Постанова

від 25.06.2024 по справі 367/8144/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/8144/20

провадження № 22-ц/824/12481/2024

головуючий у суді І інстанції Карабаза Н.Ф.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС», Підприємства об`єднання громадян «Акація» про стягнення інфляційних нарахувань за договором позики, трьох відсотків річних від простроченої суми та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС», ПОГ «Акація» про стягнення інфляційних нарахувань за договором позики, трьох відсотків річних від простроченої суми та моральної шкоди, який мотивував тим, що 01 жовтня 2008 року між громадянином ОСОБА_2 та ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» було укладено договір позики № 17. В подальшому, а саме в 2013 році, ОСОБА_2 була здійснена уступка боргу за цим договором підприємству об`єднання громадян «Акація».

Однак, ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» умови договору позики від 01 жовтня 2008 року не виконало, а отримавши кошти вчасно їх не повернуло.

Вказував, що до Фастівського міськрайонного суду Київської області був поданий позов про примусове стягнення грошових коштів, отриманих акціонерним товариством у якості поворотної фінансової допомоги та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року по справі за № 2/381/354/13, яке набрало законної сили 05 листопада 2013 року, позов задоволено частково та стягнуто з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь ПОГ «Акація» грошові кошти у сумі 1 864 568 грн. В решті позову відмовлено.

Так, 24 грудня 2013 року на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року було видано виконавчий лист, а 21 листопада 2014 року відділом ДВС Тячівського району Закарпатського ГУЮ відкрито виконавче провадження № АСВП: НОМЕР_2 на виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року, але стягнута за судовим рішенням заборгованість ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» не повернута на час звернення до суду, будь-які платежі в рахунок сплати боргу відповідачем не здійснювалось, а тому він вимушений звернутись до суду з позовом про стягнення інфляційних нарахувань за договором позики та трьох процентів річних від простроченої суми.

Вказував, що в подальшому відповідно до ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2019 року стягувача ПОГ «Акація» замінено на ОСОБА_1 .

Позивач вважав, що підприємство «Акація» своїми діями, а точніше бездіяльністю, сприяло тому, що ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» не сплатило на користь стягувача жодної суми боргу, бо ніяких дій, що б були направлені на активізацію роботи з боржником з метою сплати суми боргу, підприємство не здійснювало.

Відтак, описаними протиправними діями відповідач ПОГ «Акація» принизив честь та гідність, а також сплюндрував його ділову репутацію, оскільки багато знайомих кепкували з нього через те, що він не може отримати від боржника ніякої грошової суми боргу і вимушений докладати певних зусиль щоб відновити свою репутацію, як ділового чоловіка, витрачаючи на це, зокрема, особисті грошові кошти.

Тому ОСОБА_1 вважає, що ПОГ «Акація» повинно сплатити на його користь грошову суму у виді моральної шкоди, яку він визначає у розмірі 540 000 грн та впевнений, що саме вказаний розмір справедливо компенсує нанесену моральну шкоду підприємством «Акація».

Посилаючись на норми ч. 2 ст. 625 ЦК України та враховуючи, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року не виконане станом на 23 листопада 2020 року, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача - ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на його користь інфляційні втрати за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року в розмірі 2 209 513, 08 грн, три проценти річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року в розмірі 168 117, 62 грн, а всього 2 377 630, 08 грн. Стягнути з відповідача - ПОГ «Акація» на його користь моральну шкоду у розмірі 540 000 грн. Здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 лютого 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на ті ж обставини, що і в позовній заяві та додатково вказує, що ним було надано всі докази на підтвердження наявності боргу, невиконання відповідачем зобов`язання та приведено розрахунок сум, що підлягають до стягнення за невиконання зобов`язання.

Апелянт наголошує, що відповідач ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» знав про грошове зобов`язання, порушив його, а тому у ОСОБА_1 виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того ОСОБА_1 вважає доведеним завдання йому й моральної шкоди, яка виявилась в тривалому очікуванні виконання рішення суду, що викликали відчутті тривоги, страху за своє психологічне здоров`я, часткову втрату стресостійкості, хвилюванні та докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав.

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

03 жовтня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» - Григоренко О.В., у якому вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та повне, належне дослідження обставин справи судом першої інстанції.

Так, представник відповідача вказує, що в порушення ч. 3 ст. 356 ЦПК України апелянт надає до суду нові докази, проте не клопоче про їх прийняття та не обґрунтовує неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції.

Вказує й на те, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року по справі за № 2/381/354/13, яким з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» стягнуто грошові кошти, було виконано боржником, наслідком чого стало винесення постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 від 18 травня 2023 року.

Враховуючи вказане, представник ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» - Григоренко О.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 лютого 2023 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він набув право вимоги до ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» за договором позики від 01 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС».

Обґрунтовуючи вказаний висновок, суд зазначив, що не бере до уваги твердження ОСОБА_1 , що він є правонаступником ПОГ «Акація», оскільки приєднана до матеріалів справи копія ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2019 року у справі № 381/2455/19 не має ніякого відношення до справи № 381/365/13-ц, тому не може підтверджувати факт заміни стягувача ПОГ «Акація» на ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвала Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2020 року у справі № 381/365/13-ц про заміну стягувача була додана ОСОБА_1 лише до апеляційної скарги з порушенням вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, тому не може бути прийнята до уваги апеляційним судом.

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Огієнко О. Ф. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Огієнко О.Ф. задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 8 листопада 2023 року Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що під час апеляційного перегляду справи суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції; та не звернув уваги на те, що позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є правонаступником ПОГ «Акація» і в ньому міститься посилання на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2020 року у справі № 381/365/13-ц про заміну стягувача, також зазначена ухвала є в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гапека Т.В. просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу (а.с. 242-247).

20 червня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від представника ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» - адвоката Григоренко О.В.

В обґрунтування клопотання вказує, що в день проведення судового засідання, адвокат Григоренко О.В. перебуватиме у запланованій відпустці з 21 червня 2024 року по 17 липня 2024 року, у зв`язку із чим просить відкласти розгляд справи.

Відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність доказів, які підтверджують наявність поважних причин неявки представника відповідача.

Крім того, звертаючись до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника відповідача у відпустці, не зазначено причин, які унеможливлюють прибуття іншого представника до суду для надання пояснень.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для розгляду справи за відсутності представника відповідача. У матеріалах справи наявні пояснення сторони відповідача, у яких визначено ставлення сторони до апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до апеляційного суду позивачем було долучено до апеляційної скарги копію ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2020 року у справі №381/365/13-ц, якою стягувача ПОГ «Акація» було замінено на ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 зазначено, що […тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні].

В той же час, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами першою-третьою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» встановлено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Під час апеляційного перегляду справи суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. Матеріалами справи встановлено, що позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є правонаступником ПОГ «Акація» і в ньому міститься посилання на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2020 року у справі № 381/365/13-ц про заміну стягувача, також зазначена ухвала є в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому колегія суддів вважає за належне врахувати вказану ухвалу під час апеляційного перегляду.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він набув право вимоги до ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» за договором позики від 1 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС».

Однак колегія апеляційного суду не може погодитись з такими висновками у повному обсязі враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі № 381/365/13-ц позов підприємства «Акація» до ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС», ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь підприємства «Акація» грошові кошти у розмірі 1 864 568 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення набрало законної сили.

24 грудня 2013 року Фастівський міськрайонний суд Київської області видав підприємству «Акація» виконавчий лист у справі № 381/365/13-ц про стягнення з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь підприємства «Акація» грошових коштів у розмірі 1 864 568 грн.

21 листопада 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тячівського управління юстиції відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа № 381/365/13-ц, виданого 24 грудня 2013 року Фастівським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь підприємства «Акація» грошових коштів у розмірі 1 864 568 грн.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2020 року у справі № 381/365/13-ц заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ПОГ «Акація», ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС», Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції України, про заміну стягувача задоволено.

Замінено стягувача ПОГ «Акація» у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на стягувача ОСОБА_1 .

Цією ухвалою встановлено, що відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 2 лютого 2017 року, ПОГ «Акація» (первісний кредитор) передало ОСОБА_1 (новий кредитор) належне право вимоги щодо повернення позикових коштів у розмірі 1 864 568 грн від боржника ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС», що встановлено рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі № 2/381/354/13 та слідує з виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 21 листопада 2014 року.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просив стягнути з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» інфляційні втрати за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року до 23 листопада 2020 року в розмірі 2 209 513,08 грн, три проценти річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року до 23 листопада 2020 року в розмірі 168 117,62 грн, а всього: 2 377 630,08 грн та стягнути з ПОГ «Акація» моральну шкоду в розмірі 540 000 грн.

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 512 ЦК України).

У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Предметом позову у цій справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц), у якій, зокрема, Верховний Суд визнав за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

Так, матеріалами справи встановлено, що на час звернення до суду із цим позовом (23 листопада 2020 року), рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі № 381/365/13-ц виконано не було.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Враховуючи, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційних втрат станом на 23 листопада 2020 року, то в межах позовної давності знаходиться період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року, як правильно зазначено позивачем.

Застосовуючи положення статті 625 ЦК України, апеляційний суд виходить з того, що у зв`язку зі стягненням на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі № 381/365/13-ц з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь ПОГ «Акація», який був змінений на нового кредитора ОСОБА_1 , грошових коштів між сторонами виникли грошові зобов`язання.

Так, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання перед позивачем.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням суми інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми боргу; невиконання такого зобов`язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України, у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Матеріалами справи також встановлено, що відповідач знав про грошове зобов`язання, що підтверджується ухваленим заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі № 381/365/13-ц, яке набрало законної сили, та за яким з нього було стягнуто на користь кредитора грошові кошти у розмірі 1 864 568 грн проте порушив вказане грошове зобов`язання, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

В той же час, колегія суддів не може погодитись із розрахунком позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року в розмірі 2 209 513,08 грн та трьох процентів річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року в розмірі 168 117, 62 грн, а всього 2 377 630, 08 грн, оскільки за результатами його перерахунку, апеляційним судом було визначено іншу суму заборгованості.

Так, колегія апеляційного суду виходить із розрахунку прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у розмірі 1 864 568 грн за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року.

З розрахунку, здійсненим апеляційним судом за допомогою офіційної бази «Ліга», вбачається, що інфляційні втрати за період з якого виникло прострочення платежу з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року становлять 373 820,18 грн.

З розрахунку, здійсненим судом за допомогою офіційної бази «Ліга», вбачається, що 3% річних за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року становить 167 980,28 грн.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідачем будь-яких пояснень/заперечень в спростування суми заборгованості за відсотками не надано, також не наведено власного розрахунку.

В той же час, апеляційним судом встановлено значний розмір невідповідності розрахунку в частині визначення суми інфляційних нарахувань, тому судом був здійснений новий розрахунок.

Відповідно до здійсненого судом розрахунку, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 373 820,18 грн та 3% річних у розмірі 167 980,28 грн, загальна сума до стягнення складає 541 800,46 грн.

Колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача про фактичне виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі № 381/365/13-ц, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 18 травня 2023 року.

Однак, питання щодо стягнення заборгованості було предметом вирішення у справі № 381/365/13-ц. Предметом цього спору є стягнення грошових коштів відповідно до ст. 256 ЦК України за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року.

Як вбачається із змісту наведеної постанови виконавця, фактичне виконання відбулось поза межами періоду, за який позивач просить стягнути нараховані ним суми.

Інших доводів у спростування вимог позову відповідачем не наведено.

Щодо стягнення з ПОГ «Акація» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 540 000 грн.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 ЦК України, передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В контексті практики Європейського суду з прав людини варто зазначити, що справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ з урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

В порядку визначеному ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №755/3509/18, провадження № 61-17721св19, зазначено, що за загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 містить висновки, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Для відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення: наявність матеріальної та/або моральної шкоди, протиправність дій (бездіяльність), вини особи, причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов`язання по відшкодуванню шкоди.

Так, звертаючись до суду із позовом про стягнення з ПОГ «Акація» моральної шкоди, позивач посилався на те, що ПОГ «Акація» своїми діями, а точніше бездіяльністю, сприяло тому, що ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» не сплатив на користь боржника ПОГ «Акація», який був змінений на нового стягувача ОСОБА_1 суми заборгованості.

В той же час, жодних обставин, за яких у ПОГ «Акація» існував обов`язок щодо контролю виконання боржником договірних зобов`язань перед новим кредитором не вказано. Не надано також доказів, що саме ПОГ «Акація» чинило перешкоди щодо виконання зобов`язання боржником перед новим кредитором.

Процесуальним законом саме на позивача покладено обов`язок довести, якими саме діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір. Натомість матеріали справи не містять даних і доказів наявності заподіяння позивачу моральної шкоди саме неправомірними діями ПОГ «Акація».

На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача щодо стягнення моральної шкоди не знайшли свого підтвердження, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи при зверненні до суду із позовом позивач просив стягнути з відповідачів загальну суму у розмірі 2 917 630,08 грн, а саме 2 377 630,08 грн з ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» та 540 000 грн моральної шкоди з ПОГ «Акація».

В той же час, матеріалами справи встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" (а.с. 13).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, при зверненні до суду першої інстанції підлягав сплаті судовий збір за вимогу майнового характеру у розмірі 10 510 грн (не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) судового збору, за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягав сплаті судовий збір у розмірі - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а саме 15 765 грн (10 510*1,5), за розгляд справи у суді касаційної інстанції підлягав сплаті судовий збір у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а саме: 21 020 грн, що в загальному становить 47 295 грн (10 510+15 765+21 020).

Оскільки колегією апеляційного суду позов до відповідача ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» задоволено частково, а саме на суму 541 800,46 грн, що складає 22,79% від заявленої ціни позову (2 377 630,08 грн), тому з відповідача ВАТ «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 778,53 грн за розгляд справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Оскільки у задоволенні позову до ПОГ «Акація» було відмовлено, тому відсутні підстави для стягнення з нього судового збору.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року в розмірі 373 820 (триста сімдесят три тисячі вісімсот двадцять) грн 18 коп. та три проценти річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 листопада 2017 року по 23 листопада 2020 року в розмірі 167 980 (сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн 28 коп., а всього 541 800 (п`ятсот сорок одну тисячу вісімсот) грн 46 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС» на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 10 778 (десять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн 53 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відкрите акціонерне товариство «УКР-ДЕРЕВОБУДИНОК.РПС», місце реєстрації: Закарпатська обл., Тячівський район, смт. Усть-Чорна, вул. Верховинська, 94, код. ЄДРПОУ 05769225.