Постанова

від 17.06.2024 по справі 913/205/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 913/205/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Луганської області від 03.10.2023 (суддя Смола С. В.),

додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 24.10.2023 (суддя Смола С. В.),

постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 (головуючий суддя Здоровко Л. М., судді Бородіна Л. І., Лакіза В. В.)

і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 (головуючий суддя Здоровко Л. М., судді Бородіна Л. І., Лакіза В. В.)

у справі № 913/205/23

за позовом заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації Луганської обласної військової адміністрації

до Лозно-Олександрівської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", 2) Державне підприємство "Білокуракинське лісопромислове господарство" і 3) Державне підприємство "Старобільське лісопромислове господарство",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 4) Головне управління Держгеокадастру у Луганській області,

про витребування земельної ділянки,

ВСТУП

1. Учасниками цього спору є заступник керівника Луганської обласної ради (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації (далі - позивач) і Лозно-Олександрівська селищна військової адміністрації Сватівського району Луганської області (далі - відповідач).

2. Верховний Суд у цій справі розглядав касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури (далі - скаржник), яка не погоджувалася з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що прокурором не доведено належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, а також заперечував те, що судами попередніх інстанцій прийнято як беззаперечний факт доводи відповідача щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення.

3. Також у своїй касаційній скарзі скаржник зазначав, що не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт (надання послуг).

4. За результатом розгляду касаційної скарги, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально викладено нижче.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Прокурор в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Лозно-Олександрівської селищної ради, повноваження якої виконує тимчасовий орган Лозно-Олександрівська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області, у якій просив витребувати на користь держави в особі Луганської обласної державної адміністрації Луганської обласної військової адміністрації з чужого незаконного володіння Лозно-Олександрівської селищної ради земельну ділянку площею 62,0855 га з кадастровим номером 4420955700:17:002:0340 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1541917144209), яка розташована в адміністративних межах Лозно-Олександрівської селищної ради Сватівського (колишнього Білокуракинського) району Луганської області, за межами смт Лозно-Олександрівка.

6. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор посилався на приписи статей 5, 7, 8, 17, 31, 45, 47, 48, 54 та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України) (в редакції, чинній з 29.03.2006), статей 12, 20- 22, 55, 57, 84, 122, 149, 153, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 317, 319, 321, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 35, 50 Закону України "Про землеустрій", статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та стверджував, що у спірних правовідносинах передача вказаної земельної ділянки в комунальну власність Лозно-Олександрівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Селищної ради відбулася з порушенням норм земельного та лісового законодавства, оскільки на момент такої передачі частина спірної земельної ділянки (а саме 62,0855 га) перебувала в постійному користуванні Державного підприємства "Білокуракинське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Білокуракинське ЛМГ", Підприємство, Лісгосп, третя особа 2) на підставі розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області (далі - Білокуракинська РДА) від 06.02.2006 № 35 і при цьому Луганська ОДА, як власник земельної ділянки, не повідомлялася та не погоджувала передачу спірної земельної ділянки в комунальну власність.

7. Прокурор зазначав, що на момент проведення інвентаризації частина земельної ділянки з кадастровим номером 4420955700:17:002:0340, а саме 19,5845 га, перебувала в постійному користуванні ДП "Білокуракинське ЛМГ". Хоча Державний акт на право постійного користування державним підприємством не отримано, право постійного користування підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

8. За інформацією Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання від 26.04.2023 № 162 та доданою схемою перетину, земельна ділянка з кадастровим номером 4420955700:17:002:0340 має частковий перетин із землями державного лісового фонду ДП "Білокуракинське ЛМГ", орієнтована площа перетину становить 19,5845 га.

9. Прокурор підкреслював, що у спірних правовідносинах рішеннями неуповноважених органів фактично сформовано спірну земельну ділянку, визначено її площу, цільове призначення та в подальшому зареєстровано право власності на неї попри те, що вона накладається на землі лісогосподарського призначення. Наголошував, що перебування спірної земельної ділянки у незаконному володінні Селищної ради створює умови для подальшого незаконного розпорядження цією земельною ділянкою лісогосподарського призначення, а тому її у примусовому порядку слід витребувати на користь держави.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у цій справі

10. 03.10.2023 рішенням Господарського суду Луганської області у задоволенні позову відмовлено повністю.

