Постанова

від 26.06.2024 по справі 183/7765/15

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 183/7765/15

провадження № 61-13955св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 31 серпня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Зайцевої С. А., Барильської А. П., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Компанії «Емпекс Груп ЛТД» (Беліз), Компанії «Філіантра Комерс ЛТД» (Беліз), ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів, витребування майна та визнання права власності.

В обґрунтування позову вказувала, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , яка незаконно вибула з власності поза її волею з використанням підробленої довіреності.

У березні 2015 року невстановлені особи умисно, з корисливих мотивів, заволоділи вказаним нерухомим майном шляхом обману, зокрема, шляхом подання до державних установ та приватному нотаріусу завідомо підроблених документів про зняття арешту з майна від прокуратури Дніпропетровської області, а також завідомо підроблених довіреностей від імені позивача.

Під час досудового розслідування у кримінальній справі, порушеній відносно

ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною п`ятою статті 191 КК України, постановою старшого слідчого від 15 березня 2012 року накладено арешт на все майно дружини

ОСОБА_5 - ОСОБА_1 .

Невідомі особи за невстановлених обставин склали завідомо підроблений лист прокуратури Дніпропетровської області від 22 жовтня 2014 року за підписом заступника прокурора області Кузьменка С. А. про зняття арешту з майна

ОСОБА_1 , який направили до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції. У лютому 2015 року службові особи реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в порушення вимог діючого законодавства, зняли арешт з всього майна ОСОБА_1 .

Невстановлені особи склали завідомо підроблену генеральну довіреність, підписану нібито ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_6 у присутності Завіряючого офіцера ОСОБА_7 9 жовтня 2014 року, апостилізовану у місті Нікосія постійним секретарем Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр ОСОБА_8 , а також підписану окружним нотаріусом Деметрою Фока.

Адміністрація округу Ларнаки Міністерства внутрішніх справ Республіки Кіпр повідомила позивача на її запит про те, що ОСОБА_7 служив Завіряючим офіцером з 31 січня 1997 року до 2 травня 2014 року та повернув відповідну особисту печатку ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто бути присутнім при складанні довіреності на ім`я ОСОБА_6 9 жовтня 2014 року не міг.

Міністерство юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр на запит ОСОБА_1 повідомило її про те, що після проведеної перевірки в архіві департамента Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр встановлено недостовірність вказаної довіреності, оскільки ОСОБА_9 звільнилася із займаної посади у Міністерстві юстиції та громадського порядку 31 липня

2012 року. Печатка «апостиль» на вказаній довіреності сфальсифікована.

З 23 квітня 2015 року у провадженні прокуратури Дніпропетровської області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), з правовою кваліфікацією за частиною четвертою

статті 190 КК України щодо незаконного позбавлення майна потерпілої ОСОБА_1 .

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб 10 березня 2015 року, з використанням завідомо підроблених довіреностей від імені ОСОБА_1 та

ОСОБА_5 умисно, з корисливих мотивів, уклала договір позики з компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.» (підписантом якої є ОСОБА_10 і в особі директора Компанії та єдиного акціонера ОСОБА_11 ) відповідно до якого ОСОБА_6 передано 2 600 200,24 грн, які позичальник мала повинна повернути до 16 год того ж дня.

Того ж дня ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб з використанням завідомо підроблених довіреностей від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_12 уклала нотаріально посвідчений договір іпотеки з компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД», відповідно до якого передала в іпотеку квартиру

АДРЕСА_1 оціночною вартістю 2 600 200,24 грн.

10 березня 2015 року ОСОБА_6 з використанням зазначених завідомо підроблених довіреностей від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклала нотаріально посвідчений договір про задоволення вимог іпотекодержателя з компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.», відповідно до якого ОСОБА_6 як представник власника ОСОБА_1 передала право власності на квартиру

АДРЕСА_1 компанії «FiLLiantra Commerce Ltd.» в рахунок погашення заборгованості за договором позики.

23 жовтня 2015 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України, тобто у незаконному придбанні права на майно шляхом обману та у використанні завідомо підробленого документа.

Позивач вказувала, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя

від 10 березня 2015 року укладений поза її волею шляхом використання підробленої довіреності.

Крім того, 10 березня 2015 року ОСОБА_13 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомого майна придбав у Компанії «FiLLiantra Commerce Ltd.» «Філіантра Комерс ЛТД.» квартиру

АДРЕСА_1 .

5 червня 2015 року ОСОБА_13 уклав договір позики з ОСОБА_4 , за умовами якого ОСОБА_13 передано 2 134 170 грн на строк до 10 червня 2015 року. Також ОСОБА_13 уклав з ОСОБА_4 нотаріально посвідчений договір іпотеки, за яким передав в іпотеку останньому квартиру АДРЕСА_1 .

11 червня 2015 року ОСОБА_13 та ОСОБА_4 уклали нотаріально посвідчений договір про задоволення вимог іпотекодержателя за яким право власності на спірну квартиру передав останньому в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 5 червня 2015 року.

Цього ж дня ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 отримав грошові кошти в сумі 8 286 720 грн за договором позики

від 11 червня 2015 року та передав ОСОБА_3 в іпотеку квартиру

АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору іпотеки строк повернення позики погоджений сторонами на 11 червня 2017 року.

Постановою Новомосковської місцевої прокуратури від 4 січня 2017 року

квартиру

АДРЕСА_1 визнано речовим доказом.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року у справі № 200/5082/18 звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11 червня 2015 року, укладеним ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Огродник Л. В. за № 328, а саме на квартиру

АДРЕСА_1 ,

шляхом набуття Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ВЕКРО» права власності на вказану квартиру; зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «ВЕКРО».

Знято заборону відчуження нерухомого майна квартиру

АДРЕСА_1 саме: номер запису про обтяження 2054600, внесений на підставі ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/7765/15 від 22 травня 2017 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 35322696 від 23 травня 2017 року; номер запису про обтяження 16898865 (спеціальний розділ), внесений на підставі ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 201/10879/16-к, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31865909

від 13 жовтня 2016 року; номер запису про обтяження 9997362, внесений на підставі договору позики грошових коштів № 327 від 11 червня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Огородник Л. В., договору іпотеки № 328, посвідченого 11 червня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Огородник Л. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 21993266 від 11 червня 2015 року.

Вказане заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 27 квітня 2018 року у справі № 200/5082/18 скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог

ТОВ «ВЕКРО» про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на нерухоме майно, реєстрацію права власності та зняття арешту і ухвалено нове рішення про відмову у позові в цій частині. Постановою Верховного Суду від 4 березня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду

від 24 липня 2019 року залишено без змін.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду в Дніпропетровській області

у справі № 185/2833/19 від 29 березня 2019 року у межах кримінального провадження накладено арешт на спірну квартиру який скасовано рішенням державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Дніпропетровської області Ковальовим С. В. від 10 квітня 2019 року (індексний номер 46397191) на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду в Дніпропетровській області у справі № 185/2833/19 від 7 квітня 2019 року, відсутньої в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Після скасування державним реєстратором Ковальовим С. В. обтяження 10 квітня 2019 року відбулося чергове відчуження нерухомого майна, а саме приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А. здійснив державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ПП «Мілітарі»

(код ЄДРПОУ 34368224) на підставі договору купівлі-продажу № 175 від 10 квітня 2019 року.

29 липня 2019 року власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні від 29 серпня 2019 року став ОСОБА_2 .

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015040650001789, та виділеному кримінальному провадженні, яке внесено до ЄРДР 16 травня 2019 року за № 12019040350000884, відносно ОСОБА_14 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою

статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України, встановлено, що останній причетний до вчиненні протиправних дій, направлених на придбання права на майно, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом обману та передання підроблених довіреностей ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що вона з ОСОБА_1 не знайома, про вчинення будь-яких правочинів не домовлялася. ОСОБА_1 визнано потерпілою в даному кримінальному провадженні.

9 лютого 2021 року Індустріальний районний суду м. Дніпропетровська ухвалив вирок, яким ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України КК України.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська 12 лютого 2021 року ухвалив вирок, яким ОСОБА_6 визнано виною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, та визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

За таких обставин ОСОБА_1 вважала, що вона як власник спірної квартири має право витребувати її шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Уточнивши позовні вимоги, просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь квартиру

АДРЕСА_1 . Визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2023 року, ухваленим у складі судді Наумової О. С., відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що обставинам щодо набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру надавала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року за заявою ПП «Мілітарі» про визнання банкрутом, за заявою ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації.

Переглядаючи вказану справу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна (у цих спірних правовідносинах - ОСОБА_2 ), у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця (у цих спірних правовідносинах - ПП «Мілітарі»), зокрема за наявності зв`язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті

останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року

у справі № 914/2618/16, провадження N 12-25гс21, пункт 52).

Надаючи оцінку добросовісності набуття ОСОБА_2 за критерієм наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд першої інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_2 вказував під час розгляду справи господарським судом, що спірне майно (квартира) було зареєстроване на праві власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та не мало жодних обтяжень та заборон. Доказів того, що ОСОБА_2 знав чи міг знати про порушення порядку реалізації майна або знав чи міг знати про набуття продавцем майна всупереч закону, зокрема був пов`язаною із продавцем особою, суду не надано.

Місцевий суд врахував висновок, викладений в пункті 5.56 постанови Великої

Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), про те, що у спірних правовідносинах воля власника формується її представником - арбітражним керуючим. Тому добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття майна з володіння за волею чи поза волею боржника.

Суд першої інстанції погодився з доводами представника позивача про те, що спірна квартира вибула із законного володіння ОСОБА_1 поза її волею. Водночас зазначив про недоведення належними доказами факту недобросовісності кінцевого набувача спірного майна ОСОБА_2 , тому дійшов висновку про відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України до спірних правовідносин.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року

задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Гудименко В. Г., рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 24 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн у відшкодування судового збору.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири та не знав і не міг знати, що він придбав майно у ПП «Мілітарі», яке не мало права це майно відчужувати.

Cуд апеляційної інстанції врахував інтереси ОСОБА_1 як власника спірної квартири, надавши їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача ОСОБА_2 , та дійшов висновку про те, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , з володіння якої вибула квартира поза її волею внаслідок численних правочинів, визнаних недійсними за рішеннями судів, за обставин цієї справи перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно лише у випадку, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Врахувавши те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника, вимоги позивача в частині визнання права власності на спірну квартиру апеляційний суд вважав такими, що задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подали

У вересні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 388 ЦК України. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що «при формальному порушенні порядку проведення публічних торгів і недоведеності факту недобросовісної поведінки їх переможця таке порушення саме по собі не може спричинити негативних наслідків для переможця, добросовісність якого презюмується (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня

2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 57))».

Зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 7.15-7.16 у постанові від 15 червня 2021 року

у справі № 922/2416/17 (провадження 12-44гс20), про те, що «добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень».

Вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21 (провадження № 61-7346св23), про те, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Також зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21), про неможливість витребування майна від добросовісного відповідача в контексті застосування статті 388 ЦК України та

статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що «ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти».

Позиція інших учасників справи

12 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гудименко В. Г. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про існування правових підстав для задоволення позову про витребування спірної квартири у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

18 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гудименко В. Г. подав до Верховного Суду доповнення до відзиву на касаційну скаргу в яких, серед

іншого, просив долучити до матеріалів справи докази щодо процедури банкрутства ПП «Мілітарі», що вказують про недобросовісне набуття ОСОБА_2 у власність спірної квартири.

19 грудня 2023 року та 1 лютого 2024 року (поза межами строку для подання відзиву) представник ОСОБА_1 - адвокат Гудименко В. Г. подав до Верховного Суду клопотання, в яких просив застосувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22) та у постанові від 17 січня 2024 року

у справі № 752/18246/21 (провадження № 61-10623св23). Вказані клопотання за змістом фактично є доповненням до відзиву на касаційну скаргу. Тому, враховуючи їх подання після закінчення строку на подання відзиву, зазначені клопотання підлягають залишенню без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.

5 лютого 2024 року та 26 квітня 2024 року (поза межами строку на касаційне оскарження) ОСОБА_2 подав до Верховного Суду додаткові пояснення.

Надаючи оцінку можливості врахування вказаних додаткових пояснень під час касаційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Верховний Суд за межами строку для подання касаційної скарги не визнавав подання додаткових пояснень необхідним. Тому додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах

від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) та

від 4 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21 (провадження № 61-7346св23), від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_15 належала на праві власності квартира

АДРЕСА_2 .

У 2015 році ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі генеральної довіреності (посвідчена на Кіпрі 9 жовтня 2014 року посвідчувальним службовцем ОСОБА_17, апостиль проставлено на Кіпрі в Нікосії секретарем Міністерства юстиції та публічного порядку ОСОБА_18 10 жовтня 2014 року

за № 18925/14), укладено низку договорів позики та договорів іпотеки

на забезпечення виконання таких договорів. Предметом іпотеки була квартира

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі вказаної генеральної довіреності, передала право власності на квартиру

АДРЕСА_1 компанії «FiLLiantra Commerce Ltd.» у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 10 березня 2015 року.

Право власності компанії «FiLLiantra Commerce Ltd.» на квартиру зареєстровано

10 березня 2015 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.

У подальшому здійснено низку відчужень спірної квартири, в результаті яких її покупцем стало ПП «Мілітарі» відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного

10 квітня 2019 року ТОВ «ВЕКРО» та ПП «Мілітарі», посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А., зареєстрованого за № 175.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до компанії «Емпекс Груп ЛТД» (Беліз), компанії «FiLLiantra Commerce Ltd.» (Беліз), ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, договорів про задоволення вимог іпотекодержателя та витребування, зокрема квартири

АДРЕСА_1 .

Рішенням від 14 травня 2019 року у справі № 183/7765/15 Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року скасовано рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 14 травня 2019 року в частині визнання недійсними договорів позики на суму 2 600 200,24 грн, іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя, укладених 10 березня 2015 року від імені ОСОБА_1 з компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» («Філіантра Комерс ЛТД.») та ухвалив у цій частині нове рішення - про відмову в позові.

Постановою від 5 лютого 2020 року Верховний Суд скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року в частині визнання недійсними договорів позики на суму 2 600 200,24 грн, іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя, укладених 10 березня 2015 року від імені ОСОБА_1 з компанією «FiLLiantra Commerce Ltd.» («Філіантра Комерс ЛТД.»), у цій частині залишив в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 14 травня 2019 року. Скасував рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року в частині витребування майна та визнання права власності, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів позики та іпотеки Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення договорів позики, іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності в особи, яка уклала договори, - ОСОБА_6 - на їх укладення, що є підставою для визнання правочинів недійсними. За встановлених судом обставин справи генеральні довіреності на ім`я ОСОБА_6 в період 9-10 жовтня 2014 року ОСОБА_1 не видавалися і такі не посвідчувалися в установленому законом порядку компетентним органом держави, в якій документ був складений, не проставлено апостилю, а ОСОБА_1 своїми подальшими діями не схвалила укладених від її імені договорів.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2018 року у справі № 200/5082/18, зокрема, звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11 червня 2015 року, укладеним ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського (нова назва - Дніпровського) міського нотаріального округу Огородник Л. В. за № 328), а саме на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом набуття ТОВ «ВЕКРО» права власності на це нерухоме майно.

Суди встановили, що ПП «Мілітарі» придбало спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року у ТОВ «ВЕКРО» як власника квартири. Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 4 березня 2020 року) скасовано у відповідній частині заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня

2018 року та відмовлено ТОВ «ВЕКРО» в позові про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на спірну квартиру.

Господарський суд Запорізької області постановою від 13 червня 2019 року визнав банкрутом ПП «Мілітарі» в порядку статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрив ліквідаційну процедуру, призначив ліквідатором голову ліквідаційної комісії ОСОБА_16 . Під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор виявив та включив до ліквідаційної маси як нерухоме майно, яке належить ПП «Мілітарі», квартиру

АДРЕСА_3 .

Суди встановили, що за результатом проведеного аукціону з продажу майна банкрута квартиру реалізовано за ціною 4 590 000 грн переможцю аукціону

ОСОБА_2 , про що складений протокол про проведення аукціону № 1

від 29 липня 2019 року.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 11 вересня 2019 року затвердив звіт ліквідатора, реєстр вимог кредиторів та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідував ПП «Мілітарі» та закрив провадження у справі.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 7 листопада

2019 року залучено до участі у справі про банкрутство ПП «Мілітарі» ОСОБА_1; ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11 вересня 2019 року скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду Запорізької області на стадію ліквідаційної процедури.

15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області із заявою, в якій (з урахуванням заяви про зміну вимог від 7 квітня 2020 року) просила визнати недійсними: результати аукціону, що відбувся 29 липня 2019 року на Правобережній товарній біржі, а саме лота № 1 - цілісного майнового комплексу, квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, складений 29 липня 2019 року Правобережною товарною біржею; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно, укладений ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні, укладений 29 липня 2019 року ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене 30 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А. та зареєстроване за № 418; також просила скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру та здійснити за нею ж державну реєстрацію права власності на квартиру.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 28 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково, визнав недійсними: результати аукціону, що відбувся 29 липня 2019 року на Правобережній товарній біржі, а саме лота № 1 - цілісного майнового комплексу - квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, складений 29 липня 2019 року Правобережною товарною біржею; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно, укладений ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні, укладений 29 липня 2019 року ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене 30 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О.А. та зареєстроване за № 418; в іншій частині заяви суд відмовив.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 12 жовтня 2020 року ухвалу суду першої інстанції від 28 травня 2020 року скасував та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 908/976/19 змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву та доповнення до відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що

квартира АДРЕСА_2 , яку просила витребувати ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_2 , продана останньому в процедурі банкрутства.

Щодо позову про витребування майна, проданого в процедурі банкрутства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) (предметом перегляду якої були вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації щодо права власності на спірну квартиру), зазначила, що

«5.47. На час реалізації спірної квартири згідно із частиною першою статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулювалося цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України. Стаття 9 Закону про банкрутство визначала, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

5.48. За змістом положень частин першої та четвертої статті 42 і частин першої та третьої статті 46 Закону про банкрутство, законодавець передбачив певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури, та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком усіх проведених ним дій у ході ліквідаційної процедури, розгляд та затвердження ліквідаційного балансу судом є обов`язковим предметом судового засідання, за наслідком якого приймається рішення про ліквідацію (припинення) юридичної особи боржника.

5.49. Продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів (частина перша статті 49 Закону про банкрутство).

5.50. Так, законодавець передбачив, що процедура проведення аукціону у справі про банкрутство складається з чотирьох етапів її організації: 1) передпідготовка проведення аукціону (призначення ліквідатора, отримання згоди заставного кредитора на реалізацію заставного майна, вибір організатора аукціону, оформлення проєкту договору на проведення аукціону); 2) підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участь в аукціоні, внесення гарантійних внесків учасників аукціону);

3) проведення аукціону; 4) оформлення його результатів.

5.51. Особливістю вирішення спорів про банкрутство є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, у тому числі майна, яке безпідставно вибуло з володіння банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення таких вимог.

5.52. Ще однією особливістю у процедурі банкрутства щодо примусового продажу майна у справі про банкрутство є те, що банкрут свою волю не виявляє, незалежно від того, хто ініціював провадження у справі про банкрутство - боржник чи кредитор (хоча воля власника майна часто може бути у такому спорі на стороні ініціатора процедури), оскільки його правосуб`єктність обмежена законом, а продаж здійснюється арбітражним керуючим та під контролем суду. Натомість зацікавленість і в боржника, і в кредитора є спільною - реалізувати майно за найвищою ціною на аукціоні для формування ліквідної маси.

5.53. Іншими словами, поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, тобто боржник повинен мати на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора.

5.54. Воля власника майна - боржника вже при відкритті справи про банкрутство обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб`єкта - арбітражного керуючого. Обмеження правосуб`єктності у цьому випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності), що виходять з інтересів підтримки усталеного господарського обігу, недопуску серйозних економічних потрясінь, з необхідності захисту інтересів не тільки боржника, а й осіб, пов`язаних із ним. Одним з наслідків визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

5.55. В свою чергу, відповідно до статті 107 Закону про банкрутство арбітражні керуючі несуть за свої дії та заподіяну третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом.

5.56. У такому контексті питання наявності (відсутності) волі власника майна у процедурі банкрутства є подібним до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю. Воля такої особи формується її представником, яким є спеціальний суб`єкт (арбітражний керуючий, виконавець тощо). Тому добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.

5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму

пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року

у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року

у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду

від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року

у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року

у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року

у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року

у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року

у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року

у справі № 925/1351/19).

5.63. Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна (у цих спірних правовідносинах - ОСОБА_2 ), у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця (у цих спірних правовідносинах - ПП «Мілітарі»), зокрема за наявності зв`язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

5.65. Згідно із частиною другою статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. У постанові від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про те, що на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача, якщо воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому саме для примусового виконання судових рішень (пункт 84).

5.66. Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема пов`язана особа (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55)).

5.67. Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37),

від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).

5.68. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України.

5.69. Таким чином, у контексті виключної правової проблеми, вказаної Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що:

- продаж майна боржника під час процедури банкрутства не є продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень, порядок виконання яких визначається Законом України «Про виконавче провадження». Водночас за ознакою наявності (відсутності) волі боржника як власника майна у процедурі банкрутства такий продаж подібний до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю;

- для витребування майна від набувача не потрібно визнавати недійсним аукціон з продажу майна боржника в процедурі банкрутства, у тому числі в разі якщо перший з договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, визнано недійсним».

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири

АДРЕСА_1 , оскільки він не знав і не міг знати, що придбав майно у ПП «Мілітарі», яке не мало права це майно відчужувати.

Такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли, врахувавши критерії перевірки добросовісності набувача майна, які зазначені в постановах Великої

Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16

(провадження № 12-25гс21) пункт 52, та від 21 вересня 2022 року

у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), пункт 5.63).

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не оскаржувала в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині висновків про добросовісне набуття відповідачем спірного майна, тобто фактично погодилася з цим висновком.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у пункті 5.65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року

у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) про те, що «згідно з частиною другою статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц Велика

Палата Верховного Суду вже робила висновок про те, що на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача, якщо воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому саме для примусового виконання судових рішень (пункт 84)».

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року

у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

В постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18) зазначено, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, за таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову».

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21).

Надавши належну оцінку встановленим у справі обставинам, а саме щодо процедури набуття ОСОБА_2 спірного майна (придбання в процедурі банкрутства), необізнаності останнього про недобросовісну поведінку продавця (ПП «Мілітарі») та відсутність зв`язків із ліквідатором продавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість витребування спірної квартири, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Встановивши аналогічні обставини та погодившись з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 388 ЦК України, не врахував правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року

у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), та Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18) і від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21), тому дійшов помилкового висновку про існування правових підстав для витребування спірного нерухомого майна у добросовісного набувача.

За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою, наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норм права

без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) та Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18) та від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21), знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке суд апеляційної інстанції помилково скасував.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, а судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права і правильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року і залишення в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2023 року.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року скасувати і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 24 березня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк