підготовку та складання касаційної скарги і охоплюється такаю послугою. Послуги з процесуального супроводження справи не є витратами, які підлягають оплаті за послуги адвоката у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку. Виокремлення таких послуг як процесуальне супроводження, підготовка та складання відзиву, підготовка та складання касаційної скарги є необґрунтованим та охоплюється одна одною, а тому мають бути виключені із загальної вартості наданих послуг.

8.33.В контексті наведених заперечень, Верховний Суд враховує, що у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

8.34.Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару)

8.35.Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

8.36.Велика Палата Верховного Суду зауважила, що стаття 126 ГПК також не передбачає, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

8.37.Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

8.38.З огляду на закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Укравтозапчастина" на рішення та постанову по суті спору, залишення без задоволення касаційної скарги ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" на додаткову постанову, а також сукупність доказів щодо витрат відповідача 1 на професійну правничу допомогу, фіксований розмір гонорару адвоката, заяву про зменшення розміру таких витрат, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, Верховний Суд вважає, що з ТОВ "Укравтозапчастина" на користь ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" підлягає стягненню 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 у справі №904/2404/18 закрити.

2.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп" залишити без задоволення.

3.Додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі №904/2404/18 залишити без змін.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (02088, Україна, місто Київ, вулиця Першого Травня, будинок, 1а, код 30722204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп" (04071, Україна, місто Київ, вулиця Набережно-лугова, будинок, 8, код 41586125) 10 000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

5.Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді І.Б. Колос

В.І. Студенець