11. 24.10.2023 додатковим рішенням Господарського суду Луганської області стягнуто з Луганської обласної прокуратури, на користь Лозно-Олександрівської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області, витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 45 000 грн.

12. 08.02.2024 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Луганської області від 03.10.2023 і додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 24.10.2023 залишено без змін.

13. 21.02.2024 додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду заяву Лозно-Олександрівської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області задоволено частково та стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь Лозно-Олександрівської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 21 000 грн.

14. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовані тим, що зі змісту розпорядження 06.02.2006 № 35 неможливо встановити, до якої групи земель відносилась спірна земельна ділянка (пасовища чи сіножаті) та чи увійшла вона до складу земель загальною площею 333,2 га, які передавались у постійне користування Білокуракинському ДЛМГ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що прокурор належними та допустимими доказами цього також не довів, оскільки не надав відповідних висновків, схем, картографічних матеріалів тощо, які б дали змогу суду ідентифікувати спірну земельну ділянку, як таку що передавалась згідно розпорядження від 06.02.2006 № 35.

Також суди попередніх інстанцій зазначили, що надана прокурором до матеріалів справи копія планшету № 5 лісовпорядкування 2007 року не містить посилань на розпорядження від 06.02.2006 № 35. Крім того, у вказаній копії відсутні підписи осіб, які її склали; із наданої прокурором копії додатку № 4 до проєкту організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" "Відомості про приймання та передавання лісових ділянок за минулий ревізійний період" у графі "лісництво" зазначено "Білокуракинське, Лозно-Олександрівське", у графі "прийнято" "860", у графі "підстави для приймання" "Розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області розпорядження від 06.02.2006 № 35", у той же час графи "рік" та "від кого прийнято" не заповнені взагалі.

З огляду на встановлені судами обставини щодо відсутності підстав набуття Білокуракинським ДЛМГ права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області розпорядження від 06.02.2006 № 35 та враховуючи, що спірна земельна ділянка як об`єкт цивільних прав сформувалася тільки 24.04.2018, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обраний прокурором спосіб захисту права не відповідає змісту порушення.

Поряд з цим, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у даній справі частина спірної земельної ділянки площею 19,5845 га, яка, як вважає прокурор, належить до земель лісогосподарського призначення, не мала кадастрового номеру та не була сформована як самостійний об`єкт нерухомості, а отже на переконання судів попередніх інстанцій, спосіб захисту повинен забезпечувати поновлення прав позивача до стану, який мав місце до стверджуваного прокурором порушення права держави, а не безпідставно надавати позивачеві нові блага, у вигляді зареєстрованого права власності на земельну ділянку, площа якої більша на 42,501 га, ніж площа земельної ділянки, яка в силу перехідних положень ЛК України, на думку прокурора, перебувала на праві постійного користування у лісгоспу (19,5845 га).

Також, суди зазначили, що обраний прокурором спосіб захисту не враховує наявний статус спірної земельної ділянки її віднесення до земель сільськогосподарського призначення, не скасовує віднесення спірної земельної ділянки саме до цієї категорії та не поновлює її категорію цільового використання як земель лісогосподарського призначення.

15. Додаткове рішення і постанова (в частині перегляду додаткового рішення) аргументовані положеннями статей 123, 126, 129 ГПК України, з урахуванням яких суди, дослідивши умови договору про надання правової допомоги від 20.02.2023 № 20/02/2023, акта від 09.10.2023 № 2 та інших наявних у матеріалах справи доказів, дійшли висновку про обґрунтованість покладання на Луганську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 45 000 грн, які складаються з вартості гонорару успіху в фіксованому розмірі 30 000 грн і сукупної вартості участі в судових засіданнях у справі № 913/205/23, які відбулися 27.07.2023, 17.08.2023, 29.08.2023, 12.09.2023 і 03.10.2023, у сумі 15 000 грн (3 000 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні).

Разом з тим суд першої інстанції зазначив, а суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками, що згідно приписами статей 74, 126 ГПК України відповідачем доведено обставини надання йому адвокатом відповідних послуг професійної правничої допомоги при розгляді справи № 913/205/23 у Господарському суді Луганської області та належним чином обґрунтовано заявлений до стягнення розмір оплати цих послуг.

16. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції аргументована положеннями статей 123, 126, 129 ГПК України, з урахуванням яких суд, дослідивши умови договору про надання правової допомоги від 20.02.2023 № 20/02/2023, додаткової угоди від 27.06.2023 № 1 і акта від 08.02.2024 № 3 та інших наявних у матеріалах справи доказів, а також з урахуванням клопотання прокурора про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про часткову обґрунтованість покладання на Луганську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 21 000 грн, які складаються з вартості гонорару успіху у розмірі 15 000 грн і сукупної вартості участі в судових засіданнях у справі № 913/205/23, які відбулися 24.01.2024 і 08.02.2024, у розмірі 6 000 грн (3 000 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні).

Касаційна скарга

17. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Харківська обласна прокуратура звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 03.10.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 (в частині перегляду рішення по суті) і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора.

18. Також скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 24.10.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 (в частині перегляду додаткового рішення) і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяв адвоката про стягнення судових витрат.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

(1) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 123, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) в подібних правовідносинах (у контексті того, з якого саме моменту державні лісогосподарські підприємства) є постійними користувачами лісової земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, або ж набувають право постійного користування, або ж земельна ділянка є наданою - чи з часу прийняття відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (апеляційний суд не уточнив, про яке саме рішення йдеться), чи з часу одержання державного акта (державної реєстрації права постійного користування), як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України, чи з часу відображення земельної лісової ділянки на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування);

(2) на теперішній час відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) в подібних правовідносинах (щодо правових підстав набуття державними лісогосподарськими підприємствами права постійного користування земельними лісовими ділянками; щодо дати виникнення в держави права власності на земельну лісову ділянку з огляду на відсутність державного акта, тобто до її формування та державної реєстрації права власності за державою; щодо встановлення факту, які землі слід розуміти раніше наданими в користування - до 28.03.2006 включно);

(3) суди не врахували висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.20.23 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, від 31.05.2023 у справі № 488/2807/17;

(4) суди не врахували, викладеного в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку про те, що інформація, надана Виробним об`єднанням "Укрдержліспроект" (далі - ВО "Укрдержліспроект"), а також доданий до неї графічний матеріал, є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України;

(5) суди не врахували, викладеного в постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 20.12.2023 у справі № 619/77/15 висновку щодо застосування положень статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності);

(6) суди не врахували висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц;

(7) суди не врахували висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18;

(8) суд не врахував висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19.

Узагальнені доводи інших учасників справи

20. Лозно-Олександрівська СВА у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові. У відзиві також вказаний попередній розмір судових витрат, які Відповідач планує понести під час перегляду цієї справи в касаційному порядку.

21. Доводи відзиву Головного управління Держгеокадастру у Луганській області суд касаційної інстанції не бере до уваги, з огляду на пропуск заявником, встановленого судом строку на подання відзиву.

22. Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

23. Спірна земельна ділянка вперше як об`єкт цивільних прав виникла 21.10.2013, у відповідності до технічної документації та наказу, яким її затверджено (та які чинними і не оскаржуваними на момент пред`явлення позовної заяви чи розгляду справ по суті) віднесена до земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, що є достовірними відомостями у відповідності до законодавства України до внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та відміни технічної документації із землеустрою.

24. Розпорядженням голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 №35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі" надано згоду на надання в постійне користування та на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 860, 0га, зокрема, по Лозно-Олександрівській селищній раді 333, 2га, з них пасовищ 100, 4га та сіножатей 232, 8га, які надаються в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" із земель державної власності на території, яка за даними державного земельного кадастру враховуються в Тимошинській, Червоноармійській, Дем`янівській, Шарівській, Курячівській, Олександрівській, Олексіївській сільських радах та Білокуракинській та Лозно-Олександрівській селищних радах.

25. Надана прокурором копія розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області від 06.02.2006 № 35 частково нечитабельна, має дописки, частина тексту через низьку якість копії майже непридатна для сприйняття.

26. Також на вказаній копії міститься відмітка про її засвідчення, однак, відсутні такі реквізити: найменування посади особи, яка вчинила засвідчення, та дата засвідчення копії.

27. Прокурор зазначав, що на підставі зазначеного розпорядження Харківською державною лісовпорядною експедицією у 2009 році розроблено "Проект організації і розвитку лісового господарства Державного підприємства "Білокуракинське лісомисливське господарство", згідно якого земельну ділянку орієнтовною площею 19, 5845га включено до кварталу № 24 виділів № 1, № 2, № 3, № 4 Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ".

28. Судами встановлено, що з наданої прокурором копії додатку № 4 до проєкту організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" "Відомості про приймання та передавання лісових ділянок за минулий ревізійний період" місцевим господарським судом встановлено, що у графі "лісництво" зазначено "Білокуракинське, Лозно-Олександрівське", у графі "прийнято" "860", у графі "підстави для приймання" "Розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області розпорядження від 06.02.2006 № 35", у той же час графи "рік" та "від кого прийнято" не заповнені.

29. Надана прокурором копія планшету № 5 лісовпорядкування 2007 року не містить посилань на розпорядження від 06.02.2006 № 35.

Крім того, суди також встановили, що у вказаній копії відсутні підписи осіб, які її склали: начальника партії Ревако Л. Ю., інженера-таксатора Висоцького А. П., картографа Висоцького А. П.

30. Судом першої інстанції встановлено, що у наданих прокурором документах (копії додатку № 4 до проєкту організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" "Відомості про приймання та передавання лісових ділянок за минулий ревізійний період", планшету № 5 лісовпорядкування 2007 року) відсутні посилання на індивідуальні ознаки земельної ділянки, за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо.

31. Судами також встановлено, що 24.07.2013 розпорядженням голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області № 145 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель запасу за межами населених пунктів на території Білокуракинського району Луганської області орієнтовною площею 828га, з метою формування земельних ділянок, визначення їх угідь, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій.

32. 18.10.2013 висновком Відділу Держземагентства у Білокуракинському районі Луганської області №1424 погоджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу та резервного фонду за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради та Дем`янівської, Курячівської, Нещеретівської, Олександропільської, Просторівської, Бунчуківської сільських рад Білокуракинського району Луганської області.

33. 18.10.2013 розпорядженням голови Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області № 227 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель" затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель запасу та резервного фонду, розташованих за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради та Дем`янівської, Курячівської, Нещеретівської, Олександропільської, Просторівської, Бунчуківської сільських рад Білокуракинського району Луганської області.

34. Визначено і віднесено земельні ділянки загальною площею 843,3376 га до категорії земель сільськогосподарського призначення.

35. На підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок, зокрема, земельній ділянці площею 62,0855 га присвоєно кадастровий номер 4420955700:17:002:0340.

36. 24.04.2018 право державної власності на земельну ділянку площею 62,0855 га кадастровий номер 4420955700:17:002:0340 зареєстровано за ГУ Держгеокадастру у Луганській області.

Тобто, вперше земельна ділянка площею 62,0855 га кадастровий номер 4420955700:17:002:0340 була сформована як об`єкт цивільних прав 24.04.2018.

37. 18.06.2019 наказом ГУ Держгеокадастру у Луганській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" № 1187-сг вирішено передати Лозно-Олександрівській селищній об`єднаній територіальній громаді, в особі Лозно-Олександрівської селищної ради, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів на території Лозно-Олександрівської селищної ради, Мирненської, Солідарненської сільських рад Білокуракинського району Луганської області, згідно акта приймання-передачі.

38. 18.06.2019 між ГУ Держгеокадастру у Луганській області та Лозно-Олександрівською селищною радою було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого ГУ Держгеокадастру у Луганській області відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 18.06.2019 № 1187-сг передало із державної власності сільськогосподарського призначення, а Лозно-Олександрівська селищна об`єднана територіальна громада прийняла у комунальну власність земельні ділянки у кількості 77, земельні ділянки загальною площею 1062,0328 га згідно з додатком, в тому числі земельну ділянку, площею 62,0855 га з кадастровим номером 4420955700:17:002:0340 (пункт 51 додатку до акту приймання-передачі).

39. На підтвердження місцезнаходження земельної ділянки кадастровий номер 4420955700:17:002:0340 Прокурор додав до позову схему поділу земель Лозно-Олександрівської селищної ради, яку затверджено рішенням Лозно-Олександрівської селищної ради від 06.12.2005 № 39/2 (копія вказаного рішення неякісна, оригінал відсутній).

З указаної схеми вбачається, що землі запасу, які вирішено надати у постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на підставі рішення Лозно-Олександрівської селищної ради від 06.12.2005 № 39/2, знаходяться біля державного кордону, про що свідчить відповідне умовне позначення на зазначеній схемі ліній державного кордону.

У той час, земельна ділянка з кадастровим номером 4420955700:17:002:0340 знаходиться значно південніше населеного пункту Лозно-Олександрівка.

Таким чином, локація земель запасу, наданих у постійне користування Білокуракинському ДЛМГ знаходиться майже за 10 км від земельної ділянки з кадастровим номером 4420955700:17:002:0340, про що відповідач наглядно показав суду першої інстанції на відповідних схемах.

40. Судами встановлено, що у пункті 1 розпорядження від 06.02.2006 № 35 зазначено: дати згоду на надання в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ та на розробку технічної документації і землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 860 га, в т.ч. пасовищ 476,6 га та сіножатей 383,4 га під заліснення, в т.ч. по Тимошинській сільській раді 125,6 га, з них пасовищ 99,6 га, сіножатей 26 га, по Червоноармійській сільській раді 124,9 га, з них пасовищ 124,9 га, по Дем`янівській сільській раді 77,87 га, з них пасовищ 25,7 га та сіножатей 52,1 га, по Шарівській сільській раді 9,1 га, з них сіножатей 9,1 га, по Курячівській сільській раді 31,7 га, з них сіножатей 31,7 га, по Білокуракинській селищній раді 26,1 га, з них пасовищ 26,1 га, по Лозно-Олександрівській селищній раді 333,2 га, з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га, по Олексіївській сільській раді 6,4 га, з них 6,4 га пасовищ, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ із земель державної власності на території, які заданими державного земельного кадастру враховуються в Тимошинській, Червоноармійській, Дем`янівській, Шарівській, Курячівській, Олександрівській, Олексіївській сільських радах та Білокуракинській, Лозно-Олександрівській селищних радах.

41. Зі змісту зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що районною державною адміністрацією було лише надано згоду на надання в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ та розробку технічної документації і землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування, зокрема, на земельну ділянку площею 333,2 га (з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га) по Лозно-Олександрівській селищній раді.

Однак, суди попередніх інстанцій встановили, що належних та допустимих доказів виконання даного розпорядження у порядку, визначеному земельним законодавством, матеріали справи не містять.

42. Суд апеляційної інстанції надав оцінку вказаному розпорядженню і встановив, що відповідно до розпорядження від 06.02.2006 № 35 районною державною адміністрацією надано згоду на надання в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ та розробку технічної документації і землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування, зокрема на земельну ділянку площею 333,2 га (з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га) по Лозно-Олександрівській селищній раді, однак, доказів оформлення права користування Білокуракинським ДЛМГ у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, як і не містять доказів заліснення земельної ділянки відповідно до розпорядження від 06.02.2006 № 35.

43. Докази набуття ДП "Білокуракинське ЛМГ" права користування земельною ділянкою відповідно до розпорядження від 06.02.2006 № 35 у матеріалах справи відсутні.

44. Суди зазначили, що з жодного з наданих прокурором доказів, як із кожного окремо, так і у їх сукупності, неможливо встановити імовірний перетин спірної земельної ділянки площею 62,0855 га із кадастровим номером 4420955700:17:002:0340 із земельною ділянкою орієнтованою площею 19,5845 га, про передачу якої ДП "Білокуракинське лісомисливське господарство" зазначав прокурор.

45. Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріалами справи не підтверджується набуття ДП "Білокуракинське ЛМГ" права постійного користування земельною ділянкою відповідно до розпорядження №35 від 06.02.2006, як і не підтверджено набуття права користування будь-яким іншим чином до 28.03.2006; доказів погодження Проекту у визначеному статтею 123 Земельного кодексу України порядку матеріали справи не містять. Прокурор також не надав доказів, які б дали змогу судам ідентифікувати спірну земельну ділянку, як таку що передавалась згідно розпорядження від 06.02.2006 № 35; із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням до земель лісового фонду не належала. Схема не містить ідентифікуючих відомостей про частковий перетин, як зазначав прокурор, земельної ділянки площею 62,0855 га із кадастровим номером 4420955700:17:002:0340 із земельною ділянкою орієнтованою площею 19,5845 га, про передачу якої ДП "Білокуракинське лісомисливське господарство" відповідно до розпорядження № 35 від 06.02.2006.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

46. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

47. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

48. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

49. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність Прокурором і Підприємством належними та допустимими доказами обставин набуття Підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою до 28.03.2006, а саме на підставі розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі", оскільки наявні в справі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (план лісонасаджень Лозно-Олександрівського лісництва ДП "Білокуракинське ЛМГ", проєкт організації і розвитку лісового господарства ДП "Білокуракинське ЛМГ" складено та затверджено в 2007- 2009 рр., у зв`язку з чим спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням ані до прийняття розпорядження від 06.02.2006 № 35, ані після його прийняття, до земель лісового фонду не належала, чим спростовується твердження Прокурора про її належність до земель лісогосподарського призначення. Адже умовою застосування до спірних правовідносин норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006) є підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" саме до 28.03.2006 включно, чого Прокурором і ДП "Білокуракинське ЛМГ" не доведено.

50. Таким чином, обраний Прокурором спосіб захисту не враховує наявного статусу спірної земельної ділянки, а саме її належності до земель сільськогосподарського призначення колишнього КСП "Правда", тобто не скасовує первісного віднесення спірної земельної ділянки до зазначеної категорії земель, а тому й не поновлює її категорію цільового використання як земель лісогосподарського призначення.

51. Водночас в основу оскаржуваного додаткового рішення покладено висновок суду першої інстанції про обґрунтованість покладання на Луганську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 45 00 грн, які складаються з вартості гонорару успіху в фіксованому розмірі 30 000 грн і сукупної вартості участі в судових засіданнях у справі № 913/205/23, які відбулися в місцевому господарському суді 27.07.2023, 17.08.2023, 29.08.2023, 12.09.2023 і 03.10.2023, у сумі 15 000 грн (3 000 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні).

52. В основу оскаржуваної додаткової постанови покладено висновок суду апеляційної інстанції про часткову обґрунтованість покладання на Луганську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з урахуванням клопотання прокурора про зменшення розміру витрат, в сумі 21 000 грн, які складаються з вартості гонорару успіху і сукупної вартості участі в судових засіданнях у справі № 913/205/23, які відбулися в суді апеляційної інстанції 27.07.2023, 17.08.2023, 29.08.2023, 12.09.2023 і 03.10.2023, у сумі 15 000 грн (3 000 грн за участь адвоката в одному судовому засіданні).

53. Колегія суддів погоджується із зазначеними обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

54. Відповідно до частини 2 статті 5 ЛК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

55. Згідно з частинами 1-3 ЛК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до 5 гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

56. Частиною 1 статті 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

57. При цьому варто врахувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14).

58. Частиною 1 статті 116 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

59. Відповідно до пункту "б" частини 3 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

60. У постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

61. Згідно з частинами 1, 3, 5, 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проєктами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проєкту відведення земельної ділянки. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

62. Відповідно до статті 19 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

63. Згідно з частинами 1, 2 статті 20 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

64. В пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 сформульовано висновок про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проєктами землеустрою щодо їх відведення.

65. Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

66. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору, належним чином дослідивши зміст розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35 "Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки під заліснення, які надаються в постійне користування Білокуракинському ДЛМГ на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Білокуракинському районі", дійшли правильного висновку про те, що Білокуракинською РДА лише було надано згоду на розробку проєкту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування Білокуракинського ДЛМГ, зокрема на земельні ділянки площею 333,2 га (з них пасовищ 100,4 га та сіножатей 232,8 га), розташовані в адміністративних межах Селищної ради за межами населених пунктів.

67. З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено дотримання передбаченої частиною 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) процедури реалізації в повному обсязі розпорядження голови Білокуракинської РДА від 06.02.2006 № 35, зокрема, шляхом вчинення послідовних дій з розробки проєкту землеустрою відведення земельних ділянок площею 333,2 га, отримання Підприємством відповідних погоджень органу по земельних ресурсах, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органів, органів архітектури та охорони культурної спадщини, прийняття Білокуракинською РДА остаточного рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" земельна ділянка, до складу яких входила спірна земельна ділянка площею 62,0855 га, що в свою чергу виключає набуття третьою особою 2 права постійного користування вказаною земельною ділянкою до 28.03.2006.

68. Наведені обставини скаржник належним чином не спростував, натомість його бездоказові доводи про зворотне ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні розпорядження Білокуракинської РДА про надання згоди на розроблення проєкту відведення земельних ділянок (частина 5 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006)), яке має підготовчий (проміжний) характер, та розпорядження Білокуракинської РДА про затвердження проєкту землеустрою та надання землі в постійне користування (частина 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006)), яке насправді не приймалося.

69. Таким чином, у розумінні положень частини 1 статті 116 та пункту "б" частини 3 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) відповідним рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою набуття права постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення компетентного органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її в постійне користування, а не рішення про надання згоди (дозволу) на розроблення проекту відведення земельної ділянки, що узгоджується з висновком, викладеним у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

70. Крім того судами обґрунтовано враховано недоведеність Прокурором зміни первісного статусу спірної земельної ділянки, яка належала та досі належить до земель сільськогосподарського призначення, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження переведення спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) в порядку, визначеному частиною 2 статті 20 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006).

71. Верховний Суд також погоджується з висновком апеляційного господарського суду в частині застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, про те, що умовою застосування вказаної норми Кодексу законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування ДП "Білокуракинське ЛМГ" саме до 28.03.2006 включно, чого Прокурор і Лісгосп не довели, а тому відсутність підстав вважати спірну земельну ділянку раніше наданими землями взагалі унеможливлює визнання документами, що підтверджують право Підприємства на неї, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, складені та затверджені у 2007- 2009 рр.

72. Суд касаційної інстанції зауважує, що висновок апеляційного господарського суду про те, що обраний Прокурором спосіб захисту інтересів держави є неефективним, а відновлення порушених прав держави шляхом задоволення віндикаційного позову в цьому випадку є неможливим, не відповідає як викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності, так і викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема, шляхом витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, на підставі статей 387, 388 ЦК України.

73. Разом з тим вказаний помилковий висновок судів попередніх інстанцій не призвів до ухвалення неправильних по суті рішень, а тому не може бути достатньою підставою для її скасування, позаяк відповідно до частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

74. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: 1) висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.20.23 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21, від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20 і від 30.05.2023 у справі № 488/2807/17; 2) висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц; 3) висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18; 4) викладеного в постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 20.12.2023 у справі № 619/77/15 висновку щодо застосування положень статті 387 ЦК України (в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності); 5) викладеного в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку про те, що інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України; 6) висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, з огляду на таке.

75. Зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду переконливо свідчить про те, що з урахуванням достовірно встановлених обставин відсутності набуття Підприємством до 28.03.2006 у постійне користування спірної земельної ділянки, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування щодо якої було складено значно пізніше (у 2007- 2009 рр.), суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 31.05.20.23 у справі № 681/804/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 20.12.2023 у справі № 619/77/15, від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

76. Водночас колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом попередньої інстанції як висновку щодо необхідності застосування ефективного способу захисту прав позивача, викладеного в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 925/378/17, від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, так і висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, оскільки, по-перше, апеляційний суд відмовив в задоволенні позовних вимог передусім у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, а не з мотивів обрання Прокурором неефективного способу захисту інтересів держави.

77. По-друге, Верховний Суд зазначає, що реалізація судом викладеного в зазначених постановах Верховного Суду висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), на чому передчасно наполягає скаржник, безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

78. Натомість у цій справі відмова в задоволенні віндикаційного позову обґрунтовується недоведеністю набуття Підприємством права постійного користування спірною земельною ділянкою в період до 28.03.2006.

79. Окрім того попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

80. За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia ("суд знає закони") при вирішенні цього господарського спору, а тому відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постановах, на які він посилається у скарзі.

81. З мотивів, наведених у пунктах 71-72 цієї постанови, не заслуговують на увагу аргументи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції викладеного в постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 20.12.2023 у справі № 619/77/15 висновку про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

82. Що стосується посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 висновку щодо застосування положень статей 76 - 78 ГПК України, а саме про те, що інформація, надана ВО "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами, то колегія суддів наголошує, що вказані доводи скаржника зводяться виключно до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

83. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 15.11.2023 у справі № 308/7190/21, від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, з огляду на нижченаведене.

84. Відповідно до частин 1- 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

85. При цьому частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

86. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

87. Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

88. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

89. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначено також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

90. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

91. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

92. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

93. Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

94. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

95. Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суди ухвалили оскаржувані додаткове рішення та постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

96. Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

97. При цьому, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

98. Таким чином, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваним додатковим рішенням суду першої інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду як не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, так і про право суду зменшити такі витрати у разі доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката їх неспівмірності.

99. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020), викладених у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, наведене виключає як закриття касаційного провадження в частині обраної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, так і скасування оскаржуваних рішення, додаткового рішення, постанови і додаткової постанови з цих мотивів.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

100. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

101. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

102. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

103. З мотивів, наведених у пунктах 58-61, 66-71 цієї постанови, колегія суддів відхиляє суперечливі доводи скаржника про відсутність на теперішній час: 1) висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) в подібних правовідносинах (щодо правових підстав набуття державними лісогосподарськими підприємствами права постійного користування земельними лісовими ділянками; щодо дати виникнення в держави права власності на земельну лісову ділянку з огляду на відсутність державного акта, тобто до її формування та державної реєстрації права власності за державою; щодо встановлення факту, які землі слід розуміти раніше наданими в користування - до 28.03.2006 включно); 2) висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 123, 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) в подібних правовідносинах, у контексті того, з якого саме моменту державні лісогосподарські підприємства є постійними користувачами лісової земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, або ж набувають право постійного користування, або ж земельна ділянка є наданою - чи з часу прийняття відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (апеляційний суд не уточнив, про яке саме рішення йдеться), чи з часу одержання державного акта (державної реєстрації права постійного користування), як це передбачено статтями 125, 126 ЗК України, чи з часу відображення земельної лісової ділянки на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування).

104. Крім того, відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 27.01.2015 у справі № 21-570а14, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц, від 24.05.2023 у справі № 367/3254/15-ц, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, на неврахування яких (висновків) судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень помилково посилається скаржник.

105. Суд також вважає за необхідне звернутися до власних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22, від 05.06.2024 у справі № 913/202/23 та від 07.06.2024 у справі № 913/214/23, ухвалених після подання касаційної скарги, які підлягають врахування на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

106. Інші доводи касаційної скарги Прокурора підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, не мають вирішального значення, в т.ч. з урахуванням викладеного у пункті 105 цієї постанови, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

107. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

108. Враховуючи наведені положення законодавства та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана Прокурором касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийняті у справі рішення, додаткове рішення, постанова і додаткова постанова відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Розподіл судових витрат

109. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Луганської області від 03.10.2023, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 24.10.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 913/205/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил