Постанова

від 26.06.2024 по справі 201/1916/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 201/1916/23

провадження № 61-2700 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Малега Світлана Олександрівна,

відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги Світлани Олександрівни, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнювався, до акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал» (далі - ТОВ «Істейтглобал»), про визнання припиненими (припинити) правовідносини за договором іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24 жовтня 2017 року, укладеним між ним

та ОСОБА_2 . Право власності на вказане майно за ним зареєстровано

у встановленому законом порядку. Вказаний договір дарування нотаріально посвідчений, ніким не оспорений, він є правомірним. На момент укладання цього договору квартира не перебувала під забороною чи обтяженнями.

Після укладення договору він дізнався, що його право власності фактично оспорюється АТ КБ «ПриватБанк» у судовому порядку (справа № 201/5907/22). Підставою для таких дій з боку банка був кредитний договір і договір іпотеки, стороною яких він не був. Відповідний договір іпотеки було укладено у грудні

2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 .

Зазначав, що судами вже ухвалено декілька судових рішень про відмову

в задоволенні відповідних позовів банка. Разом із цим, АТ КБ «ПриватБанк» вчергове звернувся до суду з позовом, в якому оспорює його право власності

на квартиру. Такі дії банка порушують його право на вільне володіння майном. Уважав, що його порушені права можуть бути захищені лише в судовому порядку шляхом визнання припиненими правовідносин за вказаним договором іпотеки.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненими (припинити) правовідносини за договором іпотеки

від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИЗ, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк»

і ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада

2023 року у складі судді Антонюка О. А. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненими (припинити) правовідносини за договором іпотеки

від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИЗ, укладеним між АТ КБ «Приватбанк»

і ОСОБА_2

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

1 073,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не є боржником,

чи іпотекодавцем за відповідними договорами кредиту та іпотеки. ОСОБА_1

є добросовісним набувачем нерухомого майна, яке було предметом договору іпотеки, укладеного між банком та ОСОБА_2 на забезпечення кредитного договору, укладеного між банком та ТОВ «Істейтглобал».

Районний суд виходив із того, що позивач залишається незахищеним

від незаконних вимог банка, які стосуються прав на належну йому квартиру,

та потребує захисту у відповідних правовідносинах із метою унеможливлення втручання у його право мирного володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

При цьому сторонами кредитного договору у липні 2016 року було внесене зміни до кредитного договору, якими дозволено банку здійснити нарахування винагороди за користування кредитом, за несплату якої й виникла заборгованість у ТОВ «Істейтглобал» перед банком, у зв`язку з чим останній намагається здійснити стягнення на предмет іпотеки, тобто на квартиру позивача, який є добросовісним власником майна. Позивач не є стороною кредитного договору.

ОСОБА_1 не пропустив позовну давність, так як про порушення своїх прав він дізнався у листопаді 2022 року, коли з`ясував про наявність судової справи

№ 201/5907/22 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до нього, треті особи:

ОСОБА_2 , приватний нотаріус Мошковська Н. М., про скасування рішень державного реєстратора та скасування державної реєстрації прав. Однією

із позовних вимог банка у вказаній справі була вимога про визнання з 19 грудня 2012 року права АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателя, щодо обтяження іпотекою та забороною на нерухоме майно спірної квартири, яка була предметом іпотеки за договором іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Жовтневого районного судум. Дніпропетровська від 28 листопада

2023 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір

за апеляційний розгляд справи у розмірі 4 026,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив помилкові висновки по суті вирішення спору, так як на забезпечення виконання кредитного договору, укладеного 20 березня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк»

та ТОВ «Істейтглобал», між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3, предметом якого є спірна квартира. Тобто спірна квартира була предметом іпотеки.

Приватним нотаріусом було накладено заборону на відчуження спірної квартири, яка належала ОСОБА_2 , до припинення чи розірвання договору іпотеки.

Ця заборона була знята приватним нотаріусом на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року у справі

№ 201/5563/17 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа -ТОВ «Істейтглобал», про визнання недійсним кредитного договору і визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки) у зв`язку з частковим задоволенням позову та припиненням дії іпотеки.

Разом із цим, постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня

2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25 травня

2020 року (провадження № 61-45510св18), вищевказане рішення районного суду

про визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки (майнової поруки) від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ2, від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3 та договором поруки від 19 грудня 2012 року № КП461-Г-П2, укладеними

між банком і ОСОБА_2 , скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2

про припинення договорів поруки та майнової поруки відмовлено.

ОСОБА_1 набув право власності на предмет іпотеки, проте у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права)

на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою (стаття 23 Закону України

«Про іпотеку»). Така особа набуває статус іпотекодавця і має всі його права

та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах,

що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Тому відсутні правові підстави для визнання припиненими правовідносин

за відповідним договором іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Малега С. О., а у березні 2024 року ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із окремими касаційними скаргами на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року,

у яких просили оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставами касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду заявники зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права

без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С. О., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого

2024 року та витребувано її матеріали із районного суду. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 08 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року заяву судді Верховного Суду Гулька Б. І. про самовідвід задоволено, відведено вказаного суддю за його заявою від участі у розгляді справи, справу передано для проведення повторного авторозподілу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи

між суддями від 29 травня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Гулейков І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.,

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С. О., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не врахував судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

Зазначає, що під час укладення договору дарування між позивачем

та ОСОБА_2 квартира була вільна від будь-яких обтяжень, у тому числі

від іпотеки, відповідні записи у державних реєстрах були відсутні. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , помилково застосував статтю 23 Закону України

«Про іпотеку» та виходив виключно із чинності договору поруки від 19 грудня

2012 року № 461-Г-ДИ2.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі

№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказано, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа,

яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати

про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним

від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження

№ 12-127гс19)). Тобто відомості про відсутність обтяжень у відповідних реєстрах мають пріоритет над правами іпотекодержателя, запис про права якого було вилучено.

Позивач, набуваючи спірне майно у власність, діяв добросовісно. Банк указаного не спростував. ОСОБА_1 не був ні стороною кредитного договору, ні стороною договору іпотеки. Банк порушує право власника мирно володіти своїм майном,

яке гарантовано як нормами національного законодавства, так і нормами міжнародного права. При цьому банк вчасно не зареєстрував за собою статус іпотекодержателя.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінку добросовісності дій позивача,

не з`ясовував відповідні обставини.

Крім того, кредит позичальником повністю погашено. Після чого банк підписав

з останнім незрозумілі додаткові угоди до кредитного договору, про що не було повідомлено поручителя.

Вказує, що апеляційна скарга банка містила доводи про те, що спір підсудний господарському суду, а не цивільному. Проте, суд апеляційної інстанції взагалі

не надав оцінку цим доводам, не з`ясував юрисдикцію даного спору.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 23

Закону України «Про іпотеку».

У березні 2011 року АТ КБ «ПриватБанк» уклало кредитний договір

з ТОВ «Істейтглобал», на забезпечення якого між ним та банком було укладено договір іпотеки від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3, за яким в іпотеку банку було передано спірну квартиру, яка на той час належала йому.

Станом на березень 2015 року позичальник погасив кредит у повному обсязі. Проте, у липні 2016 року банк підписав договір про внесення змін до кредитного договору, на що він, як іпотекодавець, згоди не надавав. У зв`язку з такими змінами умов кредитного договору, банк нарахував заборгованість зі сплати винагороди, яка сама по собі є незаконною та порушую баланс прав та обов`язків сторін договору.

Із цих підстав рішенням Жовтневого районного суду від 28 вересня 2017 року

у справі № 201/5563/17 його позов було частково задоволено й визнано припиненими правовідносини, у тому числі за договором іпотеки (майнової поруки) від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИЗ. Це рішення набрало законної сили 10 жовтня 2017 року, коли й було проведено державну реєстрацію припинення іпотеки. Тому з цього дня у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно не було жодних відомостей про обтяження спірної квартири.

24 жовтня 2017 року він відчужив квартиру за договором дарування, укладеним

з позивачем, який є єдиним законним і добросовісним власником спірного майна. При цьому він не був стороною вищевказаних договір кредиту та іпотеки.

Вважає, що оскільки позичальник виконав свої зобов`язання за договором кредиту, а на момент укладення договору дарування квартира не була обтяжена іпотекою, у нього та у ОСОБА_1 відсутні обов`язки перед банком за договором іпотеки. ОСОБА_1 не набув статус нового іпотекодавця відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», його право на мирне володіння майно не може порушуватися.

У цій частині посилається на правові висновки Верховного Суду, за якими права особи, яка покладається на інформацію з відповідних державних реєстрів, мають пріоритет по відношенню прав іпотекодержателя, чий запис про іпотеку було вилучено або незареєстровано.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк»

на касаційну скаргу позивача, в якому вказується, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права,

а відповідна касаційна скарга є необґрунтованою.

Банк є потенційним титульним власником предмета іпотеки, має законне право

на спірне майно навіть за умови добросовісності набувача, хоча ОСОБА_1

не є таким, оскільки він був обізнаний про наявність кредитного договору

та відповідних договорів забезпечення.

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення

від представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С. О. (по суті відповідь

на відзив), в яких представник позивача заперечив проти доводів банка, викладених у відзиві, та підтримав касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Істейтглобал» було укладено кредитний договір (а. с. 10-16, т. 1).

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань за вказаним договором

між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки

від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3, за яким останній передав в іпотеку

банку належну йому на праві власності квартиру, розташовану

за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 17-20, т. 1).

Приватним нотаріусом накладена заборона на відчудження зазначеного в договорі іпотеки нерухомого майна - квартири, яка належала ОСОБА_2 , до припинення чи розірвання договору іпотеки.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року у справі № 201/5563/17 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа -ТОВ «Істейтглобал», про визнання недійсним кредитного договору

і визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки) позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. У задоволенні позову ОСОБА_2

про визнання недійсним кредитного договору відмовлено. Визнано припиненими (припинити) правовідносини за договором іпотеки (майнової поруки) від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ2, від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3 та договором поруки від 19 грудня 2012 року № КП461-Г-П2, укладеними між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2

10 жовтня 2017 року приватним нотаріусом на підставі вищевказаного судового рішення знято заборону на відчуження квартири.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування квартири,

яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 , укладеного 24 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , останній став власником квартири (а. с. 7-8, т. 1).

Право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 жовтня 2017 року, номер запису

про право власності: 22985218.

На момент укладення вказаного договору дарування квартира не перебувала

під арештом чи забороною, в судовому спорі та під податковою заставою

не перебувала, були відсутні претензії третіх осіб на вказану квартиру.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2018 року у справі

№ 201/5563/17 апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року

про визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки (майнової поруки) від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ2, від 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИ3 та договором поруки від 19 грудня 2012 року № КП461-Г-П2, укладеними

між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 , скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 про припинення договорів поруки та майнової поруки відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М., Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є., від 25 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено

без задоволення. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 29 серпня 2018 року залишено без змін. (провадження № 61-45510св18).

У провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебувала справа № 201/5907/22 за позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Мошковська Н. М., про скасування рішень державного реєстратора та скасування державної реєстрації прав.

Однією із позовних вимог банка у вказаній справі, окрім вимоги про скасування рішень державного реєстратора та скасування державної реєстрації прав, була вимога про визнання з 19 грудня 2012 року (момент первинної реєстрації запису про іпотеку 22759933 та запису про обтяження 22757218) права АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателя, щодо обтяження іпотекою та забороною

на нерухоме майно квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка була предметом іпотеки за договором іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С. О.,

ОСОБА_2 , підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій

не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду

з позовом, який уточнювався, до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , третя

особа -ТОВ «Істейтглобал», про визнання припиненими (припинити) правовідносини за договором іпотеки, який укладено між АТ КБ «ПриватБанк»

і ОСОБА_2 19 грудня 2012 року № КП 461-Г-ДИЗ. Цей договір іпотеки укладено сторонами на забезпечення виконання кредитного договору, укладеного 20 березня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Істейтглобал». Тобто кредитний договір було укладено між юридичними особами.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір

та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується

за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних

та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати

і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається

у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном,

що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування

чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація

про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі

та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

У статтях 1 та 2 ЦПК України зазначено про призначення ЦПК України і визначені завдання та основні засади цивільного судочинства.

ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічно статті 1 та 2 ГПК України визначають призначення ГПК України

та завдання і основні засади господарського судочинства.

ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене

та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав

і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах,

що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів

у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа,

яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених

для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи

та (або) фізичні особи-підприємці.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема у постановах: від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15 (провадження № 14-14цс18),

від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 (провадження № 14-597цс18)

та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є,

по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року -

дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII

«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», - спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить

до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання

є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15, провадження № 14-409цс18).

Відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду застосовано Верховним Судом, зокрема у постановах: від 29 листопада 2023 року у справі

№ 372/4145/19 (провадження № 61-2150св22), від 07 лютого 2024 року у справі

№ 953/4958/20 (провадження № 61-1267св23), від 27 березня 2024 року у справі

№ 607/1125/22 (провадження № 61-17154св23) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними

від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.

При цьому у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С. О., разом із іншим, зазначено про те, що апеляційна скарга банка містила доводи,

що спір підсудний господарському суду, а не цивільному, яким, на думку представника позивача, суд апеляційної інстанції не надав правову оцінку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі

або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою

для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі відповідно

до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Подібні правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі

№ 201/5876/22 (провадження № 61-4378сво23) за позовом АТ КБ «ПриватБанк»

до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Н. М., про скасування рішень державного реєстратора та скасування державної реєстрації прав.

У вищевказаній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.

При цьому у цій справі спір стосувався одного й того самого кредитного договору, що і у справі, яка переглядається, укладеного у березні 2011 року між банком

та ТОВ «Істейтглобал».

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі

на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою

про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1

частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі,

суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися

до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалював судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги Світлани Олександрівни, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк», ОСОБА_2 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал»,

про визнання припиненими (припинити) правовідносини за договором іпотеки закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду.

Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення ОСОБА_1 може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець