Постанова

від 21.06.2024 по справі 211/6119/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року

м. Київ

справа № 211/6119/20

провадження № 61-3037св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Полстар»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу в складі судді Ткаченко С. В. від 29 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О. від 09 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полстар» (далі - ТОВ «Полстар») про визнання звільнення незаконним, зобов`язати змінити формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, який у подальшому уточнив.

Позов, з урахуванням уточнень до нього, мотивовано тим, що з 07 липня 2005 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у ТОВ «Полстар». 05 травня 2009 року позивач був переведений на посаду начальника транспортного відділу ТОВ «Полстар».

12 серпня 2020 року директор ТОВ «Полстар» повідомив позивача про те, що на підприємстві буде проводитись аудит і розпочнеться він з транспортного відділу. Після цього в його робочий кабінет прийшли чотири невідомі йому особи, силоміць без його згоди та не складаючи ніяких актів забрали всю документацію з кабінету. Потім, приблизно о 11 год. 30 хв., його запросили до актового залу підприємства, де ті самі невідомі йому особи, у присутності директора ТОВ «Полстар» Томаша Міка, намагалися примусити його підписати якісь документи про нібито виявлену нестачу пального, але він відмовився підписувати ці документи, після чого на нього почали психологічно тиснути та погрожувати. На тлі цих подій, у зв`язку з цими незаконними та протиправними діями відносно нього, позивачеві стало зле та він був змушений звернутися до лікаря.

У період з 12 серпня 2020 по 14 серпня 2020 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в КП "Криворізька міська клінічна лікарня № 2" Криворізької міської ради" з діагнозом астено-вегетативна дисфункція з тривожно-депресивним компонентом.

З 17 серпня 2020 по 22 серпня 2020 року знаходився на амбулаторному лікуванні в КП "Криворізька міська клінічна лікарня № 2" Криворізької міської ради" з гіпертонічною хворобою.

У період з 27 серпня 2020 по 16 вересня 2020 року він перебував на амбулаторному лікуванні в КП "Криворізька міська клінічна лікарня №2" Криворізької міської ради" з діагнозом періартрит правого плечового суглобу.

Під час перебування на лікарняному, з огляду на незаконні та протиправні дії керівництва підприємства щодо нього, позивач прийняв остаточне рішення, що не буде працювати на даному підприємстві.

17 вересня 2020 року позивач прибув на своє робоче місце, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , щоб подати заяву про звільнення за власним бажанням, проте, охорона ТОВ «Полстар» на контрольно-пропускному пункті не допустила його на робоче місце, згідно вказівки директора ТОВ «Полстар» Томаша Міка. Позивач був змушений викликати поліцію та звернутися із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яка була прийнята працівником Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції. Після прибуття поліції та подачі відповідної заяви про вчинення кримінального правопорушення, позивача допустили на робоче місце.

Після перевірки цілісності та наявності речей в його кабінеті, позивач виявив, що в його кабінеті пропали талони на пальне та його особисті грошові кошти у сумі 5 700,00 грн., у зв`язку з цим він знову викликав поліцію на підприємство та подав ще одну заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Після цих подій, він написав заяву на звільнення за власним бажанням з проханням звільнити його з займаної посади з 17 вересня 2020 року, заяву прийнято відділом кадрів та зареєстровано за вхід. № 4 від 17 вересня 2020 року.

Потім спеціалісти відділу кадрів запропонували позивачеві ознайомитись з наказом про звільнення та повідомили його, що, згідно з наказом № 178к (розпорядженням) від 17 вересня 2020 року про припинення трудового договору (контракту), він звільнений з посади начальника транспортного відділу за пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, підставою для звільнення стала втрата до нього довір`я, а саме порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями.

Копію наказу про звільнення та трудову книжку позивач отримав 17 вересня 2020 року.

Позивач вважає, що звільнення його із займаної посади є незаконним, а наказ про його звільнення виданий з грубим порушенням вимог чинного трудового законодавства України та порушує його конституційні права.

У зв`язку з записом у трудовій книжці він не може влаштуватись на роботу.

Посилаючись на вищевикладене, просив суд: визнати незаконним його звільнення за наказом №178к від 17 вересня 2020 року та зобов'язати ТОВ «Полстар» змінити формулювання причин звільнення з «пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України підстави для втрати до нього довір`я є порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями» на «частину першу статті 38 КЗпП України за власним бажанням», стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2020 по 14.02.2022 у розмірі 127626,32 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності обґрунтованих підстав для втрати довір`я до ОСОБА_1 , які були зафіксовані в Акті «Про проведення внутрішньої перевірки за ініціативою власника ТОВ «Полстар» на підставі наказу № 182 від 11 серпня 2020 року «Про проведення інвентаризації в 2020 році», в якому позивач відмовився від надання пояснень з приводу нестачі товарно-матеріальних цінностей, виявлених під час проведення інвентаризації. Безвідповідальне ставлення до своїх трудових обов`язків, з урахуванням висновків внутрішньої перевірки, за якою саме винними діями позивача, який діючи всупереч своїх службових обов'язків, в період з 01 січня 2020 по 11 серпня 2020 року, підчас перебування на посаді начальника транспортного відділу ТОВ «Полстар», здійснив розтрату ввірених йому товарно-матеріальних цінностей, шляхом завищення кілометражу у подорожніх листах, обумовила звернення керівництва ТОВ «Полстар» до правоохоронних органів із заявою про злочин. При цьому, суд зазначив, що заява позивача про звільнення за власним бажанням з 17 вересня 2020 року, без відпрацювання, у зв`язку із переїздом до іншого міста, яку зареєстровано відділом кадрів 17 вересня 2020 року за № 4, подана за наявності вже прийнятого роботодавцем рішення про звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 червня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що, видаючи наказ про звільнення позивача з роботи у зв`язку з вчиненням ним винних дій, які дають підстави для втрати довір`я до нього, як до працівника, який безпосередньо обслуговує матеріальні цінності, відповідач діяв відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Копійко А. А. 28 лютого 2024 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 487/2756/17, від 20 червня 2019 року в справі № 226/1664/18, від 12 серпня 2020 року в справі № 704/192/18, від 16 червня 2021 року в справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року в справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року в справі № 405/2098/18, від 18 березня 2020 року в справі № 501/226/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 336/5828/16-ц, від 22 лютого 2022 року в справі № 450/3836/10, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 220/421/17 та постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 року в справі № 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 року в справі № 6-100цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 211/6119/20 з Довгинцівського районного суду м. Дніпропетровська.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 з 07 липня 2005 року працював на різних посадах в ТОВ «Полстар», а 05 травня 2009 року переведений на посаду начальника транспортного відділу ТОВ «Полстар».

Відповідно до посадової інструкції начальника транспортного відділу, затвердженої генеральним директором ТОВ «Полстар» 01 вересня 2009 року, до основних засад начальника транспортного відділу належало, зокрема: забезпечення організації і контролю технічного обслуговування, технічного огляду, страхування та ремонту автотранспорту; здійснення контролю раціонального використання автотранспорту; ведення обліково-підзвітної документації, для виконання яких на нього покладалися певні функціональні обов`язки, в тому числі: здійснення організації і контролю випуску автомобілів на лінію, організація контролю за раціональним використанням транспортних засобів, визначення необхідності та здійснення розрахунку необхідних підприємству транспортних засобів, ремонтного обладнання, запасних частин, та інше, забезпечення організації та контролю ремонту, ТО-1, ТО-2, страхового і сезонного обслуговування автотранспорта підприємства, забезпечення контролю забезпечення автомобілів підприємства необхідними запасними запчастинами, маслами та інше, забезпечує ведення обліку та звітності по автотранспортним засобам і експлуатаційним матеріалам, здійснює контроль лімітів використання паливно-мастильних матеріалів.

01 жовтня 2010 року, з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать ТОВ «Полстар», між ТОВ «Полстар», в особі директора підприємства Мік Томаша, та начальником транспортного відділу Сінкевичем Д.С. укладено Договір про повну матеріальну відповідальність.

Згідно пункту 1 Договору про повну матеріальну відповідальність - ОСОБА_1 приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених йому підприємством «Полстар» матеріальних цінностей, у зв`язку з чим зобов`язується: дбайливо відноситись до переданих йому для збереження та інших цілей матеріальних цінностей підприємства; своєчасно повідомляти адміністрацію підприємства щодо обставин, які загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей; вести облік, складати та надавати згідно встановленого порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та залишки ввірених йому матеріальних цінностей; приймати участь під час проведення інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Згідно пункту 5 цього Договору, його дія розповсюджується на весь час роботи з ввіреними працівнику матеріальними цінностями підприємства.

При проведенні внутрішньої перевірки за ініціативою власника ТОВ «Полстар» на підставі наказу № 182 від 11 серпня 2020 року «Про проведення інвентаризації в 2020 році», проведено інвентаризацію паливно-мастильних матеріалів у начальника транспортного цеху ОСОБА_1 , станом на 11 серпня 2020 року. При інвентаризації на залишку виявлено талонів: по бензину А-95 в кількості 24 шт. номіналом по 10 літрів всього на 240 літрів; по дизтопливу в кількості 97 шт. номіналом по 10 літрів в кількості 12 шт., номіналом по 50 літрів всього на 1570 літрів. Також, при інвентаризації знято залишки дизельного палива станом на 11 серпня 2020 року в паливних баках наступних транспортних засобів; Автобус ПАЗ, д.н. НОМЕР_1 , МВ 313 D Sprinter д.н. НОМЕР_2 , МВ 312 D Sprinter д.н. НОМЕР_3 .

Після виведення фактичної кількості ПММ із обліковими даними за результатами інвентаризації у начальника транспортного цеху ОСОБА_1 , станом на 11 серпня 2020 року, встановлено нестачу ДП в кількості 500 літрів на суму 91 10 грн, що підтверджується інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей № б\н від 12 серпня 2020 року, від підпису якої позивач відмовився всупереч вимог пункту 1 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, про що було складено акт про відмову від підписання інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей від 12 серпня 2020 року згідно наказу № 182 від 11 серпня 2020 року.

Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, який був складений на підставі наказу № 128 від 11 серпня 2020 року та перевірені бухгалтером ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовився підписувати, про що було складено відповідний акт.

Вказаною перевіркою при здійсненні аналізу подорожніх листів на предмет порівняння показників кілометражу та кілометражу, вказаного на картах автомобільних доріг України, було встановлено завищення кілометражу, зазначеного в подорожніх листах, внесення чого здійснював особисто ОСОБА_1 , в результаті чого проведеною внутрішньою перевіркою було встановлено суму збитку, нанесеного позивачем в період з 01 січня 2020 року по 11 серпня 2020 року під час його перебування на посаді начальника транспортного відділу, в розмірі 243 988,62 грн.

Результати проведення внутрішньої перевірки були викладені в акті внутрішньої перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ТОВ «Полстар», складеним компанією «Безпечний аудит», в особі ФОП ОСОБА_3 , на виконання договору з надання консультаційних послуг від 10 серпня 2020 року № 08/1-20, укладеним із ФОП ОСОБА_4 , яка діяла згідно договору № 08/1-20 від 10 серпня 2021 року.

ТОВ «Полстар» звернулося до правоохоронних органів із заявою про злочин, внаслідок чого 04 вересня 2020 року відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України за № 12020040750001251, що підтверджується витягом з ЄРДР. Досудове слідство по даному кримінальному провадженню на даний час триває.

Наказом керівника ТОВ «Полстар» № 178К від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, внаслідок втрати до нього довір`я через порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями. З підставою звільнення ОСОБА_1 не погодився.

ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Констар» із заявою про звільнення за власним бажанням з 17 вересня 2020 року без відпрацювання у зв`язку із переїздом до іншого міста, яку зареєстровано відділом кадрів 17 вересня 2020 року за № 4.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України (в редакції чинній на час укладення трудового договору), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов`язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 592/7118/17 (провадження № 61-24468св18) та від 11 червня 2020 року у справі № 643/13899/17 (провадження № 14-48176св18).

Вирішуючи під час розгляду справи щодо законності звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 займав посаду начальника транспортного відділу ТОВ «Полстар», яка безпосередньо пов'язана з обслуговуванням товарних цінностей, зокрема, відповідно до посадової інструкції начальника транспортного відділу, затвердженої генеральним директором ТОВ «Полстар» 01 вересня 2009 року, до основних засад начальника транспортного відділу належало: забезпечення організації і контролю технічного обслуговування, технічного огляду, страхування та ремонту автотранспорту; здійснення контроля раціонального використання автотранспорту; ведення обліково-підзвітної документації, для виконання яких на нього покладалися певні функціональні обов`язки, в тому числі: здійснення організації і контролю випуску автомобілів на лінію, організація контролю за раціональним використанням транспортних засобів, визначення необхідності та здійснення розрахунку необхідних підприємству транспортних засобів, ремонтного обладнання, запасних частин, та інше, забезпечення організації та контролю ремонту, ТО-1, ТО-2, страхового і сезонного обслуговування автотранспорта підприємства, забезпечує контроль забезпечення автомобілів підприємства необхідними запасними запчастинами, маслами та інше, забезпечує ведення обліку та звітності по автотранспортним засобам і експлуатаційним матеріалам, здійснює контроль лімітів використання паливно-мастильних матеріалів.

01 жовтня 2010 року, з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать ТОВ «Полстар», між ТОВ «Полстар», в особі директора підприємства Мік Томаша, та начальником транспортного відділу Сінкевичем Д.С. укладено Договір про повну матеріальну відповідальність.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що до посадових обов`язків позивача ОСОБА_1 не входило зберігання переданих йому цінностей та його посада не включена до Переліку працівників, з якими можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність, а тому він не міг бути звільнений з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку із втратою довір'я.

Звільнення у зв`язку із втратою довір`я до працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об`єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника, це може бути, наприклад: систематична нестача довірених йому цінностей; безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов`язків; порушення правил торгівлі; крадіжки; обмірювання, обважування покупців; завищення цін; привласнення матеріальних цінностей тощо.

Втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас, підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника.

Підставою для втрати довіри працівнику, що обслуговує матеріальні цінності, можуть бути лише його винні дії або бездіяльність, чи конкретні факти, які дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Підставою для звільнення ОСОБА_1 стали Акт «Про проведення внутрішньої перевірки за ініціативою власника ТОВ «Полстар» на підставі наказу № 182 від 11 серпня 2020 року «Про проведення інвентаризації в 2020 році», Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей від 12 серпня 2020 року та Акт внутрішньої перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ТОВ «Полстар», складений компанією «Безпечний аудит», в особі ФОП ОСОБА_3 , якими, зокрема, встановлено нестачу ДП в кількості 500 літрів, на суму 9 110 грн, та завищення кілометражу, зазначеного в подорожніх листах, який вносився особисто ОСОБА_1 , в результаті чого сума збитку, нанесеного позивачем в період з 01 січня 2020 по 11 серпня 2020 року, під час його перебування на посаді начальника транспортного відділу, становить 243 988,62 грн.

Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, видаючи наказ про звільнення позивача з роботи у зв`язку з вчиненням ним винних дій, які дають підстави для втрати довір`я до нього, як до працівника, який безпосередньо обслуговує матеріальні цінності, відповідач діяв відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Апеляційним судом обгрунтовано прийнято до те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 43 КЗпП України та не здійснив запит до виборного органу первинної профспілки.

Так, згідно з частинами першою, другою, п`ятою та сьомою статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Судом апеляційної інстанції було направлено звернення до Первинної профспілкової організації ТОВ «Полстар» для вирішення питання про надання згоди на звільнення з посади начальника транспортного відділу ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Згідно Протоколу №14 засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ТОВ «Полстар» від 14 грудня 2023 року, на якому був присутній позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Копійко Д. С., надано згоду на звільнення з посади начальника транспортного відділу ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України було проведено правомірно, з дотриманням вимог діючого трудового законодавства, тому вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за вимушений прогул на підставі частини другої статті 235 КЗпП України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун